| Франсуа Піко |
|---|
| фр. François-Édouard Picot |
|---|
|
|
|
| Народження | 17 жовтня 1786(1786-10-17)[http://www.findagrave.com/cgi-bin/fg.cgi?page=gr&GRid=191370097_Find_a_Grave]_—_1996.[[d:Track:Q63056]]-1">[1]-2">[2]
Париж, Королівство Франція |
|---|
| Смерть | 15 березня 1868(1868-03-15)[[:fr:Hubert_Lavigne|Lavigne H.]]_[[:d:Q14732111|état_civil_d'artistes_français]]_—_[[:Париж|Paris]]:_1881._—_P. 87.[[d:Track:Q14732111]][[d:Track:Q5483921]][[d:Track:Q90]]-3">[3][[:Національна_бібліотека_Франції|Bibliothèque_nationale_de_France]]_[http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb149623166_BNF]:_платформа_відкритих_даних_—_2011.[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]-4">[4][…] (81 рік) |
|---|
| | Париж, Франція[[:fr:Hubert_Lavigne|Lavigne H.]]_[[:d:Q14732111|état_civil_d'artistes_français]]_—_[[:Париж|Paris]]:_1881._—_P. 87.[[d:Track:Q14732111]][[d:Track:Q5483921]][[d:Track:Q90]]-3">[3]-6">[6] |
|---|
| Поховання | Пер-Лашез[[:d:Q13413705|Moiroux J.]]_[http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k6423517n_Le_cimetière_du_Père-Lachaise]_—_[[:Париж|Paris]]:_1908._—_P. 268.[[d:Track:Q13413655]][[d:Track:Q13413705]][[d:Track:Q90]]-7">[7] і Grave of François-Édouard Picotd |
|---|
| Країна | .svg/20px-Flag_of_France_(1794–1815,_1830–1974).svg.png) Франція[https://rkd.nl/explore/artists/63340_RKDartists][[d:Track:Q17299517]]-8">[8] |
|---|
| Жанр | портретний живописd, ню, історичний живопис, релігійний живописd і міфологічний живопис |
|---|
| Навчання | Національна вища школа красних мистецтв і Французька академія в Римі (1817)[https://agorha.inha.fr/inhaprod/ark:/54721/002112293_AGORHA]_—_2009.[[d:Track:Q21994367]]-9">[9] |
|---|
| Діяльність | художник |
|---|
| Напрямок | неокласицизм |
|---|
| Вчитель | Франсуа-Андре Венсан і Жак-Луї Давід |
|---|
| Відомі учні | Édouard Cibotd, Étienne-Prosper Berne-Bellecourd, Александр Кабанель, Адольф Вільям Бугро, Ulysse Butind, Жан-Жак Еннер, Claudius Popelind, Jehan Georges Vibertd, Ferdinand Chaigneaud, Jules Collinetd, Каміль Піссарро, Georges Lafossed, Édouard Bailled, Victor Mottezd, Charles Frédéric Chassériaud, Гюстав Моро, Gustave Achille Guillaumetd[[:ru:s:ЭСБЕ/Гильоме,_Густав-Ашиль|Гильоме,_Густав-Ашиль]]_//_''[[:d:Q23892474|Энциклопедический_словарь]]''_—_[[:Санкт-Петербург|СПб]]:_[[:ru:Брокгауз_—_Ефрон_(издательство)|Брокгауз_—_Ефрон]],_1905._—_Т. доп._Iа._—_С. 569.[[d:Track:Q656]][[d:Track:Q602358]][[d:Track:Q24405018]][[d:Track:Q23892474]][[d:Track:Q19908137]]-10">[10] і Adolphe Leofantid |
|---|
| Працівник | Національна вища школа красних мистецтв |
|---|
| Член | Академія красних мистецтв Франції[[:d:Q13413705|Moiroux J.]]_[http://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k6423517n_Le_cimetière_du_Père-Lachaise]_—_[[:Париж|Paris]]:_1908._—_P. 268.[[d:Track:Q13413655]][[d:Track:Q13413705]][[d:Track:Q90]]-7">[7] |
|---|
| Твори | The Siege of Calaisd |
|---|
| Батько | Augustin-André Picotd |
|---|
| Роботи в колекції | Національна галерея мистецтв, Музей мистецтва Метрополітен-11">[11], Museum of the History of Franced, Музей витончених мистецтв Парижаd, Музей Фіцвільяма, Королівські музеї витончених мистецтв-12">[12], музей Пікардіїd, Карнавале і Версальський палац |
|---|
| Нагороди | |
|---|
|
|
|
|
 Франсуа Піко у Вікісховищі |
|
|
|
|
Франсуа Едуар Піко (фр. François-Édouard Picot; 17 жовтня 1786—15 березня 1868) — французький історичний живописець, учень Франсуа Андре Венсен і Жака Луї Давида, представник неокласицизму.
Народився в Парижі в 1786 році. У 1813 році виграв Римську премію, отримавши стипендію для навчання живопису. Досяг першого успіху на Паризькому салоні 1819 роки за роботу L'Amour et Psyché (Лувр). Продовжував виставлятися у Салоні по 1839 рік. У 1836 році Франсуа Едуар Піко був обраний в Паризьку академію; раніше, в 1832 році, став офіцером ордена Почесного легіону.
Отримавши в 1813 році велику римську премію, навчався в Італії, де написав картину «Амур і Психея» (1817), яка поклала початок його популярності. У творах першої пори своєї діяльності, як наприклад «Рафаель і Форнарина» (1822), «Орест, що засинає в обіймах Електри» (1822; в Луврськох музеях) і «Благовіщення», він виявив, порівняно з послідовниками школи Давида, яка панувала на той час, більше простоти і натуральності в композиції, більше теплоти і блиску в колориті, більше м'якості і приємності в загальному враженні. Коли виник у французькому живопису романтичний напрям, Піко приєднався до нього і став прагнути в своїх роботах узгодити теплоту почуття і мальовничість з чистотою і строгістю стилю; але для повного досягнення цієї мети у нього не було достатньої сили. Проте він став одним з видних корифеїв романтичної школи і приніс важливу користь французькому мистецтву тим, що утворив багатьох учнів, до числа яких належать такі художники, як Піль, Кабанель, Бугро, Леньов, Бенувіль, Г. Моро, Е. Леві та ін. З 1836 року він був членом французького інституту. Найважливіші з творів цього художника відносяться до монументального живопису; з них особливо заслуговують бути згаданими алегоричний плафон в одній із зал Версальського музею, два таких же плафона в Луврский галереї і настінний розпис в паризьких церквах Нотр-Дам-де-Лорет («Небесне увінчання Богородиці»), Сент-Вінсент-де-Поль («Христос і апостоли»), St. Merry («Св. Геновева дає обітницю невинності») і ін .; з інших творів Піко має вказати на картини: «Взяття Кале герц. Гизом у 1558 році» (в Версальської галереї) і «Епізод чуми у Флоренції» (в Гренобльському музеї); крім того їм написано багато прекрасних портретів.
_1-0">↑
Find a Grave — 1996.
.svg){kind=small}
.jpg/120px-L'Amour_et_Psyché_(Picot).jpg)
Амур і Психея (1817).
Леда (1832).
Взяття Кале герц. Гизом у 1558 р..jpg)
