Фігнер Віра Миколаївна

Фігнер Віра Миколаївна
Народилася	25 червня (7 липня) 1852[[d:Track:Q22918706]][[d:Track:Q4517503]][[d:Track:Q19909792]]-4">[4] Казань, Казанський повітd, Казанська губернія, Російська імперія
Померла	15 червня 1942(1942-06-15)[[d:Track:Q649]][[d:Track:Q17378135]]-1">[1][…] (89 років) Москва, СРСР[[d:Track:Q649]][[d:Track:Q17378135]]-1">[1] ·пневмонія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	політична активістка, мемуаристка, біограф, письменниця, політична діячка
Alma mater	Цюрихський університет і Q4207781?
Знання мов	російська[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]-5">[5]
Членство	Товариство колишніх політкаторжан
Посада	Член Всеросійських установчих зборівd
Партія	Народна воля і Партія соціалістів-революціонерів (1909)
Брати, сестри	Фігнер Микола Миколайович, Lidija Fignerd, Pyotr Fignerd, Yevgeniya Fignerd і Olga Nikolaevna Fignerd
Медіафайли у Вікісховищі

Віра Миколаївна Фігнер, у шлюбі Філіппова (25 червня (7 липня) 1852(18520707), с. Христофорівка Тетюшінського повіту Казанської губернії — 15 червня 1942, Москва) — радянська революціонерка, терористка, членкиня виконкому «Народної волі», пізніше есерка, письменниця. Увіковічнена на Поверсі спадщини.

Життєпис

Здобула освіту в Казанському Родіонівському інституті благородних дівиць (1863—1869), у якому надавалося велике значення релігійному вихованню. Проте саме тут стала переконаною атеїсткою, але євангельський принцип «віддати себе цілком обраній меті» став її життєвим кредо.

У 1870 вступає до Казанського університету і в шлюб із судовим слідчим А. В. Філіпповим. У 1872 з ним їде до Швейцарії, де вступає на медичний факультет Цюріхського університету. У Швейцарії знайомиться з народницею Софією Бардіною. У 1873 увійшла до гуртка «Фріч», члени якого склали пізніше ядро «Всеросійської соціально-революційної організації». З 1874 продовжує навчання у Бернському університеті, де знайомиться з Михайлом Бакуніним.

У грудні 1875 повертається до Росії, працює фельдшеркою, бере участь у «ходінні в народ», веде пропаганду серед селян в селі Студенця Самарської губернії. До організації «Земля і воля» Віра Фігнер не входила, але очолюваний нею автономний гурток «сепаратистів» поділяв платформу землевольців і співпрацював з ними. У 1879 брала участь в Воронезькому з'їзді землевольців.

Після розколу «Землі і волі» (1879) стала членкинею Виконавчого комітету «Народної волі». Проводила агітацію серед студентів і військових в Петербурзі та Кронштадті. Бере участь у підготовці замахів на Олександра II в Одесі (1880) і Петербурзі (1881). Після вбивства Олександра II зуміла сховатися. Переїхала до Одеси, де взяла участь (разом з Степаном Халтуріним) у замаху на військового прокурора Стрельникова. Навесні 1883 року в Харкові видана поліції С. П. Дегаєвим, арештована і віддана суду. На процесі 14-ти була засуджена Санкт-Петербурзьким військово-окружним судом до смертної кари (1884), яку замінили безстроковою каторгою.

20 років провела в одиночному ув'язненні в Шліссельбурзькій фортеці. У в'язниці писала вірші (1-е вид.: «Вірші», 1906). З 1904 була на засланні в Архангельській (с. Ньонокса) і Казанській губерніях, у Нижньому Новгороді. У 1906 виїхала за кордон, де взяла участь у захисті російських політв'язнів. З цією метою проводила виступи в різних містах Європи, здійснювала збір грошей, підготувала брошуру про російські в'язниці, яка була перекладена багатьма мовами. У 1907—1909 співпрацювала з есерами, після викриття зради Є. Ф. Азефа вийшла з партії. У 1915 повернулася до Росії.

У травні 1917 року на Всеросійському з'їзді представників Рад Партії конституційних демократів була обрана її почесною членкинею, увійшла до складу виконкому цієї партії. У червні обрана кадетами кандидаткою у члени Установчих зборів.

Жовтневий переворот не прийняла. Зайнялася літературною працею, закінчила розпочату за кордоном книгу спогадів «Зображений працею» (1-е вид., Ч. 1 — 3, 1921—1922) — один з найкращих творів російської мемуаристики. Книга принесла Фігнер всесвітню популярність і була перекладена багатьма іноземними мовами. У ній Фігнер яскраво, талановито і чесно відобразила цілий період в історії російської визвольної боротьби. Її спогади — незамінне історичне джерело.

Віра Фігнер була членкинею Товариства колишніх політкаторжан і засланців, друкувалася в журналі «Каторга і заслання», була авторкою біографій народовольців, статей з історії революційного руху в Росії 1870 — 1880-х роках.

Джерела

• Володимир Іванович Вернадський і Україна. Т.1, кн.2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці — K., 2011. — 584 с.
• Фигнер Вера Николаевна // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).

Посилання

• 7 липня в історії книжкового світу
• Фігнер Віра. — Інститут історії України (termin=Fihner_V, порожній лінк)

Примітки

_1-1">^б Фигнер_Вера_Николаевна_//_[[:ru:Большая_советская_энциклопедия_(третье_издание)|Большая_советская_энциклопедия]]:_[в_30_т.]_/_под_ред._[[:Прохоров_Олександр_Михайлович|А. М. Прохорова]]_—_3-е_изд._—_[[:Москва|Москва]]:_[[:Велика_російська_енциклопедія_(видавництво)|Советская_энциклопедия]],_1969.[[d:Track:Q649]][[d:Track:Q17378135]]