Харьков Євген Йосипович

Євген Харьков
Народився	13 лютого 1926(1926-02-13) Кам'янка, Чембарський повіт, РРФСР
Помер	22 серпня 2001(2001-08-22) (75 років) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1956)
Галузь	фізика металів
Заклад	Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1956—2001)
Посада	старший викладач, професор
Вчене звання	професор (1968)
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук (1967)
Відомі учні	Володимир Лисов, Валентин Федоров, Тетяна Цареградська, Людмила Мацуй, Людмила Вовченко
Відомий завдяки:	теоретичним та експериментальним дослідженням термодинаміки металів, сплавів, аморфних металів та вуглеграфітових матеріалів, експериментальному доведенню відсутності абсолютного електропереносу у металевих розплавах, заснуванню власної наукової школи з фізики неупорядкованих металів та графітових сполук
Нагороди

Євген Йосипович Харьков (13 лютого 1926, Кам'янка — 22 серпня 2001, Київ) — український науковець-металофізик, педагог. Доктор фізико-математичних наук (1967), професор (1968). Перший в Україні дослідник термодинаміки металів, сплавів, аморфних металів та вуглеграфітових матеріалів, експериментально довів відсутність абсолютного електропереносу у металевих розплавах, заснував власну наукову школу з фізики неупорядкованих металів та графітових сполук.

Учасник німецько-радянської війни, у складі 67-ї армії брав участь, зокрема, у Прибалтійській операції. Нагороджений декількома бойовими орденами та медалями.

Після завершення війни, протягом 45 років — професор Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1956—2001). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1983). Автор понад 250 наукових робіт, учень професора Олександра Жмудського.

Життєпис

Народився 13 лютого 1926-го року у селі Кам'янка (нині — місто), Чембарський повіт, РРФСР, у селянській родині. Юність провів у селі Полухново (тоді — Ленінградська область).

З 1944-го року — на військових теренах у складі 67-ї армії. Брав участь, зокрема, у Прибалтійській операції. У 1947-му році демобілізований у зв'язку з отриманою інвалідністю. Нагороджений декількома бойовими орденами та медалями.

У 1956-му році закінчив фізичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка (КДУ), через три роки — аспірантуру кафедри рентгенометалофізики. Учень професора Олександра Жмудського.

У 1959-му році здобув науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук, захистивши дисертацію на тему «Изучение закономерностей электропереноса в металлах и некоторых сплавах». Відтоді ж — доцент кафедри фізики металів КДУ.

У 1967-му році здобув науковий ступінь доктора фізико-математичних наук, захистивши дисертацію на тему «Диффузия, электроперенос и электросопротивление в жидких металлах». Через рік затверджений у вченому званні професора кафедри загальної фізики.

Могила Євгена Харькова, Байкове кладовище

У 1983-му році, разом з колегами, нагороджений Державною премією УРСР в галузі науки і техніки за створення циклу робіт «Експериментальні і теоретичні дослідження з фізики рідких металів». У середині 1980-х років розробив випробувальний стенд для неруйнівного контролю компонентів ракетно-космічних двигунів, за що був нагороджений срібною медаллю ВДНГ.

З 1998-го року залишив педагогічну діяльність, зосередившись на науковій. Працював майже до останніх днів життя. Помер 22 серпня 2001-го року від загострення хвороби, отриманої під час війни. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

Наукова діяльність

Автор понад 250 наукових робіт. Науковий керівник та педагог близько 30 кандидатів та докторів наук, зокрема, Володимира Лисова, Валентина Федорова, Тетяни Цареградської, Людмили Мацуй, Людмили Вовченко.

У 1960-х роках першим в Україні розпочав теоретичні та експериментальні дослідження термодинаміки металів та сплавів, пізніше — аморфних металів та вуглеграфітових матеріалів. Експериментально довів відсутність абсолютного електропереносу у металевих розплавах.

У 1970-х роках заснував власну наукову школу з фізики неупорядкованих металів та графітових сполук, разом з колегами та учнями дослідив природу від'ємного магнітоопору у графітах.

Науковий доробок (частковий)

• «Изучение закономерностей электропереноса в металлах и некоторых сплавах»: диссертация кандидата физико-математических наук : 01.00.00. — Киев, 1959. — 275 с. : ил.
• «Диффузия, электроперенос и электросопротивление в жидких металлах»: диссертация доктора физико-математических наук : 01.00.00. — Киев, 1967. — 350 с. : ил.
• «Физика жидких металлов»: [Учеб. пособие для ун-тов и техн. вузов] / Е. И. Харьков, В. И. Лысов, В. Е. Федоров. — Киев: Вища школа, 1979. — 247 с. : граф.; 22 см.
• «Термодинамика металлов»: [Учеб. пособие для ун-тов и техн. вузов] / Е. И. Харьков, В. И. Лысов, В. Е. Федоров. — Киев: Вища шк., 1982. — 248 с. : ил.; 20 см.

Нагороди

• 1983 — Державна премія УРСР в галузі науки і техніки — за створення циклу робіт «Експериментальні і теоретичні дослідження з фізики рідких металів»
• 1985 — срібна медаль ВДНГ — за розробку випробувального стенду для неруйнівного контролю компонентів ракетно-космічних двигунів
• орден Вітчизняної війни II ступеня
• медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»