Читець (роман)
«Читець» (нім. Der Vorleser) — роман-бестселер німецького письменника Бернхарда Шлінка. Опублікований німецькою 1995 року, перекладений англійською 1997 року. Загалом роман перекладено на 39 мов, він здобув низку престижних нагород. «Читець» — перший німецький роман, який потрапив до списку бестселерів Нью-Йорк Таймс[4], загальний тираж — кілька мільйонів примірників[5]. За романом знято однойменний фільм британським режисером Стівеном Долдрі.
У романі порушуються такі складні і часто табуйовані теми, як:
- Проблема вини
- Нацистський режим
- Стосунки між людьми з великою різницею у віці
- Неписьменність
Газета The Guardian зазначила, що незважаючи на всі вказані теми ця книга про прощення. Однак, посилаючись на автора твору, мова не йде про спокуту провини за військові злочини, скоєні героїнею роману.
Натхненням для історії послужила сірість східного Берліна в січні 1990, коли Б. Шлінк приїхав в місто як запрошений професор[6].
Книга включена в ряд освітніх програм у гімназіях Німеччини, абітурієнти часто вибирають її як тему для екзаменаційних творів[5].
Роман описує розрив між поколіннями в Німеччині, осмислення молодими німцями злочинів періоду Голокосту. Головні герої — Міхаель Берг і Ганна Шміц. Розповідь охоплює майже 40-річний період з 1958 по 1990 в Західній Німеччині — в м. Гайдельберг[6].
За сюжетом 15-річний школяр Міхаель Берг знайомиться з 36-річною кондукторкою трамваю Ганною Шміц. Між ними виникає роман. Ганна регулярно просить Міхаеля читати їй книги. Через кілька місяців вона раптово зникає.
Через 8 років студент-юрист Міхаель потрапляє на показовий процес над наглядачкою концтабору Освенцим. Серед підсудних він впізнає Ганну. Її та інших наглядачок звинувачують у тому, що вони під час бомбардування та пожежі, що почалась після нього, не відчинили двері 300 єврейським жінкам, які ховалися у церкві, де заживо згоріли. Доказом вини служить рапорт, нібито написаний Ганною. Міхаель усвідомлює, що насправді Ганна неписьменна і тому вона просила читати їй книги, які сама прочитати не могла. Тож і рапорт написати вона теж не могла. Він хоче їй допомогти, але не робить цього. Ганна засуджена на довічне ув'язнення, інші — на порівняно невеликі терміни.
Через 10 років після розлучення з дружиною Міхаель починає начитувати на магнітофон деякі книги, які він читав Ганні в минулому. Записи цих книг він надсилає їй у в'язницю. Ганна, порівнюючи записи з текстом паперових книжок, вчиться читати. Після 18 років ув'язнення суд звільняє її. Міхаель єдиний знайомий їй чоловік. За тиждень до її звільнення вони бачаться у в'язниці. Ганну хвилює його ставлення до неї, а Міхаеля — її каяття у злочині проти людства. За день до виходу на свободу Ганна вішається у камері, залишивши зароблені в ув'язненні гроші колишній ув'язненій Освенцима.
Загалом роман був сприйнятий позитивно, проте звучали й критичні висловлювання.
В інтерв'ю газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung Бернхард Шлінк протестував проти деяких «неправильних тлумачень» роману[6]:
- Ганна Шміц невинна, тому що вона була неписьменною;
- люди моральні, якщо отримують освіту;
- Ганна Шміц зрозуміла свою провину, навчившись читати.
Серед критичних відгуків Джеремі Адлер в Süddeutsche Zeitung звинуватив автора в «культурній порнографії» і спрощенні історії[7]. Історик Дебора Ліпштадт вважає, що зображення нацистських злочинців як людей, у яких не було вибору, некоректне. Протиставлення бідних неписьменних катів багатим і успішним жертвам, на думку Ліпштадт, є переписуванням історії[8].
Українською мовою роман переклав Петро Таращук, книга вийшла у видавництві «Основи» у 2005 році.
- Бернхард Шлінк. Читець. Переклад з німецької: Петро Таращук. Київ: «Основи», 2005. 197 стор. ISBN 966-500-194-9
- * (передрук) Бернгард Шлінк. Читець. Переклад з німецької: Петро Таращук. Харків: «Фоліо», 2016. 203 стор. ISBN 978-966-03-7631-1
- Hans-Fallada-Preis[de] (1997)
- Prix Laure Bataillon (для перекладної літератури) (1997)
- Літературна премія журналу Die Welt (1999)
- Evangelischer Buchpreis[de](2000)
- 14-е місце в списку найкращих книг ZDF-Lieblingsbücher[de] (2004)
