Чорні запорожці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
1-й кінний полк Чорних запорожців
(?—1920)
Кінний дивізіон 2-го Запорізького полку
(1918—?)
Чорні запорожці у 1918 р.
На службі19181920
Країна УНР
Вид Армія УНР
Типкіннота
Чисельністьдивізіон, полк
Війни/битвиУкраїнська революція 1917-1921
Українсько-радянська війна 1917—1921
Перший Зимовий похід
Радянсько-польська війна
Командування
Визначні
командувачі
Петро Дяченко
Карліс Броже
Знаки розрізнення
Прапор чорних запорожців[1]

Медіафайли на Вікісховищі

«Чорні запорожці», або «чорношличники»; повна назва — кінний дивізіон 2-го Запорізького полку (згодом 1-й полк Чорних запорожців) — військове формування кавалерії армії Української Народної Республіки, що існувало в 1918—1920 роках.

Бойовий шлях

[ред. | ред. код]

Дивізіон було розгорнуто з кінної сотні 2-го Запорізького полку Запорізької дивізії Збройних Сил Української Держави в грудні 1918 року.

У грудні 1918 — квітні 1919 дивізіон брав участь у ІІ-й українсько-більшовицькій війні на сході України, в ході якої віддійшов до Дністра та через румунську територію перейшов на захід країни і восени 1919 року разом з іншими військами УНР опинився у «трикутнику смерті» (район Любар-Шепетівка- (Перший зимовий похід) Миропіль).

Петро Дяченко - отаман 1-го кінного полку Чоних запорожців (початок 30-х років)

Восени 1919 — навесні 1920 дивізіон, розгорнутий в кінний полк, взяв участь у рейді по тилах ворожих військ — Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР, під час якого відзначився як найбільш боєздатна та уніформована військова частина.

5 січня 1920 року «чорні запорожці» вступили до міста Голованівськ Балтського повіту, 19 січня — в Саврань того ж повіту. 24 січня відбулася переправа полку на східний берег річки Синюха, того ж дня прибула до полку надіслана начальником Ольвіопольського району полковником Поповим за дорученням головного командування Збройних Сил Півдня Росії делегація з умовами миру і співпраці для боротьби проти Червоної армії. Делегацію було направлено з охороною в напрямку Канева на розшук штабу армії УНР.

9 лютого в селі Байбузи штаб полку одержав наказ про приєднання до Київської групи отамана Юрка Тютюнника; при цьому полк Чорних запорожців і Мазепинський кінний полк зводились в бригаду на чолі з полковником Петром Дяченком. 10 лютого вояки полку, продовжуючи похід, вступили до містечок Білозір'я та Сміла Черкаського повіту. 13-15 лютого точилися бої кінного полку Чорних запорожців з частинами Червоної армії за Золотоношу. 1 березня запорожці повторно вступили в Голованівськ, 5 березня — в Бершадь та Гайворон, 14 березня зайняли Голованівськ Балтського повіту; 16 березня — Богопіль. Приклади бойової відваги та винахідливості цей полк показав у боях за Вознесенськ.

У травні 1920, після повернення з походу, полк був інтернований поляками. Згодом увійшов до складу Окремої кінної дивізії відновленої армії УНР. Наприкінці літа 1920 увійшов до складу 1-ї Запорозької дивізії армії УНР; брав участь у Радянсько-польській війні, зокрема, у боях під Сидоровом

У листопаді 1920 року, під натиском Червоної армії, полк разом з іншими підрозділами Дієвої армії УНР змушений був перейти річку Збруч (кордон з Польщею) і його знову було інтерновано в таборах для полонених на території Польщі.

Однострій

[ред. | ред. код]
Однострій сотника
армії Української Держави

Перша згадка про те, що чорні шлики та чорні черкески використала кінна сотня 2-го Запорозького полку, датовано 29 квітня 1918 р., коли у Полтаві було проведено парад на честь того, що місто взяли українські війська[2].

Відомий однострій, завдяки якому бійці кінного дивізіону 2-го полку ввійшли в історію як «чорні запорожці», було пошито у Кременчуці наприкінці січня 1919 р. У своїх мемуарах командир підрозділу Петро Дяченко згадує, що свій одяг бійці-чорношличники пошили з трофейної тканини, яку здобули у грудні 1918 у бою з махновцями біля станції Лозова, розплатившись з кравцями трофейним цукром.

Однострій складали: чорні шапки (у старшин — каракулеві, у козаків — смушкові) з чорними шликами, чорні жупани (кітелі), чорні штани, світло-сірі черкески (замість шинелей), чорні чоботи. Всі вони мали старовинну козацьку зáчіску — «оселедець» (довге пасмо волосся на поголеній голові).

Знамено

[ред. | ред. код]

Знамено чорних запорожців мало скошений край із зображенням тризуба на лицьовому боці з написом «1-й кінний полк Чорних Запорожців». Зворотна сторона знамена містила зображення черепа з кістьми й написом «Україна або смерть»[3].


Інші підрозділи, в однострої яких використовувалися чорні шлики

[ред. | ред. код]

Слід зауважити, що розповсюджене твердження про те, що «чорні запорожці» були єдиним підрозділом Дієвої армії УНР, який використовував чорні шлики, неправдиве. Окрім «чорних запорожців» чорний шлик використовувано в однострої таких підрозділів:

  • курінь «чорних гайдамаків» «гайдамацького» коша Слобідської України;
  • кулеметна сотня кінного «гайдамацького» полку ім. Костя Гордієнка;
  • 1-й кінний («партизанський») полк корпусу Січових стрільців (отаман полку Олексій Козир-Зірка був колишнім кулеметником-гордієнківцем);
  • «Чорний курінь смерті» (розгорнутий з Горбачівської повітової кінної сотні, згодом — Горбачівський полк) під командуванням отамана Сашка Гуцула (колишній штабс-капітан 8-го Астраханського драгунського полку Олександр Козубський);
  • 20-й Павлоградський кінний полк отамана Бахмача у складі Катеринославського кошу.

Військовики

[ред. | ред. код]

Все на світі помирає,
Як не вмре, то засхне,
Лиш козацька наша слава
Не вмре, не погасне.

Наші ж «чорні запорожці»
Смерти не бояться,
Краще голови положать,
Аби не піддаться.

Кожний з піснею вмірає
За волю Вкраїни,
Кожний б'ється з москалями,
Доки не згине.

Все на світі помирає,
Як не вмре, то засхне,
Лиш козацька наша слава
Не вмре, не погасне.

Полковник УНР Федір Гудима,
Пісня Чорних запорожців[4][5]

Вшанування

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Дяченко, 2010, с. 34 та 206 с..
  2. Сікевич В. «Сторінки із записної книжки» — Вінніпег, 1945 р., т.3, стор. 44
  3. Гломозда К. «Відзнаки українського війська доби визвільних змагань // Історія українського війська» — Львів, 1996 р., стор. 823—825
  4. Ф. Гудима. Козацькі вірші. Син України. – № 11 від 16 жовтня 1920 р. – С. 8.
  5. Пісня Чорних Запорожців // geroika.org.ua, 21 вересня 2013
  6. У Броварах одну з центральних вулиць назвали на честь 72-ї бригади. Вечірній Київ (укр.). 8 липня 2022. Процитовано 2 серпня 2023.
  7. Одна з центральних вулиць Броварів названа на честь бригади “Чорних Запорожців”. LB.ua. 8 липня 2022. Процитовано 2 серпня 2023.

Література та джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]