Шелдон Лі Ґлешоу
 Шелдон Лі Ґлешоу | |
|---|---|
| англ. Sheldon Lee Glashow | |
 | |
| Народився | 5 грудня 1932 (91 рік) Нью-Йорк, США |
| Країна |  США |
| Діяльність | фізик, науковець, фізик-теоретик, викладач університету |
| Alma mater | Корнельський університет Гарвардський університет |
| Галузь | фізика |
| Заклад | Бостонський університет Гарвардський університет |
| Вчителі | Джуліан Швінгер |
| Аспіранти, докторанти | Elizabeth Ellen JenkinsdМатематичний_генеалогічний_проєкт Uri SariddМатематичний_генеалогічний_проєкт |
| Членство | Національна академія дей-Лінчей Національна академія наук США Американська академія мистецтв і наук Російська академія наук Американське філософське товариствоNNDB AAASNNDB Американське фізичне товариствоNNDB |
| Відомий завдяки: | Електрослабка взаємодія критика теорії суперструн |
| Нагороди | |
 Шелдон Лі Ґлешоу у Вікісховищі | |
Шелдон Лі Ґлешоу (англ. Sheldon Lee Glashow; нар. 5 грудня, 1932) — американський фізик, лауреат Нобелівської премії, професор математики і фізики Бостонського університету. Нобелівську премію Ґлешоу отримав у 1979 році разом із Абдусом Саламом та Стівеном Вайнбергом за побудову теорії електрослабкої взаємодії. Відомий також своїм теоретичним передбаченням чарівного кварка. Він також є членом Ради Авторів Бюлетеня вчених-атомників.[3]
Шелдон Лі Ґлешоу народився у Нью-Йорку в родині єврейських робочих іммігрантів із Росії.[4] Він відвідував Вищу школу науки Бронкса в Нью-Йорку. Його другом був Стівен Вайнберг.[5] Він отримав диплом бакалавра мистецтв у Корнельському університеті в 1954 році і ступінь доктора наук у галузі фізики Гарвардського університету у 1959 році під керівництвом лауреата Нобелівської премії з фізики Джуліана Швінгера (тема роботи: «Векторний мезон у розпадах елементарних частинок»). Професор Стенфордського університету (1961—1962), Каліфорнійського університету у Берклі (1962—1966) і Гарвардського (з 1966 р.) університетів. Він був запрошеним професором в MIT у 1974 році.[5]
У 1961 році Ґлешоу доповнив електрослабку модель об'єднання Швінгера шляхом включення короткодіючого нейтрального струму, Z0. Результуюча симетрична структура, що запропонована Ґлешоу, SU(2) × U(1), лежить в основі загальноприйнятої теорії електрослабких взаємодій. За це відкриття, він поряд зі Стівеном Вайнбергом та Абдусом Саламом, був удостоєний в 1979 році Нобелівської премії з фізики.[6]
У співпраці з Джеймсом Бйоркеном[en], Глешоу першим передбачив c-кварк, який він назвав «зачарованим» («чарівним») кварком, в 1964 році. На той час було відомо чотири лептони, але лише три кварки, а кваркова модель адронів ще не була загально визнаною. У 1970, разом з Джоном Іліопулосом та Лучьяно Маяні, від запропонував "механізм ГІМ[en]" (названий за першими літерами їх імен, англ. GIM mechanism), який теоретично пояснив, що існування двох пар кварків – (d,s) та (u,c) – пояснює дуже низьку ймовірність нейтральних струмів зі зміною аромату[7]. Теорія, яка раніше базувалася на моделі з трьох кварків, передбачала значно вищі ймовірності таких процесів, аніж показували експериментальні спостереження. Таким чисном, цей механізм зняв аномалію, що виникала в будь-якій теорії квантового поля з неоднаковою кількістю кварків та лептонів. Існування зачарованного кварка було доведено експериментально у 1974 році з відкриттям J/ψ-мезона.
у 1973 році Глешоу і Говард Дьєрдь запропонували перший варіант теорії Великого Об'єднання. Вони виявили, як підігнати калібровочні сили в стандартній моделі в рамки SU (5) групи, а кварки та лептони описати в рамках двох простих концепцій. Їх теорія якісно передбачала загальний тренд зміни константи зв'язку з енергією. Запущена з правдоподібними припущеннями, вона давала грубе співвідношення між значеннями мас кварків і лептонів третього покоління. Теорія також вказувала на те, що закон збереження баріонного числа в таких теоріях не є точним, а отже протон може бути нестабільною частинкою. Ця робота стала основою для всіх майбутніх об'єднувальних робіт.
Ґлешоу відомий своєю скептичною позицією щодо суперструнної теорії, що пояснюється браком її експериментально перевірюваних прогнозів. Він проводив кампанію недопущення теоретиків суперструнної теорії на фізичний факультет Гарвардського університету. Коли ж вона була визнана — він покинув факультет.[8] Приблизно десять хвилин в телевізійній програмі «Strings the Thing» (друга частина телевізійної програми Елегантний Всесвіт), він описує її як дисцпліну відмінну від фізики, та відкидає, «… ви можете назвати це пухлиною, якщо хочете…».[9]
- ↑ Математичний_генеалогічний_проєкт
