Шуфрич Нестор Іванович
Нестор Іванович Шуфрич | |
---|---|
Нестор Шуфрич в 2010 році | |
Ім'я при народженні | Нестор Іванович Шуфрич |
Народився | 29 грудня 1966 (57 років) м. Ужгород, Україна |
Громадянство | ![]() ![]() |
Діяльність | політик |
Галузь | політик |
Alma mater | УжНУ |
Науковий ступінь | кандидат економічних наук |
Знання мов | російська, українська і угорська |
Членство | Верховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання, Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання |
Посада | народний депутат України |
Партія | ОПЗЖ |
У шлюбі з | колишня — Наталія Ворона |
Діти | Олександр Шуфрич, Нестор Шуфрич |
Нагороди | |
|
Не́стор Іва́нович Шу́фрич (нар. 29 грудня 1966, Ужгород, Закарпатська область, Українська РСР) — український проросійський політик[6], Народний депутат України. Член забороненої проросійської партії «ОПЗЖ», голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова.
Був членом Партії регіонів (2007—2014). Власник ФК «Говерла» (Ужгород) та телеканалу «UkrLive»[7]. Колишній власник проросійського пропагандистського телеканалу «Перший незалежний». Кандидат економічних наук (2004).
Освіта: Ужгородський університет (1992), історик; кандидат економічних наук з 2004 р. — дисертація на тему «Розвиток і трансформація аграрного виробництва в Угорщині» (Інститут аграрної економіки УААН).
1985—1987 — служба у війську.
1987—1988 — перекладач торгово-побутового підприємства в місті Ужгороді.
З 1989 — радник кооперативного об'єднання «Ретро»; комерційний директор радянсько-австрійського спільного підприємства «Текоп».
З 1991 року — директор, а з 1995 року президент українсько-американського СП «Вест-Контрейд».
Член СДПУ(о) протягом 1996—2007, заступник секретаря Закарпатського ОК СДПУ(о) (з 1997), заступник голови СДПУ(о) (березень 2003 — квітень 2005); член Політбюро СДПУ(о) (з 1998 року), 1-й заступник голови СДПУ(о) (з квітня 2005).
Квітень 2002 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 70, Закарпатської області від СДПУ(о). «За» проголосувало 9,20 %, став 3-м з 20 претендентів. На час виборів: народний депутат України, член СДПУ(о). Обраний депутатом Закарпатської облради (2002).
Народний депутат України 3 скликання 1998—2002, виборчий округ № 70, Закарпатська область. З'яв. 70,8 %, за 16,8 %, 12 суперників. На час виборів: президент СП «Вест-Контрейд» (м. Ужгород), член СДПУ(о). 03.1998 — кандидат в народні депутати України від СДПУ(о), № 22 в списку. член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (07.1998-03.2000), член Комітету з питань бюджету (з 03.2001), заступник голови Комітету з питань бюджету (з 04.2001); уповноважений представник фракції СДПУ(о) (з 05.1998); член Контрольної комісії з питань приватизації (з 07.1998).
Член Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (з 05.1999).
Народний депутат України 4-го скликання з липня 2002 по квітень 2006, виборчий округ № 201, Черкаська область, самовисування. За 29,80 %, 18 суперників. На час виборів: президент «Черкаської м'ясної компанії» (хоча фактично він в цій установі ніколи не працював[джерело?]), член СДПУ(о). член фракції СДПУ(о) (з 09.2002), член Комітету з питань бюджету (з 06.2003)[8].
У березні 2006 — кандидат у нардепи України від партії Не так!, № 4 в списку, член СДПУ(о). Депутат ВР АР Крим (04.2006-11.07) від Опозиційного блоку «Не так»!
12 грудня 2006 — 18 грудня 2007 — Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в складі другого уряду Януковича.
Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 від Партії регіонів, № 5 в списку. На час виборів: Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, безпартійний.
9 липня 2010 р. — Верховна Рада України за поданням Прем'єр-міністра М.Азарова звільнила Н.Шуфрича з посади міністра України з питань надзвичайних ситуацій.
9 липня 2010 р. — згідно з Указом Президента України В. Януковича Н. Шуфрича призначено на посаду заступника секретаря РНБО[9].
Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Польщі з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду[10].
Народний депутат України 7-го скликання з 12 грудня 2012 до 27 листопада 2014 р. від Партії регіонів, № 27 в списку.
За свідченням Олександра Попова слідкував за розгоном студентів 30 листопада 2013 р.[11]
16 січня 2014 року голосував за «Закони про диктатуру»[12].
У травні 2014 року разом зі Сергієм Матвієнковим та Вадимом Новинським ініціював у Верховній Раді України законопроєкт, основною метою якого було виконання Женевських домовленостей, проведення конституційної реформи і децентралізації влади в Україні, припинення проведення Антитерористичної операції на Донеччині та Луганщині та схиляння людей добровільно скласти зброю та залишити адміністративні будівлі.[13]
Після розвалу «Партії регіонів» став членом нового політичного утворення, що виникло на її основі — «Опозиційного блоку», та був обраний до Верховної Ради України[14].
Народний депутат України 8-го скликання з 27 листопада 2014 р. від Опозиційного блоку, № 7 в списку.
18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей[15].
З серпня 2019 — керівник Парламентського комітету з питань свободи слова[16].
15 вересня 2023 року прокурори Офісу генпрокурора вручили Шуфричу підозру в державній зраді. За даними слідства, він виконував завдання колишнього заступника секретаря РНБО, який 2014 року втік до Москви і був завербований ФСБ Володимира Сівковича для координації російської агентури в Україні[17][18][19]. У Шуфрича провели обшуки, під час яких було виявлено документ зі схемою автономії для Донецької та Луганської областей[20]. Він передбачав перейменування регіонів на «краї», широку автономію, проведення виборів й формування окремого уряду, а також парламенту. Також було виявлено низку забороненої радянської символіки: георгіївські стрічки, медалі, двоголові орли росіян, ордена[21]. Того ж дня Печерський суд Києва взяв Шуфрича під арешт на два місяці без права внесення застави[22][23].
11 жовтня Київський апеляційний суд залишив у силі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою[24]. 10 листопада запобіжний захід було прдовжено до 15 грудня[25]. 15 грудня Шуфричу продовжили запобіжний захід щонайменше до 9 лютого 2024 року[26]. 13 березня запобіжний захід продовжили на два місяці[27].
8 лютого 2024 року Шуфричу за матеріалами ДБР повідомлено про нову підозру щодо фінансування Росгвардії у Криму. За даними слідства, Шуфрич платив гроші Росгвардії за воєнізовану охорону своєї елітної нерухомості на півострові. Лише протягом трьох місяців 2016 року його компанія сплатила окупантам півмільйона рублів[28].
- Орден «За заслуги» III (2002) і II ступенів (2004).
- Шуфрич у 15-річному віці (1982) здобув звання «майстер спорту СРСР» зі стрільби з лука, і навіть був кандидатом до молодіжної збірної СРСР[29].
- У липні 2013 р., в залі Верховної Ради України, на голову Нестора Шуфрича впав шматок 15-тонної люстри[30].
- У соцмережах з'явився інтернет-мем: «Шуфрич не битий вже (…) днів».
- Через підкуп виборців, 20-гривневі купюри на Черкащині стали іноді називати на честь Шуфрича «несторками»[31][32][33].
- В біографії Нестора Шуфрича є доволі багато фактів публічних бійок. Однією із перших була бійка 21 грудня 2004 року в приміщенні ЦВК[34]. У 2008-му Шуфрич вдарив Миколу Рудьковського[35]. У 2009-му були бійки із Сергієм Льовочкіним[36] та Юрієм Луценком[37]. Публічно з'ясувати стосунки на рингу Нестор Шуфрич пропонував у 2008 році тодішньому керівнику Управління державної охорони Валерію Гелетею, але останній відмовився від поєдинку[37]. Після бійки із Юрієм Луценком останній оприлюднив матеріали кримінальної справи, порушеної у 1998 році проти Нестора Шуфрича за фактом побиття ним своєї дружини[38].
- В червні 2013 року, в числі 148-ми народних депутатів України, Шуфрич підписав Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів». Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.
- 30 вересня 2014 року, активісти Правого сектора, Автомайдану, Євромайдану і Самооборони привезли сміттєвий бак «для люстрації» Шуфрича, який приїхав в Одесу на засідання партії «Опозиційний блок», однак Шуфрич намагався втекти, за що активісти його побили[39][40][41]. Спікер партії «Правий сектор» Борислав Береза заявив, що побиття інсценовано самим Нестором Шуфричем[42] Працівники МВС встановили 14 осіб причетних до інциденту, один з учасників Микола Доценко безслідно зник[43].
- Футбольний клуб «Говерла», яким володіє Нестор Шуфрич (президентом є його батько Іван Шуфрич, а віце-президентом — син Олександр Шуфрич[44]) припинив своє існування після низки скандалів щодо невиплат зарплатні гравцям клубу і невиконання вимог ФФУ щодо їх погашення[45] у 2016 році.
- У лютому 2017 року Нестора Шуфрича Генеральний прокурор України Юрій Луценко звинуватив у несплаті податків на 40 млн гривень. У разі несплати податків йому загрожує в'язниця на 3 роки[46].
- 30 грудня 2019 року, велика кількість ЗМІ повідомили з посиланням на сайт компанії Thormählen & Cochran Safaris, клієнтом якої був Шуфрич орієнтовно у 2015 році, що Шуфрич вбивав тварин у Африці, серед яких східний чорний носоріг, бура гієна, антилопа орікс, антилопа гну та інші. Деякі з тварин належать до видів, що вимирають[47].
- 18 лютого 2022 року, пізно ввечері, Нестор Шуфрич і головний редактор сайту «Цензор.нет» Юрій Бутусов побилися у прямому ефірі ток-шоу «Свобода слова» ведучого Савіка Шустера на телеканалі «Україна 24»[48][49].
- 4 березня 2022 року Нестора Шуфрича затримали при спробі фотографувати блокпост. При затриманні охоронці Шуфрича намагалися відстрілюватися. Бійці 206-го батальйону територіальної оборони Києва передали затриманих СБУ[50][51].
У своїх інтерв'ю Нестор неодноразово називав себе «капітаном запасу»,[52] але даних про те, де і як він отримав це військове знання, немає. Також він заявляв про готовність взятися за зброю «у разі війни»,[52] але, водночас, заперечує Російсько-українську війну, що триває з 2014 року, а бойові дії на Сході України називає «війною між українцями»[53].
- За 2019 рік Шуфрич задекларував готівки на загальну суму 137,48 млн грн, з них гривень лише 200 тис., 2,45 млн доларів і 2,3 млн євро[54].
- В 2019 році, за матеріалами розслідування проєкту «Схеми», родина народного депутата від ОПЗЖ Нестора Шуфрича зареєструвала нерухомість в окупованому Криму за законами РФ, таким чином визнавши юрисдикцію Кремля на українському півострові[55].
Любить полювання, зокрема, полює на рідкісних диких тварин у Африці[56][57].
Рід Шуфричів має сербське походження[58][59], але вже до початку XX ст. родина українізувалася. Першим відомим представником був дід Нестора Шуфрича — банкір Юлій Шуфрич, який займав посади керівника: Тячівського відділення Агробанку Чехословаччини, філіалу Національного банку Угорщини, ужгородського філіалу Агробанку Чехословаччини, а з включенням Закарпаття до складу УРСР протягом перших чотирьох років був керівником обласного відділення Держбанку СРСР[60]. Через відмову вступити в партію був знятий з посади, а пропозицію зайняти пост зама він відхилив[61]. Його дружиною була відома тенісистка Валерія Шуфрич (з дому Баркас). Вона була чемпіонкою по тенісу Чехословаччини (до 1938 р.), Угорщини, а після 1945 р. виступала за СРСР[60].
Батько Шуфрича, Іван (Іштван) Юлійович, навчався Харківському педагогічному інституті з 1953 по 1958 рр.; був військовослужбовцем; призер України по тенісу, очільник обласного відділення «Динамо»[59][62]. Після 1991 р. почесний консул Словаччини в Ужгороді[63][64]; почесний президент ФК «Говерла»[65][66].
Мати Шуфрича, Марія Петрівна, 18 років працювала в обласному відділенні «Спортлото»[59][67]. За деякими даними, вона відповідала за перевезення товарів в транспортній конторі[63]. Їй належала нафтова свердловина на території Полтавської області[68][69]. Померла в 2010 році від грипу. Від першого шлюбу мала сина Олександра[67].
Нестор Шуфрич був одружений двічі. Перша дружина — Ірина, була донькою одного із секретарів Закарпатського обкому партії[70]. Народила йому сина Олександра (1988 р. н.), який навчався в Академії адвокатури і грав у молодіжному складі ФК «Закарпаття» (Ужгород). Друга дружина — модель Наталія Ворона, народила сина Нестора (1994 р. н.).
Василь Шуфрич (*1881 — †1986) ∞ Естер Товт (*? — †?)
- Єлизавета Василівна (*? — †?)
- Ірина Василівна (*1922 — †1978) ∞ Федір Федорович Канижай (*1923 — †1977)
- Кароль Васильович (*? — †?)
- Моргит Василівна (*? — †?) ∞ о. Морика Дудинський (*? — †?)
- Юлій Васильович (*? — †1986) ∞ Валерія Баркас (*? — †?)
- Іван (Іштван) Юлійович (*1940) ∞ Марія Петрівна (*1932 — †2010)
- Нестор Іванович (*1966) ∞ Ірина Генріхівна Бандровська (*?) ∞ Наталія Ворона (*1974)
- Олександр Несторович (*1988)
- Нестор Несторович (*1994)
- Нестор Іванович (*1966) ∞ Ірина Генріхівна Бандровська (*?) ∞ Наталія Ворона (*1974)
- Іван (Іштван) Юлійович (*1940) ∞ Марія Петрівна (*1932 — †2010)
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)