Очікує на перевірку

SVO

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

 

У лінгвістичній типології, subject–verb–object (SVO) — це порядок слів у реченні, де підмет (Subject) стоїть на першому місці, присудок (Verb) — на другому, і додаток (Object) — на третьому. Мови можна відносити до типу SVO за умови, що послідовність цих елементів у немаркованих реченнях (тобто реченнях, у яких незвичний порядок слів не вжито задля наголосу) є панівною. У цю групу входить українська мова. Приклад: «Сем з'їв йогурт».

Порядок
слів
Зразок
українською
Відосток
мов
Приклад
мов
SOV «Вона його
любить.»
45% 45
 
Бенгальська,
Гінді,
Давньогрецька,
Каннада,
Корейська,
Латинська,
Малаялам,
Маніпурі,
Перська,
Санскрит,
Угорська,
Урду,
Японська тощо
SVO «Вона любить
його.»
42% 42
 
Англійська,
В'єтнамська,
Іспанська,
Італійська,
Китайська,
Малайська,
Нідерландська,
Німецька,
Тайська,
Українська,
Французька,
Хауса тощо
VSO «Любить вона
його.»
9% 9
 
Валлійська,
Давньоєврейська,
Ірландська,
Класична арабська,
Маорі,
Туарезькі,
Філіпінська
VOS «Любить його
вона.»
3% 3
 
Бауре,
Карська,
Малагасійська
OVS «Його любить
вона.»
1% 1
 
Апалайська,
Хішкар'яна
OSV «Його вона
любить.»
0% Варао
Частотний розподіл систем порядку слів у мовах світу,
за оцінкою Рассела Томліна у 1980-х роках[1][2]

SVO — це другий за поширеністю порядок слів серед відомих науці мов, після SOV. Разом, на SVO і SOV припадає понад 87% мов світу.[3] Ярлик SVO також нерідко чіпляють і на ергативні мови, хоча вони не мають підмета у називному відмінку.

Властивості

[ред. | ред. код]

У мовах «Підмет–присудок–додаток» відносні означальні речення майже завжди розташовуються після іменників, до яких вони відносяться, а сполучники — перед підрядними обставинними реченнями, при цьому діалекти китайської мови є помітним винятком.

Хоча в деяких мовах «Підмет–присудок–додаток» у Західній Африці, найвідомішою з яких є Еве, в іменникових словосполученнях вживаються післяйменники, переважна більшість цих мов має прийменники. У більшості мов SVO іменники в родовому відмінку розташовуються після головного у словосполученні слова, але значна частина цих мов, у тому числі — післяйменникові SVO-мови Західної Африки, Мови мяо-яо, деякі сино-тибетські мови, і такі європейські мови, як шведська, данська, литовська і латвійська мають преномінальний генітив[4] (як цього можна було б очікувати від мови SOV).

Неєвропейські мови SVO зазвичай мають сильну тенденцію розміщувати прикметники, вказівні займенники та числівники після іменників, яких вони стосуються, проте в китайській, в’єтнамській, малайзійській та індонезійській мовах числівники розміщують перед іменниками. Деякі лінгвісти почали розглядати числівник як критичну точку у відношенні відповідності цих мов жорсткому відгалуженню в праву сторону. [5]

В англійській мові існує сильна тенденція використовувати допоміжне дієслово перед головним: I am thinking. He should reconsider.

Мовні відмінності та варіації

[ред. | ред. код]

Прикладом порядку слів SVO в англійській мові є:

Andy ate cereal. (Енді з'їв пластівці).

У аналітичних мовах, таких як англійська, порядок «Підмет–присудок–додаток» відносно негнучкий, оскільки він визначає, яка частина речення є підметом, а яка — додатком. «The dog bit Andy» (Пес укусив Енді) та «Andy bit the dog» (Енді вкусив пса) мають два абсолютно різні значення, тоді як у випадку «Bit Andy the dog» може бути важко визначити, чи це повне речення чи фрагмент, де «Andy the dog» – це додаток, а підмет — пропущений або прихований).

Ситуація є складнішою в мовах, які не мають строгого порядку присудка і додатка, нав'язаного їхньою граматикою, наприклад, в українській, російській, фінській, чи угорській. Тут порядок слів скоріше регулюється наголосом.

У турецькій, нормою вжитку є SOV, але SVO може інколи вживатися задля того, щоби зробити акцент на дієслові. Наприклад, «John terketti Mary'yi» (буквально: Джон покинув Мері) відповідає на запитання «Що Джон зробив із Мері?» замість звичайного [SOV-]речення «John Mary'yi terketti» (Джон Мері покинув).

У деяких реченнях, особливо у головних реченнях, німецька, голландська та кашмірська демонструють порядок «Підмет–присудок–додаток», але насправді вони є мовами, де дієслово — завжди на другому місці, а не мовами SVO у значенні типу порядку слів. Вони мають SOV у підрядних реченнях, як наведено в прикладі 1 нижче. Приклад 2 показує вплив дієслова на другому місці: перший член речення, який стоїть перед присудком, не обов'язково є підметом.

  1. «Er weiß, dass ich jeden Sonntag das Auto wasche»/«Hij weet dat ik elke zondag de auto was» (німецька та голландська відповідно: «Він знає, що я кожної неділі машину мию»). Порівняйте з простим реченням «Ich wasche das Auto jeden Sonntag»/«Ik was de auto elke zondag», «Я мию машину кожної неділі»
  2. «Jeden Sonntag wasche ich das Auto»/«Elke zondag was ik de auto» (німецька та голландська відповідно: «Кожної неділі мию я машину»). «Ich wasche das Auto jeden Sonntag»/«Ik was de auto elke zondag» ідеально перекладається на українську як «Я мию машину кожної неділі», але розміщення прислівника на початку призводить до структури, яка відрізняється від української.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Meyer, Charles F. (2010). Introducing English Linguistics International (вид. Student). Cambridge University Press.
  2. Tomlin, Russell S. (1986). Basic Word Order: Functional Principles. London: Croom Helm. с. 22. ISBN 9780709924999. OCLC 13423631.
  3. Crystal, David (1997). The Cambridge Encyclopedia of Language (вид. 2nd). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-55967-7.
  4. Order of Genitive and Noun.
  5. Donohue, Mark (2007). Word order in Austronesian from north to south and west to east. Linguistic Typology. 11 (2): 379. doi:10.1515/LINGTY.2007.026.