Документи архівів Республіки Польща
до історії польських військових формувань в Україні
у 1917-1918 рр.

Перша світова війна 1914-1918 рр. принесла полякам надію на визволення і можливість розбудови незалежної держави. Пожвавленню в Російській імперії польського національного руху сприяла поряд з іншими факторами, відозва великого князя Миколая Миколайовича, якою польському народові було обіцяно свободу. З огляду на велику кількість поляків у російській армії (від 165 до 200 тис.) постала необхідність утворення польських національних збройних сил, підпорядкованих російському командуванню. Уже в березні 1915 р. на фронт було відправлено перше польське військове з'єднання - Пулавський леґіон, пізніше переформований на Польську стрілецьку бригаду. На початку 1917 р. бригаду за наказом генерала Брусилова було відправлено до Київського військового округу для розширення до дивізії. Після укомплектування у травні 1917 р. Польська стрілецька дивізія опинилася у районі Проскурова, звідки у середині червня відправилася на фронт, до Східної Галичини, де взяла участь у боях з австро-угорськими частинами. Пізніше, у середині серпня 1917 р., дивізія увійшла до складу І Польського корпусу, що починав за погодженням із новим Верховним головнокомандувачем ген. Корніловим формуватися на білоруських землях як його 1-а стрілецька дивізія .

Більшість доступних на сьогодні документів польських військових формувань на теренах колишньої Російської імперії об'єднано у Центральному військовому архіві у Варшаві і складають групу фондів під назвою "Східні формування" (сигнатура І. 122) . На жаль, матеріалів стосовно Польської стрілецької дивізії у польському військовому архіві майже не залишилося. Це військове з'єднання ще перебувало під російським верховним командуванням, і до матеріалів І Корпусу, до якого пізніше приєднали Дивізію, його документи потрапили лише частково: дуже невелику кількість відомостей щодо Польської стрілецької дивізії можна знайти лише у фонді "Штаб і заклади 1-ї стрілецької дивізії І Польського корпусу" (І. 122. 15), в актах інтендантури дивізії. Більшість документів цього військового формування знаходиться сьогодні у Російському державному військово-історичному архіві у фондах 1-ї Польської стрілецької дивізії (ф. 2552), а також її полків: 1-го (ф. 3449), 2-го (ф. 3450), 3-го (ф. 3451) та 4-го (ф. 3452) .

Після більшовицького перевороту в Петрограді у жовтні 1917 р. постала проблема присяги, оскільки попереднє військове командування було позбавлене влади, а леґітимність більшовицької влади не визнавалася ніким із військових. Армія поступово розкладалася, солдати самовільно розходилися по домівках, фронти опинилися під загрозою розпаду. Це дало змогу домогтися в російського командування згоди на утворення нових польських частин, здатних битися з ворогом. Для координації виокремлення поляків-військових було утворено Головний польський військовий комітет (Naczelny Polski Komitet Wojskowy, скорочено - Начполь), який перевели з Мінська до Києва. У грудні 1917 р. на Румунському фронті на добровільній основі було утворено ІІ Польський корпус, що за згодою командувача Румунського фронту ген. Щербачова перебрав озброєння 29-го російського корпусу. В лютому 1918 р., на знак протесту проти умов Брестського миру, за яким Холмщину і Підляшшя було приєднано до УНР, фронт перейшла ІІ (Карпатська) бригада Польського допоміжного корпусу (колишні Легіони Юзефа Пілсудського, утворені в Австро-Угорщині для боротьби з Росією; скорочено - ПКП), що приєдналася до ІІ Корпусу і спричинила його реорганізацію і чисельне збільшення. У грудні 1917 р. було також утворено Інспекторат Польських збройних сил на чолі з генерал-лейтенантом Євгенієм де Геннінґом-Міхаелісом, якому підпорядковувались ІІ і ІІІ корпуси, останній з яких почав формуватися в цей час із центром у Києві. Формування польських корпусів на Україні було ускладнене більшовицькою агітацією та поширенням революційних ідей у російській армії, а також через конфлікт Центральної Ради з більшовицькою владою. В оборонних боях у Києві в лютому 1918 р. брали участь також і деякі відділи, що підпорядковувалися генералові Міхаелісу. Під натиском більшовиків підрозділи ІІІ Корпусу відійшли на Поділля, де зайняли околиці Вінниці. Тут під впливом місцевих польських поміщиків солдати Корпусу вдалися до оборони їхніх маєтків проти розорення місцевим селянством. У квітні 1918 р. це вилилось у ряд кривавих подій на околицях Немирова і Гніваня, що призвели до численних втрат серед польських військових та українських селян.

У безвихідній ситуації опинилися частини ІІ Корпусу, коли за умовами Брестського миру війська Центральних держав почали наступ на територію України та Румунії. Оскільки Корпус майже на половину складався з колишніх солдатів ІІ Бригади, яких австрійська військова влада визнала зрадниками, ця частина військових утворила "Головну раду" ІІ Корпусу з метою обійняти командування в Корпусі. Рада постановила відійти за Дніпро й усунула командувача Корпусу генерал-майора Сильвестра Станкевича, який був проти цього рішення і бажав передусім легалізувати становище польських збройних сил на території УНР. Генерал Станкевич був змушений виїхати до Києва. На чолі Корпусу було поставлено генерала Юзефа Галлера, колишнього командувача Карпатської бригади, після чого "Головна рада" ІІ Корпусу оголосила про саморозпуск, а Корпус продовжив шлях за Дніпро, якомога далі від австрійських військ. У березні-квітні 1918 р. у Києві велися переговори між польським військовим командуванням та представниками українського військового міністерства за участю командування німецьких військ в Україні з метою підписання договору, який мав чітко окреслити умови перебування на території УНР польських військових формувань. 4 квітня було підписано "Умови перебування польських військ на території України". Згідно з ними польські війська було оголошено нейтральними, що тимчасово, до настання можливості виходу їх до краю, перебували на території УНР. Забезпечення корпусів усім необхідним покладалося на українську сторону. Місцем тимчасового перебування польських військ визначалася Чернігівщина: Речиця - Гомель - Новозибків - Городня. Таким чином українці могли бути певні, що польські формування не почнуть захищати інтересів польських поміщиків, що противилися проведенню аграрної реформи, як це було на Поділлі. У цей час командувачем польських військ на Україні призначили генерала Олександра Осинського.

Проте після встановлення Гетьманату політика німецького командування в Україні змінилася. На вимогу австрійського командування було оголошено про саморозпуск польських військових відділів Одеського округу. Було висунено вимогу переглянути умови договору. На початку травня переговори з польським командуванням було поновлено, але невдовзі вони припинилися через непоступливість німецької сторони - від самого початку німецьке командування вимагало повного роззброєння та демобілізації польських корпусів, на що командування польських військ в Україні, звичайно, не могло погодитися. Але й після припинення переговорів німці робили все, щоб не допустити існування у своєму запіллі ворожих збройних сил, оскільки польські корпуси були створені саме для боротьби з Центральними державами, а прилучення ІІ Бригади було лише зайвим доказом їхньої антинімецької спрямованості.

Після невдалих спроб висунення ультиматумів 11 травня 1918 р. ІІ Польський корпус, бойовий склад якого налічував на початку місяця 2 363 солдата та офіцера, а також включав 80 кулеметів, 38 польових, 6 важких гармат та 4 літаки, було оточено біля Канева німецькими військами і після тривалої битви роззброєно. Від командувача Легкої бригади ІІІ Корпусу, в яку було переформовано частини ІІІ Польського корпусу (у складі 2 147 офіцерів та солдатів, 41 кулемета та 12 гармат на 5 червня 1918 р.), австрійська військова влада зажадала підписання умови про нейтралітет і підпорядкування, на що її командувач полк. Руммель був змушений погодитися, але зрештою 10 червня 1918 р. і вона була роззброєна австрійцями. Солдати роззброєних польських корпусів (І Польський корпус у Білорусі було демобілізовано 21 травня 1918 р.) частково повернулися до Польщі, частково були ув'язнені в німецьких та австрійських таборах для інтернованих, але частина продовжила бойову діяльність, уже у складі Польського війська на сході, до якого належали 4-а стрілецька дивізія на Кубані та 5-а дивізія в Сибіру, що різними шляхами повернулися до краю лише в 1919-1920 рр.

Постать генерала Галлера, що пізніше став на чолі польських військ у Франції, які у квітні 1919 р. було включено до складу Війська Польського, доля підлеглих йому частин та битва під Каневом, яку оголошено останньою битвою польських військ у Першій світовій війні, викликають великий інтерес з боку дослідників .

Як це не дивно, у Центральному військовому архіві збереглося більше документів ІІІ Польського корпусу. Документи ІІ Корпусу, що за чисельністю перевищував Третій, об'єднані всього в один фонд (І. 122. 71) і містять матеріали, датовані з лютого по травень 1918 р., причому більшість - за квітень-травень 1918 р. Отже, документація є далеко не повною і стосується переважно завершального етапу існування Корпусу. Фонд включає чотири справи. Першу (І. 122. 71/1) складають документи штабу ІІ Польського корпусу: рапорти командирів підрозділів до головного командування про ситуацію на місцях, листування командування Корпусу з командувачами окремих з'єднань і частин, накази та телеграми від командування Корпусу, листи і рапорти командування ІІ Корпусу до Головного командування польських військ на Україні (до ген. Осинського), а також відомості про битву під Каневом з планом битви, списками полеглих тощо. Також у справі можна знайти окремі номери часописів, де йдеться про польські війська на Україні, "Ordre de Bataille" ІІ Корпусу, перепустки для його солдатів, "Умови перебування польських військ на Україні" від 2 квітня 1918 р., листування ген. Галлера з командуванням 28-ї німецької бригади, а також угоду про роззброєння ІІ Польського корпусу, підписану 12 травня 1918 р. після його поразки під Каневом.

Справа із сигнатурою І. 122. 71/2 містить численні дані розвідки, що надходили до штабу ІІ Корпусу: рапорти з місць розташування окремих підрозділів про розміщення там німецьких військ, про ставлення до польських формувань, у т. ч. з боку місцевого населення тощо. Документи цих двох справ (І. 122. 71/1 та І. 122. 71/2) розподілено за датою їх надходження і видання Генеральним штабом Корпусу і вміщені в окремі теки. На жаль, тут зібрано документацію штабу ІІ Польського корпусу лише за короткий період його існування - з 28 квітня 1918 р. і до його роззброєння німецькими військами.

Третя справа фонду ІІ Польського корпусу (І. 122. 71/3) містить усього кілька аркушів, які тим не менш є дуже важливими для дослідження історії цього корпусу. Це рапорти, що містять таблиці з інформацією про бойовий і харчовий склад усіх частин, що входили до Корпусу, за квітень - травень 1918 р. Наступна справа (І. 122. 71/5*) складається з документів різного походження, складених безсистемно, без жодної хронології. Тут і карта-схема розташування німецьких військових сил у районі Канева напередодні битви, і деякі накази Головного командування польських військ на Україні за березень-червень 1918 р. (у т. ч. наказ про ліквідацію Головного командування від 20 червня 1918 р.), а також різні листи та інші документи.

Документи ІІІ Польського корпусу в Центральному військовому архіві складають п'ять фондів: Легка бригада ІІІ Корпусу (І. 122. 72), Кавалерійський полк Легкої бригади ІІІ Корпусу (І. 122. 73), Окремий дивізіон кінної артилерії Легкої бригади (І. 122. 74), І Відділ бронеавтомобілів (І. 122. 75) та Шпиталь у Вінниці (І. 122. 76), що обслуговував солдатів та офіцерів розташованого в околицях ІІІ Польського корпусу. Очевидно, більшість з них потрапила до варшавського Центрального військового архіву після Другої світової війни: дослідники міжвоєнного періоду скаржилися на брак документів ІІІ Польського корпусу .

Фонд Легкої бригади ІІІ Корпусу - це вісім справ: документи за квітень - серпень 1918 р. (І. 122. 72/1), документи господарчого характеру (І. 122. 72/2), накази командувача бригади та різних підлеглих йому підрозділів (І. 122. 72/3), книжка прибутків і видатків скарбника Легкої бригади (І. 122. 72/4), алфавітна книжка солдатів, віднесених до Вінницького концентраційного регіону, та список солдатів 2-ї компанії Окремого батальйону стрільців (І. 122. 72/5), книжка доручень (І. 122. 72/6), іменні списки солдатів та офіцерів Легкої бригади (І. 122. 72/7), а також копії документів стосовно польських військових формувань, зроблені Ліквідаційно-ревізійною комісією польських військ в Україні. Особливо цікавими є документи з першої справи фонду (І. 122. 72/1): зізнання солдатів Бригади, які брали участь у боях з місцевим селянством 14-17 квітня 1918 р. під Немировом, "Ordre de Bataille" Легкої бригади, інформація про кількісний стан відділів Корпусу (списки солдатів та офіцерів різних з'єднань і частин Легкої бригади ІІІ Корпусу), документи відносно переговорів щодо умов перебування польських військ на Україні, рапорти до вищого командування, листування з австрійським командуванням та місцевою українською владою, а також умови щодо роззброєння Легкої бригади (від 10 червня 1918). Відомості цієї справи доповнюють документи справи І. 122. 72/8, серед яких можна знайти найрізноманітнішу інформацію стосовно польських військових формувань в Україні, причому деякі з них проливають світло на період формування польських корпусів на Україні, тобто з грудня 1917 до березня 1918 рр. Не менш цінними є накази командування в Києві до польських військ в Україні та накази командування Легкої бригади до підлеглих частин, що об'єднані у справі І. 122. 72/3, а також різноманітні списки солдатів та офіцерів частин, що входили до ІІІ Польського корпусу (справа І. 122. 72/5). На жаль, ці документи стосуються переважно пізнього періоду існування ІІІ Польського корпусу в Україні.

Фонд Кавалерійського полку Легкої бригади ІІІ корпусу, в який було переформовано 7-й полк уланів, складається з двох справ: документи командування полку (І. 122. 73/1) та іменні списки солдатів та офіцерів Кавалерійського полку (І. 122. 73/2), серед них і список полеглих у боях під Немировом. Накази до Окремого дивізіону кінної артилерії Легкої бригади ІІІ корпусу за березень-червень 1918 р. вміщено до справи І. 122. 74/1, що утворює фонд цього дивізіону. Документація 1-го Відділу бронеавтомобілів, (фонд І. 122. 75) розподілена на 8 одиниць зберігання: вхідна кореспонденція (І. 122. 75/1), кореспонденція господарчого змісту (І. 122. 75/ 2 та 3), рахунки (І. 122. 75/4), відомості про зарплату офіцерів та солдатів (І. 122. 75/ 5 і 6), накази командувачів корпусів до Відділу бронеавтомобілів (Відділ спочатку належав до ІІ Польського корпусу, але через нестачу бензину не зміг разом з ним продовжувати шлях до Канева і підпорядкувався командуванню ІІІ Корпусу; з цієї причини фонд вміщує також листування з командуванням ІІ Корпусу) та Головного командування польських військ в Україні до корпусів (І. 122. 75/7), а також бухгалтерська книжка Відділу (І. 122. 75/8). Фонд військового польського шпиталю у Вінниці складається з чотирьох справ, серед яких найціннішими є документи управління шпиталю (І. 122. 76/1). Документи названих фондів теж датуються переважно квітнем-червнем 1918 р., тобто стосуються завершального періоду існування ІІІ корпусу.

Документи, утворені польськими військовими формуваннями в районі Одеси, містяться у фонді І. 122. 95 - Військові частини Одеського округу. Тут об'єднані різноманітні документи всіх польських формувань регіону: коменданта Одеського військового округу, польських збройних сил Румунського фронту, Ради польських організацій у Одесі та польського етапно-концентраційного пункту. Фонд включає такі справи: документи польського етапно-концентраційного пункту господарчого характеру за березень-травень 1918 р. (І. 122. 95/1), військового характеру - за грудень 1917 - квітень 1918 рр. (І. 122. 95/2) та за березень 1918 - квітень 1919 рр. (І. 122. 95/3), документи персональні (І. 122. 95/4), накази начальника польського пункту за січень-квітень 1918 р. (І. 122. 95/5), накази коменданта польських збройних сил району Бессарабії (І. 122. 95/6), накази польських збройних сил Одеського округу (І. 122. 95/7), поштова книжка етапно-концентраційного пункту (І. 122. 95/8), документи господарської секції штабу польських військових частин (І. 122. 95/9), фрагменти документації Ради польських організацій у Одесі (І. 122. 95/10).

Подібні документи залишив по собі й польський етапний пункт (з травня 1918 р. - інформаційно-вербувальне бюро), що діяв наприкінці 1917 - у 1918 рр. у Бердичеві (фонд І. 122. 77 р.). Це накази, телеграми, розпорядження російського (у грудні 1917) та польського військового командування (І. 122. 77/1), інформаційні повідомлення (І. 122. 77/2), рапорти офіцерів та урядовців, що прибували до пункту (І. 122. 77/3), інформація про дезертирів та звільнених від служби у польських частинах (І. 122. 77/4), накази коменданта етапу за березень-травень 1918 р (І. 122. 77/5), накази начальника району Південно-Західного фронту та командувача польських військ на Україні за січень-травень 1918 р. (І. 122. 77/6), касова книга пункту за лютий (І. 122. 77/7) та березень-травень 1918 р. (І. 122. 77/8).

Документація польських військових формувань в Україні є далеко не повною і достатньою мірою висвітлює лише завершальний період їх існування, тобто час від квітня по червень 1918 р. Документів за кінець 1917 - початок 1918 рр. у варшавському військовому архіві збереглося дуже мало. Це пояснюється тим, що вони створювались у неспокійний період революційних потрясінь, розкладу армії та громадянської війни. Безперечно, велика частина документів загинула у вогні революції. Цей час характеризувався також нестачею в армії найнеобхіднішого, що відбилося і на стані документів, більшість з яких написано від руки, навіть накази вищого командування, що мали бути розповсюджені серед усіх підлеглих частин. На стані збереження документів польських корпусів позначилася слабка організаційна структура, відсутність в цих військових з'єднаннях централізації.

Одразу після роззброєння польських військових формувань в Україні задля систематизації документів та матеріалів щодо них було утворено Ліквідаційно-ревізійну комісію польських військ в Україні, і наявність більшості документів, що тепер перебувають в Центральному військовому архіві у Варшаві, є очевидно, результатом її діяльності. Проте більшість солдатів та офіцерів колишніх польських корпусів не повернулась одразу додому, а продовжила боротьбу у складі інших польських формувань - на Кубані, у Мурманську та Сибіру. Серед них були й службовці штабів польських корпусів, що забрали із собою частину їхньої документації. Частина ж документів польських корпусів після демобілізації їхніх вояків потрапила до німців та австрійців, які перенесли їх до Варшави, і лише після звільнення Польщі з-під окупації у 1918 р. вони потрапили до Військового архіву (тепер Центральний військовий архів, Варшава). На незадовільному стані збереженості документації польських військових корпусів в Україні наголошували ще дослідники міжвоєнного періоду, зазначаючи, що чимала їх кількість перебувала тоді в приватних руках . Після окупації Польщі військами нацистської Німеччини всі документи з Військового архіву були перевезені до Німеччини, і тільки після завершення Другої світової війни вони повернулися до Варшави.

І на сьогодні, на жаль, документи, що знаходяться у фондах ІІ та ІІІ польських корпусів, перебувають у поганому фізичному стані. Вони дуже рідко є підшитими, а папки, до яких їх вкладено, подеколи не замінювалися від часу створення справ. Як правило, справи не пронумеровано (щоправда, це є вадою багатьох справ польського Центрального військового архіву, що відносяться до міжвоєнного періоду; інколи трапляється стара нумерація, що не допомагає орієнтуватися в документах). Від часу створення справ не було проведено систематизації, і досі одна справа може об'єднувати документи різного походження, різного часу. У більшості справ документи складено безсистемно, і це все вимагає ґрунтовної реорганізації.

Документи ІІ та ІІІ польських корпусів доповнюють матеріали великого за обсягом (налічує 86 справ) фонду "Головний польський військовий комітет" (І. 122. 99). Особлива цінність цього фонду полягає в тому, що тут зберігаються документи за весь час існування Головного польського військового комітету (скорочено - Начполь), а також Головної ради польських збройних сил, на яку було перетворено Начполь 4 лютого 1918 р. Оскільки Начполь, а потім і Головна рада були органами, що координували діяльність польських військових формувань не тільки в Україні, але і на всій території колишньої Російської імперії (переважна більшість документів фонду стосується І Польського корпусу в Білорусі), лише невелика частина документів Головного військового комітету має відношення до польських корпусів в Україні. Це передусім документи Головної ради польських збройних сил за лютий 1918 р. (І. 122. 99/88) та за лютий-травень 1918 р. (І. 122. 99/27), комісара Регентської ради (І. 122. 99/29), і особливо - справи ІІ та ІІІ корпусів (І. 122. 99/30), а також листування з Південно-Західним фронтом (І. 122. 99/52). Тут зберігаються документи переважно політичного характеру: протоколи переговорів щодо статусу польських військових формувань на Україні, проекти угоди про перебування їх на території УНР та сама угода від 2 квітня 1918 р., листування з генералами Міхаелісом та Довбур-Мусницьким, рапорти до Регентської ради, а також невелика кількість несистематизованих документів за листопад 1917 - січень 1918 рр. Частина документів з фонду Начполю була видана у 1985-1995 рр. найвидатнішим польським дослідником історії польських військових формувань колишньої царської армії Мечиславом Вжосеком . Зовсім мало інформації стосовно польських військ на Україні можна знайти у фонді Інспекторату польських збройних сил в Україні на чолі з генералом де Геннінґом-Міхаелісом, якому вони підпорядковувались (І. 122. 106; фонд складається лише з однієї справи). Стан зберігання документів цього фонду є кращим, ніж згаданих вище справ. Документи підшито й пронумеровано.

У групі фондів "Східні формування" містяться також документи польської Вербувально-агітаційної організації (Organizacja Werbunkowo-Agitacyjna, скорочено - ОВА), що була утворена в Україні після демобілізації польських військових корпусів. Вона цілком таємно від української влади займалася вербуванням поляків-військових до польських національних формувань, що за підтримки військових сил Антанти організовувались у 1918 р. у районі Мурманська та на Кубані. Діяльність організації охоплювала всю територію України (тут існувало п'ять відповідних пунктів - у Києві, Харкові, Одесі, Вінниці та Львові), а також частково - Білорусі, Росії та Польщі (пункти у Мінську, Могильові, Москві, Новочеркаську та Варшаві). У середині листопада 1918 р., після звільнення Польщі з-під окупації та з появою можливості організації польського війська на рідних землях, Вербувально-агітаційна організація припинила існування.

Фонд Вербувально-агітаційної організації (І. 122. 107) розподілено на такі справи: кореспонденція з командувачем генералом Галлером у Москві (І. 122. 107/1), накази районних пунктів ОВА, Етапного командування польських військ на Україні та Головного командування ОВА (І. 122. 107/2), кореспонденція командування Організації з різними військовими властями (І. 122. 107/3), накази генерала Галлера за липень 1918 р. (І. 122. 107/4), плани організації ОВА (І. 122. 107/5), документи районних пунктів у Києві (І. 122. 107/6), Одесі (І.122. 107/7), Вінниці (І. 122. 107/8), Харкові (І.122. 107/9), Варшаві (І. 122. 107/10), Львові (І. 122. 107/11), Могилеві (І. 122. 107/12), Москві (І. 122. 107/13) та Новочеркаську (І. 122. 107/14), збірка документів по цих пунктах (І. 122. 107/15), документи польського відділу на Кубані (І. 122. 107/16), листи ув'язнених у більшовицьких таборах польських військовиків (І. 122. 107/17), розвідувальні дані (І. 122. 107/18), а також документи різного походження (І. 122. 107/19). Матеріали Вербувально-агітаційної організації не відображають повністю її діяльності в Україні. Оскільки ОВА була дуже законспірованою організацією, що діяла без згоди місцевої влади та була спрямована проти німецьких окупаційних військ, листування між командуванням окремих районних пунктів нерідко велося за допомогою шифрів, ключ до яких було втрачено, до того ж, чимало листів, очевидно, підлягало знищенню після надходження до адресата. На збереженості документів позначилися також незадовільні умови їх зберігання.

Іншим великим фондом, що містить документи стосовно польських військових формувань колишньої царської армії в Україні, є фонд із сигнатурою І. 160. 1 - "Військова комісія Тимчасової державної ради Польського Королівства" (єдиний фонд групи фондів "Тимчасова державна рада"). Державна рада Польського Королівства, як і Регентська рада, була органом верховної влади цього держаного утворення, що постала за згоди та діяли під контролем Центральних держав на території Царства Польського, окупованого Німеччиною та Австро-Угорщиною у 1915 р. Військовими справами в окупованій Польщі займалася військова комісія Державної ради. Вона посередничала у переговорах Регентської ради та австро-німецького військового командування у справі Польського допоміжного корпусу, ІІ бригада якого під командуванням полк. Галлера перейшла 15 лютого 1918 р. фронт і долучилася до ІІ Польського корпусу, щодо утворення польських національних збройних сил, що отримали назву "Polnische Wehrmacht", розробляла для них організаційну структуру, військовий статут, карний кодекс тощо, а також займалася справами польського війська на території колишньої Російської імперії. Оскільки формально командування польських військових корпусів та Головний польський військовий комітет визнавали Регентську раду за вищу владу Польського Королівства, і вважали, що вона має стати основним зародком влади у незалежній Польщі, військова комісія Державної ради активно листувалася з командуванням польських військ в Україні і була в курсі їх справ. Завдяки діяльності цієї комісії Регентська рада була обізнана у справах польських корпусів, що дало їй змогу втрутитись у відносини цих корпусів з командуванням німецьких та австро-угорських військ на окупованих ними територіях та переконувати німців у лояльності до них командування корпусів. Поте діяльність військової комісії не була достатньо продуктивною, щоб забезпечити тривале існування польських військ на Україні, а позиція австро-німецького командування щодо них - надто непохитною, і у червні 1918 р., без огляду на думку бажання Державної та Регентської рад, польські корпуси на Україні було роззброєно.

Далеко не всі документи військової комісії стосуються польських військових формувань на території України. Відомості щодо ув'язнених після боїв у Галичині влітку 1917 р. солдатів Польської стрілецької дивізії містяться у справі ув'язнених (І. 160. 1/69). Документи щодо переходу фронту ІІ бригадою ПКП та сприйняття цього акту австрійцями, що пізніше визначило їхнє ставлення до ІІ Польського корпусу, до складу якого ввійшла ІІ бригада, містить справа І. 160. 1/60. Але більшість документів за березень-жовтень 1918 р., що ілюструють обізнаність Регентської ради у справах польських військових корпусів на Україні, точніше їхні відписи, зібрано у справі із сигнатурою І. 160. 1/61. Тут можна знайти листи військової комісії до представника австро-угорського міністерства закордонних справ Стефана Уґрона, до голови Ради міністрів Польського Королівства та інших урядовців і представників окупаційної влади при Регентській раді щодо польських корпусів на Україні, листи і рапорти, що надходили до Регентської ради від командувачів корпусів, командування польських військ в Україні та Начполя, а також копії документів, що прибували з посильними від польських військ в Україні до Варшави. Значну частину цих документів було опубліковано М. Вжосеком у згаданих вище виданнях .

У групі фондів під назвою "Військово-історичне бюро" (І. 341) у польському Центральному військовому архіві об'єднано документи, що збирались у міжвоєнний період і пізніше мали стати матеріалами для написання наукових праць. Тут містяться різноманітні копії та відписи документів, спогади учасників подій, а також проекти розвідок та окремі праці, що нерідко базуються на документах, недоступних сьогодні. У цій групі є фонд польських військових формувань, частина справ якого стосується польських формувань в Україні. Справа І. 341. 1/439 складається з відписів документів, призначених, імовірно, для написання праці з історії всіх польських "східних" формувань у 1917-1919 рр. (польські війська на Україні, у Білорусі, Мурманську, на Кубані та в Сибіру) і датуються 1926 р. Серед інших, тут є й копії документів польських корпусів в Україні. У справі із сигнатурою І. 341. 1/442 зібрано матеріали до історії ІІ Польського корпусу кінця 1917-1918 рр., а також деякі спогади солдатів ІІ Корпусу. Наступна справа фонду (І. 341. 1/443) об'єднує документи, які було зібрано у 1938 р. для написання історичної праці під назвою "Нарис історії Легкої бригади ІІІ Корпусу військ польських на Сході". Справа містить велику кількість копій документів з історії Легкої бригади та командування військ польських в Україні, чимало спогадів та кілька нарисів, що є спробою узагальнення зібраного матеріалу. Очевидно, початок Другої світової війни перешкодив реалізації планів написання історії Легкої бригади ІІІ Польського корпусу в Україні.

Доповненням до документів з історії польських військових формувань колишньої царської армії на території України, що зберігаються в Центральному військовому архіві, є документи з Архіву Актів Нових у Варшаві. Тут відклалася документація Регентської ради Польського Королівства, яка брала активну участь у справах налагодження відносин польських військових корпусів в Україні з німецькою окупаційною владою та визнавалася ними як вища влада над польськими громадянами. Ці документи об'єднані у фонді "Цивільний кабінет Регентської ради". Тут зосереджено мікрофотокопії документів Цивільного кабінету, Ради міністрів, міністерств, департаментів і комісій Регентської ради та Державної ради Польського Королівства. Дослідника історії польських військових формувань в Україні зацікавлять передусім документи Цивільного кабінету у справі ІІ Бригади ПКП (справи 42, 43 і 50), польських корпусів в Україні (справи 48, 49, 50 а), Політичного, Державного департаменту та Міністерства закордонних справ щодо польського війська на території колишньої Російської імперії (справа 253) та документи військової комісії Державної ради щодо польських корпусів в Україні (справа 271). Щоправда, останні з названих документів є лише відзнятими на мікрофільм копіями документів, які можна знайти в Центральному військовому архіві у фонді військової комісії тимчасової Державної ради. Тема утворення та діяльності польських військових формувань колишньої царської армії на території України в 1917-1918 рр. досі залишається недослідженою. Документи цих формувань - Польської стрілецької дивізії, ІІ та ІІІ польських корпусів та дрібних військових частин, хоча і недостатньо повно представлені в архівах Республіки Польща, загалом є цінним матеріалом для дослідження їхньої історії та відкривають для дослідників широкі перспективи щодо її вивчення. Опрацювання цієї теми є актуальним для України, так і Польщі, оскільки й там історія польських військових формувань в Україні також є практично не розробленою.