Holodniy Yar by Yuriy Gorlis Gorskiy, old site

Степова дивізія Костя Блакитного

З книги Романа Коваля

"Повернення отаманів Гайдамацького краю", Київ, "Діокор", 2001

версія для друку

Сторінки: 1 | 2 | 3

Сьогодні я розповім про епоху, коли найкращою мелодією був передзвін шабель і переможний крик козацької лави, – про всенародне антибільшовицьке повстання літа – осені 1920 року. Зокрема, йтиметься про Степову дивізію, яка била більшовиків на величезному просторі – від Херсона до Черкас. Зрозуміло, що розповім я і про творців Степової дивізії – отаманів Степового-Блакитного, Чорного Ворона, Іванова й інших пасіонарних воїнів Українського Степу… Переконаний, що саме такі бурхливі типи – як оці отамани – в усі віки творили історію України…
І творитимуть…

Кость Пестушко – а саме таке справжнє прізвище отамана Степової дивізії – народився в багатодітній родині заможних селян с. Ганнівки Катеринославської губернії 1. Ще з дитинства він виявив непересічні здібності до наук, зокрема до математики. Не дивно, що закінчивши двокласну – як тоді казали – міністерську школу, вступив до Олександрівського механіко-технічного училища 2.
Про бурхливу вдачу Костя Пестушка свідчить такий випадок із його студентського життя. Викладач математики, недолюблюючи сільського парубка з Ганнівки за постійні незручні запитання, вліпив йому на екзамені двійку. Восени, на переекзаменовці, Кость відповів на всі – найкаверзніші – запитання.
– Вот тєпєрь ви матеріал знаєтє, – вдаючи об’єктивність, промовив викладач і поставив Костеві “відмінно”.
– Ви дєйствітєльно так думаєтє? – перепитав Кость.
– Канєчно, ви харашо лєтом паработалі, – відповів учитель.
– Так вот что, господін профессор, я за целоє лєто кнігі в рукі нє брал, – зухвало кинув Кость, а ввечері прийшов до помешкання професора, побив йому вікна; на ранок же зголосився добровольцем на фронт – воювати проти німців.
Так завершилися студентські роки Костя Пестушка в інститутських аудиторіях, і розпочалося навчання на фронтах війн і революцій, де головні свої іспити він здав на “відмінно”. Переконливим свідченням цього було створення ним на весні 1920 р. двадцятитисячної (!) селянської армії. Яка в історію Великої Вітчизняної війни українського народу проти російського панування увійшла від назвою Степової (або ж Олександрійської) дивізії. Наголошую на тому, що її створив двадцятидворічний (!) юнак.

Вже на початку 1920 р. в розпорядженні повстанської організації Костя Пестушка-Степового була, як пізніше зазначали катеринославські чекісти, “крупная реальная сила”. Та підпільникам не вистачало озброєння.
Щоб вирішити цю проблему, використали оголошену червоними мобілізацію. Від неї завжди ухилялись українські юнаки, бо зовсім не хотіли проливати кров за диктатуру російського пролетаріату. Та на цей раз, отримавши наказ українського підпілля, сільська молодь Криворізького повіту рушила на мобілізаційний пункт до повітового центру, приховавши на возах обрізи та рушниці.
Більшовики теж своєрідно готувалися до призову: розставляли кулемети на дахах будинків, на перехрестях вулиць, навіть будували барикади – на випадок заколоту новобранців: як не як тисячі козаків збиралися у Кривому Розі…
Один за одним заходили новобранці до триповерхового будинку на вул. Глинки, 33, де розташувалася приймальна комісія… В кабінетах гамірно цокотіли друкарські машинки, вистукуючи направлення до військових частин. Найбільше – до Казані, Тули і Саратова. В Україні залишати нікого не збирались, адже червоні добре знали яким духом дихають мешканці привільного українського степу, що грізно-весело – під дзвін шабель та посвист куль – біг до Чорного моря.
Найгірші сподівання червоних виправдались: 12 травня 1920 р. після семигодинного бою повсталі “новобранці” повністю звільнили місто. Особливо зворушливі сцени відбувалися на подвір’ї ЧК, де сходилися визволені з тюрми селяни: там батько сина притискав до грудей, там жінка чоловіка зустріла, а мати – дитину. У багатьох очі були залиті сльозами радості, сльозами щастя волі…

Сторінки: 1 | 2 | 3

Ідея та наповнення - Олексій РЕДЧЕНКО ([email protected])