Holodniy Yar by Yuriy Gorlis Gorskiy, old site

Вшанування учасників бою на річці ТРУБІЖ

   За публікаціями
   Анатолія Ковальчука,
   голови Бориспільського об’єднання Всеукраїнського
   товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка

5-го лютого 2011 р. втретє було вшановано козаків Вороньківської, Бориспільської та Баришівської сотень, які 1919 року, вступивши в бій із московсько-більшовицьким військом, зупинили на два дні ворожий наступ на Київ. Цього часу вистачило, щоб урядові установи евакуювалися зі столиці Української Народної Республіки до Житомира, а згодом до Вінниці й Камянця-Подільського для продовження боротьби проти окупантів.
Бій відбувся 4-5 лютого 1919 року коло залізничного мосту через річку Трубіж, неподалік села Коржі (нині Баришівський район). Козаків лівобережних містечок Борисполя, Баришівки і Воронькова очолив отаман Вороньківської сотні Іван Черпак, учасник Першої світової. На його заклик відгукнулося понад півтори сотні вороньківців. Дорогою до них приєдналося кілька десятків бориспільців та жителів прилеглих сіл Іванкова, Глибокого, Рогозова. Безпосередньо на місці дислокації до них підійшов загін Баришівських козаків. За словами нещодавно померлого вороньківця Віктора Карпенка з бою не повернулися 70 козаків. Одні загинули, інших, важко поранених, закатували більшовики. Тіла повкидали у холодні води Трубежа.
У два попередні роки патріотична громадськість краю вшановувала козаків на берегах швидкоплинного Трубежа. Цього разу першим пунктом програми заходів було відвідання Воронькова і вшанування героїв у їхньому рідному селі коло пам’ятного знака, встановленого на їхню честь 2010 року до Дня незалежності. Учасники заходів побували також на могилі Івана Черпака. Незважаючи на можливі репресії з боку комуністичної влади, вороньківці багато десятиріч доглядали її. Минулого року на могилі встановлено залізний хрест.
Окрім бориспільців, учасників бою приїхали вшанувати й кияни, зокрема члени Спілки офіцерів України, представники Всеукраїнського товариства «Просвіта», Українського Козацтва, УНП, НРУ, Фронту Змін, ВО «Свобода», УНА-УНСО, Української Народної Ради…
Гарне враження справили на присутніх члени ПУМА (Патріотичної Української Молодіжної Асоціації) — студенти і старшокласники. Юнаки й дівчата приїхали вшанувати героїв, незважаючи на прохолодний, дощовий ранок. Прикро, але вороньківська молодь поки що не бере прикладу зі своїх київських і бориспільських ровесників. Хоча серед учасників бою 4-5 лютого 1919 року були прадіди нинішніх учнів Вороньківської ЗОШ.
Панахиду за загиблими козаками на місці бою, а також за першовідкривачем правди про них мешканцем Іванкова Андрієм Олександровичем Свиридом на його могилі відслужив священик УАПЦ отець Михайло.
В усіх заходах на території села активну участь брав Вороньківський голова Ігор Михайлович Заборний. Коло пам’ятного знака на честь вороньківських козаків разом з нами побував нещодавно призначений на посаду голова Бориспільської районної держадміністрації Іван Іванович Шкирта. Від імені всіх бориспільців - учасників акції подяка йому за сприяння у проведенні заходів, особливо за надання автобуса. Також подяка заступнику генерального директора АТ «Пенто-Пак», депутату Київської облради Дмитру Васильовичу Радіонову, який надав автобус для приїзду на Бориспільщину декількох десятків киян.

…Деякі відомості про бій на Трубежі та окремих його учасників було зібрано в середині 1990-х завдяки зусиллям Андрія Олександровича Свирида, відомого на Бориспільщині краєзнавця, жителя с. Іванків, на жаль, уже покійного.
Андрій Свирид відшукав у Воронькові людей, які розповіли про останній період життя Івана Черпака і показали місце його поховання. Вдалося навіть роздобути давню фотокартку, на якій він зображений разом із побратимами. Тоді ж силами представників вороньківських і бориспільських осередків патріотичних організацій було впорядковано могилу Черпака, на якій встановлено дубовий хрест. За участю десятків людей, у тім числі священників та учнів місцевої школи було проведено панахиду і мітинг-реквієм.
На черзі постало питання встановлення пам’ятника всім героям-повстанцям, учасникам бою на Трубежі. Було вирішено за доцільне спорудити його не на березі річки коло мосту, а на одній з центральних вулиць Баришівки. З метою практичного вирішення цього питання Андрій Свирид разом із бориспільськими підприємцями Олегом Шереметом і Віктором Швагруном побували на прийомі в колишнього голови Баришівської райдержадміністрації Сергія Васильківського. Із собою вони привезли фотознімок виготовленої за кошти пана Швагруна мармурової плити із написом-посвятою землякам, загиблим у бою з більшовиками.
За словами бориспільців, керівник виконавчої влади Баришівського району навідріз відмовився сприяти в цій шляхетній справі, пафосно заявивши: «Нікому не дозволю встановлювати пам’ятник петлюрівцям. Мої дід і батько були більшовиками, і я - комуніст!» …Дивно було чути від чиновника, призначеного на посаду Президентом-антикомуністом В. Ющенком, заяву про його більшовицькі переконання. Та хіба мало незрозумілих для народу призначень відбувається в нашій державі на всіх рівнях влади?! До речі, свою кар’єру в Баришівці цей чиновник закінчив тим, що був затриманий правоохоронними органами під час отримання хабара.
Антиукраїнська позиція Васильківського не зупинило пана Андрія. Він особисто звертався до тодішнього голови Київської облдержадміністрації Є. Жовтяка, надсилав листи до Секретаріату Президента України. Звідусіль надходили відписки. Лише з обласного центру охорони пам’яток з історії, археології та мистецтва повідомили, що не заперечують проти встановлення плити з відповідним текстом на території селища Баришівка. Згодом було вирішено, що найліпше місце для пам’ятного знака - привокзальний майданчик залізничної станції Баришівка. Адже на цю територію не поширюється влада новітніх більшовиків. Крім того, Київська дирекція залізничних перевезень, до складу котрої входить станція Баришівка, своїм листом від 6 лютого 2007 року повідомила,що не заперечує проти встановлення пам’ятного знака героям бою за незалежність України на території станції.
Працюючи в той період заступником голови Бориспільської райдержадміністрації, я теж приїжджав у сусідню Баришівку. Мав надію, що вдасться переконати тамтешню владу, якщо не допомогти, то хоча б не заважати у справі увічнення пам’яті героїв. І справді, в розмові зі мною тодішній заступник голови Баришівської райдержадміністрації, дід котрого, за його словами, також брав участь у бою на Трубежі, підтримував цю ідею. Але згодом виникла ще одна перешкода. Проти встановлення пам’ятного знака виступила місцева рада ветеранів. Виявляється, на 18-му році незалежності України тією владою в деяких районах і містах, що вирішує, кому й де ставити пам’ятники, є не органи, сформовані відповідно до Конституції й законів, а протиукраїнсько налаштовані місцеві осередки громадських організацій.
Проте, незважаючи на всі перешкоди, соратники і побратими Андрія Свирида не втратили надії на успішне завершення його починання. В майстерні одного з бориспільських підприємців уже третій рік зберігається виготовлений за спонсорські кошти прекрасний гранітний пам’ятник героям-козакам. А вже згадувана плита з написом стала б його елементом.

…Під час придушення виступу козаків ворожий бронепоїзд обстріляв Бориспіль запалювальними снарядами. У пожежі, що спалахнула після цього, згоріло кілька сотень будинків. Оточивши Бориспіль, більшовицькі загони силоміць зігнали на майдани чоловіків та юнаків, а потім без суду і слідства розстріляли кожного десятого, а подекуди – кожного п'ятого.
Вшанування пам'яті учасників повстання і жертв більшовицького терору – прямий обов'язок нинішнього покоління українців, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Ідея та наповнення - Олексій РЕДЧЕНКО ([email protected])