Holodniy Yar by Yuriy Gorlis Gorskiy, old site

Микола Міхновський. Герой, що не зміг врятувати Батьківщину

МІХНОВСЬКИЙ М. І.
Самостійна Україна. –
К.: Діокор, 2003

версія для друку

Сторінки: 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

Третього травня 1924 р. в садибі Володимира Шемета, у Києві, рано-вранці, був знайдений повішеним Микола Міхновський. Величезне, майже двометрове тіло, з неприродньо зігнутою шиєю та схиленою головою важко висіло на гілці старої яблуні, ледь не торкаючись ногами української землі. Землі, яка ось-ось мала з вдячністю прийняти на вічний сховок вірного свого сина, щоб оберегти від наруги тих, кому він присвятив своє життя.
Стояла весна 1924 року – вже друга весна, коли до лісу після зимівлі не сходились козаки з хуторів та сіл. Визвольні змагання українців вкотре потерпіли гучне фіаско. Влада російського народу закріплювалась вже й у віддалених селах та хуторах.
Десь у лісах Черкащини ще огризались рештки загонів Чорного Ворона, Садового, Шпильового, Коваленка, братів Блажевських, лісовими стежками Волині рейдували терористичні групи отамана Філоненка, а на Поділлі з’являлись боївки Орла-Гальчевського. Але це вже були відділи помсти, а не пробоєві легіони борців за українську державність.
Впали вже герої національної революції Петро Болбочан, Василь Чучупак, Ларіон Завгородній, Голик-Залізняк, Іван Луценко, доктор Гелєв, брати та сестра Соколовські. Сиділи по тюрмах Гулий-Гуленко, отамани Чорний, Нагірний, Юрій Горліс-Горський. Легалізувавшись, перейшли до цивільного життя отамани Мамай-Щириця, Лютий-Черевик, інші прийшли з “повинною” і прийняли лицемірну “амністію”. На еміграції марили Україною Павло Скоропадський, Симон Петлюра, Михайло Омелянович-Павленко, Ілько Струк, Полтавець-Остряниця, Іван Лютий-Лютенко. З таборів інтернованих у Польщі та Румунії розсіювались по світах тисячі українських революціонерів. Капітулював, повернувшись з еміграції в окуповану Батьківщину, колишній символ української державності Михайло Грушевський. Зламався національний герой України генерал-хорунжий Юрко Тютюнник, почавши викладати ворогові тактику партизанської боротьби. Пішов працювати в совєтські установи отаман Сава Чалий-Куцяк.
Народ, підрізаний і вбитий у землю, в очікуванні неминучого Голодомору зживався з совєтською владою.
Микола Міхновський, який бачив усе це, бачив, як котиться у прірву його Батьківщина, для воскресіння якої він віддав понад 30 років свого п’ятдесятилітнього буття, з жалем і щемом підводив риску життю.
Автор гасла “Самостійна Україна – від Сяну по Кавказ”, що покликав до чину тисячі українських Залізняків, Лютих, Вовгур, Орликів – і тим штовхнув їх на неминучу смерть (як співається в українській пісні: “За волю і честь – лиш березовий хрест”), борець, який запалив національне багаття в душі Симона Петлюри, повернувшись із Кубані в столицю всеукраїнського румовища, зрозумів: йому життя немає. Не відбулося.
Українська еміграційна преса, яка загалом шанобливо ставилася до пам’яті про Миколу Міхновського, віддала йому належне. На його святому прикладі служіння Батьківщині десятиліттями виховувались покоління української молоді – в Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Австралії... А оскільки не просто виховувати молодь на прикладі самовбивника, то таємничу смерть Міхновського записали на рахунок ҐПУ.
Дійсно, напередодні трагічної розв’язки його викликали до Київського ҐПУ і, протримавши декілька годин, відпустили. Це, очевидно, й дало підставу біографам стверджувати, що Міхновського вбито чекістами.
Свідчення сина Володимира Шемета, у якого проживав свої останні дні Микола Міхновський, – Ждана Володимировича Шемета, – спростовують версію українських істориків. Ждан Шемет засвідчив 1, що його батько знайшов у кишені покійного записку: “Волію вмерти власною смертю!”
Так! Микола Міхновський сам поставив крапку у своєму житті.
Це був не розпачливий вчинок слабкої людини.
Це був мужній вчинок героя, що програв.

Сторінки: 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

Ідея та наповнення - Олексій РЕДЧЕНКО ([email protected])