Демид Бурко

29 серпня 1894 року в селі Пирогів нинішнього Тиврівського району Вінницької області народився Демид Григорович Бурко – педагог, поет, публіцист, церковний діяч. Закінчив Сутиську учительську (1909) та Вінницьку церковно-учительську школи (1913). Після нетривалої роботи в школі його 1915 року мобілізують до царського війська.
В 1917 р. прапорщик Бурко потрапляє на Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві, згодом працює референтом у Генеральному секретаріаті з військових справ. Одночасно співпрацює з Всеукраїнською церковною радою. В січні 1918 р. Демид Бурко бере участь у вікопомному бою під Крутами, про що через багато років напише вірш-спогад “На вічну пам’ять мученикам”.
Після захоплення Києва більшовиками Бурко переїздить до Кам’янця-Подільського, де вступає на історико-філологічний факультет місцевого університету.
З початком польсько-совєтської війни 1920 року юнак полишає навчання і вступає до українського війська (Волинська дивізія). Після відступу Армії УНР восени 1920 року опиняється в Польщі, однак вже наступного року повертається на Батьківщину. Під час переходу кордону Бурка заарештовують і запроторюють до Вінницького концтабору. Однак, завдяки амністії у лютому 1922 р. звільнюють з ув’язнення. Після цього Демид Бурко закінчує Кам’янецький інститут народної освіти і тривалий час вчителює у школах Вінниччини та Київщини.
В 1935 р. Бурка заарештовують вдруге, але йому вдається втекти і жити, переховуючись під чужим ім’ям.
Під час Другої світової війни Бурко в Полтаві висвячується на священика і до осені 1943 р. очолює в цьому місті Свято-Миколаївську церкву. В цей же час він досить плідно працює на літературній ниві: в місцевій пресі друкує свої вірші та статті мистецько-культурного спрямування. Відомо також, що восени 1943 р. отець Демид брав участь у похороні 500 жертв більшовицького режиму у Вінниці. Під час панахиди він виступив із промовою, в якій зазначив: “Нехай на їхніх могилах виростуть квіти кращого майбутнього”.
З осені 1943 р. Демид Бурко перебував на еміграції в Німеччині. З грудня 1956 р. він входив до Вищого церковного управління УАПЦ, а з 1969-го до 1973 р. виконував обов’язки голови цього управління. У 1973 р. Бурка обирають членом Ради Митрополії УАПЦ. Разом із цим отець Демид продовжує активно друкуватись у різних церковних часописах. Головною ж його працею стає збірка нарисів “Українська автокефальна православна церква – вічне джерело життя”, яка побачила світ незадовго до смерті автора (1988 р.).
Помер отець Демид Бурко 9 червня 1989 року у м. Штутгарті (Німеччина), де тривалий час був настоятелем церкви Святого Духа.

Костянтин ЗАВАЛЬНЮК, к . і. н.
провідний архівіст Державного архіву Вінницької області