Holodniy Yar by Yuriy Gorlis Gorskiy, old site

Про українську і неукраїнську «ТОЛЕРАНТНІСТЬ». Молодим на замітку

«…Задуму нагло перервала коротка низка пострілів із кулемета. Я зірвався, призвичаєний до того, що постріли означають ворожий напад, але Чорнота потягнув мене за рукав черкески:
– Сідай. Це Левадний вправляється. Мабуть, із "Люїса" ворони б'є в лісі. Цікавий тип... Граматики добре не знає, але нема кулемета, якого б він не знав як свої пальці. Для нього кулемет – усе. Ні один закоханий так біля дівчини не припадає, як він коло своїх "Кольтів" і "Максимів". Невеликий собі, худорлявий хлопець, та сила духу в нім велетенська... Знаєш, він же у Коцура був головним кулеметником. …Повірив у "червону правду" і пішов боронити її під червоними прапорами. Не один холодноярець упав від меткої кулі з його кулемета. Та, коли переконався, що бореться для Москви проти своєї ж Батьківщини, взяв на плече свого "Люїса" і прийшов до нас. Сидимо якось у Чучупаки ввечері, коли заходить... Поставив кулемета в кут і підходить до столу:
– Я – Левадний. Ви мене знаєте, бо я з вами бився. Аж тепер я розібрав, що мої кулі летіли не туди, куди треба. Можете мене застрілити – це ваше право. Але, коли хочете, я себе і вісімнадцять кулеметів, які маю заховані по селах і хуторах, віддам у ваше розпорядження.
(…) Тепер у нас кулеметами заправляє. (…)
Але ти полюбуйся, яка впертість! Відбили йому праву руку – лівою навчився стріляти, і то як стріляє! Важко одною рукою підіймати ручного кулемета, то він зняв із нього кожух, спиляв радіатор, спиляв де можна залізо, щоб тільки не пошкодити механізм і люфу, а не змінив на револьвер або карабін. І цей обскубаний кулемет у нього працює, як новий годинник, і ліву руку виробив, що міцніша, як у декого дві разом...
Він сам із хуторів, а в Суботові має багато родичів, і взагалі суботівці його люблять.
Якось отаман каже йому:
– Пішов би ти, Левадний, коли увечері до Суботова. У тебе там родичі, знають тебе там добре, – агітнув би людей проти Коцура.
А Левадний:
– Я, отамане, як треба буде для добра України, – увесь Суботів разом з усіма своїми родичами з кулемета викошу, а агітувати хай хто інший іде. Не вмію.
І завжди він спокійний, урівноважений. Ніколи нікого не образить. Та... Був у Мельниках чоловік, що перед війною у поліції в Петербурзі служив. А через те і вважав, що він у селі найстарший і найрозумніший. Нап'ється самогону і сікається до всіх.
– Ви – хахли нєобразованиє! Німці Україну видумали, а ви й собі за німцями! От повернеться на престол цар-батюшка – він вам покаже Україну!
Одного разу Левадний перед гуртом селян оповідав про Хмельниччину, а той п'яний підскочив до нього і почав:
– Ти що народ у заблуждєніє вводиш, крамоли всякої навчаєш! Богдашка Хмєльніцкій вєрноподданий бєлого царя був, а ви – бунтовщики! На шибеницю вас усіх треба!
Коли Левадний сказав йому, щоб пішов проспатися, той підскочив і вдарив його по лиці. Левадний мовчки зняв із плеча свого "Люїса" і висадив у нього цілий диск набоїв.
Зібрався громадський суд. Прийшов на сход і Левадний зі своїм кулеметом. На вимогу сільського отамана віддав йому "Люїса" і став спокійно чекати вироку. Злочинців у наших селах карають лише шомполом або кулею. Громада погомоніла, погомоніла і постановила: хочеш горілку пити – пий, а честі України і людської не зневажай. Левадний карі не підлягає...
Чи багато з-поміж українців так реагує на образу своєї особистої чи національної честі? – продовжував Андрій. – От ти служив між кавказцями. Чи тобі прийшло коли в голову зневажити гордість чи національний звичай підвладного тобі козака? Московські кадрові старшини залюбки били морду жовнірові – москалеві, українцеві, полякові, але чи хтось із них наважився вдарити чеченця або кабардинця? Ніколи! Бо знав наперед, що той відповість на це вдаром кинджала, не турбуючись, що завтра за це його розстріляють.
Шістдесят років тривала нещадна війна між могутньою московською імперією та кавказькими горцями, але, і переможені, вони гордо споглядали зі своїх гір на переможців як на щось нижче від себе і не поспішали їм прислужуватися.
Москва не брала з них податків, не брала до війська, була задоволена, що вони не відновлюють боротьби. Часом голодний і обідраний кавказець за жодні скарби не віддавав і не продавав прадідівських кинджала та шаблі, і в цьому був увесь секрет пошани до нього. Народи, які налічували заледве кількасот тисяч людей, примушували ворога-переможця шанувати свої звичаї, мову, релігію, а якби кабардинців чи хевсурів було сорок мільйонів, то, повір мені, Москва зі своїми шістдесятьма мільйонами в решеті б у них танцювала!
А полюбуйся нашим нащадком великих прадідів, що потрясали колись мурами Царгорода! Навіть у своєму бойовому гімнові він називає ворогів "воріженьками", що мають згинути "як роса на сонці", бо він сам задобрий і залінивий, щоб розбити їм голови.
До біса наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний пав'ячий хвіст, а вовчі зуби. Бо, коли ми їх не матимемо і не примусимо наших "приятелів" шанувати себе, Україна ніколи не буде щасливою.
Я – християнин і вірую в Бога, але я не згоджуюся з Христовою заповіддю підставляти праву щоку, як тобі приліплять ляща по лівій. Така засада для українців згубна, бо маємо таких “добрих сусідів”, що будуть бити поки влізе і соромно їм ніколи не стане. Бо б'ють вони нас не для розваги, а тому, що їм потрібні багатства нашого краю.
Багато мені не подобається з того, як ми взялися до справи... Хочеш, я тобі дам почитати останні книжечки Леніна про тактику боротьби і організацію влади. Я б усіх наших міністрів засадив на шкільну лавку вивчити їх, дописавши дещо між рядками. Нас б'ють без сентиментів…»

Юрій Горліс-Горський. ХОЛОДНИЙ ЯР

Ідея та наповнення - Олексій РЕДЧЕНКО ([email protected])