Період участі Романа Шухевича у подіях, пов’язаних з утворенням автономної української одиниці в межах федеративної Чехословацької республіки, а згодом незалежної держави Карпатської України належить до одних із найменш досліджених періодів життя цього легендарного військово-політичного діяча, визначного лідера українського національно-визвольного руху сер. XX ст. Увагу дослідників життя Р. Шухевича привертав більше зрілий етап його діяльності, пов’язаний з перебуванням на посаді головнокомандуючого УПА, голови бюро Проводу ОУН та Генерального Секретаря УГВР. Традиційно в історичній літературі щодо участі Р. Шухевича в подіях Карпатської України згадувалось лише про те, що він був членом штабу Карпатської Січі та відіграв велику роль у наданні допомоги молодій державі у 1938-1939 рр. Окремі аспекти його життєвої біографії у вказаний період висвітлювалась лише побіжно, без належного наукового аналізу та узагальнення.
Мобілізуючи підтримку на Галичині
Надання крайової автономії Підкарпатській
Русі 11 жовтня та призначення прем’єр-міністром уряду А. Волошина 26 жовтня 1938 р. викликали великий ентузіазм
в українців Галичини та Волині. На підтримку державотворчим процесам на
Закарпатті тут відбувається низка маніфестацій та демонстрацій, організованих
різними політичними силами. Ініціатором більшості з них виступала ОУН, яка
висунула гасло незалежності краю і розглядала це як крок до великої соборної
української держави. Особливо активно в цьому напрямку діяв Р. Шухевич. За його сприяння 11 жовтня 1938 р. після проведення богослужіння
на честь Карпатської України в соборі
св. Юра у Львові ОУН організувала велику маніфестацію і кількатисячний
демонстраційний похід центром міста з гаслами проти Польщі та Угорщини, що
прагнули встановлення спільного кордону у Карпатах шляхом поглинання
Підкарпаття. При цьому дійшло до сутичок з польською поліцією та студентами[1].
У Львові Р. Шухевич зв’язався як із
провідними членами ОУН, так і з діячами легальних українських партій та
громадських установ з метою організувати всебічну допомогу Закарпаттю. Тут він
влаштував спеціальне політичне віче в обороні автономних прав краю, на якому
були представлені різні партії Галичини. Після цього відбулась велика
демонстрація українців проти угорських зазіхань на Закарпаття, у ході якої було
здійснено напад на угорське консульство та проведено ряд сутичок з польською
поліцією[2].
Подібні заходи відбувались і в інших містах Західної України, зокрема Золочеві,
Чорткові, Галичі, Бережанах, Підгайцях, Рогатині Дрогобичі, Стрию, Перемишлі,
Буську та ін., в яких брали участь тисячі, а в деяких випадках і десятки тисяч
осіб.
Таким чином, з самого початку Р.
Шухевич ініціював морально-політичну мобілізацію українців Галичини та Волині в
обороні автономних прав Карпатської України. Для протидії антиукраїнським
погромам поляків у Львові він створив та очолив Комітет самооборони. Ярослав
Гайвас став його заступником і координатором бойових груп, Сергій Костецький –
зв’язковим, Іван Равлик керував розвідкою, Петро Долинський – підготовкою
технічних засобів та вишколом кадрів. Основу бойових груп складали члени ОУН, а
також робітники товариства «Сила» та «Зоря». Для координації роботи й
проведення нарад Комітету використовували приміщення рекламної фірми «Фама»,
яка належала Шухевичу. Першу велику атаку польського студентства на крамниці
«Маслосоюзу» було відбито. Щоб збільшити бойові групи Комітету самооборони
Шухевич і Гайвас провели успішні переговори про залучення членів таємного
«Пласту», «Сокола», «Лугу» та Фронту національної єдності. Активна відсіч
погромам змусила польську сторону відмовитись від своїх планів. Своєю чергою,
бойові групи Комітету самооборони надалі поліпшували військову підготовку[3]. Щоб
нейтралізувати керівництво націоналістичного руху, польська поліція 1-4
листопада 1938 р. заарештувала Р. Шухевича[4].
Відразу після маніфестацій та виступів розпочались масові нелегальні переходи галицької молоді через польсько-чехословацький кордон на Закарпаття для участі у тамтешніх державотворчих процесах і вступу до складу парамілітарної організації – Карпатської Січі, що організовувалась там під керівництвом оунівців для оборони краю. Переходи галичан на Закарпаття у вересні 1938-березні 1939 рр. Саме ОУН відіграла головну роль в організації переходів. На Галичині формувалися цілі групи оунівців, перед якими ставилось завдання вербувати добровольців і допомагати їм у переходах через Карпати. Перетин кордону відбувався переважно вночі, що збільшувало шанси не потрапити у поле зору польських прикордонників. Організацією переходів восени 1938 р. активно займався також і сам Р. Шухевич. Саме він у цей час намагався взяти на себе відповідальну місію своєрідного посередника між Галичиною та Карпатською Україною.
Після виходу на волю до кінця
грудня 1938 р. Р. Шухевич активно займається справами Карпатської України на
Галичині, намагаючись організувати допомогу краю. У цьому йому сприяли широкі
ділові зв’язки з різними провідними громадськими, культурними та військовими
діячами, економічними установами та підприємцями Галичини, набутих у 1937-1938
рр. під час роботи у заснованому ним рекламному агентстві «ФАМА». Наприкінці
грудня 1938 р. він виїжджає до Львова, щоб зацікавити «Молоду Громаду»
(товариство ветеранів армій УГА, УНР та УСС, що діяло у 1925-1939 рр. у
Західній Україні на чолі з Ю. Шепаровичем), справою озброєння Карпатської Січі.
Українські економічні установи у Львові заявили свою готовність надати у
розпорядження штабу Карпатської Січі значні грошові засоби, яких могло
вистачити для закупівлі зброї для 5-6 тис. осіб[5].
Окрім цього, Р. Шухевичу вдалось роздобути чимало легкої зброї, різні військові
навчальні матеріали та підручники, зав’язати нові ділові контакти з великим
колом громадян і залучити до надання фінансової допомоги Карпатській Україні[6].
В цей час Р. Шухевич діяв
відповідно до плану озброєння та укомплектування відділів Карпатської Січі,
розробленого наприкінці 1938 р. її
військовим штабом на чолі з полковником М. Колодзінським («Гузаром»). Відповідно до нього базою для створення
збройних сил Карпатської України повинні були стати західноукраїнські землі,
звідки нелегальним шляхом мали прибути колишні старшини УГА, УСС та українці-офіцери
з польської армії та рядові члени ОУН. Західноукраїнські економічні установи
повинні були надати значні фінансові засоби, посиленні масовими зборами серед
українського населення та допомогою від української еміграції з-за кордону. Провід
українських націоналістів (ПУН) мав тим часом подбати про закупівлю зброї закордоном.
Решту військових матеріалів за планом передбачалось здобути у відповідний час
через роззброєння чехословацьких військових гарнізонів та захоплення військових
складів на території Підкарпаття[7].
Однак розроблені плани й заходи були
перекресленні забороню ПУНу реалізовувати план М. Колодзінського. На
західноукраїнських землях після від’їзду Р. Шухевича провідник КЕ ОУН на ЗУЗ
Лев Ребет («Кіл») повідомив усіх з ким Р.Шухевич домовлявся, що ПУН вважає
планову фінансову допомогу українських економічних установ зайвою з огляду на
нову міжнародну ситуацію. Члени ОУН одержали сувору заборону переходити
самовільно на Закарпаття без згоди своїх вищих організаційних провідників[8].
Р. Шухевич у цей час займався в
Галичині й завданнями розвідувального характеру. Зокрема, після поїздки організаційного
референта КЕ ОУН на ЗУЗ Я. Гайваса на Закарпаття стало відомо, що Польща готує
збройну інтервенцію в Карпатську Україну та здійснює диверсійно-саботажну операцію
під кодовою назвою «Лом». Потрібно було перевірити згадану інформацію. Завдяки Р.
Шухевичу, що займався розвідкою на території міста Львова, вдалося дізнатись
про особовий склад Львівського оперативного штабу на чолі з майором Домонем, а
також про діяльність польських парамілітарних формувань, які займалися вербуванням
та вишколом диверсантів для здійснення нападів на Карпатську Україну[9].
Щоб передати зібрану
розвідувальну інформацію про розташування польських військ і баз диверсантів у
Галичині та на кордоні з Чехословаччиною, а також перевезти усі зібрані гроші
Головній команді Карпатської Січі, Я. Гайвас («Камінь») разом із І. Бутковським
(«Гуцулом») планували нелегально перейти польсько-чехословацький кордон
наприкінці грудня 1938 р., однак вже 19 грудня 1938 р. Я. Гайвас був
заарештований польською поліцією у Львові[10]. Перед
своїм арештом він призначив Р. Шухевича представником КЕ ОУНу справах
Карпатської України[11]. Ця
посада, зокрема, передбачала здійснення частих подорожей через кордон для ведення
переговорів у справах Карпатської України.
Відтак, наприкінці грудня 1938 р.
Р. Шухевич разом з І. Бутковським нелегально перейшов польсько-чехословацький
кордон і добрався до Хусту на православне Різдво 1939 р[12]. За
даними В. Кука, Р. Шухевич перейшов кордон в околиці м. Криниці разом із Юрієм
Лопатинським («Калиною») й через Братиславу добрався до Хусту 7 січня 1939 р[13].
Грошову допомогу в організації переїзду йому надав інж. Б. Чайківський, колега
по роботі у рекламному агентстві «ФАМА», якому Р. Шухевич і передав керівництво
фірмою[14].
Діяльність в штабі Карпатської Січі
Однією
з суттєвих причин, які спонукали видатного члена ОУН нелегально перетнути
польсько-чехословацький кордон, була загроза арешту польською поліцією. Очевидно,
що на остаточне рішення про перехід на Закарпаття вплинув також арешт Я. Гайваса.
Те, що за Р. Шухевичем пильно стежила польська поліція та органи дефензиви
(«двуйки»), підтверджує інформація від 9 лютого 1939 р., надана Міністерством
внутрішніх справ Польщі Міністерству закордонних справ: «[…] з Польщі втекли
члени ОУН, приховані під фальшивими чеськими паспортами на фіктивні українські
прізвища, завербовані до Січі, активні її учасники, які виконують функції
інструкторів вишколу команд відділів». У повідомленні зазначалося, що «всупереч
твердженню чехословацької влади до Карпатської Січі були прийняті громадяни
Польщі, які нелегальним шляхом перебрались на Підкарпатську Русь і розгорнули
там діяльність з рамени ОУН». До таких були зараховані інженер Євген Врецьона,
Роман Шухевич, Євген Гутович, Микола Андруськів, Олекса Шрамко, Юрко
Рибівський, Юрко Романів та ін[15].
Одразу по прибутті на Закарпаття
Р. Шухевич активно включився в розбудову збройних сил молодої держави. Під
псевдонімом «Борис Щука» він увійшов до складу військового штабу Карпатської
Січі, який очолював М. Колодзінський («Гузар»), отримавши відповідальну посаду
старшини для окремих доручень і мобілізаційного референта. До його обов’язків
входили питання поповнення Січі військовими кадрами, організація фінансової
допомоги та зв’язок із Галичиною. Така важлива посада окрім знання військової
справи вимагала також великої політичної активності, постійних переходів через
кордон, наявності широких ділових зв’язків, розроблення сміливих і
конструктивних планів, рішучості й оптимізму.
Гострою проблемою, яка стояла на порядку
денному перед командуванням ОНОКС, була необхідність здобуття зброї та
боєприпасів, а також поповнення старшинськими кадрами. Усвідомлюючи цю нагальну
потребу, Р. Шухевич за дорученням шефа військового штабу ОНОКС М. Колодзінського
у січні-лютому 1939 р. часто виїжджав до Праги, Відня, Берліну, Львова, де
зустрічався з представниками ПУНу, намагаючись заручитись їхньою підтримкою у
справі здобуття зброї та організувати фінансову допомоги від української
заокеанської еміграції для Карпатської України[16].
Однак члени закордонного проводу ОУН виявили абсолютну незацікавленість
проблемою Карпатської України, зайнявши пасивну, вичікувальну позицію. У зв’язку з цим
будь-які конструктивні плани Р. Шухевича у цій справі наражались на
протидію Проводу ОУН.
На початку 1939 р. до Хуста прибув О. Ольжич як представник ПУНу в справах
Карпатської України і передав М. Колодзінському, З. Коссаку та Р. Шухевичу «сувору догану за організаційну несубординацію», перехід без
дозволу ПУНу в Карпатську Україну та участь у розбудові її збройних сил[17]. Три
згадані особи категорично відмовились виконати наказ закордонного проводу ОУН
стосовно виїзду всіх членів ОУН із Закарпаття. Зайнявши рішучу позицію, вони виступили проти лінії
політики ПУНу у Карпатській Україні.
Не звертаючи уваги на різні
заборони та обмеження з боку закордонного керівництва ОУН, Р. Шухевич у
січні-березні 1939 р. неодноразово переходив польсько-чехословацький кордон у
Галичину з метою здобуття зброї та отримання допомоги від різних фірм та
економічних установ Західної України. В середині лютого 1939 р. він перебрався
через кордон до Львова, де зустрівся із головою Центросоюзу Ю. Шепаровичем.
Останній утаємничив у справу кількох чільних кооператорів, О. Луцького, Ю. Павликовського,
І. Семянчука, М. Твордила і З. Пеленського, які
позитивно поставились до неї і запевнили у можливості надання допомоги
Карпатській Україні. Зокрема, вони обіцяли виділити гроші на закупівлю зброї
для 15 тис. січовиків (гвинтівки, автоматичні пістолі, легкі та важкі кулемети,
гранатомети, ручні гранати, протилетунські скоростріли і 2 гармати)[18].
Однак реалізувати цей проект завадила консервативна політика ПУНу, керівництво
якого через зв’язкових заборонило Центросоюзу надавати будь-яку допомогу
Карпатській Україні, пояснюючи це тим, що, мовляв, Закарпаття «усім необхідним
вже забезпечене».
Визнанням заслуг Р. Шухевича у
розбудові військового формування Карпатської України слід вважати присвоєння
йому 6 лютого 1939 р. наказом Генерального штабу Карпатської Січі (параграф 1,
ч. 25) звання чотаря[19].
Що ж до побуту чотаря «Бориса
Щуки» на Закарпатті, то його присутність 15 лютого 1939 р. на відкритті
інструкторського курсу для жіночих відділів Карпатської Січі зафіксував
закарпатський щоденник «Нова свобода». У повідомленні газети зазначалось, що
від Головної команди ОНОКС збори провідниць Січі привітав чотар «Щука», «який
вказав на доцільність таких курсів». Окрім цього «в гарному рефераті інструктор Тарнавський [З.
Коссак] дав ідеологічні основи Січі»[20].
Водночас Р. Шухевич був також присутній на ІІ краєвому з’їзді Карпатської Січі
в Хусті 19 лютого 1939 р.
Р. Шухевич був учасником різних
нарад провідних членів ОУН на Закарпатті. За свідченнями М. Михайлевича, разом
з О. Ольжичем, З.Коссаком («Тарнавським») та М. Колодзінським («Гузаром») він
був присутнім на зборах в «американському домі» у Хусті, де вирішувалось
питання організації мистецького оформлення прапорів різних підрозділів
Карпатської Січі, маніфестацій, свят та різних урочистостей в Карпатській
Україні[21].
В останні
дні перед нападом Угорщини чотар «Борис Щука» робив усе від нього залежне, щоб
належно підготувати збройні сили молодої держави до відсічі окупанту. З цією
метою на початку березня 1939 р. він знову перейшов полько-чехословацький
кордон і вирушив до Львова, де мав отримати фінансову допомогу від української
еміграції, необхідну для закупівлі зброї для Карпатської Січі. Однак тут
довідався, що гроші так і не прийшли, а колишні старшини УГА та УСС з
товариства «Молода громада», які планували виїхати в Карпатську Україну,
отримали заборону від ПУНу переходити кордон, адже, мовляв, «в новій ситуації
збройна боротьба в обороні Карпатської України непотрібна і безвиглядна»[22]. З
огляду на це Р. Шухевич був змушений повернутись на Закарпаття ні з чим.
Незважаючи на невеликі за
розмірами поставки зброї та амуніції, які за допомогою зусиль окремих
крайовиків-підпільників всупереч забороні закордонного проводу ОУН нелегальним
шляхом переправлялись із Польщі на Закарпаття, напередодні угорського нападу
відділи Карпатської Січі були погано озброєні та не готові до тривалого опору
регулярним військам. Тому справа, пов’язана зі здобуттям зброї, й надалі
залишалась досить актуальною і вкрай важливою проблемою.
У такій
ситуації Р. Шухевич вдався до сміливої військо-політичної акції, пов’язаної зі
здобуттям зброї від чехословацьких військ на території Карпатської України. 10
березня 1939 р. від начальника вартового відділу Карпатської Січі до
військового штабу надійшла інформація про те, що двері до чехословацького складу
зі зброєю та боєприпасами у Хусті залишились відкритими. Того ж дня в «Січовій
Гостинниці» відбулась нарада старшин у такому складі: О. Ольжич, поручик С. Сулятицький,
чотар Р. Шухевич, чотар Є. Врецьона, чотар З. Коссак, поручик Є. Кульчицький і
чотар Л. Кріс, під час якої було вирішено таємно викрасти певну кількість зброї
та амуніції для озброєння відділів Хустського коша. Добровольцями у здійсненні
цього плану зголосились Р. Шухевич і Ю. Лопатинський, які за висловом Л. Гірняка
«до таких акцій прямо вродилися». Для перевезення викраденого, заздалегідь було
приготовано одну вантажівку і три легкові машини під керівництвом начальника автоколони Карпатської Січі Л. Криська
(«Кріса»)[23].
У ніч на 11
березня 1939 р. Роман Шухевич разом з Юрком Лопатинським («Калиною») за
допомогою вартового відділу Січі непомітно для чеської охорони викрали близько
100 гвинтівок, 40 пістолетів і 3 коробки з 25 тис. набоями. Всю здобуту зброю
було вивезено за
Про справу
з викраденням зброї було одразу повідомлено головнокомандувача чехословацькими
військами на території Закарпаття і водночас третього міністра в уряді А.
Волошина – генерала Л. Прхалу, який
через коменданта чехословацької жандармерії у м. Хусті підполковника
Ваку висунув вимогу до А. Волошина повернути військове майно. Щоб не
загострювати ситуації, прем’єр видав наказ директору української крайової
поліції в Хусті сотнику Ю. Білею протягом доби вирішити всю справу з
поверненням зброї. У зв’язку з цим було зібрано чергову нараду старшин
Карпатської Січі на чолі з О. Ольжичем, на якій вирішили виконати наказ
прем’єра. Обом виконавцям здійсненої акції наказали покинути місто з огляду на
загрозу арешту чехословацькою жандармерією. Ю. Лопатинський був змушений
негайно виїхати до Перечина, а Р. Шухевич – до Великого Бичкова*[25].
В обороні Карпатської України
Вранці 15 березня 1939 р.
призначений міністр військових справ уряду Карпатської України С. Клочурак
наказом ч. 1 «Про формування штатів управління» призначив полковника армії УНР
Сергія Єфремова комендантом Національної оборони Карпатської України і створив
Генеральний військовий штаб Національної оборони на чолі з М. Колодзінським, до
якого ввійшли 11 чоловік, у тому числі і поручник Р. Шухевич («Борис Щука»)[26].
Вночі 16
березня 1939 р. полковник С. Єфремов оголосив стан облоги у столиці Карпатської
України у зв’язку з наближенням угорських військ до Хусту. Поручику «Борисі
Щуці» було доручено виконати усі необхідні заходи з мобілізації військових сил і
проведення евакуації державних установ з Хусту[27]. За
свідченнями полковника В. Филоновича, вранці 16 березня 1939 р. Роман Шухевич
виїхав разом з жінками та пораненими січовиками на вантажній машині до Великого
Бичкова[28]. За
деякими даними, командування Національної оборони Карпатської України доручило
йому підготувати другу лінію оборони проти наступаючих угорських військ в горах
на Гуцульщині[29]. Попередньо планувалося,
що відступивши через Тячів до Великого Бичкова, основні сили січовиків сформують
лінію оборони в населених пунктах Тересва–Терново–Дубове–Брустури, а в разі
швидкого наступу угорських військ відійдуть на схід в трикутник
Рахів–Ясіня–Богдан, де зможуть довгий час чинити збройний опір угорським
військам, спираючись на підтримку з боку національно свідомого гуцульського
населення, втримуючи під своїм контролем східну частину Закарпаття, як це
сталось у 1919 р. під час створення Гуцульської республіки. Тим часом уряд
Карпатської України мав дипломатичним шляхом домогтись припинення воєнних дій
на території краю. Однак ці плани так і залишились не реалізованими через те,
що ще вранці 16 березня 1939 р. угорські терористи з групи «Собот Чопоток»,
озброєнні відступаючими чехословацькими військами при підтримці Угорської
Національної Ради захопили Тячів, Рахів, Ясіня та Солотвино, а о 17-ій годині в
їхніх руках були також Великий Бичків та Кваси. Таким чином, увесь тил
Карпатської Січі на лінії від Хуста до Ясіні перебував в угорських руках[30].
За спогадами М. Химинець, яка
їхала у вантажній машині із пораненими та 10-ма січовиками охорони, серед яких
очевидно був і Р. Шухевич, група доїхала
до Тячева, сподіваючись там організувати шпиталь, однак з огляду на присутність
мадярських терористів в місті, була змушена перейти кордон в Румунію та
влаштувати поранених у місцевій школі. При цьому частина січовиків повернулась
назад[31].
Прибувши до Великого Бичкова, Р. Шухевич
дуже скоро опинився у зайнятому угорськими терористами населеному пункті. В цій
ситуації він безуспішно намагався зв’язатись з хустським угрупуванням
січовиків, які у складі старшин полковника М. Колодзінського, полковника В. Філоновича,
поручика Ф. Тацинця, поручика С. Сулятицького, чотаря Є. Врецьони
(«Волянський») і хорунжого І. Бутковського («Гуцул») окремими групами відступали
у гори[32]. За
свідченням В. Щербія, який в той час перебував у В. Бичкові, останній бачив там
поручика «Бориса Щуку», де разом з ним отримав звістку про смерть М. Колодзінського
(«Гузара») та З. Коссака («Тарнавського»)[33].
Перебуваючи
у безвихідній ситуацій і не чекаючи на арешт та розстріл угорськими військами,
Р. Шухевич вирішив перейти разом із січовиками до Румунії. За свідченнями І.
Белейовича («Дзвінчук»), він перейшов кордон разом із групою у складі 19 чол.[34]. При
перетині кордону через міст був затриманий єврейським гвардистом, що перебував
на службі в угорців. Мадярон спочатку мав намір розстріляти січовика, однак Р. Шухевич,
вміло вдавши з себе єврея, зміг уникнути затримання і таємно перейшов кордон
через р. Тису до Румунії[35]*. При цьому молодому поручнику
вдалось так само успішно уникнути полону та роззброєння з боку румунських
прикордонників і передачі до рук угорської жандармерії, що було зроблено із
більшістю інтернованих січовиків на території Румунії. Так 18 березня 1939 р.
румунська влада передала Угорщині 273 січовиків і 10 старшин, серед яких 6 осіб
були членами Генерального штабу Національної оборони Карпатської України[36]. Це
свідчить про велику майстерність та конспіративні здібності Р. Шухевича, який
зумів непомітно для угорської та румунської поліцій по організаційним зв’язкам
дістатись до Данцигу, де продовжив свою підпільну діяльність.
Таким чином, участь Р. Шухевича в подіях у Карпатській Україні у 1938-1939 рр. належить до одного із яскравих епізодів у житті та діяльності цього чільного діяча національно-визвольного руху сер. XX ст. З часу утворення українського автономного уряду на Закарпатті він активно включився в процес мобілізації людських, фінансових та військових ресурсів Західної України та еміграції на допомогу Карпатській Україні, розглядаючи останню як «плацдарм» до побудови самостійної української держави. Взявши на себе відповідальну місію головного посередника між Галичиною та Закарпаттям, він увійшов до складу військового штабу Карпатської Січі та Генерального штабу Національної оборони Карпатської України. Однак реалізації далекоглядних планів і домовленостей Р. Шухевича в інтересах Карпатської України завадила консервативна політика ПУН, що сліпо орієнтувалася на позицію Німеччини у цьому питанні. Зважаючи на це, у період Карпатської України, а особливо після її падіння, Р. Шухевич став одним із речників опозиційно налаштованих до ПУНу членів крайової організації, які у подальшому сформували ядро радикального крила ОУН, яке очолив Степан Бандера.
Підготував науковий співробітник
музею Олександр Пагіря
Список використаних джерел і літератури
[1] Кук В. ОУН і Карпатська Україна.// Августин
Волошин як державник, педагог і релігійний діяч. Матеріали Всеукраїнської
наукової конференції. Упор. В. І. Сергійчук. – К., 2004. – С. 75.
[2] Химинець Ю. Тернистий шлях до України. –Ужгород:
«Гражда», 1996. – С. 90.
[3] Гайвас Я. Воля ціни не має. – Торонто: «Срібна
сурма», 1971. – С. 23-31.
[4] Посівнич М. Військово-політична діяльність Романа
Шухевича в УВО-ОУН у 1923-1938 рр. // Український визвольний рух. / Центр
досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН
України. – Львів, 2007. – Збірник 10: До 100-річчя від дня народження Романа
Шухевича. – С. 170.
[5] Н. Н. Історія одного покоління. // Літопис УПА.
Т. 45. Генерал Роман Шухевич-«Тарас Чупринка» Головний Командир УПА. – Торонто-Львів,
2007. – С. 343.
[6] Гайвас Я. Воля ціни не має. – С. 57.
[7] Мірчук П. Нарис історії ОУН. Т. 1. – Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968. – С. 554.
[8] Там само.
[9] Гайвас Я. Воля ціни не має. – С. 62.
[10] Там само. – С. 63-64.
[11] Там само. – С. 53, 61-62.
[12] Посівнич М. Роман Шухевич (30.06.1907-5.03.1950)
// Літопис УПА. Т. 45. Генерал Роман Шухевич-«Тарас Чупринка» Головний Командир
УПА. – Торонто-Львів, 2007. – С. 13.
[13] Кук В. Роман Шухевич – Головний Командир УПА. –
К.: «Видавництво Бібліотека Українця», 1997. – С. 32-33.
[14] «Фама». Рекламна фірма Романа Шухевича. // Упор.
Василь Кук, Микола Посівнич. – Львів: Медицина світу, 2005. – С. 67.
[15] Центральний державний історичний архів України,
м. Львів (ЦДІАЛ України ). – Ф. 493. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 21 зв.
[16] Н. Н. Історія одного покоління. // Літопис УПА.
Т. 45. Генерал Роман Шухевич-«Тарас Чупринка» Головний Командир УПА. –
Торонто-Львів, 2007. – С. 343.
[17] Мірчук П. Революційний змаг за УССД (Хто такі
«бандерівці», «мельниківці», «двійкарі»). Т. 1. – Нью-Йорк-Торонто-Лондон,
1985. – С. 94.
[18] Гірняк Л. На стежках історичних подій. Карпатська
Україна і наступні роки. Спогади і матеріали. – Нью-Йорк, 1979. – С. 75-76.
[19] Архів УСБУ в Закарпатській області. – Ф. 5. –
Спр. 159. – Т. ІІ. – Арк. 237.
[20] Нова свобода. – 25 лютого, 1939. – С. 6.
[21] Михайлевич М. Стрибками по часі // Непогасний
огонь віри. Збірник на пошану полковника Андрія Мельника. – Париж, 1974. – С.
170.
[22] Мірчук П. Революційний змаг за УССД. (Хто такі
«бандерівці», «мельниківці», «двійкарі»). Т.1. – Нью-Йорк-Торонто-Лондон,
1985.– С. 96.
[23] Гірняк Л. На стежках історичних подій. – С. 107.
[24] Гірняк Л. Вказ. праця. – С.108; М.
Зінкевич-Гірняк. На Закарпатській Україні (Спогад). // Літопис УПА. Т. 45.
Генерал Роман Шухевич-«Тарас Чупринка» Головний Командир УПА. – Торонто-Львів,
2007. – С. 218-220.
* За даними Ю. Химинця кілька днів після акції Р.
Шухевич переховувався вдома у батьків поручика Карпатської Січі І.Кедюлича у
Перечині (Химинець Ю. Тернистий шлях до України. –Ужгород: «Гражда», 1996.
– С.330).
[25] Гірняк Л. Вказ. праця. – С.109.
[26] Штефан А. Українське військо в Закарпатті //
Вісті комбатанта. – 1967. – Ч. 1. – С. 45.
[27] Єфремов С. Бої 14-15 березня 1939 року на
Карпатській Україні / Ред.. та вступна стаття М. Мушинки. – Ужгород: «Гражда»,
2009. – С. 74.
[28] Филонович В. Березневі дні Карпатської України /
Підготовка тексту, передмова та примітки О. Пагірі. – Ужгород: «Гражда», 2009.
– С. 32.
[29] Н. Н. Історія одного покоління // Літопис УПА. Т.
45. Генерал Роман Шухевич-«Тарас Чупринка» Головний Командир УПА. –
Торонто-Львів, 2007. – С. 344.
[30] Пагіря О. Карпатська Січ: військове формування
Карпатської України: науково-популярне видання. – К.: «Темпора», 2010. – С.
129-130.
[31] Химинець М. Організоване жіноцтво Карпатської
України (1938-1939) // Химинець Ю. Тернистий шлях до України. – Ужгород:
«Гражда», 1996. – С.365-366.
[32] Н. Н. Історія одного покоління. – С. 344.
[33] Щербій Й. Зенон Коссак – Тарнавський поручик
Карпатської Січі // Коссак, Охримович, Тураш. – Ліга визволення України, 1968.
– С. 82.
[34] Белейович І. Спогади // «Грім». Полковник УПА
Микола Твердохліб. Спогади і матеріали / Упорядник Роман Грицьків. Відп. ред.
П.Й. Потічний. – Торонто-Львів: Видавництво «Літопису УПА», 2008. – С. 53.
[35] Н. Н. Історія одного покоління. // Літопис УПА.
Т. 45. Генерал Роман Шухевич-«Тарас Чупринка» Головний Командир УПА. –
Торонто-Львів, 2007. – С. 344; Фама». Рекламна фірма Романа Шухевича. // Упор.
Василь Кук, Микола Посівнич. – Львів: Медицина світу, 2005. – С. 75-76.
* Іншу версію стосовно участі Р. Шухевича в подіях
15-18 березня 1939 р. подає П. Мірчук. За його даними, поручик «Борис Щука»,
виконуючи обов’язки зв’язкового Команди Січі, на довший час затримався у
Львові, очікуючи на прибуття грошей від української еміграції з США та Канади
необхідних для закупівлі зброї для Карпатської Січі. Зважаючи на цю обставину,
Р. Шухевич, абсолютно не орієнтуючись у міжнародній ситуації, що склалась в
Карпатській Україні, під час переходу назад польсько-чехословацького кордону
був затриманий угорською заставою. Але чудово володіючи німецькою мовою, він,
вдавши з себе німецького військового кореспондента, зумів вибратись з
мадярського полону закордон. (Мірчук П. Революційний змаг за УССД. (Хто такі
«бандерівці», «мельниківці», «двійкарі»). Т.1. – Нью-Йорк-Торонто-Лондон, 1985.
– С. 100). Однак ця версія не знаходить свого
підтвердження в інших спогадах безпосередніх учасників подій, які
однозначно засвідчують, що на момент початку угорської інвазії Р. Шухевич
перебував на території Карпатської
України.
[36] Ольжич О. Вояки – будівничі // На зов Києва:
Український націоналізм у ІІ світовій війні. Збірник статей, спогадів і
документів. – К.: «Дніпро», 1993. – С. 57.