Кращого, ніж це фото,
антидепресанта під час війни годі знайти


Коли співають синички, повинні замовкнути гармати…

А яким позитивом віддає відеоролик за участі наших героїв –
молоденького солдатика і довірливої синички,
яка пощипує його своїм дзьобиком!

О Боже, хай на мир йде, на тепло, В людей стомились і душа, і тіло, Не цінували щастя, що було – Лише тепер ми, грішні, зрозуміли, Який нам дорогий наш рідний край, І тиха стежка, за село повита, О Господи, всі просять – миру дай… Землі, яка завжди ростила жито. Щоб ластівка під стріху – на добро, Майбутнє – днем новим благословиться, Не танк по полю щоб… а хлібороб, Не з кулями земля щоб… а в пшениці… Обрати дай одну із тих стежин, Що буде без жорстоких та лукавих.. О Боже, Україну збережи – Скінчи війну безжальну цю криваву. Автор: Білоозерянська Чайка

Рамочка від Наталя_Івушка

Тетяна та Роман Власенки з дітьми під час святкування Нового року

Після анексії Криму українського росією Роман та Тетяна Власенки вирішили стати внутрішніми переселенцями та переїхали із Сімферополя до невеликого курортного містечка Ворзель під Києвом. Там вони збудували будинок і почали жити разом зі своїми 3-ма дітьми. Минуло 8 років і вони знову побачили російських солдатів – цього разу вже біля свого нового будинку. Про це вони розповіли російській службі Радіо Свобода.

Перші бої, про які стало відомо після рішення президента росії володимира путіна розпочати війну проти України, припали, крім Харкова, на передмістя Києва. Бої за Гостомель, де російські військові зайняли аеропорт, поступово поширилися і на прилеглі до нього населені пункти Бучу, Ворзель, Ірпінь. Після того, як місцеві жителі кілька днів провели у підвалах під обстрілами, у них почала закінчуватися їжа. Гуманітарні коридори для виїзду мирних жителів росія не відкривала, і родина Власенків вирішила на свій страх та ризик виїхати з міста та вивезти своїх дітей. 4 березня при спробі евакуюватися з Ворзеля вони потрапили під обстріл.

10 березня 2022 – 194 лауреати Нобелівської премії висловили свою підтримку українському народу та вільній незалежній українській державі перед лицем російської агресії. Наводимо нижче текст листа: “Подібно до того, як нацистська Німеччина напала на Польщу у 1939 році (використовуючи подібні трюки та фальшиві провокації) та на Радянський Союз у 1941, уряд російської федерації під проводом президента путіна розпочав необґрунтовану військову агресію – ніщо інше як війну – проти сусідньої держави, України. Тут ми ретельно добираємо слова, оскільки не віримо, що російський народ грає свою роль у цій агресії.

Усі разом ми засуджуємо ці військові дії та заперечення президентом путіним самої легітимності існування України.

Завжди є мирний шлях розв’язання суперечок; російське вторгнення грубо порушує Статут ООН, який каже, що “Всі члени мають утримуватися у своїх міжнародних стосунках від загроз чи застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави”. Воно ігнорує Будапештський меморандум 1994 року, який зобов’язав росію та інші країни поважати суверенітет,незалежність та чинні кордони України.

Во время Революции достоинства украинское общество проявило чудеса самоорганизации. За 8 лет войны сети взаимопомощи и самообороны расширились и укрепились. Когда началось вторжение, невиданное по масштабам и жестокости, украинцы оказались готовы

Мы поговорили с активисткой из Харькова Викторией Яливец. Она занимается документированием военных преступлений (сотрудничает с организацией Truth Hounds) и помогает с эвакуацией (в сотрудничестве с "Украинскими рубежами"). Второй по величине украинский город захватчики с 24 февраля безжалостно обстреливают из систем залпового огня, бомбят с самолетов, применяют крылатые ракеты. По данным на 7 марта, в Харькове и области погибли 133 мирных жителя, в том числе 5 детей.

8 марта 2022 года, 6:30 утра.

- Вика, где вы сейчас и чем занимаетесь?
- Я со своей семьей сейчас нахожусь в доме под Харьковом. Не только по причине относительной безопасности, но также потому, что я занимаюсь вывозом людей из Харькова на своей машине - вначале привожу их сюда. Этот поселок под обстрел пока не попадал, хотя сюда уже несколько раз прилетали носители от "Смерча".

российские войска подошли со стороны Белгорода и точечно прорываются со стороны Пятихатки, то есть с севера - северо-востока. И вот теперь они пошли со стороны Балаклеи - Изюма. Нельзя сказать, что они хорошо контролируют эти территории. Скорее это некие "прорывные" ударные группы. А направление в центр Украины наши держат хорошо.

Я не могу сказать, что в Харьковской области спокойно, поселки бомбят. Под Мерефой, например, есть поселок Яковлевка, километров 40 от Харькова. По нему нанесли удар. Там жило 600 человек, 45 домов - все в труху. Зачем они это сделали, я не понимаю. Я не могу сейчас назвать точную цифру пострадавших, но от самого села практически ничего не осталось.


Яковлевка после бомбежки. Фото: МВД Украины

Петербургский поэт-романтик Поль Корде

Правда бывает страшной и очень горькой.
Правда лежит в бинтах на больничной койке,
Правда горит огнём в городах и селах,
Правда в пустых прилавках, закрытых школах.

Правда вскипает гневом в ответ на подлость,
Правда пройдёт сквозь ужас и безысходность,
Правда выходит грудью под ствол орудий,
Правда настигнет всех: подсудимых, судей...

Правда: мы все испортили и заплатим
Болью за боль, за копоть в разбитой хате,
Сумрак подвалов, ступени метро — убежищ,
Кровью за кровь — так хлещет, что не удержишь.

Но и у нас есть люди Земли и мира,
Те, кто не сотворяли себе кумира,
Те, кто желает света на всей планете,
Чтоб старики спокойны и живы дети...

Мы обязательно справимся. Как — не знаю.
Но этот лёд растает, и страх растает.
Самое тёмное время — перед рассветом.
Мы соберемся, вместе найдём ответы.

Слышишь? Весна! И скоро любовь воспрянет.
Вы продержитесь, пожалуйста, в поле брани.
Каждый, как может, боритесь за мир и правду.
Это и цель, и истина, и награда.

Автор: Поль Корде

Та провідниця, яка кричала: “Я вам гарантую, я всіх візьму. І гарантую, ми всі доїдемо!”
Та жінка з сином, яка віддала свої останні 0,5 води старшому чоловіку
Той дідусь, який усі свої зібрані 400 тисяч віддав ЗСУ
Та жінка з мого будинку, яка перевіряє його на артилерійські мітки
Та журналістка з регіону, яка працювала 24/7, допоки її будинок не знищила ракета
Та волонтерка, яка приїхала через все місто під артобстрілом, прорубала стіну чужої квартири і звільнила з неї кота
Та лікарка з бомбосховища: “Ти розумничка, у тебе - хлопчик” 
Той чоловік, який розплакався, коли автобус з його родиною поїхав, а він залишився стояти на вокзалі Львова
Той малий хлопчина, у домі якого батьки прийняли переселенців: “Давайте тихіше гратися, бо вони приїхали з війни і хочуть відпочити”
Та жінка, яка поступилася місцем на ліжку в бомбосховищі, бо: “Я ще можу трохи посидіти”
Ті херсонці, які вийшли на свою площу з українськими прапорами
Той, хто написав в домовому чаті “зламайте двері моєї квартири, там мішок картоплі на балконі, беріть усе”.
Той, хто пече вдома хліб і роздає його сусідам

Ой по горі роман цвіте, Долиною козак іде Та у журби питається, Де та доля пишається? Чи то в шинках з багачами? Чи то в степах з чумаками? Чи то в полі на роздоллі З вітром віється по волі? — Не там, не там, друже-брате, У дівчини в чужій хаті, У рушничку та в хустині Захована в новій скрині.

Рамочка від Beauti_Flash