Musei

Музей слави
Музей Бойової слави Орловецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів був
заснований у 1982 році. Автором створення музею була тодішній вчитель
історії Сторчова Галина Степанівна.
Значну частину матеріалів було зібрано нею та слідопитами нашої школи.
Всі вони розміщені на стендах , а також у вітрині музею.

1 стенд «Це не повинно повторитися»
На стенді – страшні жахіття Другої світової війни: фотодокументи
концентраційного табору смерті Освенцим ( вхід до крематорію, стіна смерті,
бараки), а також фотографії в’язнів.
2 стенд. « Учителі і учасники Другої світової війни наші земляки»
Тут зокрема розміщені фотографії :
Лейтенант Прищепний Н. П., який після війни працював директором
Орловецької 8-річної школи.
Капітан Миколенко В.Я.
Овідько Г.Ф.
Тихенко М.Ю.
Майор Московченко С.П.
Московченко П.А. – загинув.
Майор Шастун І.Д.

Підполковник Гергіль М.М.
Чередніченко і,М.
Озюменко Й.Й
Учителі:
Старший лейтенант Антонівський Дементій Євгенійович- директор
школи,загинув в роки Другої світової війни.
Старший сержант Маштабей Іван Борисович – у минулому завідуючий
початковою школою
Рядовий Теплик Олег Іванович – учитель загинув.
Підберезній Констянтин Омелянович – учитель.
Сердюк Кирило Андрійович – учитель.
Рядовий Реміняка Карпо Костянтинович – учитель.
Коломієць Іван Федорович – учитель.
Бабич Іван Миколайович – учитель, загинув.
3 стенд. «Їх подвиг пам’ятає наша Батьківщина».
На стенді зображено героя нашого села Шепеленка Дмитра Івановича, а також
інші герої які воювали на фронтах війни.
Шепеленко Д.І. народився в с. Орловець Городищенського району
Черкаської області, в сім’ї селянина.
З перших днів війни йому було доручено керувати стрілковою ротою.
Дмитро Іванович, як вірний син своєї батьківщини, загинув 19 липня 1941 р. під
Києвом в селі Ставище Коростишевського району. З ним загинули всі бійці його
роти.

4 стенд.«Їх імена на Обеліску Слави».
На стенді імена героїв орловчан , які полягли на фронтах війни.
5 стенд. «Партизанський і підпільний рух на Городищині»
На стенді розміщена інформація про партизанський рух Городищини та
фотографії підпільників:
Розвідниця партизанського загону ім.. Пожарського Захарченко М.В.
Медсестра Ковтун О.П.
Клименко І.С.

6 стенд. «Партизанський і підпільний рух на Черкащині»
На стенді зображені портрети учасників партизанського і підпільного руху на
Черкащині:
Командир партизанського загону П.А. Дубовий.
Комісар партизанського загону І.І.Лисов.
Командир 3-ї роти М.О.Столяренко.
7 стенд. «Бойовий шлях 373-ї Стрілецької дивізії»

8 стенд. «Вони визволяли наше село»
На стенді матеріали про визволителів Орловця.
1. Лейтенант Семакін Дмитро Лаврентійович.
2 Рядовий Коваль Матвій Петрович.
2. Рядовий Ріжко Іван Устимович.
3. Рядовий Назаренко Григорій Федосійович
4. Підполковник Маньковський Йосип Антонович
5. Майор Герштейн Лев Макарович
6. Майор Шамота Володимир Павлович.
7. Старший лейтенант Запальський Юрій Сергійович.
8. Капітан Калаш Петро Захарович.
9 стенд.«Штурм рейхстагу»
10 стенд. «Парад Перемоги»

В найтяжчій з воєн, які знало людство наш народ здійснив подвиг, рівного
якому ще не було. Він зумів не тільки відстояти свою свободу і незалежність, а й
вніс вирішальний вклад у справу врятування європейської і світової цивілізації
від знищення окупантів.
Пройшовши через найважчі випробування, народ відстояв славу і здобутки
попередніх поколінь.
11 стенд. «Воїни - інтернаціоналісти»
На стенді представлені фотографії та короткі дані про героїв -афганців, наших
земляків. Зокрема орловчани : Озюменко Іван та Гладиш Іван.
12 стенд. «Схема оточення Корсунь – Шевченківського угрупування».

Зображена схема оточення Корсунь-Шевченківського угрупування,а також
орловчани-учасники Косунь-Шевченківської битви:
1. Озюменко Петро Іванович.
2. Щербина Зосим Трохимович.
3. Петренко Олександр Темофійович.
4. Дяченко Василь Іванович.
5. Курінний Степан Іванович.
Схема оточення Корсунь-Шевченківського угрупування.
13 стенд.«Орловчани які загинули в роки Другої світової війни»
Поіменно згадані загиблі орловчани і їхні короткі автобіографічні дані.
У вітрині нашого музею зібрані особисті речі учасників Другої світової війни:
військова форма, листи , фотокарточки.

Матеріали, зібрані слідопитами під керівництвом учителя історії Сторчової
Г.С. використовуються у навчально-виховному процесі і науково-дослідницькій
діяльності.
Традиції пошуково-дослідницької роботи підтримуються і сьогодні членами
гуртка «Історичними стежками» під керівництвом учительки історії Сторчової
Тетяни Василівни.
Наш музей доповнився ще одним стендом , який був підготовлений
вчителями та учнями нашої школи . На ньому представлені спогади учасників
голодомору, які були записані учнями зі спогадів очевидців, учнівські малюнки
присвячені цій страшні трагедії. Учні 10, 11 класів розробили свої проектні
роботи, а учителями зібрані статті в періодичних виданнях. Також на стенді є
хлібне зерно і колоски, як страшні символи пережитої трагедії.

З розповідей очевидців
1. Коняхіна Інна Ігорівна, учениця 11 класу
1. «Злі тоді були часи. Люди вимирали сім’ями. Вмирали
просто і на дорозі, в полі, чи ще в якихось інших місцях.
З розповіді ще однієї моєї бабусі, Коняхіної Валентини
Олексіївни, (з розповідей її рідних, які це пережили). По
вулиці Товщ був збудований будинок. У ньому жили чоловік і
жінка. Ці люди ловили дітей і дорослих, вбивали їх, з’їдали
трупи, щоб самим не загинути від голоду. Іншим
односельцям говорили, що то було м’ясо з телят.
Ще бабуся розповідала, що «комсомольці» відбирали у
селян все до зернини. Якщо по товар не приїжджали, то його
висипали у річки. Люди йшли до тих річок, набирали зерно,
але за межі річки вони не могли винести, тому що їх
розстрілювали.
Ще те зерно, що збирали у селян вивозили у міста, тому у
деяких містах навіть не знали про голод на селі.
2. «У селах людям не було чого їсти і вони їли листя, траву,
зелень, жолуді. Зустрічалися навіть канібали. З розповідей
моєї бабусі, Темненко Галини Яківни (а розповіла їй її мати): у
моєї прабабусі була корова, яку не забрали люди Сталіна, і
вона, взявши банку молока пішла навідати одну із своїх
знайомих, у якої дві дівчинки-близнючки і маленький
хлопчик. Поговорили і, віддавши молоко, моя прабабуся
запитала про дівчат, яких не було вдома. Знайома відповіла,
що вони погнали пасти козенят. Виходячи з будинку, в сінях,
прабабуся запримітила миску, накриту якоюсь тряпчиною. З-
під неї виглядали дитячі пальчики. З цієї розповіді йде
висновок, що та жінка вбила двох дочок, щоб прогодувати
сина.»

Очевидці голодомору 1932-1933 рр.
Терлига Яків з дружиною та донькою
3. «Для сучасної людини голодомор – це розповіді бабусь та
дідусів. А для тих людей, котрі пережили ці страшні роки, це
не просто пережиті роки із страшними часами, це – тисячі
померлих із голоду людей, опухлі обличчя дітей, крик і плач
матерів, втрати близьких людей.
Моя бабуся, яка народилася 1927 року розповіла, що її
сім’ю теж не проминув голодомор і забрав життя її батька та
молодшої сестри. Батька звали Терлига Яків, а сестричку
Терлига Мелашка.
Сталося це так. Батько моєї бабусі пішов вночі у колгосп
на поле і нажав колосків. Прийшовши додому мама бабусі
взяла колоски і пом’яла їх. Зробивши з них зернятка, вкинула
у горщик і поставила у піч. Коли вечеря вже була готова
сім’я, яка складалася з шести осіб, сіла вечеряти. Батько
сказав дружині насипати каші потроху. Після вечері
Мелашка, плачучи, попросила добавки, хоча б ложку. Мама

не хотіла давати добавки, тому що знала, що це може
довести до смерті доньки. Але не витримала плачу дочки і
досипала їй каші. Після того, як сім’я лягла спати, сталося
лихо. Мама, яка прокинулася раніше всіх, поглянула на дітей
і помітила, що Мелашка... була мертва.
Моя прабабуся побігла до свого чоловіка зі сльозами на
очах розказати про горе, яке трапилося та, добігши,
побачила, що він теж... мертвий. Діти попросиналися від
плачу мами, але втішити її не могли, бо були малими. Мого
прадідуся і його дочку поховали на кладовищі, яке
знаходиться на Ночовній горі. Моя бабуся була ще мала і
пам’ятає тільки, що поховані вони в одній могилі. Де саме
поховані вони майже ніхто не знає. Кожного року бабуся
ходить на те кладовище на гробки».
Зі спогадів Сторчової Ганни Василівни, 1914 р.н.
4. «33-ій...
Село неначе почорніло і вимерло. Тихо. Ні собака не
гавкне, ні півень не заспіває. Один раз на тиждень проїжджає
селом підвода, прислана десь із району. Он сидить людина,
прихилившись спиною до тину. Підвела голову на звук
підводи, що торохтить дорогою, беззвучно розкриває рот.
Щось хоче сказати. Підняла руку, та сили скінчились і вона
впала на коліна.
- Ні, ця ще жива. Її не брати на підводу. Забирати лише мертвих
по хатах та дорогах і везти на кладовище до величезної
глибокої ями.
Яму не загортають. Вона завмерла в постійному чеканні
наступної партії загиблих від голоду.
Сьогодні, крім трупного смороду, що ніби туман стелиться
навколо, відриваючись клаптями, шириться по селу, повзе
дорогами і зникає в полі, душу потривожив якийсь
невиразний звук, що чується з ями. Прислухався: «Я ще
жива-а-а... Заберіть мене-е-е звідси, вря-а-атуйте! Я хочу
жи-и-ити...» Витягли дівчинку підлітка з ями, що була
вкинута з мертвими. Витягати її було неважко: важила
всього нічого. Врятована дівчинка вижила, жила ще довго,
померла від старості

Вони перемогли голод
На основі цих матеріалів проводяться виставки, години спілкування для учнів
школи.
А ще одним напрацюванням пошуковців стало дослідження пам’ятного
знака Голодомору – Криниці, у яку вкидали померлих від голоду дітей.
Криниця – місце останнього спочинку десятків дітей, що померли від
голоду у 1932-1933 роках

Пам’ятником голодомору стала криниця, куди змушені були
вчительки, самі опухлі від голоду, ледь переставляючи ноги, носити на
ряднині і, плачучи, опускати мертві дитячі тільця, що ще вчора були
Іванками, Юрасиками, Марійками, жвавими, допитливими…
Багато років обминали люди цю криницю, що стала місцем
останнього спочинку десятків дітей. А тепер вона стала меморіалом пам’яті
жертв голодомору 1932-1933 рр. церковна громада на чолі з тодішнім
священником отцем Сергієм (Ляш Сергій Петрович) на місці криниці
насипали могилу, поставили хрест, як нагадування про ті тяжкі для всього
українського народу часи. Жителі села, учнівський колектив підтримують
традицію: відвідують цей сумний куточок, носять до криниці квіти, звучать
над могилою спогади, як попередження нинішньому і прийдешнім
поколінням про те, щоб більше ніколи не повторилась сумна історія.
Робота пошуковців продовжується і в інших напрямках. Зокрема були зібрані
матеріали про героя-афганця, односельчанина Гладиша Івана Артемовича.
Гладиш Іван народився в селі Орловець Черкаської області
Городищенського району 23.06. 1953 року. Закінчив середню школу, а з 1971
по 1973 курсант Військового училища штурманів. Військове звання капітан.
Загинув 27.10. 1984 р. в м. Кабулі Афганістан.
Активними учасниками стали пошуківці у відкритті пам’ятного знака
герою-афганцю, який був відкритий на території школи. Гарною традицією є
зустрічі з рідними Івана Артемовича.

Ще одним доробку гуртківців є встановлення достовірних відомостей щодо
загибелі орловчанина, героя Великої Вітчизняної війни Шепеленка Д.І., які
надала сестра Силка М.І., з якою неодноразово зустрічаються діти.

Традиційними стали екскурсії учнів школи до музею Бойової Слави.
Матеріали стенду «Ліквідатори-
чорнобильці»

Волошин Микола Павлович
Народився 10 травня 1950 року.
У Чорнобилі перебував з 23 грудня 1988 року по 26 квітня
1989 року. Проживав у 10-ти кілометровій зоні у самому
Чорнобилі.
Працював шофером: возив у зону дозиметристів «13-ту
лабораторію». Був поруч реактора. Працював при оперативній
групі наукового центру (військовий підрозділ).
Педько Олександр Арсентійович
Народився 9 серпня 1955 року.
У Чорнобилі перебував з 20 серпня по 3 жовтня 1989 року.
Виконував роботу 3-ї категорії А – робота в важких радіаційних
умовах. Працював у Подільському районі.
Лозовий Віктор Дмитрович
Народився 15 липня 1954 року.
У Чорнобилі працював у 1986 році.

Журба Михайло Васильович
Народився 18 березня 1962 року.
У 1986 році поїхав у м. Прип’ять. Там працював 35 днів, з 19
жовтня до 23 листопада. Вісім днів їздив на одній машині. З
Орловця було 15 осіб. Найкращими друзями стали М. Федоров,
М. Влащенко, В. Костогриз. Харчувалися там гарно (4-5 разів на
день): їли ікру чорну і червону, різні види риби. Працювали від 2
хв. до 7 год. із 7-ї до 14 год. Має багато подяк, грамот і дві медалі.
Найяскравіші спогади того періоду: біля р. Прип’ять ходили
красиві коти, у річці плавала велика риба, яку ловили з друзями.
Після роботи в Чорнобилі спілкування продовжилось з М.
Влащенком та А. Затенком.
Скорик Василь Володимирович
Народився 3 березня 1951 року в селі Орловець по вул.
Макортет. Виховували його мама з бабусею. Вже в ранньому віці
він почав працювати.

З 1958 по 1968 роки навчався в Орловецькій середній школі.
Потім закінчив курси водіїв.
2 листопада 1969 року був призваний до лав Радянської Армії.
Служив у Києві рядовим водієм. 24 листопада 1971 року був
демобілізований в запас і працював в колгоспі ім. Калініна
водієм. З 1975 по 1986 роки працював в «Сільгосптехніці»
шофером 2-го класу. У 1978 році одружився. Народилися дочка і
син. З 1986 року працював у колгоспі ім. Мічуріна шофером, а
пізніше в агрофірмі «Орловецька» трактористом.
З 27 лютого 1988 року по 24 травня 1988 року виконував
роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 30-
кілометровій зоні. Отримав дозу радіоактивного опромінення 9
рентген.
3 березня 2006 року вийшов на заслужений відпочинок. А вже
31 січня 2007 року помер.

Миколенко Костянтин Васильович
Народився 28 лютого 1963 року. Закінчив Орловецька середню
школу і вступив до Уманського сільськогосподарського інституту.
Після його закінчення (1985 рік) працював кілька років у колгоспі
імені Мічуріна економістом. Потім служив у рядах Радянсько
Армії у Новомосковську. 26 квітня 1986 року сталася
Чорнобильська трагедія, а вже через 8 днів Миколенко К.В. за
наказом командира частини був направлений на її ліквідацію. У
Чорнобилі пробув 14 днів.
Влащенко Микола Миколайович
Народився 16 січня 1962 року.
У 1986 році поїхав у м. Прип’ять. Там працював 35 днів, з 19
жовтня до 23 листопада. Вісім днів їздив на одній машині. З
Орловця було 15 осіб. Найкращими друзями стали М. Федоров,
М. Журба, В. Костогриз. Харчувалися там гарно (4-5 разів на
день): їли ікру чорну і червону, різні види риби. Працювали від 2
хв. до 7 год. із 7-ї до 14 год. Має багато подяк, грамот і одну
медаль.
Після роботи в Чорнобилі спілкування продовжилось з М.
Журбою та А. Затенком.

Скільки б не минуло років, але учням школи завжди цікаво відвідати
шкільний музей бойової слави, впізнати на пожовклих фотографіях
своїх дідів та прадідів, доторкнутися до свідків незабутніх подій
Другої світової війни – одягу солдатів, з допомогою карт пройти
шляхом воїнів-визволителів нашого села.
Не байдужими є учні школи і до подій, що відбуваються на сході України.
Переймаються лихом, яке переживає наш народ сьогодні. Тому в музеї
створений куточок, присвячений героям-односельчанам, які брали учасит в АТО
та воїнам Черкащини, що загинули під час виконання свого обов’язку перед
Батьківщиною.

Musei

Recommended

Recommended

More Related Content

What's hot

What's hot (20)

Similar to Musei

Similar to Musei (20)

More from Гергель Ольга

More from Гергель Ольга (20)

Recently uploaded

Recently uploaded (19)

Musei