«Слова і кулі». Письменники, що захищають Україну. Єлизавета Жарікова
- 3. Жарікова Єлизавета Володимирівна – українська поетка, авторка пісень та співачка, бойова медикиня з позивним «Мураха». Народилася 9 січня 1989 року в місті Новопсков Луганської області. У 2004 році закінчила Новопсковську газопроводську середню школу. У 2008 році закінчила Сєвєродонецьке музичне училище імені С. С. Прокоф'єва за фахом «Фортепіано». У 2012 році – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (бакалавр) за спеціальністю «Українська філологія». У 2014 році – Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка (магістр) за спеціальністю «Літературна творчість». У 2012-2013 роках – активістка Всеукраїнської громадської організації «Коаліція учасників Помаранчевої революції» (КУПР). Активно долучалася до боротьби проти так званого мовного «закону Колесніченка-Ківалова», зокрема зривала прес-конференцію Вадима Колесніченка в 2013 році. Активна учасниця Революції Гідності. Вірші Єлизавети друкувалися в альманасі «Скіфія» та в антології «Євромайдан. Лірична хроніка (Discursus)» і грузинсько-українському альманасі «Мова неба». До 2010 року писала вірші й пісні російською мовою, потім перейшла на українську спочатку в спілкуванні, а потім і у творчості.
- 4. З 2017 року Єлизавета є клавішницею та бек-вокалісткою інді-рок гурту «Поророка», який виконує музику у стилях фольк, фольк-рок і дарк- фольк. Репетиторка з української мови та викладачка фортепіано. Після 24 лютого 2022 року Єлизавета була вимушена зупинити викладацьку діяльність і вирішила приєднатися до територіальної оборони як парамедик. Українська військовослужбовиця Єлизавета Жарікова отримала поранення на фронті. Попри постійні обстріли і втому, поетка збирає гроші на гуманітарну допомогу і ліки, а також продовжує ділитися своїми віршами у себе на сторінці в інстаграмі. Учасниця проєкту Книгарні «Є» і Тетяни Власової «Наші вірші». Учасниця вечорів читань «Якби ти не була така далека» в книгарні- кав’ярні Старого лева (2024 рік).
- 5. Нагороди та відзнаки 2014 рік – переможець конкурсу «Жива троянда» (КНУ імені Т. Г. Шевченка) 2015 рік – переможець Всеукраїнського літературного конкурсу «Витоки» (Острозька академія). 2015 рік – ІІ премія Всеукраїнського конкурсу «Гранослов». 2016 рік – переможець всеукраїнського конкурсу авторської пісні «Мовою серця» (Івано-Франківськ). 2016 рік – фіналістка конкурсу «Молода республіка поетів». 2018 рік – ІІІ премія видавництва «Смолоскип» в номінації «Поезія».
- 6. Це не просто поезія. Це вірші, наполохані голубами на Поштовій набережній. Вірші, які народилися там, де щойно розтанула музика. Прозорі та невагомі, вони розлітаються під вечірніми ліхтарями, повільно розтинаючи травневе повітря своїми тільцями. Вірші Єлизавети Жарікової завжди про історію поза точним і структурованим, завжди про потужний голос крізь веремію тиші. Коли Ліза говорить, що «…без цього безглуздого кроку крізь дим я не можу йти далі», то ні, не помиляється. Мистецтво і є кроком крізь дим. Тільки безглуздим – у сенсі помежів’я реальності та позасвіття. А кращої подорожі й не вигадаєш.
- 7. У диму без вогню, в густому тумані, що проступає між рядків цієї збірки, ввижається стежка, як шов між світами. Куди вона веде? У непросте минуле, що тамує свій біль у мистецтві, а чи в майбутнє, в яке (не)можливо повірити? Ліричне «я» авторки постає на межі, на кордоні особистого й громадянського, між любов'ю й любов'ю, між світлом та темрявою (і невідомо, що є одним, а що – іншим). І ніяк не роздвоїтися, тільки обравши. А чи є взагалі вибір?
- 8. І наснилось небо сніжне мені у якому хтось літав уві сні хтось і схожий і несхожий на нас там літав допоки вечір не згас і пішли тоді дощі у душі і шукала нас зима де нема і немало пролилося ночей і здалось на мить здалось що втечемо і намарилась тобі Сон-ріка де зоря пливе солодка й гірка де торкаючись тієї зорі забуваєш всі печалі старі де на березі висять сорочки і так вабить знову стати ніким так болить усе що сталося й не і так шкода що цей біль промине
- 9. Ось і казочці кінець постривай я пришлю по тебе синій трамвай я займу для нас місця при вікні щоб дивитись на далекі вогні щоб забути хоч на мить лиш на мить чим цей світ до нас з безодні шумить про доми в яких гніздяться дими про дороги що ростуть між людьми Твій засніжений дім – маленький світильник в обіймах ночі далекий – аж іграшковий – хоч забери в долоні і бережи від вітру світло його молочне голосом огортай не давай охолонути
- 10. Твій заметений міст поміж двома світами: стільки всього злетілось на запах торішній прілий і стільки всього забулося – наче було не з нами ця звичка – не озиратися поки не прогоріло Та колись і нам дочитають цю казку тремку й тривожну колись ми повиростаємо з цих кумедних піжамок страху а поки – не знаю чим вас утішити – всіх і кожного я не знаю що нас вбиває – історія чи географія
- 11. я не знаю куди подіти цю жменьку дрібного часу поки ти ще біжиш розхристаний і зима ще нарощує м’язи Твій засніжений дім – легка ялинкова прикраса гойдається на золотій волосині ні до чого не зобов’язує
- 12. Як саме я вірю в перемогу: з єхидною посмішкою як у прогноз погоди? чи як у сприятливий прогноз хвороби який звучить так: протягом 10 років виживає 50 відсотків пацієнтів? що за звір ця «віра в перемогу»: втомлене чекання весняного потепління? насторожене чекання весняного наступу? байдужість до закономірного настання ще одного рожевого світанку в окупації? як вона смакує — слизька солона й терпка непохитна віра чи солодка й холодна, яка швидко тане, наче морозиво? це точно та віра яка рухає гори й упокорює голодних левів? а може просто дорослі навчили казати: «вірю в перемогу»
- 13. і тепер так прийнято наче святити пасочки на Великдень наче в селі вітатися з набридливим сусідом? Чи можна вирости з віри, як виростали з казки, що той, кого вже не варто називати, носить подарунки під ялинку? Чи можна навпаки дорости до неї, зваживши правду й кривду — бо в кожного народу є свої казки на виріст? Опівночі коли мохнаті вербові котики перетворюються на перше листя — оціни свою віру в перемогу за шкалою болю від одного до десяти загиблих друзів покажи ненаситному до віри небу свою віру в перемогу пройди швидкий тест «яка віра в перемогу ти сьогодні» скинь мені результат я нікому не розкажу
- 14. «Дожила до 35. Навіть один раз суттєво напрягалася, щоб зараз писати цю дивну фразу) Дякую моїм за це. Але не святково. Розумієте, чому. Вибачте, кого не вберегла. Загадую собі дожити до 36) І бути протягом цього часу корисною, кращою версією з усіх можливих. Бо щось я знову шарюся по лікарнях замість їбошити на перемогу».
- 15. Висловлювання Три види камуфляжу, нестатутний шеврончик, незрозуміле майбутнє, багато спілкування з людьми, зрідка – бажання перевестися на «економічний фронт», але частіше ні. Зима не викликає дитячої радості, не люблю мерзнути і коли підрозділ кашляє всіма відомими видами кашлю. Хочеться залізти в спальник – і прокинутися вже навесні) Новорічні пісні дратують. А ви там як?
- 16. Культурний фронт
- 18. Поетичні вечори читань з військовослужбовицею Лізою Жаріковою
- 19. Книжкова країна
- 20. «Втрачала побратимів... Декого не врятувала особисто. Була поранена. Група вибралася ледь не дивом. Відчувала колосальну підтримку друзів, підписників і просто небайдужих. Випустила альбом, він пройшов непоміченим. У відпустці записала лайви і сингл, який скоро вийде. І одну цікаву колабу. Одужала, повернулася на службу. Раділа зустрічам з чоловіком. Навчала свій підрозділ, навчалася сама. Здається, остаточно зіпсувала стосунки з хребтом. Розжилася наприкінці року травмою коліна, яка виявилася серйозною».