Космічні перегони: американо-китайська битва‎ за Місяць розпочалась

Запуск китайського космічного апарату "‎Чан'е-6"‎ ознаменував собою не тільки новий етап колонізації Місяця, але й нову стадію космічних ‎перегонів‎, головними учасниками яких будуть США і КНР. Обидві сторони планують розпочати там видобуток ресурсів, що має змінити світову економіку.

На початку травня гуркіт та полум'я здригнули острів Хайнань, що знаходиться у Південнокитайському морі. Ракета-носій "Чанчжен-5" злетіла в повітря, і несла вона з собою цікавий вантаж, а саме – надії та сподівання китайського керівництва та майбутнє домінування на Місяці.

Мова про безпілотну станцію "‎Чан'е-6"‎, котра має доставити на Землю зразки ґрунту і гірських порід зі зворотного боку супутника Землі.

Для самого Китаю цей апарат став не стільки революцією, скільки еволюцією: у 2020-му Пекін вже запустив на Місяць схожу станцію – "‎Чан'е-5"‎. Вона зібрала зразки з поверхні видимого боку Місяця і успішно доставила їх на Землю. "‎Чан'е-5"‎ стала першою китайською місячною станцією, що повертається додому, і взагалі першою подібною місією з 1976 року (коли СРСР запустив свій "Місяць-24").

Що ж до "‎Чан'е-6", то основною задачею цієї місії стане збір та доставка зразків з іншого, невидимого нам боку супутника Землі, – і станеться це вперше в історії.

Метали, вода та гелій-3: чим цікавий Місяць

Факт запуску китайського космічного апарату є досить показовим, адже демонструє, наскільки Китай наблизився до лідера космічних перегонів – США. Коли у 2017-му американці розпочали місячну програму Artemis, мало хто сумнівався, що саме вони знову зможуть першими висадитись на супутнику Землі. Втім, тепер американське домінування на Місяці стало менш очевидним: опосередковано про це кажуть і в самому Вашингтоні.

Нещодавно голова NASA Білл Нельсон заявив, що КНР у найближчі роки може заснувати власну базу на Місяці і захопити найбільш перспективні родовища з ресурсами.

"Ми беремо участь у космічних перегонах. Нам краще стежити за тим, щоб вони не захопили місця на Місяці під виглядом наукових досліджень. І не виключено, що пізніше вони скажуть: "Тримайтеся подалі, тут ми, це наша територія"", – сказав він в інтерв’ю Politico.

Про які саме ресурси мова? На Місяці є різноманітні корисні копалини, серед яких цінні для промисловості метали – залізо, алюміній та титан.

Справа в тому, що поверхня Місяця постійно заходиться під масованими астероїдними "бомбардуваннями": саме вони "приносять" на Місяць багато корисних металів.

Можна згадати статтю американських вчених про несподівано велику масу покладів під поверхнею басейну Південний полюс – Ейткен (до речі, саме там сяде "‎Чан'е-6"‎), що розташований на зворотній стороні Місяця. На думку дослідників, це можна пов'язати з металом астероїда, який утворив кратер і частково зберігся у місячному ґрунті. Загалом, за сім років на поверхні Місяця може з'являтись більше 200 нових кратерів.

Ще більш важливим є те, що у поверхневому шарі місячного ґрунту накопичений рідкісний на Землі ізотоп гелій-3, властивості якого роблять його вкрай цінним у медицині, створенні квантових комп'ютерів, роботі термоядерних реакторів (він нерадіоактивний і не створює небезпечних відходів).

Експерти вважають, що лише 25 тонн гелію-3 достатньо для того, щоб цілий рік забезпечувати чистою енергією таку країну, як США. Тому не варто дивуватись, що вартість гелію-3 станом на 2019-й становила близько 5 млрд доларів за тонну.

Вважається, що на Місяці можна видобути приблизно 1,2 млн тонн гелію-3 (деякі науковці взагалі говорять про 2,5 млн тонн). Як би там не було, це майже "нескінченні" гроші, а про політичні наслідки видобутку ресурсу нема чого й казати.

Саме тому США активно працюють у цьому напрямку. У березні стало відомо, що американська компанія Interlune вже залучила 15 млн доларів інвестицій для того, щоб почати видобуток гелію-3 на Місяці і доставляти його на Землю. Зараз інженери компанії працюють над створенням посадкового модуля, який можна буде використовувати для цього.

Однак це все ж таки віддалена перспектива: більш раціональним на початковому етапі виглядає видобуток ресурсів, які стали б у нагоді на самому Місяці.

"Першим ресурсом, який планується видобувати з підґрунтя Місяця, вважається вода у вигляді заморожених покладів, – говорить УНІАН екс-радник голови Державної космічної агенції Андрій Колесник. – Її розклад на водень та кисень на місці звільнення з порід надасть безмежні можливості. Водень – це паливо, що зможе бути використаним як для робіт на поверхні Місяця, так і для старту з поверхні Місяця ракет та космічних апаратів. А без кисню пілотованим місіям годі й сподіватись на тривалу роботу на нашому природному супутнику. Присутність людини ж буде потрібна, хоч і не постійна, особливо на початку розгортання технологічного обладнання для розбудови місць компактного розташування базової інфраструктури".

За словами експерта, наразі першочерговими кроками є розробка та впровадження технологій, спрямованих на пошук і вилучання водозмістовних покладів задля отримання і використання води у чистому вигляді. Спочатку – в експериментальних цілях, однак згодом масштаби можуть суттєво зрости.

Плюс один: NASA перестає бути монополістом

Все це робить Місяць космічною ціллю номер один: як для американців, так і для інших країн, зокрема – Китаю.

Щоб зрозуміти, хто саме може стати переможцем у цій гонці, треба подивитись на цифри.

"Почнемо з бюджету. Бюджет NASА на 2025 рік складає 25,4 мільярда, що є цифрою наближеною до 2024 року (24,9 мільярда). Також є SDA (Агентство космічного розвитку, – Ред.), бюджет якого складатиме близько 25,5 мільярдів з 2025 до 2030 роки. Загалом у 2023 році США інвестували 73 мільярди на державні космічні активності. Китайські державні інвестиції у космічну сферу є скромнішими (14 мільярдів у 2023-му)", – розповідає УНІАН спеціаліст у космічній сфері OSINT-аґенції Molfar Ольга Ожогіна.

Але гроші – це ще не все. Повноцінне освоєння Місяця (зокрема, пілотовані експедиції) неможливі без ракети-носія надважкого класу, здатної вивести на низьку опорну орбіту більше 50 тонн корисного навантаження. Зараз в експлуатації перебуває лише два таких носії – Falcon Heavy (може вивести 63,8 тонни) від компанії SpaceX та Space Launch System (здатна виводити 95-130 тонн), яку створив Boeing та ряд інших компаній. Обидві ракети американські.

А що Китай? Згадана вище ракета "Чанчжен-5" є носієм важкого класу: тобто на рівень нижча за Heavy та SLS. Її "стеля" – 25 тонн, чого достатньо для запуску відносно невеликої міжпланетної станції, однак недостатньо для чогось більш серйозного. Саме тому китайці активно працюють над новою "Чанчжен-9", яка буде здатна вивести на низьку опорну орбіту приблизно 130 тонн вантажу. Також у розробці знаходиться "Чанчжен-10", яка має більш "скромні" показники – близько 70 тонн, якщо вірити відкритим джерелам. Передбачається, що обидві ракети можуть бути готові приблизно до 2030 року.

Випереджають американці Китай і у питанні пілотованих кораблів, за допомогою яких можна буде здійснити експедицію на Місяць. Для США штатним є Orion, який вперше запустили ще у 2022 році і який повинен доставити астронавтів на Місяць у 2026-му в рамках місії Artemis 3 (носієм виступить ракета SLS).

Відносно планів Китаю ми знаємо лише про те, що його пілотований космічний корабель нового покоління отримав назву "Менчжоу", а посадковий місячний модуль – "Ланьюе". Обидва апарати поки що знаходяться на стадії розробки прототипу.

Нарешті, величезною перевагою США та їх союзників буде космічна станція на орбіті Місяця, яка отримала назву Lunar Gateway. Передбачається, що вона значно полегшить освоєння Місяця, а в перспективі навіть дозволить розробити план польоту людини на Марс. Почати будувати станцію хочуть у наступному році.

Орлан проти дракона: чи зможе Китай обійти США

Може здатись, що Китай програє місячну гонку "в суху", однак це не так. Якщо подивитись на динаміку, то можна побачити, що останні роки Пекін зменшував відставання від Сполучених Штатів і наразі немає підстав вважати, що у майбутньому щось зміниться.

"Безперечно, США мають більший досвід, вищий технологічний потенціал та ресурси. Але Китай вміє досягати результатів, оперуючи меншими сумами", – каже Ольга Ожогіна.

Інші країни, такі як Росія чи Індія, також мають місячні амбіції, однак вони навіть теоретично не спроможні кинути виклик КНР та США. Натомість ці країни можуть приєднатися до одного з таборів.

"США та Китай – єдині країни у світі, які мають не тільки подібне розуміння (освоєння Місяця, – УНІАН), але й просуваються в практичній площині до поставлених цілей. Більш того, вони намагаються долучити до таких планів і країни, яким вкрай важко самостійно розбудовувати власні широко охоплювальні програми із засвоєння космосу. У США такими є Домовленості Артеміди, до яких приєднались вже близько 40 країн, та які є основою для об’єднання зусиль. Насамперед з того, що стосується закладки базового табору на поверхні Місяця. Тоді як Китай пропонує альтернативу у вигляді так званої Міжнародної дослідницької місячної станції, до ідеї створення якої долучились понад 10 країн", – розповідає нам Андрій Колесник.

За його словами, головним місцем для відпрацювання обох "коаліцій", скоріш за все, буде Південний полюс Місяця, де планується знайти поклади із замороженою водою у достатніх обсягах.

"Але реальна, технологічна "битва" за місячну воду у "промислових" масштабах розпочнеться не раніше 30-х років поточного століття", – додає спеціаліст.

Дійсно, якщо казати про 2030-ті, то динаміка може кілька раз зазнати значних метаморфоз. І Штати, які зараз виглядають лідером, можуть поступитись більш цілеспрямованому і прагматичному підходу КНР.

Мова, в першу чергу, про меншу залежність Пекіну від внутрішньої політичної кон’юнктури, яка може стати на заваді планам США. Справа в тому, що програма Artemis була офіційно заснована у 2017 році при адміністрації Дональда Трампа і фактично виступає його дітищем. Водночас демократи традиційно ставлять для космічного відомства більш "приземлені" цілі, наприклад – дослідження глобальних кліматичних змін.

Тому немає гарантій, що на якомусь з етапів Artemis або її окремі аспекти не стануть елементами політичного торгу, як це трапилось на прикладі південного кордону США, або військової допомоги Україні чи Ізраїлю. Як цим скористається Китай (і чи скористається взагалі) покаже час.

Ілля Ведмеденко

УНІАН в Google News