автор: Олена Максименко
із Харківської області
фото автора
Село Мала Рогань, що в східних передмістях Харкова, приходить до тями після звільнення від російських окупантів. Хоча офіційно населений пункт перейшов під контроль ЗСУ ще в кінці березня, справжнє полегшення для людей настає лише у травні – коли українські військові відігнали загарбників до кордону з РФ і припинилися артилерійські обстріли.
До війни село було цілком благополучним, із центральним водо- й газопостачанням, школою, клубом, бібліотекою, агропромисловими підприємствами і всім необхідним для життя. Мешкало тут близько 2,6 тис. людей. Однак благополуччя скінчилося 10 березня 2022 року – саме в цей день з’явилася новина про те, що в Малу Рогань зайшли війська РФ. У селі зникли газ, світло, зв’язок, а машини з гуманітарною допомогою почали блокувати. Деяких цивільних мешканців, які намагалися виїхати, росіяни розстрілювали.
Тетяна – пресофіцерка бригади, яка звільняла селище – розповідає: бої за звільнення Малої Рогані точилися три дні.
Ось тут – збитий і згорілий гелікоптер, про його приналежність до армії противника свідчить характерна “Z” на уламках.
Ось спалений танк із таким самим знаком.
Фото: Олена Максименко / Новинарня
А ось російські мерці, обліплені мухами – їх відмовилися забирати побратими, навіть попри готовність Червоного Хреста посприяти в евакуації.
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Трупи російських солдатів у Малій Рогані. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Не виключено, що ось цей окупант став “двохсотим” унаслідок “дружнього вогню” самих росіян. Адже, як стало відомо 24 березня з повідомлення голови Харківської ОВА Олега Синєгубова, того ранку російський гелікоптер “якісно відпрацював” по свої ж позиціях у Малій Рогані, знищив тут велику кількість особового складу та військової техніки ЗС РФ.
“Саме ці окупанти постійно обстрілювали місто Харків з артилерійського озброєння та РСЗВ”, – розповів тоді Синєгубов.
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Спалені машини, фури, скалічені дерева, зруйновані будинки – ці елементи пейзажу стали звичними для населених пунктів, в який побував “рускій мір”. У Малій Рогані позиції, з яких вибили рашистів, були розташовані на висоті. Це дозволяло ворогу контролювати село, його околиці, трасу на Харків, також завдавати вогневого ураження по деяких районах Харкова. Крім того, ці позиції становили цінність ще й тому, що на карту було поставлене сполучення з Донбасом.
Терпку тишу розривають вибухи – зовсім поруч. Журналісти рефлекторно притискаються до землі. Однак згодом виявляється, що це “виходи”, працює наша артилерія. Можна розслабитися й намагатися піймати наступний “вихід” у кадр.
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Пагорб край села переритий ворожими окопами. В них – покинута російська військова форма, сухпаї, сміття. Протигази, шприци, тубуси від “мух”.
А також метри тканини. Пресофіцерка пояснює: загарбники пограбували склад і накривали матерією свої окопи та техніку. Не помогло: спалена техніка чорніє поруч.
Демінери тут уже попрацювали, тож навіть сходити зі стежки безпечно. Поруч – смарагдове поле.
Мала Рогань. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Спускаємося до села. Тут також сліди перебування орків – спалений танк та гори мотлоху, зокрема ворожа документація.
Мешканці Малої Рогані саме виходять на вулицю в очікуванні бусу з гуманітаркою. Діляться останніми новинами та плітками. Сидять хто на зупинці, хто на лавках попід парканом. Здебільшого це старші люди, однак серед тих, хто пережив окупацію, є й діти, вони приганяють сюди на роверах.
Жителі Малої Рогані. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Малороганці залюбки згадують про свою радість, коли до села нарешті зайшли Збройні сили України. Це сталося 25 березня. Хоча страшно було все одно, адже бої в селищі та на околицях іще точилися деякий час.
Читайте також:
Росіяни вдарили по Лозовій на Харківщині: семеро поранених, серед них дитина. ВІДЕО
Пані Наталя говорить досконалою українською, руйнуючи стереотип про російськомовний регіон. Зізнається: понад усе її лякали удари з повітря та гелікоптери. Один раз навіть травмувалася, коли тікала від ворожого літака. Упала, забилася, здерла шкіру на обличчі, руках і ногах, усе розпухло і довго гоїлося.
Як і більшість односельчан, Наталя перечікувала обстріли в погребі. Чимало людей – близько 200 – обирали за сховок підвал школи.
Жителі Малої Рогані. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Однак одного разу російський військовий зґвалтував дівчину, яка там ховалася.
“Потім приходив їхній старший, командир, чи хто – я не знаю, – згадує пані Наталя. – Говорив, що винуватця покарали, що більше такого не станеться, щоб люди не боялися. Але люди відтоді порозбігалися і більше не ховалися в школі”.
За словами жінки, постраждала після пережитого покинула село. На підконтрольній території вона отримала необхідну медичну допомогу і зараз евакуювалася за межі країни.
Зі звіту Human Rights WatchЗґвалтування сталося 13 березня. Ольга (ім’я жінки у звіті змінено — Ред.) разом із 5-річною донькою, матір’ю, сестрою, братом та іншими жителями Малої Рогані перебували у школі, коли до приміщення увірвалися російські військові. За словами жінки, солдат наказав людям встати у шеренгу, погрожував розстрілом. За кілька годин росіянин вивів Ольгу до сусідньої кімнати, наказав роздягнутися та, тримаючи зброю біля голови жінки, примусив до орального сексу та зґвалтував її. “Двічі він вистрілив у стелю і сказав, що це дасть мені більше “мотивації”, — розповіла постраждала представникам Human Rights Watch. Росіянин дозволив Ользі вдягнути тільки верхній одяг і розказав, що йому 20 років та що Ольга нагадує йому дівчину, з якою він ходив до школи. Згідно зі звітом, росіянин погрожував вбити дитину Ольги, якщо вона відмовиться робити, що він скаже. “Солдат знову зґвалтував її, приставив до горла ніж і розрізав шкіру на шиї. Він також порізав їй щоку ножем і відрізав трохи волосся. Він вдарив її книгою по обличчю і кілька разів давав ляпаса. На фотографіях, якими Ольга поділилася з Human Rights Watch, датованих 19 і 20 березня, видно порізи та синці на її шиї та обличчі”, — сказано у звіті. 14 березня жінка з родиною пішки змогла дійти до Харкова, де волонтери надали їй базову медичну допомогу. |
Інший воєнний злочин стався, коли люди чекали на машину із хлібом, як ото зараз. Тоді один літній чоловік устряв у суперечку з окупантами – “мовляв, чого ви сюди прийшли”. Рашист просто застрелив старого. У молодшого чоловіка, який був свідком убивства, стався інфаркт, і він помер на місці. Цього чоловіка Наталя знала особисто.
Як розповідає пресофіцерка Тетяна, розстріляних росіянами в Малій Рогані було чимало. Всі вони лежали просто неба аж до повернення села під контроль України.
“Нам треба було повертати своїх, – говорить Тетяна. – І живих, і мертвих”.
Вона згадує: українські військові вповні зрозуміли ціну вигнання окупантів, коли почали спілкуватися з місцевими мешканцями, побачили їхню радість і сльози.
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Читайте також:
Звільнена Харківщина: як ми вивозили важкохворих із Циркунів після деокупації
Як і в більшості міст і сіл, що пережили окупацію, найгірше велося людям із важкими захворюваннями, такими як онкологія та діабет. Адже доступу до ліків та медичної допомоги під росіянами не було.
“От сьогодні дізналася, що звільнили Шестакове (село у Вовчанському районі; звільнене 7 травня, коли відбувалася розмова – “Н”), – говорить пані Наталя. – А там моя сестра рідна…”
“А ви знаєте, що вона в нас поетеса? – втручаються в розмову товаришки Наталі. – Попросіть її, то вона вам може щось почитає!”
І жінка читає свою поезію. У ній – новітня історія України, від Майдану і героїв Небесної Сотні до горя матері, яка втратила сина на війні.
Руїну і згарища в Малій Рогані перекриває шалений квіт бузку. Ті, хто вцілів, пораються на городах і в дворах, затягують плівками розбиті вікна, радіють теплу та жаданій тиші. Радіють поверненню до життя.
Читайте також:
Рашисти обстріляли Харків і нещодавно звільнене село Циркуни
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
