Нагадаю, політв’язнем вважають будь-якого засудженого, у справі якого наявний політичний елемент, що впливає на сам факт або міру покарання. Приміром, Тимошенко і Луценка «закрили» начебто за перевищення службових повноважень і привласнення держмайна. Але їм пощастило, тому що їхньою долею переймається Європа: було ухвалено критичну резолюцію ПАРЄ, а посол Франції з прав людини навіть поривався особисто відвідати ув’язнену Тимошенко. Та поки вся країна (хто із розпачем, хто зі зловтіхою) стежить за долями двох топових політзеків, українська Феміда «пресує» десятки менш публічних людей.
Свіжий приклад: справа так званих «васильківських терористів» Володимира Шпари, Ігоря Мосійчука та Сергія Бевза, звинувачуваних у підготовці теракту та закликах до зміни державної влади у неконституційний спосіб. Вже півроку їх тримають під вартою.
Про те, як ведеться слідство, свідчить факт, що вже троє свідків офіційно відмовилися від своїх показів, заявивши, що давали їх під тиском з боку СБУ. Понад те, журналістам передачі «Знак оклику» вдалося зняти на відео розмову працівника СБУ зі свідком, зафіксувавши факт тиску на нього. За словами Оксани Мельник, адвоката одного з «терористів», доказова база обвинувачення така низька, що немає будь-якої мотивації для утримання підсудних під вартою». Будь-якої юридичної мотивації. Політична ж мотивація, напевно, полягає в тому, що хлопці є членами радикальної націоналістичної організації «Патріот України». Під арештом перебувають ще троє членів «Патріота України»: Віталій Княжеський, Ігор Михайленко та лідер організації Андрій Білецький. Список таких випадків можна продовжити.
Зрештою, варто згадати, скільки хлопців побували під «пресом» Феміди після того, як в Запоріжжі «стратили» бюст Сталіна. Приміром, коли було затримано члена ВО «Тризуб» Василя Лабайчука, його батько чотири доби не міг дізнатися про місцезнаходження сина.
Так само після затримання активіста ВО «Свобода» Юрія Гудименка його мати дві доби не могла знайти сина, а міліція заперечувала факт його присутності в РВВС. Згадаємо і про Ганну Сінькову – 20-річну дівчинку, якій хочуть «впаяти» від трьох до п’яти років ув’язнення за невдалий жарт – посмажену на вічному вогні яєчню... І це – лише вершечок цілого айсберга протизаконних дій проти політичних та громадських активістів-українців. Тому вважати, що в Україні лише двоє політв’язнів, – значить жити в рожевих окулярах.
Але причина цього, даруйте, «бєспрєдєла» полягає не в тому, що режим Януковича переслідує опозиціонерів. Політичні справи – це наслідки повсюдного і брутального недотримання прав людини та елементарної законності з боку держави.
В країні, де законом можна крутити, як циган сонцем, і як заманеться поводитися із затриманими, «бєспрєдєл» торкається не лише політичних, а й кримінальних. Ще один свіжий приклад: масове побиття ув’язнених в Донецькій виправній колонії №97. Про це стало відомо лише тому, що одного із засуджених довелося в критичному стані доправити до лікарні, що в іншій колонії: Сергій Шакін пережив інсульт, важку форму параліча і наразі не може ходити. Ясна річ, що Сергій потрапив до колонії зовсім не через надлишок правосвідомості, але міра покарання має визначатися законом, а не чиїмись садистичними нахилами і силою м’язів.
Але і нам, відносно законослухняним громадянам, розслаблятися не варто. Україна – лідер серед країн Європи за кількістю арештів. Як зізналася півроку тому Ніна Карпачова, щорічно у нас заарештовують понад півмільйона людей, причому лише 10 тис. із них повертаються на волю, а не їдуть на нари. І нари – це порівняно непоганий варіант, адже наслідками затримання може бути і… смерть. Як це сталося, приміром, з киянином Ігорем Індилом, чиє святкування 20-го дня народження завершилося візитом до райвідділу, звідки живим він вже не вийшов. За версією правоохоронців, він з лавки упав…
Коротше кажучи, справжня проблема полягає не в тому, що сидить Тимошенко, а в тому, що до рук ексцентричної української Феміди може потрапити кожен, а чим це для нього обернеться – не знає ніхто. Навіть закон.