Війна: як повернути собі відчуття "я - вдома"

Війна продовжується. Проходять дні та місяці. Триває наша боротьба. І наше відчуття втраченого дому.

Коли почалось широкомасштабне вторгнення Росії, більшість із нас втратили відчуття безпеки, втратили місце, де можна нарешті видихнути та відчути затишок і спокій. Хтось поїхав до більш безпечних місць в Україні, хтось - закордон, хтось залишився на своєму місці, та все одно втратив знайоме відчуття дому.

Річ у тім, що у мене немає дому.

Ті, хто шукав безпеки та зміг знайти своє "укриття", прихисток, новий дах над головою, все одно не завжди зміг знайти свій новий дім. Бо це - не лише стіни і стеля, це ще і внутрішній стан "я вдома".

Багато хто зараз у роздумах: чи вже час вертатися, якщо є куди, чи час будувати своє життя в новому місці, чи ще перечекати у прихистку, сподіваючись, що далі стане ясніше. Чекати без свого гніздечка.

І тут важливо зупинитися на хвильку та подумати, а що саме для вас означає "бути вдома"?

Для багатьох мрія про повернення додому означає повернення у 23 лютого. У когось - до 2014 року. У стан "до" війни, до всього того, що ми втратили, пережили та переживаємо ці місяці та ще невідомо, скільки переживатимемо.

Психологічно наша домівка є або має бути нашим гніздечком, осередком безпеки, захищеності, місцем перепочинку, сили, підтримки, любові, затишку, комфорту. Там народжуються ідеї, там осмислюються події, там можна розслабитися і бути собою.

На жаль, не у всіх нас було таке місце і до війни, бо якщо вдома щодня відбувається своя внутрішня сімейна війна, навряд чи це можна вважати місцем сили та перепочинку.

Але зараз ми всі точно потребуємо такого простору. І для багатьох він - у минулому.

І навіть маючи можливість жити зараз в іншій, безпечній, спокійній локації, когось не покидає відчуття туги за домом і неприналежності до нового місця.

То що ж робити?

Знайдіть для себе трохи часу та простору, щоб зупинитися та поміркувати.

Нам часто хочеться прокинутись і зрозуміти, що це все сон, цього всього не було, викреслити все і забути. Ця стратегія не спрацює.

Сум за минулим - важливий. Це наш ресурс, наші сигнальні маячки, що вказують на найбільш важливі та цінні моменти нашого життя.

Дозвольте собі прислухатися до свого смутку. І почути, що саме вам було цінним вдома. Чого саме вам зараз так бракує?

Ми не зможемо повернути все як було. Але ми можемо зібрати те цінне та важливе, що є.

Запишіть все те, що для вас означає "вдома". Можливо, ви здивуєтесь, що сумуєте не стільки за місцем, скільки за своїми людьми, подіями, маленькими дрібничками, часом та силами, вкладеними в створення затишку, комфортним побутом, спокійним сном, можливістю випити каву на балконі, активною діяльністю та роботою, особистим простором чи відчуттям контролю над власним життям? Подумайте, що саме для вас створює "домашність"?

Коли ми зрозуміємо, що саме для нас створювало стан "я вдома", нам буде трохи легше зрозуміти, що робити далі.

Чи настав час повертатися додому?

Ми часто думаємо, що повернення в стару квартиру або рідне місто, точно поверне нам відчуття дому. Але це може не завжди спрацювати. Навіть, якщо є куди повертатися.

Чи буде зараз, в цих реаліях, це місце давати вам те, що потрібно та важливо для відчуття дому? Чи воно достатньо безпечне? Чи не буде воно викликати ще більший сум і біль через те, що очікування не збігаються з реальністю? Що можна зробити, щоб це місце знову стало домом, а що зараз точно не буде доступним? Наскільки ці недоступні пункти для мене критичні?

Повернення - це, звісно, не тільки про відчуття "я вдома". Це і про фінансові розрахунки, де вигідніше і менше витрачати на житло та продукти. Про припинення постійної вимушеної подорожі та переселень, про зміну кочового життя на осіле. Про все знайоме та відоме довкола, навіть якщо майже все змінилося, про можливість видихнути хоча б у цих питаннях. І ці пункти теж важливо вписати й оцінити їхню значущість для ухвалення рішення.

Яку б локацію ви для себе не обрали, ви можете одомашнити це місце, щоб воно знову було для вас джерелом сили, умовної безпеки, простором для перепочинку та відновлення, затишним лігвом, де можна хоч трохи розслабитись, щоб іти далі.

І де б ви не були, це відчуття дому можна як створити, так і розгубити.

Тепер, коли ми з вами вже створили список того, що саме надає вам оцей момент "я вдома", наша задача - знайти важливі пункти з цього списку і створити для себе в поточному середовищі те, що буде робити його домівкою.

Навіть якщо зараз ви не вдома або вдома зараз все інакше, додайте свої дрібнички. Своя чашка. Рожевий рушничок. Свічки. Навушники, що дають тишу та занурення у свій світ. Олівці та альбом. Місце для роботи та зв'язку зі своїми, навіть - онлайн. Безпечний закуток у домі. Можливість жити та діяти згідно зі своїми цінностями.

Створіть свій ритуал, що допоможе повернутися додому в старому місці чи в новому. Як раніше першою в будинок запускали кішку. Це може бути щось символічне для вас, що означатиме домівку - запалити свічку, вимити підлогу, розкласти речі по місцях, взути капці, поставити картину чи статуетку.

Важливо повернути собі доступний рівень безпеки. Сирени мають сигнал початку і сигнал відбою повітряної тривоги, щоб ми розрізняли, коли треба подбати про виживання, а коли можна повертатись до життя. Так само і для нашої психіки важливо вмикати стан готовності до небезпеки і вимикати його, повертаючись до інших задач.

Знайти захищене місце, прокласти маршрут до укриття, якщо ваша оселя в Україні, на випадок небезпеки.

Але і вимикати для себе внутрішній сигнал тривоги, коли на зараз небезпека минула чи зменшилася. Бо для психіки дуже важливо мати час на відчуття умовної безпеки, коли це можливо, щоб обробити свій досвід. Сісти, відчути всім тілом поверхню, нагадати собі, що прямо зараз, тут і тепер, небезпека закінчилась, і поки не повернеться, є час на перепочинок і життя. Вдихнути запах, що асоціюється з безпекою, наприклад, запах борщу, чи пиріжків з корицею. Загорнутися у м'яке простирадло чи халат, торкнутися поверхонь, що символізують спокій.

Де б ми не були, де б ми не залишалися, звідки б ми не їхали, нам необхідно мати місце, де можна підзарядитися. Навіть, якщо воно тимчасове. Бо нам потрібні сили вижити та жити далі.

І якщо ви відчуваєте, що вам потрібна підтримка на цьому шляху додому, звертайтеся до спеціалістів, які зможуть допомоги вам відбудувати своє відчуття захищеності та затишку, наскільки це можливо.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!