Перший секс, шовковиця з дитинства і тепла ностальгія у новій книзі Сергія Осоки

  • Людмила Даниленко
  • читачка BBC News Україна
Книга року

Читацька рецензія Людмили Даниленко на книгу "Три лини для Марії" Сергія Осоки, яка увійшла до Довгого списку в номінації "Книга року ВВС-2021".

Що оточує нас нині? Світ грішний проповзає в ошелешених масках… І не більше?...

Тут добра душа показала щось особливе - книжку! "Три лини для Марії". Щось вихопилося як дивне світло і поманило у теплий простір.

А там дива! Велосипед "курличе, як журавель", "вареники пахнуть домашньою олією", "чорні і мокрі" ягоди шовковиці, що впали в пазуху, "дихають так само, як жуки". Розумію, що про все це я знала, тільки давно забула.

Отож гайда пригадувати, насолоджуватися, завмирати від щастя і жити.

Про що ж написав Сергій Осока? Сюжет книги - повсякдення звичайних людей, тих, які залишилися в минулому, а ще й тепер тримають за пам'ять. Час - дитинство та юність автора, точніше 80-ті й 90-ті роки вже минулого століття, коли все радянське відживало, а новий світ ще не знав, яким він буде.

Живі спалахи спогадів висвічують дрібні буденні ситуації, домашню обстановку і, здавалося б, непоказні розмови та вчинки дітей і дорослих. Новели, з яких і складається книга, - це сповіді про найважливіше, карбування знаків минулого, щоб світ не розсипався на друзки, а тримався купи.

Непоказне тут сприймається головним, розпач - істиною, неохайність - душевною чистотою, відхід у потойбічний світ - продовженням життя.

Про старість, смерть і кладовище розповідається забагато, але не страшно… Там діда Грицька мають завтра ховати, а Сашко з Янкою за стіною… У них усе вперше сталося якраз тоді.

Бо в Сашка на біду весь одяг під зливою змок, а Янка дала йому перевдягнути старезні дідові штани й сорочку "з потертим коміром і різнокаліберними ґудзиками". Дід Грицько лежить, "потонулий у подушці, у якомусь сухому бадиллі", а дівчина рвучко стягує його стару сорочку з плечей хлопчини.

То був не сором і не гріх. Життя продовжується. Про це відомо закоханим і, здається, діду. Від світлої несподіванки і тремкої щирості захоплює дух. І не моторошно зовсім! Ось так і пише Сергій Осока.

Герої книги живуть звичними проблемами: святкують дні народження, чекають посівальників на Різдво, дістають по блату делікатеси "із чорного ходу", запрошують погостювати далеких знайомих і самі їздять у гості, гуртом поминають померлих родичів на цвинтарі в поминальний понеділок, саджають городи.

За всім цим - цікаві історії, насичене життя, долі, які вражають аж до заніміння. Ті, про кого написано в книзі, далеко не святі, бо (інколи, а то й часто) сваряться, пліткують і повчають.

До того ж багато персонажів мають певні вади (вони сварливі, ліниві, розбишакуваті, відлюдкуваті, п'янички, "на око погані", такі, що про них говорять "утю-тю" або ж крутять пальцями коло скроні). Такі образи відкривають невидиму сторону життя, що прихована за сімома замками стереотипів, норм і сорому.

Розповідь про те, як мати "спроваджує" з дому маленьких дітей у тюрму надзвичайно світла і по-доброму щемка. "Хватить з мене… Пакуйтесь! Посидите - може, поймете щось…", - це не про зло, це про любов! Пограти протиріччями виходить у письменника дуже мило.

У довкіллі, яке пропонує розглянути автор, більше простого й непоказного, аж надто особистого й інтимного: у спальні ліжка незастелені, в кухні миски з-під уранішнього супу й валяються крихти хліба; у школі пахне ганчіркою для підлоги, їдальнею, взуттям і пилом, а біля школи "рівними рядочками ростуть чорнобривці".

Хвилюють речі, що здавалися колись особливими в приглушеній радянській плинності: французьке духмяне мило "Jean Patou", що неможливо було купити, але дуже хотілося жінкам ("Це ж треба, щоб людина так хотіла мила"); пенал з блискучою кнопочкою ("Ну, з таким пеналом ще можна й піти в школу. Хоч спробувати"); "прибалтійські" сорочечки для першокласника ("Прибалтика! Трикотаж такий…, що очей не одведеш").

Наївність і щирість, пильний погляд на світ і точна характеристика його явищ, а ще світлий гумор і витончений ліризм зворушують, окрилюють і рятують від байдужості.

Секрет такого впливу на читача у вмілому облаштуванні художнього тексту образами-деталями. Вони фіксують зблиски пам'яті, наповнюють особливим духом колись загублене чи забуте. Новели книги - фактично форма, яку кожен із нас може розгорнути й прочитати. А за сприйняттям - це повні пригорщі добра, якими щедро сипле автор.

Підставляй свої долоні, серце і душу, вбирай на смак і на дотик увесь незбагненний світ. Якщо ж маєш якісь незагоєні рани, то на мить відчуєш трохи щему. Але рана омиється і душа наллється життєдайною силою.

Книга прочитана.

За масками перехожих помітнішим став світ - теплий, світлий, щирий. Адже всім нам притаманно пам'ятати дитинство і дорогих серцю людей. І десь там у минулому, "біля якоїсь зупинки назавжди застигла" наша "особиста тінь".

Пропустити YouTube допис, 1
Дозволити контент Google YouTube?

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть "Прийняти та продовжити".

Увага: інші сайти можуть містити рекламу

Кінець YouTube допису, 1

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber.