Ми - травмовані манкою діти
- Марта Шокало
- Головна редакторка BBC News Україна, член журі
Рецензія члена журі Марти Шокало на книгу "Компот із патисонів" Ольги Карі, яка увійшла до короткого списку Книги року ВВС - Есеїстика 2021.
Мій найраніший дитячий спогад такий: я стою у дворі дитсадка, плачу і виглядаю маму. Вона має встигнути забрати мене до того, як нам даватимуть манну кашу. Це було моїм найбільшим кошмаром, який важко із чимось порівняти. Знову їсти манку я змогла лише років у двадцять.
Ольга Карі теж належить до покоління, травмованого манкою, кусючими рейтузами, молочною шкіркою та іншими "принадами" радянських дитсадків, які більше нагадували виправні заклади для неповнолітніх злочинців.
Різниця між нами, втім, є. Я не вмію про це розказати, як Оля.
"Компот із патисонів" - це автобіографічна книжка. В ній авторка розповідає про своє дитинство, про дитсадок, школу, про дідуся і бабусю, тата і маму, дитячі мрії. Про красиве і огидне. А головно - про смачне і несмачне, що доводилося їсти людям, коли розпадався Радянський союз.
Книжками про себе та своє дитинство нікого не здивуєш. Це - найочевидніший жанр для письменника. Не треба нічого вигадувати, просто згадуй і пиши.
Але не кожному вдається робити це так, щоб іншим теж було цікаво.
Коли до рук береш "Компот із патисонів" Ольги Карі, то ніби потрапляєш у капсулу часу.
Ти летиш у світ забутих смаків, запахів і відчуттів. Ти все це вже знаєш, але все одно не можеш відірватися.
Ти заново проживаєш себе малу. Тобі знову боляче і сумно. Але й приємно - бо ти розумієш, що все страшне, що було, вже не вернеться. І що твоя дитина росте зовсім в іншому світі - де багато радісного, смачного, яскравого.
Ця книжка - це як психоаналіз для всього нашого покоління. Кулінарно-культурологічний.
Скажи мені, що ти їв, у що вдягався і чим грався - і я скажу, хто ти.
Здається, зараз в нашій літературі настав час осмислення 90-их. Багато книжок, які подали цього року на наш конкурс, саме про дорослішання у часи на зламі епох.
То в чому ж оригінальність Ольги Карі, якщо всі про це пишуть? - запитаєте ви.
Їй вдалося передати 90-ті на смак. Саме їжа, а не вона сама - головний герой "Компоту".
Її майстерність у описах страв проявилася ще в першій її книжці "Рибка дядечка Завена", яка минулого року також вийшла у фінал Книги року ВВС.
Авторка вміє надавати спогадам об'єму, її світ теплий, їстівний і пахущий.
Хоча у "Компоті", на відміну від вірменського кулінарного раю у "Рибці", від більшості наїдків кидає у холодний піт.
Навряд чи можна краще описати огидність садочкового киселю. Це якесь абсолютне зло!
"А ще був кисіль. Ягідний, крохмальний, гидкий, липкий і відразливий, наче медуза в чашці. Він смердів крейдою й невиразним варивом із червоних ягід і був мені гидкий настільки, що я ніколи-ніколи, навіть під загрозою позбавлення іграшок і привілеїв, не могла його їсти".
Читаючи цю книжку, я згадала зарюмсані обличчя дітей, які колупають котлету-монстра і ковтають сльози. Тоді я їх не розуміла, бо постійно була голодна. Я рятувала їх від цієї екзекуції, з'їдаючи їхні порції.
А от манку за мене так ніхто ніколи і не з'їв.
Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть "Прийняти та продовжити".
Кінець YouTube допису, 1