Як нацисти захоплювали Маріуполь і як це роблять росіяни

"Гірше нацистів". Таку характеристику загарбницьким діям російських військ публічно дав мер Маріуполя Вадим Бойченко. Але чим насправді відрізняється окупація Маріуполя в 1941 і в 2022-му роках?

Ще за пару десятиліть до початку Другої світової війни радянська влада почала розвивати Маріуполь саме як промисловий центр Приазов'я. Тут були збудовані великі металургійні заводи, а порт використовувався для експорту донбаського вугілля.

До 1770-х років тут була козацька фортеця Кальміус, що згодом стала містом Павловськ. Щоправда, під такою назвою воно проіснувало менше двох років. Після переселення в тутешні місця грецької діаспори з Криму в 1779 році містечко отримало назву Маріуполь ("Місто Марії"). За радянської влади називалося Жданов (з 1948 по 1989 роки) на честь місцевого уродженця і одного з партійних керівників СРСР.

Як потужний центр важкої промисловості Маріуполь почав розвиватись ще з кінця 19-го сторіччя, після будівництва перших металургійних заводів. В 1930-х роках тут запустили найбільші в Європі комбінати - "Азовсталь" і завод імені Ілліча.

Не дивно, що такий потужний центр промисловості і водночас розвинений морський порт ставав однією з найбажаніших цілей в усіх війнах, що відбувались на території сучасної України.

Як німці захопили місто

Як відомо, період Другої світової війни, який в радянській історіографії називають Великою вітчизняною, почався 22 червня 1941 року. Тоді гітлерівська Німеччина здійснила напад на західні кордони СРСР і, зокрема, почала бомбардування Києва.

Вже за три місяці - у вересні 1941-го - німецьким військам вдалося дійти до української столиці і захопити її.

Через пару тижнів впав і Маріуполь. Щоправда, радянська влада встигла заздалегідь демонтувати та евакуювати основні потужності місцевих заводів аж на Урал.

На початку жовтня 1941-го року війська Німеччини стрімко наступали з боку Запорізької області на Маріуполь. Їм вдалось оточити і розбити основні сили Червоної армії за декілька кілометрів від міста біля Бердянська і Чернігівки на Запоріжжі.

Вже 8 жовтня нацисти зайшли в Маріуполь. Про це йдеться в оперативному зведенні штабу Південного фронту Червоної армії.

"Противник бронетанкової групи Клейста (генерал Евальд фон Клейст командував танковими військами німців, після війни був засуджений в СРСР і помер в ув'язненні, - Ред.) продовжує наступ на південному сході, заволодів наприкінці дня 8.10 Маріуполем", - сказано в ньому. Натомість радянське командування видало розпорядження військам стримати подальше просування противника і головне - прикрити з півдня шлях на Донецьк (тоді - Сталіно).

Публічно втрату приазовського міста радянська влада визнала лише 17 жовтня, коли в головній радянській газеті "Правда" з'явилася невелика замітка про ці події.

Військовий кореспондент описує, що нацисти сконцентрували "дуже значні сили", зокрема румунські та італійські дивізії, щоб прорвати фронт і оточити Донбас. Зробити це вдалось саме на півдні біля Азовського моря, але, як вказує радянський журналіст, лише за рахунок "чисельної переваги і ціною величезних втрат".

Німецька танкова колона і мотопіхота прорвались в Маріуполь та після короткого бою захопили його. Радянський військовий флот на Азові, повідомляє "Правда", встиг лише вивезти в безпечне місце заводське устаткування і значні запаси нафти з міста.

В пропагандистському дусі радянська газета зазначає про "впертість і мужність" заводських робітників, що протистояли ворогу. Вони начебто до останнього залишались на виробництві, а з приходом нацистів "закозлили", тобто охолодили доменні печі і підірвали електропідстанції. Гітлерівцям вони залишили послання крейдою на стіні: "Ми скоро повернемось. Гітлер не уникне народної помсти!".

Життя в окупації

Окупація Маріуполя тривала майже два роки. За цей час місто встиг особисто відвідати Адольф Гітлер. В грудні 1941 року, лише за 2 місяці після захоплення Маріуполя, він прибув в розташований тут штаб південного угруповання нацистського війська.

За часи німецького панування в місті діяло декілька підпільних груп. Крім радянських партизанів проти гітлерівців боровся і маріупольський осередок "Організації українських націоналістів" (ОУН).

Про звільнення міста 10 вересня 1943 року повідомило радянське інформбюро. В той день війська Червоної армії "зламали запеклий спротив німців" і після "жорстоких боїв" зайшли в місто. Допомогли в цьому кораблі Азовської флотилії.

Інформація з радянських архівів, щоправда, спростовує пропагандистські заяви про "жорстокі бої" за місто. Наприклад, в доповідній записці контррозвідки "Смерш" йде мова, що нацисти самі заздалегідь залишили Маріуполь, залишивши тут лише частину своїх агентів для збору інформації про радянські війська.

За роки окупації саме в приазовському місті був розміщений філіал німецької військово-морської розвідки. Ця структура готувала шпигунів з числа військовополонених українців і росіян, яких потім закидувала в тил радянським військам.

Як діяли загарбники в Маріуполі? Певне розуміння про роки нацистської окупації може дати публічний лист "Акт про злодіяння в Маріуполі", складений від імені "представників громадських організацій і військових частин", що з'явився 15 вересня 1943 року.

"За два роки фашистської окупації фашисти перетворили великий центр металургійної промисловості півдня — місто та порт Маріуполь - у руїни", - починається лист.

Далі йдеться про те, що гітлерівці всіляко принижували гідність місцевих мешканців, зокрема назви вулиць замінювали німецькими, а у кінотеатрах радянські громадяни допускалися лише на денні сеанси. Але і тут вони повинні були поступатися місцем німцям. На багатьох лавках міського саду були написи: "Тільки для німців".

Хоч німці і запустили в роботу частково зруйновані заводи "Азовсталь" і імені Ілліча, але поставили там своє керівництво і били працівників, які не розуміли німецької мови. На "Азовсталі" в одній з мартенівських печей німці начебто облаштували в'язницю. Туди кидали працівників, що запізнювались на роботу. Співробітникам заводів давали по 300 грамів хліба на добу, інші маріупольці були позбавленні і цього.

За часи окупації було примусово вивезено з міста близько 60 тисяч молодих маріупольців на примусові роботи до Німеччини. Щоб уникнути депортації молодь калічила себе різними способами, наприклад, обливалась кислотою і рубала собі пальці.

Награбоване окупантами в Маріуполі добро, худобу та продовольство вантажили в німецькі ешелони і писали на вагонах: "Подарунок від українського народу німецькому народові". Залишаючи місто, нацисти підірвали металургійні заводи і частину житлових будинків.

Ще один лист від мешканця Маріуполя про "звірства" нацистів опублікувала вже згадана газета "Правда" в січні 1942 року.

В ньому дописувач на прізвище Літвінов розповідає, як німці грабували місцевих мешканців і знущалися з євреїв. За його словами, багатьох з них розстріляли.

"Гестапівці ходили по квартирах, били дітей, людей похилого віку, жінок, багатьох розстрілювали", - пише маріуполець.

За час окупації німецькі загарбники вбили приблизно 10 тисяч цивільних в Маріуполі.

Як Росія захоплює Маріуполь

"За два місяці російська армія вбила вдвічі більше людей, ніж фашисти за два роки окупації Маріуполя під час Другої світової війни", - запевняє мер міста Вадим Бойченко.

За даними української влади, з початку широкомасштабного вторгнення РФ загинуло близько 20-22 тисяч маріупольців. Полк Нацгвардії "Азов", що боронить місто, називає ще більшу цифру жертв - близько 25 тисяч.

Представник окупаційної влади Костянтин Іващенко, якого "ДНР" назначила "головою адміністрації" міста, вважає, що загинуло близько 5 тисяч містян.

Хоча б приблизно порахувати реальну кількість загиблих зараз неможливо. Фактом залишається лише те, що навколо Маріуполя з'явилося багато нових масових поховань. Ці поховання настільки масштабні, що помітні із супутникових знімків.

Велика кількість загиблих може бути пов'язана з тактикою, яку використали російські війська при захопленні міста.

Якщо нацисти в жовтні 1941 року наступали лише з західного напрямку, що давало радянській владі час для евакуації заводів і частини цивільних на схід, то росіяни в лютому 2022-го вели наступ з усіх боків.

Вже зранку 24 лютого вони почали обстрілювати околиці Маріуполя ракетною зброєю. Через декілька днів, захопивши Бердянськ, війська РФ рушили до міста із заходу, в цей час зі сходу наступали сили так званої "ДНР". Азовське море тим часом заблокували російські військові кораблі.

Через два тижні війни росіяни змогли захопити Волноваху, що за 40 км на північ від Маріуполя. Портове місто опинилось в повному оточенні.

Український військовий гарнізон, зокрема, бійці полку "Азов", бригада морської піхоти, прикордонники і поліцейські не залишили місто, а почали боротьбу з загарбником всередині населеного пункту.

РФ вирішила питання встановлення контролю над містом кардинально. Авіаційні, танкові, артилерійські і ракетні удари по житлових кварталах, пологових будинках та лікарнях призвели до численних жертв серед цивільного населення. За даними української влади, зруйновано майже 90% інфраструктури Маріуполя.

Російський міністр оборони Сергій Шойгу 21 квітня доповів очільнику Кремля Володимиру Путіну про "звільнення" Маріуполя. Це не зовсім відповідає дійсності, оскільки українські військові досі перебувають на території заводу "Азовсталь", що за площею займає майже 10-ту частину міста. Зараз Київ веде перемовини щодо застосування процедури "extraction" до цих бійців, тобто вивезення їх із заблокованого заводу в третю країну.

Фільтраційні табори

Оточивши з усіх сторін півмільйонне місто, Росія встановила жорсткі фільтраційні процедури для громадян, які хочуть його залишити. А таких виявилось доволі багато, оскільки крім щоденних обстрілів, маріупольці змушені існувати в умовах відсутності газо- і водопостачання, електроенергії, а також при мінімальних запасах продуктів харчування.

Українська влада зазначає, що з міста виїхали більше половини мешканців. Зараз там залишаються 150-170 тисяч. Більшість з них пенсіонери.

Мер Маріуполя Бойченко впевнений, що до кінця року не менше 10 тисяч з них загинуть від антисанітарії і хвороб.

"Окупанти перетворили Маріуполь на середньовічне гетто. Тож смертність буде відповідною. Без ліків та медичної допомоги, відновлення водопостачання та справної каналізації в місті спалахнуть епідемії", - заявляє він і закликає до повної евакуації приазовського міста.

Виїзд маріупольців наразі можливий лише після прискіпливих перевірок на блокпостах зі сторони росіян. Українців допитують, знімають відбитки пальців, перевіряють вміст телефонів, вимагають роздягнутися і показати наявність татуювань.

Тих, хто не пройшов таку "фільтрацію", відправляють в спеціальні табори на окупованій території Донеччини. Зазвичай туди потрапляють молоді чоловіки, яких росіяни запідозрили в належності до українських силових структур.

Але є і винятки. Наприклад, 8 травня росіяни забрали під час фільтраційних заходів маму 4-річної Аліси, які були евакуйовані з бомбосховищ заводу "Азовсталь". Причиною затримання могло стати те, що мама дівчини є військовим медиком.

Багато мешканців Маріуполя примусово депортуються до Росії. Український омбудсмен Людмила Денісова каже, що це майже половина міста.

"Понад 200 тисяч маріупольців були примусово депортовані з України в РФ. Перед цим вони проходять фільтраційні табори. Доля людей, які не пройшли ці табори, - невідома", - сказала вона в інтерв'ю польському виданню Onet.

Українська влада вказує, що РФ позбавляє депортованих громадян паспортів, що ускладнює їхнє повернення на Батьківщину.

Президент Володимир Зеленський вважає, що Росія свідомо знущається над Маріуполем. Це, на його думку, є навмисним кроком, проявом "ненависті й тероризму".

Росія всі звинувачення у військових злочинах в Маріуполі заперечує, а депортацію містян до регіонів РФ називає добровільною. Міністр оборони Сергій Шойгу 4 травня заявив, що у місті "налагоджується мирне життя".

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!