Вийшов за хлібом - опинився в окопі. Як мобілізовують в армію "ДНР" та "ЛНР"

Жителі невизнаних республік ховаються по квартирах від тотальної мобілізації. Їхні матері дивуються: Росія хотіла "звільняти Донбас", а в результаті бомбардує Київ та Одесу і захоплює Херсон.

Мобілізованих кидають у найгарячіші точки без підготовки, хорошого озброєння та достатнього постачаннїя. Вони голодують і гинуть.

Влада самопроголошених "ЛНР" і "ДНР" каже: масову мобілізацію зупинили ще наприкінці лютого. BBC розповідає, як воюють жителі Донбасу у повному хаосі.

*Усі імена героїв змінені на їхнє прохання з метою безпеки та відомі редакції.

"Гей, хлопче, ти як сюди потрапив?"

6 травня Денис Пушилін, голова самопроголошеної "Донецької народної республіки", разом з одним із керівників "Єдиної Росії" Андрієм Турчаком зустрічалися в окупованому Херсоні зі свіжопризначеною військовою владою - "главою місцевої адміністрації" Володимиром Сальдо.

На цій зустрічі у кабінеті під портретом Володимира Путіна Пушилін, посміюючись, зауважив, що у Донецьку та Луганську чекають на "знамениті херсонські кавуни". Турчак, у воєнізованій куртці з Z-символікою та тільником, вкотре запевнив, що "Росія тут назавжди".

Далі у програмі був огляд визначних пам'яток міста та покладання квітів до Вічного вогню.

Того ж дня 20-річний донеччанин Сергій сидів на ґанку ростовської лікарні з пластиковим пакетом, в якому були всі його речі. До цієї лікарні його привезли з "першої лінії" під Херсоном - провоювати після своєї швидкої мобілізації він встиг тиждень.

Сергій стверджує, що він жодного разу не стріляв - натомість отримав тяжке осколкове поранення. Як його забрали через Крим до лікарні Ростова, він точно не пам'ятає, а як добиратися після виписки додому, йому ніхто не сказав.

Ростовські лікарі сказали: "Ти тут взагалі без документів лежиш, ми, як тебе виписувати, не розуміємо", а жодного зв'язку зі своїм командуванням у нього не було.

З паспортом невизнаної "Донецької народної республіки", кнопковим телефоном і повною відсутністю грошей він намагався додзвонитися до матері.

Дзвінок на українську сімку не проходив, вони почали погано працювати з початком війни. Сергій вмовив перехожого дати йому смартфон із додатком "ВКонтакте" - і написав матері, що зустрічати його потрібно на прикордонному пункті з боку "ДНР".

"Просив грошей на маршрутку, як бомж останній, - згадує Сергій, - Я до людей підходжу, форма обірвана, пика до кінця не загоїлася, вони від мене сахаються".

На кордоні із самопроголошеною "республікою" російські прикордонники, як каже Сергій, дивилися на нього, "як на привид". "Запитують: гей, хлопче, як ти взагалі сюди потрапив? А я говорю, це ви у своїх запитаєте, а то мені, коли вивозили, говорили питань не ставити".

"Що ви робили вісім років?"

"Поки наші хлопчики на передовій гинуть, Пушок (прізвисько Дениса Пушиліна - його часто вживають у донецьких групах у соцмережах - BBC) то в Маріуполі бігає, то тепер у Херсоні, а взагалі, Херсон це не Донбас", - каже Лілія, мати Сергія.

Вона півтора місяця намагалася дізнатися щось про долю своєї дитини, з іншими матерями та дружинами та окремо писала всім - від керівників "ДНР" до президента Путіна та блогера Юрія Подоляки.

"З адміністрації нашої зателефонували мені на роботу - і сказали керівництву, щоб мене якось заткнули, начальник викликав, каже, Ліль, мені ж тебе звільняти доведеться, якщо ти продовжиш у цьому дусі, а в мене і так людей немає. З сайту російського президента прийшла ввічлива відповідь - ви інша держава, це ваша внутрішня справа. Я не розумію, Росія з нами чи ні? Ми Донбас звільняємо чи Київ бомбимо?" - каже Лілія.

Коли оголосили мобілізацію (у самопроголошених "ДНР" та "ЛНР" це сталося 19 лютого, ще до визнання незалежності "республік" Москвою та початку війни), Сергій навіть не думав, що йому доведеться воювати.

І він, і Лілія вважали, що він повністю захищений від мобілізації: студент денного відділення ВНЗ, єдиний син у матері, зі слабким здоров'ям - вроджена вада серця, зафіксована у документах.

В інституті зібрали список людей, які мали "броню" від мобілізації, наступного дня людей зі списку попросили зайти до військкомату "підписати папірці". У військкоматі без медичної комісії Сергію сказали, що він придатний, забрали телефон, записали добровольцем та відправили "навчати".

За словами Сергія, всіх, хто був у списку з "бронею", забрали без винятків, зокрема і його однокурсника з епілепсією.

Навчання проходило рівно три дні у напівзанедбаній будівлі на території одного з міст Донецької області. Спали, каже Сергій, уночі по черзі, бо поспіхом збитих нар на всіх не вистачало.

Нікого з військовим досвідом у їхній групі не було, стверджує він: "Студенти, кого на вулиці спіймали, мужики були ще дорослі з підприємств. Може, тих, хто у 2014 році воював, до якихось окремих підрозділів спрямовували, але з нами таких не було".

Першого дня новобранців вчили шикуватися. Другий - розбирати та збирати автомати. Сергій каже: "Я все це військове не дуже, мене клинить, я запам'ятати нічого не можу - на мене кричать, все взагалі перед очима пливе".

Третього дня їм сказали, що повезуть на стрільбище вчити поводитися з кулеметом. Новобранців посадили у криті військові вантажівки. Те, що вони їдуть не на стрільбище, стало зрозуміло годин за п'ять.

На одній із коротких зупинок "покурити і оговтатися" командир сказав про захист рідної землі від "хохлів і країн НАТО". Запитань сказали не ставити, куди їх везуть - теж не сказали. Сергія та інших висадили на Херсонщині.

"Там стояли росіяни, вони кажуть, ну що, хлопці, допомагати нам приїхали? Що ви робили там вісім років? На х** ви нам потрібні?". Я говорю, мені вісім років тому 12 років було!"

"Ви тут до кінця"

Розповіді мобілізованих у самопроголошених "республіках" та їх близьких збігаються до деталей: швидка насильницька мобілізація, запис "добровольцями", обрубаний зв'язок із близькими, дуже коротке навчання - і на передову.

"Нас у березні висадили під Маріуполем, показали будівлю, російський командир каже - штурмуйте, - каже один із них, 25-річний Микола, - А ми всю зброю побачили позавчора, я взагалі не розумію, що означає "штурмуйте будівлю", слово зрозуміле, а як це робити - ні".

Микола, у звичайному житті власник двох наметів на ринку без найменшого військового досвіду, вижив у Маріуполі, а потім, через те, що мобілізовані ночували на голій землі в окопах, захворів на запалення легенів. Він вважає, що йому дуже пощастило - через це його прибрали "з передка".

На запитання, чи він стріляв у людей, Микола мовчить, а потім каже: "наступне питання".

Дружини та матері розповідають, що мобілізовані буквально голодують.

"На "передок" мій потрапив у березні, а продукти їм стали привозити в середині квітня, - розповідає Олена, дружина ще одного "добровольця", мобілізованого військовим патрулем у Донецьку на шляху додому. - До цього харчувалися тим, що знайшли. З нашими, дякувати Богу, стояли кримчани, щось віддавали їм зі своїх сухпайків. Горіхи гнилі збирали. Їли хліб місячної давності, робили з чаю самокрутки і курили, чоловік схуд на десять кілограмів".

Нещодавно чоловік Олени, який теж перебував під Херсоном, уперше за цей час побачив свого командира і запитав, чи планується ротація.

"Йому відповіли брутально з матами, що ніякої демобілізації не буде, ви звідси вже не поїдете, ви тут до кінця", - каже Олена.

"Я розумію, що раз іде війна за Донбас - наші повинні, напевно, але не з таким ставленням, не так, - розмірковує вона. - Чому їх посилають до Херсона, чому під Ізюм, якщо ми говоримо про визволення Донбасу. Я просто вже не знаю, чим йому допомогти. Воювати має армія, а не люди, яким тиждень тому автомат засунули, а їжі дати забули".

"За три місяці не бачив жодної копійки"

Формально армії у самопроголошених "ДНР" та "ЛНР" немає - збройні сили там називають "народною міліцією", хоча до їхнього складу входять і підрозділи, озброєні бронетехнікою та великокаліберною артилерією.

У Донецьку до 2018 року існувало "міністерство оборони ДНР", яке керувало військовими підрозділами та навіть мало військове училище, де готували офіцерів, але потім усе це замінили "народною міліцією".

Підписані у 2015 році Мінські угоди передбачали виведення всіх іноземних збройних формувань та військової техніки, а також "роззброєння всіх незаконних груп" у Донецькій та Луганській областях.

За даними української розвідки, у 2017 році загальна чисельність військових підрозділів "ДНР" та "ЛНР" становила 50 тисяч людей. У Києві зазначали, що ці формування по суті є армійськими корпусами, які підпорядковувалися командуванню Південного військового округу збройних сил Росії.

З 2015 по 2022 рік призову на термінову службу на території "ДНР" і "ЛНР" не було, у воєнізованих структурах служили контрактники. Але, досягнувши віку 18 років, усі чоловіки, які проживають на територіях самопроголошених "республік", мають пройти медкомісію та стати на військовий облік. Можливість мобілізації та служби на заклик у законах "республік" передбачена.

Оголошення про набір у військові підрозділи постійно публікувалися на офіційних ресурсах "ДНР" і "ЛНР" та у групах прихильників невизнаних "республік" у соцмережах.

Вимоги для укладання контракту були мінімальними - досвід служби не був потрібний, достатньо було лише зібрати документи, пройти медкомісію та перевірку у психолога.

Після 24 лютого донеччан почали бомбардувати смсками різні відомства із закликом вступити на службу. Особливо, за словами донеччан, старалась місцева ФСВП (Федеральна служба виконання покарань).

На службу до військових структур Донецька та Луганська йдуть не лише місцеві жителі, туди завжди активно запрошували й росіян. У групах, де публікували вакансії воєнізованих підрозділів "ДНР" та "ЛНР", завжди наводилися не лише місцеві, а й російські телефонні номери для зв'язку.

BBC перевірила два такі номери - вони зареєстровані на оператора зв'язку в Московській області.

Судячи з повідомлень у профільних групах у соціальних мережах, часто влаштуватися на службу до Донецька та Луганська хочуть ті, хто не може стати контрактником у Росії - наприклад, через наявність судимості чи заборгованості перед судовими приставами.

За оцінкою розвідки України, "народні міліції ДНР та ЛНР" на 40% комплектуються тими, хто за своєю ініціативою приїжджає служити з Росії. Ще 25% складу "народних міліцій", на думку Києва, складають кадрові російські військові, які, по суті, керують та тренують підрозділи самопроголошених "республік".

Москва завжди заперечувала пряму участь у конфлікті на сході України, але визнавала, що там перебувають російські військові радники.

На початок лютого 2022 року рядовому "народної міліції ДНР" пропонували зарплату від 24 тисяч рублів (10 тисяч гривень) на місяць (з урахуванням бойових виплат можна було отримати до 37 000), сержантам - від 28 тисяч рублів на місяць.

У квітні цього року дружини двох контрактників, які служать у підрозділах "ДНР", написали, що їхні чоловіки отримали за місяць понад 70 тисяч рублів. Водночас у групі "Армія ДНР. Поради добровольцям" з'явилося багато повідомлень про плутанину та проблеми з виплатою зарплат.

"Перебуваю у шпиталі в Ростові після операції, спіймав кулю в печінку під "Азовсталлю", операцію зробили у Донецьку і евакуювали до Ростова, оскільки росіянин, за три місяці не бачив ні копійки", - написав користувач Костянтин Данченко.

На його сторінці 7 травня було опубліковано фотографію пораненої людини у лікарняному одязі, а раніше - кілька фотографій зі зброєю та у військовій формі.

Сергій каже, що жодних грошей не отримував, бо його записали добровольцем, а прийшовши у військкомат "дізнатися, що до чого", почув лише "пропозицію, яка пропозицією не була - укласти контракт".

"Вони мені кажуть: ти людина тепер досвідчена, у нас кожна на рахунку, я показую довідку з ростовської лікарні, кажу, та я контужений - а вони "Батьківщину захищати - ви всі контужені".

Сергію вдалося відмовитися від повторної негайної мобілізації, він змінив сімкарту і поїхав до бабусі у село. З дому намагається не виходити, зв'язок із зовнішнім світом тримає Лілія. Вона не відчиняє двері на дзвінки в їхній донецькій квартирі і не відповідає на дзвінки з незнайомих номерів.

Лілія каже, що випадки повторної мобілізації настільки часті в їхньому оточенні, що вона не має наміру кудись випускати сина "до кінця війни".

Ґвинтівки Мосіна та радянські каски

Основні підрозділи "народних міліцій" "ДНР" і "ЛНР" влаштовані також як військові частини армії Росії: така ж структура, ідентичні статути, практично однакова форма (незначно відрізняються символіка і дрібні деталі).

Як розповідав BBC у 2014 році боєць одного зі спецпідрозділів "ДНР", російські генерали та полковники "все вирішували" при плануванні та проведенні військових операцій у невизнаних "республіках".

"Народну міліцію" критикують навіть проросійськи налаштовані блогери та військові.

"Коли організовувалися корпуси, вийшло так, що наголос робився не на їхню боєздатність, а головним вважали наведення армійського порядку та встановлення жорсткої дисципліни. При цьому підготовка до реальних бойових дій велася абияк", - говорив відомий блогер Владлен Татарський, який сам воював у 4-й бригаді розвідки "ЛНР".

Він зазначає, що на службу приймали "осіб з низьким морально-психологічним рівнем", але в офіцерські позиції призначалися люди без бойового досвіду.

Співрозмовники BBC з окупованої Херсонської області та міста Ізюм і його околиць, де зараз тривають бої, говорять про те, що поведінка підрозділів "народної міліції" відрізняється від регулярних військ - за ними особливо помічали мародерство та відсутність дисципліни.

"Росіянам командири можуть щось заборонити робити, деякі з них навіть чемно розмовляють - а ці на блокпостах поводяться як рекет, віджимають гроші, речі і розмовляють як із худобою", - розповідає один із мешканців Ізюма, який виїхав до Росії через блокпости невизнаної "ДНР" та окупований російськими військами Бердянськ.

"Стан військ, насамперед піхотних підрозділів - жалюгідний, через низьку бойову готовність, неукомплектованість особовим складом, через поганий стан бойової техніки", - резюмував у 2021 році Татарський.

Тих, хто заступає на службу, попереджають про те, що частину спорядження та форми доведеться купувати самостійно. "Видають не все. Наприклад, берці не дадуть, тільки кирзачі. Термобілизну не дадуть. Літню форму - один комплект на рік, і можна не знайти потрібного розміру", - писали в групі "Армія ДНР. Поради добровольцям" .

На фотографіях, опублікованих колишнім "міністром оборони ДНР" Ігорем Стрєлковим за підписом "мобілізована піхота Донбасу", видно, що бійці одягнені у форму не свого розміру, а також каски зразка 1968 року, на ремені у кожного - радянський підсумок 1970-х років.

На фотографіях та відео людей, мобілізованих після 19 лютого, трапляються ґвинтівки Мосіна зразка 1891/44 року виробництва та раритетні пістолети-кулемети Судаєва 1944 року випуску.

Зрозуміти, що насправді відбувалося всі ці роки з арміями невизнаних "республік", досить складно - робота іноземних та незалежних ЗМІ тут припинилася давно, їм із 2015-2016 років припинили видавати акредитації.

З 2019 року на складнощі в роботі стали скаржитися навіть співробітники російських державних телеканалів.

Кореспонденту "Вестей" каналу ВДТРК Олександру Сладкову та іншим журналістам заборонили працювати на лінії зіткнення.

Натомість дозволяли знімати тільки "солдат у чистенькій формі (причому формою може бути лише статутний камуфляж), у чорних начищених берцях, щоб був поголений наголо і говорив гарними завченими фразами у шоломі, застебнутому на підборідді", - розповідав автор документальних фільмів з Донецька Сергій Білоус.

До початку війни армії "ДНР" та "ЛНР" виявилися неготовими, тому кампанія з мобілізації велася за всяку ціну.

На вулицях з'явилися військові патрулі, а у телеграмі - численні групи, де люди обмінювалися досвідом, як уникнути мобілізації.

Мобілізували бюджетників - вчителів, працівників держпідприємств. Мобілізували Луганську філармонію - і московський репер Хаскі зняв про це патріотичний кліп. Про Донецьку філармонію кліпів уже не знімали - а лише переказували повідомлення омбудсмена Верховної ради Людмили Денісової, що музикантів мобілізували обманом.

Незабаром під Маріуполем загинув відомий джазмен, лауреат міжнародних конкурсів та піаніст Донецької філармонії Микола Звягінцев.

Під замком

Багато жителів Донецька, наслухавшись історій про мобілізацію всіх без розбору, стали ховатися від армії та влади. "У перші дні після 24 лютого було багато інформації, зокрема не лише міських чуток, а й конкретних ситуацій із конкретними знайомими, яких хапали та відвозили на війну", - розповідає Євген.

Ось уже два місяці він майже безвилазно перебуває у своїй квартирі на околиці Донецька, побоюючись потрапити під мобілізацію.

"Зупиняли маршрутку і всім чоловікам командували на вихід, пересаджували у свій автобус, і коли він наповнюється - відвозять. Хапали на перехрестях, біля магазинів, на ринках та скрізь, де є скупчення людей або ефект "пляшкового горла", - каже він.

Євген розповідає про своїх знайомих: один із них тижнями на березневому холоді жив посеред поля разом з іншими призовниками, "спали на дерев'яних піддонах просто неба, їх нічому не вчили, зброї не давали, годували дуже мізерно".

Він вважає, що цим призовникам ще пощастило: "Знаю людей, які вийшли на роботу, а потім рили окопи під Херсоном, стрибаючи від мін у нерівності землі. Одним моїм знайомим прийшла взагалі похоронка на сина студентського віку. Причому він загинув під Сумами. Коли батьки намагалися з'ясувати, як він там і навіщо опинився, всі нічого не можуть відповісти, крім того, що потрапив туди з території РФ.

Наслухавшись цих історій, Євген вирішив засісти вдома назовсім - і він не один. "Донецьк перетворився на місто жінок, на заводах, за кермом, на підприємствах. Я вперше в житті побачив жінку, яка колупається у ліфтовій", - розповідає він.

Євген змінив сімку місцевого оператора на оформлену на іншу людину, запасся продуктами, домовився з родичами, що вони приноситимуть йому воду і іноді вивозитимуть помитися і попратися - з початку війни в його мікрорайоні, всього за 10 кілометрів від лінії зіткнення, не було води.

Євген каже, що багато його знайомих ведуть такий самий спосіб життя, засівши у своїх квартирах (або у родичів, щоб не знайшли за пропискою), причому побутові проблеми вирішують по-різному.

Наприклад, один із них знайомиться з дівчатами у дейтингових додатках та соцмережах і вмовляє їх приїхати до нього додому - "тепер не лише заради веселого дозвілля, а й їжі привезти".

Інший знайомий Євгена зробив у фотошопі фальшиву повістку з близькою датою - і патрулям, щоб не забрали до армії по-справжньому, показує її, щотижня акуратно виправляючи дату на свіжішу.

"З часом прийшло розуміння, як із більшою часткою ймовірності, вийшовши за хлібом, не опинитися під Маріуполем", - каже він. Євген перераховує способи:

"По-перше, це блат - якщо ти силовик або в тебе брат силовик, або ти пересуваєшся містом із силовиком або військовим, то ризики у тебе невеликі. Військові зараз господарі міста".

Велосипед чи автомобіль - даїшники не вручають повістки, а лише перевіряють документи. Самотні пішоходи теж менше ризикують. "Якось я бачив, як патруль біг за пішоходом, але через 100 метрів втомився і полишив свій намір", - розповідає він.

Найнебезпечніший спосіб, на думку Євгена, - це пересуватися маршруткою. "Якщо військові зупинили маршрутку і скомандували всім чоловікам вийти, то в тебе немає можливості навіть бігти, ти у пастці", - каже він, зауважуючи, що також ловлять людей, які чекають на зупинці досить рідкісного громадського транспорту.

Євген майже не виходить з дому - лише на машині з родичами, але одного разу він не витримав одноманітності свого життя.

"Я через однакову їжу зірвався і психанув. Пішов у гіпермаркет - це кілометра півтора. Видався якийсь дуже бойовий день, кожні тридцять секунд повз мене їхали колони військових машин. Той ще трип: сирени, блатні на віджатих крузаках, поранені у швидких, на білбордах різні "герої загиблі" типу Жоги та заклики "захищати Батьківщину".

Він каже, що у величезному гіпермаркеті майже не було людей, переважно військові, "один на протезі". Більше він вирішив таких подорожей не робити.

"Справа не в тому, що я та інші, хто ховається, бояться померти, - каже він. - Бойові дії 2014-2015 року показують, що люди не бояться. Навіть коли вікна у квартирі розлітаються, мало хто у підвали біжить. Багато хто не хоче померти за "ДНР", насильно служачи під дулом "ополченця". Це найбезглуздіший підсумок життя, мені здається".

П'ять тисяч "смертних"

За даними самопроголошеної влади Донецька, з 1 січня до 13 травня 2022 року загинуло 1713 озброєних прихильників "ДНР". З них лише четверо загинули до 24 лютого - дня початку російського вторгнення на територію України.

У публікаціях влади самопроголошеної "ЛНР" про посмертне нагородження військових BBC виявила 30 прізвищ. "Народна міліція ЛНР" нічого не повідомляє про втрати у своїх лавах, хоча до 23 лютого цього року регулярно повідомляла про загибель серед своїх військовослужбовців.

Загальні втрати військовослужбовців "народних міліцій "ДНР" та "ЛНР" явно перевищують цифри, озвучені у Донецьку.

На даний момент BBC виявила у соцмережах пости про загибель 1112 людей, які воювали у лавах "народних міліцій" з 24 лютого 2022 року. Це лише трохи менше, ніж цифра, озвучена владою самопроголошеної "ДНР".

Але, крім цього, BBC виявила ще понад 2100 повідомлень і постів людей, які шукають своїх родичів чоловічої статі, які опинилися в лавах "народних міліцій" і давно не виходили на зв'язок. Декілька таких повідомлень щодня з'являється у групах прихильників сепаратистів у вКонтакті та телеграмі.

У березні 2022 року влада "республік" затвердила виплату в п'ять мільйонів рублів для родичів загиблих військовослужбовців "народної міліції", МВС та МНС.

Але для її отримання треба зібрати цілий пакет документів, зокрема клопотання з печаткою та підписом командира частини або повідомлення з військкомату.

Отримати цей папір родичі деяких загиблих наразі не можуть. У військкоматах посилаються на плутанину воєнного часу і на те, що багатьох мобілізованих ще не встигли поставити на облік або оформити належним чином.

Звідки невизнані республіки візьмуть такі гроші, невідомо. Швидше за все, це будуть гроші російського бюджету: у Росії називають ту саму суму виплат.

У результаті наданням допомоги вдовам загиблих займаються волонтери, збираючи гроші у соцмережах. Так, донеччанин Євген Скрипник вже кілька років регулярно викладає у себе у вКонтакті звіти про те, як передає 10 тисяч рублів тій чи іншій вдові військового у "ДНР" і "ЛНР".

Фотографії жінок із сумними обличчями, які тримають купюри в руках, нещодавно викликали бурхливе обговорення у соцмережах. У своїх останніх постах Скрипник повідомляв, що вдовам почали вручати меншу суму - п'ять тисяч рублів.

***

Євген продовжує сидіти у своїй квартирі. Він сподівається, що "санкції та всі можливі невоєнні заходи зможуть похитнути трон диктатора і РФ стане ліберальною країною, і все зміниться".

Поки що ста тисяч, потрібних на хабар для виїзду до Росії - єдиний спосіб зараз покинути території невизнаних "ДНР" та "ЛНР" для чоловіків до 55 років - у нього немає. Він каже, що й гарантій, що справді вивезуть, а не здадуть на першому блокпості, також немає.

Сергій живе в селі у бабусі, Лілія шукає ті самі сто тисяч і потрібних людей для "вивезення дитини до Росії". Родичів та можливостей влаштуватися у них там немає - усі близькі в Україні.

Після початку війни, каже Лілія, тиждень вони не знали, що сказати одне одному. Потім таки списалися. Двоюрідна сестра Лілії залишилася у Чернігові, сильно зруйнованому під час війни.

"Я не знала, як їй сказати, що Сергія забрали воювати, - але вона сама запитала. Пораділи, що не на тому напрямку, весь час питала, як він, що він".

Племінник Лілії пішов в українську тероборону, хоча вся сім'я завжди була швидше радше проросійською за поглядами.

На питання, як Лілія оцінює дії Росії, вона пише: "Два з десяти. Я не розумію, чому не можна було просто приєднатися до Росії як Крим - якщо нас хочуть захистити, чому Херсон? Звідки Чернігів? Чому студенти та пенсіонери сидять в окопах?" Чому Донецьк обстрілюють так, як з першої війни не обстрілювали, а наше керівництво пам'ятники відкриває і таблички у зруйнованій Волновасі на нові міняє? Нічого хорошого ні зараз, ні попереду я вже не бачу".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!