Як вивезти зерно з України, щоб запобігти голоду в світі?

Українські аграрії мають 20 мільйонів тонн зерна, які не можуть потрапити на міжнародні ринки, а незабаром має розпочатися збір нового врожаю. Як доставити їжу людям, які її вкрай потребують, коли ціни у всьому світі зростають?

На початку лютого Надія Стецюк чекала прибуткового року. 2021 року була гарна погода, і вона зібрала чудові врожаї кукурудзи, пшениці та соняшнику у своєму невеликому господарстві в Черкаській області.

Ціни на міжнародному ринку були високими і щодня зростали, тому вона тримала частину своїх запасів, щоб продати пізніше. Але тоді напала Росія.

Її регіон не зачепили найгірші бої - як і 80% сільськогосподарських угідь країни, він досі перебуває під контролем України - але війна мала величезний вплив на її господарство.

"Від початку вторгнення ми взагалі не могли продати зерно. Зараз ціна тут вдвічі нижча, ніж була до війни, - каже пані Стецюк. - У Європі та світі може виникнути продовольча криза, але це безвихідь, тому що ми не можемо вивезти цю їжу".

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба назвав "шантажем" пропозицію Росії зняти блокаду українських чорноморських портів в обмін на зняття санкцій.

Україна є провідним експортером продовольства - на країну припадає 42% соняшникової олії, що продається на світовому ринку, 16% кукурудзи та 9% пшениці.

Деякі країни сильно залежать від українських врожаїв. Ліван імпортує 80% пшениці з України, а Індія - 76% соняшникової олії.

Всесвітня продовольча програма ООН (WFP), яка годує людей на межі голодної смерті в таких країнах, як Ефіопія, Ємен та Афганістан, отримує 40% пшениці з України.

Ще до війни продовольча ситуація у світі була нестабільною. Посуха торік вплинула на посіви пшениці та рослинної олії в Канаді, а також на врожайність кукурудзи та сої в Південній Америці.

Коронавірус також мав великий вплив. В Індонезії та Малайзії брак робочої сили призвів до зниження врожаю пальмової олії, що підштовхнуло до зростання світових цін на рослинну олію.

На початку цього року ціни на основні продукти харчування у світі досягли історичних максимумів. Багато хто сподівався, що врожаї з України допоможуть компенсувати глобальний дефіцит.

Але вторгнення Росії завадило цьому. Міністерство сільського господарства України повідомляє, що зараз в країні застрягли 20 мільйонів тонн зерна.

До війни 90% українського експорту йшло через глибокі порти в Чорному морі, які можуть завантажувати танкери, достатньо великі, щоб подорожувати на великі відстані - до Китаю чи Індії - і при цьому отримувати прибуток. Але зараз усі вони закриті. Росія захопила більшу частину узбережжя України, а решту заблокувала флотом із щонайменше 20 суден, включно з чотирма підводними човнами.

Голова WFP Девід Бізлі закликав міжнародну спільноту організувати конвой, щоб прорвати цю блокаду.

"Без розуміння з боку Росії, у військовому плані багато чого може піти не так", - каже Джонатан Бентам, аналітик морської оборони з Міжнародного інституту стратегічних досліджень. За його словами, конвой потребуватиме значної повітряної, наземної та морської сили, і його організація буде складною з політичної точки зору.

"В ідеалі, щоб не сильно підвищувати напруженість, можна було б попросити це зробити країни на Чорному морі, такі як Румунія та Болгарія. Але вони, ймовірно, не мають такої можливості. Тоді доведеться розглянути можливість введення за межі Чорного моря членів НАТО".

Це поставило б у скрутне становище Туреччину, яка контролює протоки в Чорне море. Вона вже заявила, що обмежить вхід для військових кораблів.

Пропозиція Росії відкрити коридор через Чорне море для поставок продовольства в обмін на пом'якшення санкцій прозвучала, коли Європейський Союз обговорював у середу новий пакет санкцій і не показав жодних ознак зміни курсу.

Бентам каже, що навіть якщо війна закінчиться завтра, для забезпечення безпеки Чорного моря знадобляться місяці чи роки, оскільки Україна захищає своє узбережжя за допомогою мін і стратегічно затоплених кораблів.

Наразі їжу з України можна вивозити лише по суші або на баржах через Дунай.

Минулого тижня ЄС оголосив про плани допомогти, інвестуючи мільярди євро в інфраструктуру. Але сусід пані Стецюк Кіс Хейзінга, який має та обробляє 15 000 гектарів, каже, що цього недостатньо.

Він намагається перевозити товари з початку війни, і роздратований горою документів, які вимагає ЄС, через що, за його словами, на кордоні утворилися черги довжиною до 25 км.

"Це просто папірець, а не те, що вони дійсно беруть зразки кукурудзи. Ви просто повинні мати папірець", - каже він.

18 травня, через два дні після оголошення ЄС, митні органи попросили його водіїв надати два бланки, яких вони ніколи раніше не бачили. "Перетин кордону не стає легшим, а навпаки - дедалі бюрократичнішим", - каже він.

За останні три тижні Хейзінга експортував 150 тонн зерна. Те саме він міг зробити через Одеський порт за кілька годин.

"Відкрийте кордони, - благає він ЄС. - Просто пропустіть товари".

Зараз основним маршрутом виїзду з країни є залізниця. Але залізничні колії в Україні ширші, ніж в ЄС, а це означає, що на кордоні вантажі доводиться перевантажувати на нові вагони. Середній час очікування становить 16 днів, але може тривати до 30.

Хоча глобальні розмови про дефіцит продовольства здебільшого стосуються пшениці, більша частина зернових, які зараз вивозять з України - це кукурудза. За словами Олени Нероби, української аналітикині з питань зерна з брокерської компанії Maxigrain, це відбувається з двох причин.

Вона вважає, що українські фермери не поспішають продавати пшеницю, тому що їх переслідує пам'ять про Голодомор, створений Сталіним у 1932 році, під час якого загинули мільйони українців. З іншого боку, кукурудзу в Україні не так багато їдять.

Іншим фактором, за її словами, є попит. Європа мало закуповує українську пшеницю, вона самодостатня. А за межі ЄС цю пшеницю вивезти важко, оскільки порти Польщі та Румунії не обладнані для експорту великих обсягів зерна.

"До липня країни ЄС будуть зайняті експортом власних літніх врожаїв і матимуть ще менше можливостей для обробки харчів з України", - каже пані Нероба.

Час на вирішення цієї проблеми спливає. Складські приміщення заповнені, а до літнього збору пшениці, ячменю та ріпаку залишилося кілька тижнів.

На фермі пані Стецюк ще зберігається близько 40% торішнього врожаю та мало місця для наступного.

"Ми не хочемо це змарнувати. Ми знаємо, наскільки це важливо для Заходу, для Африки, для Азії, - каже вона. - Це плід нашої праці, і це потрібно людям".

Якщо вона не зможе продати свої запаси, вона не зможе дозволити собі засіяти цієї осені. Вона сподівається, що міжнародна спільнота зможе допомогти українським аграріям профінансувати зберігання зернових і нову посівну.

Якщо вони цього не зроблять, каже вона, дефіцит зерна наступного року буде ще більшим.

Багато посівів пшениці зараз перебувають в особливо поганому стані. У Центральній Європі, США, Індії, Пакистані та Північній Африці суха погода спричинює низьку врожайність. В Україні, навпаки, погода для пшениці була гарною.

Пані Стецюк розпочала своє господарство разом із покійним чоловіком 30 років тому, коли Україна виходила з руїн СРСР. Вони першими в своєму регіоні придбали сільськогосподарську землю і стали гордою фермерською родиною. Її дві дочки та син - усі працюють у родинному бізнесі.

"Ми хочемо продовжувати це робити. Ми хочемо допомагати, забезпечуючи людей їжею", - каже вона.

За кілька місяців, за її словами, Росія відкинула їх щонайменше на 20 років назад.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!