"Україна - наша війна". Прикордонне місто Естонії, де НАТО межує з Росією
- Френк Гарднер
- BBC News, Нарва
Нарва - дуже дивне місце. Це третє за величиною місто Естонії, на самому краю східного флангу НАТО - водночас 97% 60-тисячного населення міста є російськомовним, що робить Нарву найбільшим російськомовним містом в ЄС.
Воно розташоване на західному березі річки Нарви, яка впадає в Балтійське море. На східному березі - Росія. Для тих, хто приїздить сюди вперше, це нагадує класичний кордон часів холодної війни. Дві гігантські фортеці дивляться одна на одну з протилежних боків річки, а посередині проходить міжнародний кордон.
На заході розташований Нарвський замок, побудований данцями у 13 столітті. На сході - Івангородська фортеця, побудована у 1492 році московським великим князем.
Оскільки більша частина кордону Естонії з Росією проходить через озеро, ймовірне вторгнення Москви може відбутися або тут, або далі на південь, поруч із Латвією.
Через річку в Нарві проходить автомобільний міст, оточений високим парканом з колючим дротом і з митними постами з обох боків. Тут ми зустрічаємося з Еріком Ліівою. Він - суперінтендант прикордонної поліції або, за своїм естонським званням, комісар. Високий, бородатий і озброєний, він супроводжує мене туди, де на дорозі нанесена єдина червона лінія.
"Тепер ви дійшли до кордону, - каже він мені. - Ви торкаєтесь краю Російської Федерації".
Я запитую його, як складаються стосунки з колегами по російський бік кордону після вторгнення в Україну.
"Ми з ними майже не контактуємо, - відповідає Лііва, - але з оперативних причин у нас є гаряча лінія. Ми посилили наше прикордонне патрулювання, ми набагато ретельніше перевіряємо транспортні засоби, які проїжджають".
Саме через цей прикордонний пост, кажуть у прикордонній поліції Естонії, переходять тисячі українців - багатьом з них вдалося втекти від жахів Маріуполя та інших зон бойових дій. Естонський кордон перетинали до 300 людей на день, більшість з яких виїжджали в інші країни або поверталися в Україну.
У барі міста я зустрічаю Катрі Райк, нещодавно призначену мерку Нарви.
"Україна - наша війна, - каже вона. - Ми відчуваємо це тут".
Коли почалося вторгнення, за її словами, у місті була напружена тиша, про це ніхто не говорив. Лише 47% людей тут — естонці, 36% — росіяни, а решту відносять до осіб без громадянства, переважно російськомовних.
До війни люди дивилися російські програми по телевізору і регулярно їздили до Івангорода, а потім до Санкт-Петербурга, який ближче до Нарви, ніж Таллінн, столиця Естонії.
Але тепер, коли відповідні консульства в Нарві та Санкт-Петербурзі закрили, візи отримати важко - а російські телепрограми Естонія заборонила, оскільки вважає їх переважно кремлівською пропагандою.
Катрі Райк, міська голова, зустрічала багатьох українців, які проїжджали через її місто.
"Вони пройшли через пекло, - каже вона. - Наче світло в їхніх очах згасло".
В іншій частині міста я відвідую один із шести волонтерських центрів допомоги прибулим українцям. Здебільшого у ньому працюють молоді росіяни та українці - як-от Катя з Росії.
"Цей кордон є найзручнішим у Європі для українців, щоб виїхати з Росії, - каже вона. - Деяких із них евакуювали із зон бойових дій російські війська, частину добровільно, частину примусово. До того моменту, коли вони добираються до кордону, вони виснажені та травмовані".
На російському прикордонному посту в Івангороді українців прискіпливо допитують, особливо чоловіків. Офіцери російської служби безпеки ФСБ перевіряють їхні телефони на наявність фотографій, публікацій у соцмережах та контактів, потім роздягають чоловіків, шукаючи татуювання націоналістичних гербів чи приналежності до батальйонів. Вони навіть шукають синці на плечах - від стрільби зі зброї. Допити можуть тривати годинами, а всіх, хто викликає підозру, затримують для подальшого розслідування.
Проте деякі з тих, хто потрапив на естонський бік кордону, все ще критикують Захід. У волонтерському центрі дві літні українки з села під Харковом зрештою погоджуються розмовляти зі мною російською, а Катя перекладає. Кажуть, що вдячні російським солдатам, які допомогли евакуюватися до Білгорода на російському боці кордону.
Питаю їх, кого вони звинувачують у цій війні.
"Це як розлучення, - відповідає Вікторія, тримаючи на колінах маленького песика. - Тому що винні обидві сторони. Америка винна, тому що вони не повинна була постачати зброю Україні".
А якщо б Україну в кінцевому підсумку поділили на зони - в одній керує Росія, в іншій - законна влада Києва - де б ви обрали жити?
"Зеленський не повинен бути президентом, він наркоман, - відповідає подруга Вікторії, повторюючи кремлівський наратив. - Ми б, звичайно, поїхали жити в російську зону".
За межами центру інший волонтер, Денис, відводить мене вбік, щоб пояснити.
"Це вікове, - каже він. - Навіть тут, у Нарві, багато людей похилого віку звинувачують НАТО та Захід у цій кризі. Молоді люди думають інакше. Навіть ті, хто називає себе росіянами, розлючені на Путіна за те, що він спричинив цей безлад".
Естонія - разом зі своїми балтійськими сусідами - Латвією, Литвою та Польщею - серйозно стурбована майбутніми намірами Росії після вторгнення в Україну.
"Європа і НАТО стикаються з абсолютно новою реальністю, - каже Тулі Данетон, політичний директор міністерства оборони Естонії. - Напад [з Росії] більше не можна виключати".
Щоб стримати будь-які російські амбіції вторгнутися в ці чотири балтійські країни, НАТО відправило підкріплення на свій східний фланг - в рамках так званої "розширеної передової присутності".
Велика Британія, яка очолює багатонаціональну бойову групу НАТО в Естонії, швидко подвоїла кількість свого контингенту в країні. Зараз там є 28 основних бойових танків Challenger 2, 95 броньованих машин Warrior і 12 артилерійських одиниць AS90.
Недостатньо, щоб зупинити узгоджене вторгнення Москви, але достатньо, щоб стати "розтяжкою", яка увімкне повну потужність НАТО, якщо Росія коли-небудь вирішить перетнути кордон.