"Абсолютно нова для нас робота". Як українські прокурори розслідують воєнні злочини
- Текст і фото Джоела Гантера
- Харків, Україна
Вадиму Бобаринцеву знадобилося чотири дні, щоб поховати дружину. В Малій Рогані, селі поблизу Харкова на сході України, була середина березня, і земля була замерзла. Село було під окупацією російської армії, тож Вадим періодично виходив з їхнього зруйнованого снарядами будинку в дальній куток саду, затінений абрикосами та айвою, де рив могилу.
Після 45 років подружнього життя 69-річний Вадим сам поклав свою дружину Ірину в імпровізовану труну, склав її руки на грудях, опустив її в могилу, накрив рифленим листом і засипав її могилу землею.
Через два з половиною місяці, на початку червня, місцевий прокурор з Харкова з невеликою командою виїхав до Малої Рогані, щоб розкопати могилу Ірини. Спочатку вони пройшлися по руїнах будинку Вадима, опитали його та сфотографували місце, куди влучив снаряд.
Після огляду будинку Вадим повів прокурора стежкою через город до могили. Команда зробила фотографії, взяла зразки ґрунту, зробила детальні нотатки та уважно спостерігала, як двоє добровольців почали копати.
Тепер Малу Рогань заливало сонце, і земля легко піддавалася. Коли труну підняли і збиралися відкрити, Вадим, тримаючи в долонях фотографію дружини, відійшов під гілки абрикосового дерева й пішов до хати, щоб цього не бачити.
Місцевий прокурор Максим Климовець приїхав до будинку Вадима, щоб допомогти визначити, чи стали Бобаринцеви жертвами воєнного злочину - у цій сфері Климовець та його колеги не мали жодного досвіду до вторгнення Росії в Україну три місяці тому.
Климовця, з темним волоссям та акуратно підстриженою бородою, супроводжували двоє судмедекспертів, ще один працівник, який робив нотатки, двоє цивільних свідків із села - згідно з українським законодавством - та двоє місцевих добровольців, які мали розкопати могилу.
"Це абсолютно нова для нас робота, - сказав Климовець. - Ми вчимося на роботі".
Приблизно через три години Климовець оголосив, що збір доказів завершений, і труну Ірини завантажили в мікроавтобус, щоб відвезти до моргу. Її смерть буде зафіксована як імовірний воєнний злочин - одна з майже 16 тисяч таких справ, які зараз відкриті по всій країні, зокрема понад 1000 - у Харківській області.
Для того, що зараз відбувається в Україні, немає прецеденту - широкомасштабне розслідування воєнних злочинів, яке проводить під час війни нація, яка зазнає нападу.
У Харкові звичайні місцеві прокурори стали учасниками складних розслідувань, щодо яких у них мало досвіду - чи немає взагалі. У полі вони носять жилети з написом "Прокурор воєнних злочинів", іноді зробленим вручну - хоча технічно такої роботи не існує. Вони невтомно працюють над вивченням і каталогізацією сцен обстрілів, ракетних ударів і вбивств, а іноді й сцен жорстоких злочинів проти своїх співвітчизників.
Робота повільна і методична. Команда Климовця ретельно проаналізувала місце злочину в Малій Рогані, але вони ще повернуться.
У іншій квартирі в місті, повністю зруйнованій снарядом, інша команда виміряла та сфотографувала кожен шматок пошкодження, аж до невеликого шматочка скла у дверях. На околиці іншого села ще одна команда ходила від класу до класу в сільськогосподарському коледжі, простежуючи шлях снаряда, який пробив кілька стін, але так і не вибухнув. Під час роботи прокурори викладають свої спостереження в дрібних деталях на відеокамеру. Вони дотримуються нещодавно опублікованих інструкцій і працюють зі старанністю людей, які тільки починають виконувати нове завдання.
Українці отримують підтримку від міжнародних експертів - вибухотехніків зі Словаччини, судових експертів з Франції; експертів з воєнних злочинів з Британії; команди Міжнародного кримінального суду з 42 людей.
Але велика кількість розслідувань воєнних злочинів означає, що переважну більшість із них проводять українські команди. У Харкові до вторгнення було лише 23 людини, які мали кваліфікацію для розслідування воєнних злочинів, тому керівництву області не залишалося нічого іншого, як делегувати повноваження звичайним прокурорам.
"Усі залучені по максимуму, - каже Климовець. - Ми працюємо сім днів на тиждень".
Але розслідування воєнних злочинів під час війни становить значні труднощі. Існують складні критерії, за якими визначають, чи був скоєний воєнний злочин. Загибель мирного населення або руйнування житлового будинку самі по собі не є доказом. Чи були українські військові на місці чи поблизу? Чи був намір завдати удару по цивільній цілі чи це була помилка? Чи точно на цю будівлю впав російський снаряд?
Отримати достовірну інформацію про переміщення українських військових може бути складно, оскільки місцеві жителі часто неохоче щось розповідають, навіть прокурорам, про місцеперебування українських військ.
Прокуратура намагається перевіряти інформацію у військових. "Але ми не можемо гарантувати, що вони скажуть нам правду, каже голова Харківської обласної прокуратури Олександр Фільчаков, - адже все-таки йде війна".
Умисність може бути надзвичайно важко довести, навіть якщо у вашому розпорядженні є найкращі ресурси. Супутникові знімки можуть допомогти визначити, де було завдано ракетного чи артилерійського удару, але українська прокуратура не змогла отримати до них доступ, оскільки пріоритетом є використання їх у військових цілях, оскільки йде війна.
Тож усі удари по житлових будинках та ті, що призвели до загибелі мирного населення, реєструють як імовірні воєнні злочини за статтею 438 Кримінального кодексу України.
"Для того, щоб удар був законним, його мають завдати по військовій базі, військовій частині чи іншому військовому об'єкту", - каже Сергій Шевцов, місцевий прокурор Київського району Харкова, оглядаючи житловий будинок у своєму районі, який був уражений снарядом.
"Якщо це житловий будинок, то не має значення, навіть якщо там були військові за кілька днів до удару, - каже він. - Це стаття 438".
Така точка зору переважає. Але серед деяких прокурорів і спостерігачів є занепокоєння, що поспіх у розслідуванні, поки країна все ще перебуває у стані війни, і намагання від початку назвати усі ці випадки воєнними злочинами, може підірвати ширші майбутні зусилля щодо притягнення Росії до відповідальності.
"Абсолютно нормально говорити про потенційні воєнні злочини, але у той момент, коли ви виносите остаточний вердикт, ви полегшуєте іншій стороні дискредитацію вашої роботи", - каже Філіп Сендс, професор права UCL, який працював у Міжнародному суді ООН та Європейському суді з прав людини.
"Якщо ви підете до суду і не зможете довести те, про що ви стверджуєте, ви тільки створили нові проблеми", - каже він.
Один із обласних прокурорів, якого непокоїть цей процес, - заступник начальника управління кримінального нагляду Денис Маслій, який каже, що побоюється, що існує опір тому, щоб кваліфікувати удари по очевидних цивільних цілях як щось інше, ніж воєнний злочин.
"Будь-який прокурор, будь-який суддя в Україні, в цьому середовищі, який вивчав би деталі дій Росії і визнав би їх законними, виглядав би зрадником", - каже Маслій, стоячи під руїнами багатоквартирного будинку в центрі Харкова.
"Як прокурор, я повинен бути чесним, але це може сприйматися так, ніби я виступаю не за Україну", - додає він.
Маслій, прокурор із 24-річним стажем, є скоріше винятком серед своїх колег.
"Про це ніхто не хоче говорити, це непопулярна тема для розмов, - каже він. - Але після того, як це все закінчиться, хтось дійсно неупереджений міг би глибоко розглянути всі ці справи та знайти проблеми. Вони скажуть, що ми шахраї, наша робота фейкова і ми такі самі, як росіяни. Росіяни використають це проти нас".
Частково ця проблема вкорінена у "сірій зоні" навколо визначення того, що є воєнним злочином. За тиждень до вторгнення обласні прокурори пройшли онлайн-курс з цього питання. Маслій запропонував тренерам із Генпрокуратури сценарій: якщо він візьме свою особисту рушницю і вистрілить з вікна по російському танку, а у відповідь росіяни зруйнують його будинок, чи буде це воєнним злочином?
"Один із тренерів сказав, що я маю право стріляти, бо вони окупанти, - каже Маслій. - Інший зазначив, що це можна вважати провокацією, але запитав, чи є небезпека від моєї гвинтівки достатньо значною, щоб виправдати руйнування усього житлового будинку? І в результаті вони посварилися один з одним".
Через три місяці після тренування цей гіпотетичний сценарій став похмурою реальністю. Росія зрівняла багатоквартирні будинки із землею - із меншими провокаціями, ніж навіть постріл із гвинтівки - і робила набагато гірші речі.
У звільненому передмісті на захід від Києва виявили свідчення страт та жорстокого сексуального насильства. Про жахи, що відбувалися в Маріуполі, ще навіть достеменно не відомо.
"Здається очевидним, що воєнні злочини коять, і схоже, що вони дуже поширені та систематичні", - каже Сендс, професор права UCL.
Шанси, що верхівка російської армії та політикуму колись будуть притягнуті до відповідальності за ці злочини, наразі дуже малі. Ключове завдання зараз, за словами Сендса, - якнайточніше зібрати докази. А ключовий виклик, що стоїть перед новоспеченими українськими регіональними прокурорами з питань воєнних злочинів та політиками - виявляти обережність і стриманість.
"Дуже важко проявити стриманість у час війни, а люди, які займаються розслідуванням, роблять колосальну роботу, але я б закликав до справжньої холоднокровності щодо того, що саме виявляють та як це оприлюднюють", - каже він.
Обстріл будинку Вадима Бобринцева у Малій Рогані та смерть його дружини зафіксували як воєнний злочин, але для розгляду справи доведеться провести експертизу - невеликих уламків снаряда з місця події, ймовірної траєкторії руху снаряда, пересування військ у районі - до того, як вдасться встановити правду. Коли можна буде провести таку експертизу, невідомо - через величезну кількість випадків існує серйозний брак кадрів.
Снаряд потрапив у будинок, коли село було окуповане росіянами, що викликає питання, чи російська армія обстрілювала б власні позиції через два тижні після окупації. Це був початковий висновок прокурора - що стріляли саме росіяни - але, можливо, Климівцю доведеться перекваліфікувати справу, якщо докази свідчитимуть, що це був український снаряд.
"Звичайно, якщо ми виявимо, що це зробили наші військові, ми перекваліфікуємо справу", - каже він.
Для сина Вадима та Ірини Бобаринцевих Павла важливим є "об'єктивне розслідування, об'єктивна правда".
"Правда завжди має перемагати. Це робота, яка, хоча й не дуже приємна, допомагає знайти правду", - каже він.
У деяких випадках для деяких родичів загиблих об'єктивна правда може означати, що обстріл, у результаті якого загинула невинна кохана людина, згідно з правилами ведення війни був законним.
Павло стояв один біля батькової грядки, після того, як у фургон завантажили мамину труну, тримаючи її фотографію, яку він знайшов серед руїн будинку.
"Вона подарувала мені життя, допомогла вирішити багато проблем, ставилася до мене з розумінням, - каже він. - Як це може не бути злочином?"
Матеріал підготовлений за участю Дениса Зборошенка
