Сім'я, яку розлучила війна. І в житті, і в смерті

  • Вайр Девіс
  • Вінниця, Україна
Володимир з родиною перед російським вторгненням
Підпис до фото,

Володимир з родиною перед російським вторгненням

Щодня у приголомшливому Спасо-Преображенському соборі у Вінниці Володимир запалює дві свічки. Одна - для його доньки Наташі, а друга - для її дочки, його онуки, Домініки, якій було чотири роки. Обидві загинули на початку березня, коли в обложеному Маріуполі вибухнув російський снаряд.

"Я приходжу сюди, розмовляю з ними. Я трохи стою, плачу, і це дає мені полегшення, - розповідає Володимир у тихому саду позаду собору. - Це дім Божий, і я знаходжу тут розраду, і постійно кажу їм: "Мої любі дівчата, настане час, коли ми зустрінемося".

Я познайомився з Володимиром у запорізькій дитячій лікарні три місяці тому. Він був невтішний від горя через втрату Наташі та Домініки, але намагався залишатися сильним заради своєї 13-річної дочки Діани, яка вижила. Вона отримала дуже важкі травми і лежала, напівпритомна, у палаті разом з іншими дітьми-жертвами війни.

На той момент лікарі не були впевнені, чи виживе вона.

Діані дивом вдалося вижити - хоча попереду в неї ще довгий шлях, і вона, можливо, ніколи повністю не оговтається від удару, після якого в її мозку лишилися осколки, а більша частина її тіла з правого боку була пошкоджена.

Завдяки неформальним мережам лікарів та медичних благодійних організацій, багатьох постраждалих від війни, зокрема дітей із запорізького шпиталю, згодом евакуювали до Німеччини на складні операції, яких їм не могли зробити в Україні.

Diana
Підпис до фото,

Спочатку лікарі не були впевнені, чи виживе Діана

Серед них і Маша - яка нещодавно відсвяткувала своє 16-річчя в німецькій лікарні.

"Дякую", - тихо каже вона, приймаючи від нас маленький подарунок. Лікарня в чужій країні - не те місце, де Маша хотіла б відзначити таку важливу подію в житті молодої дівчини. Вона далеко від дому, лише з бабусею, але тепер вона в надійних руках, і поступово одужує.

Коли ми познайомилися з нею три місяці тому, Маша боролася за життя в тій самій запорізькій лікарні, що й Діана. Праву ногу Маші відірвало російським снарядом, у неї були й інші серйозні травми. Вона була настільки травмована, що цілими днями не їла і не говорила.

"Зараз їй набагато краще. Тоді вона взагалі відмовлялася їсти - ми боялися за її життя", - розповідає Валентина Фещенко, бабуся Маші та її постійна супутниця, яка перебуває з нею в лікарні.

"Наразі вона перенесла 24 операції - усі під наркозом - із застосуванням морфію, тому їй було дуже важко", - додає Валентина.

Masha
Підпис до фото,

Внаслідок російського обстрілу Маша отримала серйозні поранення

1px transparent line

Пропри все, Маша виглядає добре, і коли вона час від часу усміхається, цього достатньо, щоб розтопити найчерствіші серця.

Маші пощастило, що поруч з нею є люди, які їй потрібні. Решта її родини перебуває поряд із нею, оговтуючись від менш серйозних поранень, які вони отримали під час того самого ракетного удару.

Діану Маша пам'ятає із запорізької лікарні - її теж відправили до Німеччини, в іншу лікарню, трохи західніше.

Diana
Підпис до фото,

Діана сподівається знову танцювати

1px transparent line

Діана була талановитою танцівницею до війни і об'їздила всю Європу на змаганнях.

"Я сумую за своїми уроками танців. У мене була дуже гарна група, - каже вона, коли ми розмовляємо з її мамою в лікарняному саду, коли починає накрапати дощ. - Я так хочу знову танцювати".

Але, як єдина дитина в сім'ї, яка вижила, Діана більше за все хоче, щоб поруч з нею був коханий тато Володимир.

Вони щодня спілкуються по відеозв'язку, і видно, що вони дуже прив'язані одне до одного.

"Я рада бачити свого тата по телефону, але хотіла б поговорити з ним так, як з вами зараз", - каже мені Діана.

Сучасні технології зробили розлуку трохи менш болючою, але, оскільки Діана все ще перебуває у поганому стані, цій родині потрібно бути разом.

"Це допомагає. Це приносить деяке полегшення. Іноді ми розмовляємо, і це втішає", - каже мама Діани, Вікторія, про втрату дитини та онучки.

Diana with her mother Victoria
Підпис до фото,

Діана з мамою Вікторією

1px transparent line

"Спочатку Діана боялася про них запитати, але потім ми поговорили з психологом, і вони сказали, що краще поговорити. Для нас вони не померли. Вони ніби залишилися в іншому місті, в іншій країні", - каже вона.

Воєнний стан в Україні не дозволяє Володимиру виїжджати за кордон, щоб бути з дружиною та вцілілою дочкою.

Адже Володимира як військовозобов'язаного чоловіка потенційно можуть призвати в армію і навіть відправити на передову, захищати міста Донбасу від російського вторгнення.

Але цей спустошений 52-річний чоловік, який сидить у кутку православної церкви й плаче за загиблими дітьми, не в змозі взяти зброю і битися.

"Якщо мені дадуть цей дозвіл, я обов'язково поїду до Німеччини. Я не можу без сім'ї, я весь час про них думаю, - тихо, але рішуче каже Володимир. - Мені потрібно туди поїхати, щоб підтримати їх. Заради Діани, заради моєї дружини і навіть заради моїх померлих дітей, мені потрібно жити заради них".

Діані за кілька днів мають зробити ще одну операцію на мозку - Володимир напряму запитав у президента Зеленського дозвіл на поїздку.

У неділю ввечері, об одинадцятій годині, його молитви були почуті - він отримав дозвіл президента на виїзд. Його донька все ще важко хвора, але принаймні її батько Володимир тепер буде поруч.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!