Війна і пам'ятники: в Україні зносять Пушкіна, а на окупованих територіях повертають Леніна

  • Анастасія Голубєва
  • ВВС
t.me/uzhrada

Автор фото, t.me/uzhrada

ВВС підрахувала з відкритих даних, що за час війни з 24 лютого в Україні знесли щонайменше 80 пам'ятників радянського періоду. І якщо після Майдану 2014 року зносили пам'ятники Леніну та іншим комуністичним діячам, то цього разу демонтують і пам'ятники діячам російської культури - письменникам Олександру Пушкіну та Максиму Горькому.

З іншого боку, російські окупаційні адміністрації на захоплених територіях також ставлять свої меморіали - повертають пам'ятники Леніну та відкривають пам'ятник "Бабусі з прапором" - пенсіонерці з радянським прапором, яка вийшла зустрічати військових у Харківській області.

Паралельно у Європі загострилася дискусія про те, чи потрібно зносити встановлені після Другої світової війни пам'ятники радянським воїнам.

ВВС розбиралася, як виглядає "війна пам'ятників", і яке символічне значення вона має.

"Пушкінопад"

Наприкінці березня погруддя Олександра Пушкіна у закарпатському місті Мукачево невідомі пофарбували у кольори українського прапора. За тиждень, 7 квітня, Пушкіна знесли.

"В Мукачеві позбуваються російсько-імперського минулого. Це робиться з метою проведення заходів з дерусифікації у зв'язку з військовою агресією Росії проти України", - заявила міська влада. Цей пам'ятник Пушкіну став одним з перших, які українська влада демонтувала після початку російського вторгнення.

Слідом за мукачівським Пушкіним демонтували ще три пам'ятники поету в містах на заході України.

"Пушкін не мав жодного стосунку до Тернополя, як і більшість російських письменників, композиторів та інших. Побачивши всі звірства Росії, в Тернополі немає більше місця російським і радянським пам'ятникам", - написав Сергій Надал, міський голова Тернополя - одного з міст, де знесли пам'ятник на початку квітня.

Після цього демонтаж радянських пам'ятників в Україні почали називати "пушкінопадом" за прикладом "ленінопада" - масштабного знесення пам'ятників Леніну після Майдану 2014 року. В Україні продовжили зносити саме пам'ятники з радянською символікою - монументи радянським солдатам, воєначальникам та діячам компартії.

Окрім пам'ятників, з площ українських міст прибирають меморіальні радянські танки й літаки, а з будинків та монументів збивають радянські символи - серп і молот та червоноармійські зірки.

Якщо мапа не завантажилася, спробуйте використати інший браузер

Багато з радянських пам'ятників, які знесли після початку війни, мали демонтувати ще під час "декомунізації" після Майдану 2014 року, але остаточне рішення щодо них ухвалили лише зараз. Так, дискусія про знесення пам'ятника радянським міліціонерам у Ніжині Чернігівської області тривала 10 років. Знесли його на початку травня цього року.

Загалом, за підрахунками ВВС, за час війни знесли 10 пам'ятників Пушкіну, шість пам'ятників Максиму Горькому, пам'ятники полководцю Суворову, князю Олександру Невському та гренадерам, що брали участь у війні 1812 року. Решта демонтованих пам'яток так чи інакше належать до символів радянської епохи.

Однак саме на знесення пам'ятників російським письменникам звертають цього разу увагу і ЗМІ, і дослідники.

Автор фото, BBC

"Можна ставитися до наявності Пушкіна в Україні великодушно, але це якщо триває і зміцнюється дружба між країнами. А коли ця дружба - нарізно, у такий найпідліший спосіб, що є наслідком заперечення суб'єктності у твого сусіда? Тоді цей сусід і каже: а чому тут стоїть Пушкін, який є символом національного романтизму в тій країні, що на нас напала?" - коментує російський культуролог Ян Левченко.

"Знесення пам'ятника - це символічна перемога"

Пропустити подкаст і продовжити
подкаст
Що це було

Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти

Випуски

Кінець подкаст

Як писав німецький історик Ерік Гобсбаум, традиція повсюдно й масово ставити пам'ятники діячам минулого й сьогодення почалася у XIX столітті у Франції та Німеччині. Гобсбаум називає зведення пам'ятників частиною державного проєкту з "винаходу традицій" - монументальні постаті стали символічною частиною інтерпретації національної історії.

"Пам'ятники, зазвичай, потрібні для того, щоб закріпити якусь символічну систему. Для того, щоб люди бачили, як влаштований світ і хто в цьому світі заслуговує на пам'ять і подяку, а хто - ні, - каже історик, професор Європейського університету Іван Курилла. - Ленінський уряд у 1918 році ухвалив спеціальний декрет про монументальну пропаганду і тоді вирішили, що треба знести пам'ятники монархам і поставити пам'ятники революціонерам. Кожна нова влада намагається зробити символічно розмітку того простору, в якому живуть люди".

Перші пам'ятники Леніну почали зносити у західних областях України одразу після падіння Радянського Союзу. Таке ж робили і в інших пострадянських країнах.

Після Майдану знесли вже понад 1,3 тисячі пам'ятників Леніну в рамках "декомунізації" - пакету законів 2015 року, що закріпили політику боротьби з комуністичним минулим: заборону на діяльність комуністичних партій, перейменування топонімів і, зокрема, знесення пам'ятників радянським діячам.

"Пам'ятники Леніну одні люди сприймають, найімовірніше, як пам'ять про комунізм, революцію, ліву ідею, а інші - як про представника радянсько-російського імперіалізму, - вважає Іван Курилла. - Тобто його зносять не як представника комуністичної ідеї, а як представника Росії та імперії - російської імперії, радянської імперії та нинішньої Росії у певному сенсі".

За словами культуролога Яна Левченка, з початку правління Сталіна почала "відроджуватися російська імперія - просто під червоними прапорами", і разом із цим повернулася "мова вертикальних відносин": титульній російській культурі надали чільне місце.

Тому радянський режим почав масово встановлювати пам'ятники російським діячам культури на всій своїй території: "Пушкін ніколи в Україні не бував, але поява його пам'ятників у радянські роки в Ужгороді чи Тернополі відбувалася автоматично, - каже Левченко. - Пушкін - наше все, СРСР його приватизував, і пам'ятники з'явилися. Це відбувалося через брак рефлексії".

Отже, "знесення пам'ятника - це символічна перемога над певною ідеєю", яку зараз вкладають у цей пам'ятник, каже Іван Курилла: "Ми називаємо тебе символом російської імперії і тому знищуємо".

Ленін і бабуся

У квітні окупаційна адміністрація поставила у Генічеську Херсонської області пам'ятник Володимиру Леніну. "Радіо Свобода" зазначає, що в Генічеську поставили не ту статую Леніна, що стояла там раніше і була демонтована під час "декомунізації". Звідки взявся новий пам'ятник - достеменно невідомо. Ще за два тижні новий пам'ятник Леніну з'явився у Новій Каховці. На початку червня ще один пам'ятник Леніну "відновили" у Новопсковську Луганської області.

А на початку травня до захопленого Маріуполя приїхали російські посадовці. З собою вони привезли й урочисто встановили пам'ятник "бабусі з радянським прапором", яка ненадовго стала одним із символів російського вторгнення в Україну.

Приблизно тоді ж російські військові в селищі Мангуш під Маріуполем знесли український пам'ятник гетьману Петру Сагайдачному - українському воєначальнику XVII століття, який, зокрема, організовував походи на Москву.

"Пам'ятник - це спосіб застовпити й помітити територію. Заходиш кудись і кажеш, я ставлю пам'ятник і міняю вивіски, - коментує культуролог Ян Левченко. - Потрібно створювати свої анклави й застовпити їх у будь-який спосіб. Леніна там знесли - значить ми відновимо. Це символічна демаркація простору".

Іван Курилла пояснює появу пам'ятників Леніну та бабусі на захоплених територіях тим, що символіка Радянського Союзу найкраще підходить для того, щоб Росії пояснити свої дії в Україні. "Ідея денацифікації зазнала краху як пояснювальна модель, і те, що відбувається, найлегше пояснити як часткове відновлення СРСР, причому не як комуністичного режиму, а в сенсі імперії. Тому червоний прапор - найбільш логічний символ, іншої символіки, яка могла б виправдати те, що відбувається, Росія не вигадала", - каже він.

"Коли встановлюють пам'ятники Леніну російські війська, що вони мають на увазі? Комунізм? Вочевидь, ні. Виходить, що і для них Ленін теж є символом радянського чи російського впливу та поширення імперії", - додає Курилла.

"Для росіян символи мають велике значення, тому на окупованих територіях вони зводять на постаменти пам'ятники нафталіновим вождям. Ми ж завершуємо нашу історичну місію, очищуючи наш край від мотлоху", - так пояснив цю "війну пам'ятників" Дмитро Скрипка, боєць чернігівської тероборони, під час знесення пам'ятника радянській партизанці Зої Космодем'янській.

"Пам'ятники просто так не стоять"

Розмова про те, що робити з радянськими пам'ятниками в Європі, триває з часів розпаду СРСР. Ще в 1990-і роки пострадянські республіки Балтії та Кавказу почали прибирати пам'ятники Леніну та іншим комуністам. Після російського вторгнення в Україну дискусія про радянські пам'ятки загострилася.

У травні парламент Латвії проголосував за вихід з договору з Росією про збереження військових меморіалів. За кілька днів після голосування вирішили знести пам'ятник радянським солдатам у Ризі, демонтаж обіцяють завершити до кінця року.

Згідно з соцопитуваннями, 70% жителів Латвії підтримують знесення пам'ятника радянським воїнам або ставляться до цього байдуже. Однак російськомовне населення країни, зокрема рух "Російський союз Латвії", виступає різко проти демонтажу пам'ятника. Обурилися таким рішенням латвійської влади й у російському МЗС.

Наразі територія навколо пам'ятника закрита й охороняється поліцією.

Після цього у Ризі вже знесли пам'ятник радянським пілотам. Голова Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін доручив "розслідувати обставини" знесення цього пам'ятника.

За час війни демонтували і два останні пам'ятники Леніну у Фінляндії. Один - у місті Турку, інший - у місті Котка. Пам'ятники перенесли до музею. Влада Фінляндії пояснила знесення пам'ятників тим, що вони викликають негативні реакції після російського вторгнення в Україну.

Міська рада Вільнюса у червні також проголосувала за демонтаж пам'ятника радянським воїнам на Антакальніському цвинтарі. Влада заявила, що пам'ятник перенесуть в інше місце.

Дискусія про знесення радянських пам'яток розпочалася й у Німеччині. Так, у березні активісти загорнули танк Т-34 у центрі Берліна в український прапор, після чого німецькі політики почали висловлюватись за демонтаж цього та інших радянських монументів у місті. Такі ж заклики лунають і щодо пам'ятника червоноармійцям у Дрездені.

"Ця війна - вочевидь несправедлива і кидає тінь на все, що робила країна та Радянський Союз раніше. Якщо довгий час вдавалося наполягати на тому, що це пам'ятники визволителям, що Радянський Союз звільнив Європу від фашизму, і це було важливою частиною дискурсу, і з ним важко було боротися, то тепер образ російської армії, що вторглася в незалежну Україну, перекидається й на визвольний похід Червоної армії", - коментує Іван Курилла.

За його словами, будь-який пам'ятник радянському солдату тепер асоціюється з Бучею та іншими подіями в Україні, а не зі звільненням Європи.

Пам'ятники завжди були частиною політики, резюмує Іван Курилла. Він наводить приклад пам'ятника Генріху IV Бурбону в Парижі, який поставили в 1614 році. Після французької революції його знесли й перетопили, зробивши з нього революційний символ. А після реставрації Бурбонів пам'ятник відлили у первісному вигляді й знову встановили у місті.

"Те, що зараз він стоїть спокійно, означає, що у Франції більше не залишилося монархістів, які хотіли б зробити Бурбонів королями. Умовно кажучи, і Ленін спокійно стоятиме, коли не залишиться тих, хто захоче повернути комунізм чи Радянський Союз, - розмірковує історик. - Пам'ятники просто так не стоять, їх або зносять, або ставлять, або до них приносять квіти, або розписують графіті. Коли пам'ятник спокійно стоїть - це означає, що все, що він міг у собі втілювати, - вже давнє минуле".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!