Вогневий вал: як побороти російську артилерію

Масоване застосування артилерії - головний фактор, завдяки якому російська армія зараз наступає і здатна просуватися вперед.

Тактика "вогневого валу" середини ХХ століття приносить росіянам результат після того, як навесні "згоріли" їхні спроби діяти сучаснішими методами швидких рейдів і глибоких проривів механізованих колон під Києвом.

Водночас сучасна війна - вже не лише про кількість стволів, пускових установок та боєкомплекту.

Що ж потрібно знати про методи контрбатарейної боротьби та як у XXI ст. можна побороти тактику російської артилерії минулого століття?

Кількість стволів

Про кількісну перевагу російської армії в артилерії у цій війні говорять всі - від президента Зеленського до бійців у окопах під Лисичанськом.

Українське видання Defense Express порахувало, що за стволами станом на 2021 рік Росія мала перевагу над Україною у два рази (якщо рахувати тільки по САУ - то в три) - 2433 російських артилерійських систем проти 1176 українських (або 2119 російських САУ проти 637 українських).

Однак українська армія значно поступається за кількістю снарядів - і тут одразу згадуються всі пожежі на великих військових складах з 2014 року, у причетності до яких підозрюють Росію чи завербованих нею агентів.

"Запаси 122-мм та 152-мм снарядів в Україні та навіть країнах колишнього Варшавського договору вже відверто "показують дно". І залишається вибір: або видати на півсотні САУ по одному снаряду, або нормально зарядити хоча б батарею", - пишуть Defense Express.

Причому снаряди цих калібрів ще переважно радянського виробництва й окрім Росії мало де виробляються. Тож поповнювати їхні запаси фактично ніде.

Ситуацію мали б покращити сотні тисяч снарядів "натівського" 155-мм калібру, які Україна вже отримала від Заходу.

Але гаубиць і САУ, що стріляють цими боєприпасами, у ЗСУ зараз лише близько півтори сотні (дані міністра оборони Олексія Резнікова станом на 9 червня).

"Пам'ятаючи кількість російських систем, цілком не дивно, чому говорять про 10-15-кратну перевагу ворога", - пояснюють у Defense Express.

Як у Другій світовій

За таких умов російська армія перестала "гратися" у спроби швидких проривів десантників на БМД, як у перші дні війни, що в умовах розтягнутих комунікацій, поганого зв'язку та ефективної української піхоти з протитанковим озброєнням коштувало "другій армії світу" тисяч загиблих та сотень одиниць спаленої техніки.

Натомість росіяни повернулися до тієї тактики, де у них є гарантована перевага.

І російські військові оглядачі не приховують, що їхня армія зараз діє так, як радянська 80 років тому.

"Конфлікт, що почався як типова операція XXI століття, зараз перейшов до реалій середини XX століття", - пише автор профільного російського сайту "Военное обозрение" Євгеній Федоров.

І пояснює тактику російських сил: "Спочатку розвідка (наземна чи повітряна), потім акуратний вогневий вал артилерії, потім танки та піхота".

Дещо іншу оцінку "акуратності" таких дій дає військовий блогер та розробник систем автоматизованого навчання бійців, відомий у Facebook як Paolo Lumiere.

"Росіяни не "застосували нову тактику" після провалу "бліцкрігу". Вони якраз повернулись до своєї класичної, проте ефективної тактики Другої Світової: послідовного "пережовування" артилерією. До поняття "артилерія" тут входять і системи реактивного залпового вогню (СРЗВ)", - каже він.

"Це примітивно, але ефективно, зважаючи на їхні умовно безмежні запаси снарядів та ракет до СРЗВ. І на те, що їх цікавить лише геометрична площа захоплених територій - байдуже, виживе на ній хтось, чи ні. Тому застосована росіянами тактика "вогневого валу" цілком успішна для таких умов", - додає він.

В умовах кількісної переваги росіян в артилерії особливу вагу отримує "контрбатарейна боротьба".

Військові енциклопедії визначають контрбатарейну боротьбу як "враження вогнем артилерії батарей противника, розташованих на закритих вогневих позиціях, з метою завоювання вогневої переваги".

Інша назва - "артилерійські дуелі", тобто артилерія проти артилерії.

Перемагає в таких дуелях той, хто швидше виявить супротивника і завдасть удар по ньому.

Павло Нарожний, волонтер, який багато працює з артилеристами, розповідає BBC News Україна, що методів визначення позицій супротивника вистачає: за допомогою безпілотників, контрбатарейних радарів, роботи розвідників та просто спостереження з передової.

"Якщо спостерігати з передових позицій, наприклад, залп реактивних систем вночі, - це декілька яскравих спалахів за небокраєм, плюс яскрава "траса" на активній частині траєкторії реактивного снаряда. А реактивний постріл вдень - це клуби пилу висотою, як трьох- чи п'ятиповерховий будинок, дим від підпаленої трави. Спостерігач може передати приблизні координати "на гору", - пояснює волонтер.

"Робота розвідки - методів купа, від агентури в рядах ворога до візуального спостереження", - додає він.

"Стосовно безпілотників - зазвичай в контрбатарейній боротьбі бере участь далекобійна артилерія, тому тут мова йде більше про "літаки", ніж про квадрокоптери", - відзначає Павло Нарожний.

"Літаками" називають більш потужні у порівнянні з комерційними квадрокоптерами безпілотники, на зразок українського "Лелеки-100".

"Завдання нашої артилерії в усіх випадках - дуже швидко відпрацювати всі отримані координати. І тут грає роль все: від тренованості артилеристів до технічного стану техніки", - каже волонтер.

Контрбатарейні радари

Згаданий контрбатарейний радар на ряду з безпілотниками вважається найбільш ефективним, так би мовити, профільним інструментом "артилерійських дуелей".

"Потужний радар випромінює сигнал у певному частотному діапазоні, що опромінює снаряди, які летять у бік своїх позицій. За відбитим від них сигналом, що повертається до радара швидше, ніж долітають снаряди, цифрова система комплексу вибудовує траєкторії їхнього польоту і видає координати місця вильоту та місця нанесення удару", - так пояснював принцип дії цих радарів головний редактор Ukrainian Defense Review Антон Міхненко.

Ці станції дозволяють визначати позиції ворожої артилерії та мінометів на відстанях десятків кілометрів, що залежить від потужності самого радару та розміру мін, снарядів чи ракет - чим вони більші, тим більша дальність, на якій їх можуть виявляти.

На озброєнні української армії ще до 2014 року були старі радянські контрбатарейні радари АРК-1М "Рись" та новіші "Зоопарк-2", а з 2020 року - новітні і більш потужні "Зоопарк-3. Щоправда, останніх встигли виготовити лише кілька штук.

Водночас після початку війни на Донбасі ЗСУ отримали американські контрбатарейні радари AN/TPQ-36, AN/TPQ-48, AN/TPQ-49, які є значно компактнішими та ефективнішими за старі радянські розробки.

AN/TPQ-36, наприклад, може одночасно сигналізувати про вогонь з кількох ворожих позицій на відставні до 24 км.

AN/TPQ-48 та AN/TPQ-49 мають менший радіус виявлення - до 10 км. Їх використовують переважно проти мінометів, але натомість вони легші та мобільніші.

З початком повномасштабного вторгнення Росії кількість американських контрбатарейних радарів у ЗСУ зросла, кілька їх Сполучені Штати передали в одному пакеті з гаубицями M777, й ці поставки мають продовжитися у майбутньому.

Разом з тим залишається під питанням, чи вистачає всіх цих радарів, щоб справді наситити ними лінію фронту.

Постачати контрбатарейні радари обіцяє і Німеччина. У її випадку мова йде про потужні системи COBRA з оглядом цілей до 100 км. Щоправда, німецьких радарів також навряд чи буде більше, ніж кілька штук.

"Орлани" і "Мста"

Величезною проблемою для ЗСУ залишаються російські безпілотники "Орлан-10".

"Треба усвідомити, що росіяни винайшли "ідеальну формулу" для існуючих умов: зв'язок БПЛА (передусім "Орлан-10") з САУ "Мста", а також іншими гарматами та СРЗВ "Смерч" і "Ураган". При цьому час від виявлення цілі до ураження скоротився до мінімальних значень. І мова вже не про хвилини, а про десятки секунд", - каже Paolo Lumiere.

За його словами, росіяни майже повністю автоматизували процес отримання координат цілі від безпілотників та налаштування стрільби відповідної артилерії. А видача цілевказання за допомогою "Орланів" до артилерійських розрахунків відбувається дуже швидко.

"З моменту, коли оператор безпілотника побачив ціль і клікнув мишкою, пройде, нехай, п'ять секунд, доки ці координати отримає артилерійський розрахунок і вони перетворяться на налаштування для стрільби. Якщо навіть конкретна САУ, гармата чи СРЗВ не оснащена автоматичною системою наведення, її роль виконує умовний "Іван". Це те, що ще відрізняє армію РФ від НАТО: просто замість сервомоторів і плати з електронікою - солдат, який крутить ручки наведення фізично", - пояснює Paolo Lumiere.

"Решта засобів РФ практично ідентичні з НАТО: електронні калькулятори, метеостанції, gps-позиціонування. Так, це трохи повільніше за автоматику НАТО, але не принципово, різниця секунд 20. Тож в "ідеальному випадку" після появи цілі на полі бою, через 25 секунд в неї вже може летіти російський снаряд або пакет ракет. І, залежно від дистанції, ще за 20-30-40 секунд може відбуватися ураження. Звідси і випадки ураження цілі через 46 секунд з моменту прибуття на позицію", - додає він.

Брак точності російські артилеристи традиційно компенсують кількістю стволів та випущених снарядів. Російський військовий оглядач Олександр Тімохін так описує одне з типових супутникових фото з сотнею вирв від обстрілів армії РФ: "Видно, що снаряди доводиться буквально сипати і не завжди точно по цілі".

"Попри простоту й примітивізм, БПЛА "Орлан-10" чудово виконує свою роботу з точки зору витраченого ресурсу й отриманого результату", - констатував голова фонду "Повернись живим" Тарас Чмут в ефірі "Еспресо".

Осліпити російську артилерію

"Орлани" і подібні БПЛА - це один кінець цієї смертельної зв'язки. Не стане "Орланів" - артилерія ворога осліпне. Тому нейтралізація "Орланів" зараз - основна задача. Так би мовити, на ближньому до нас кінці", - говорить Paolo Lumiere.

"Звісно з "Орланами" можна ефективно боротися за допомогою мікрохвильових радарів і скорострільних зенітних гармат з пучковими таймерними боєприпасами типу Rheinmetall", - перераховує він варіанти, згадуючи про зенітні комплекси на зразок німецько-швейцарських Oerlikon Skyranger з 35-мм снарядами, які програмують на підрив максимально близько до повітряних цілей.

Проблема, однак, у тому, що передавати ЗСУ технологічні та досить рідкісні "Ерлікони" ніхто не планує.

"Та і невідомо, чи здатний блок НАТО протистояти кількісно, адже такими системами довелося б наситити величезну площу поля бою", - додає блогер.

А тому єдиним реальним виходом для ЗСУ зараз є постачання переносних зенітних комплексів (ПЗРК), які здатні, у тому числі працювати вночі.

"На майбутнє ж, боюся, що без негайного запуску і нарощування виробництва ПЗРК членами НАТО, ПЗРК на планеті закінчаться раніше, ніж безпілотники у Росії", - припускає Paolo Lumiere.

"Також назріла модернізація або розробка спеціалізованих ПЗРК для знищення саме БПЛА. Ефективніших, а головне - дешевших", - радить він.

Інший напрямок для протидії "очам" російської артилерії - розробка безпілотників, які б збивали "Орлани".

"Дрон-перехоплювач "Орланів" - це те, над чим зараз екстрено ведуться розробки різними колективами в Україні. Але технологічна допомога союзників в цьому питанні була б вкрай бажаною", - каже Paolo Lumiere.

А поки "Орлани" постійно баражують в небі над полем бою, українській артилерії варто не забувати про метод, який так само походить з війн минулого, - маскування.

"Зараз у цьому допомагають квадрокоптери. Артилеристи постійно роблять обльоти своїх позицій та перевіряють, щоб з повітря не було нічого помітно", - розповідає волонтер Павло Нарожний.

Воюючи наполовину війну не виграти

Згаданий на початку військовий оглядач Євгеній Федоров закликає своєю російську аудиторію "віддати належне українським артилеристам", які за роки війни на Донбасі "навчилися бити точно по цілях", у тому числі - завдяки контрбатарейним радарам та дронам-коригувальникам.

"Але точність української артилерії не має масового характеру на фронтах", - вважає російський експерт.

У Росії розуміють, що всі можливі технічні рішення протидії їхній досить простій тактиці "вогняного валу" не будуть ефективними, поки не стануть масовими.

"Перед тим, як говорити про конкретні технічні засоби протидії артилерії, включно з контрбатарейними радарами, треба усвідомити, чи працюють західні концепції взагалі? Особливо в умовах обмеженого, часто поштучного, їхнього надання Україні", - запитує Paolo Lumiere.

"Адже ніяка навченість розрахунку несамохідної гармати М777 не допоможе в умовах тотальної переваги "Орланів" і кількісної переваги артилерії ворога, нерідко самохідної, а також переваги авіації. Навіть ідеальний персонал не впорається за 46 секунд. Причому у випадку з протидією "Смерчам" та "Ураганам" у M777 немає переваги в далекобійності", - додає він.

Інші отримані від західних союзників артилерійські системи, такі як німецькі PzH 2000 чи польські Krab, поки що важко брати в розрахунок стратегічно через надто малу їхню кількість, яка не перевищує двох десятків для кожного виду.

Але навіть сотня M777, які вже є у ЗСУ, - це не та кількість, яка здатна переламати ситуацію у боротьбі проти російської артилерії.

"Концепція поодинокого чи побатарейного використання М777 у контрбатарейній боротьбі з РФ не працює навіть математично - без комплексу всіх інших, поки що не наданих Україні, чи наданих поштучно засобів. M777 - хороша і потрібна гаубиця, вона може виграти якусь конкретну дуель. Але концептуально вона не впорається", - вважає Paolo Lumiere.

За його словами, головне - "щоб західні союзники України усвідомили: війну неможливо виграти, воюючи наполовину чи навіть на три чверті".

І саме тому на полі бою десь під Золотим чи Сєвєродонецьком не працювали жодні західні концепції ведення бою.

"У таких умовах у НАТО просто немає концепції, що протиставити тисячам російських стволів з минулого століття", - констатує Paolo Lumiere.

"І якщо не почати постачати на повну весь спектр озброєнь (включно з ракетами Tomahawk) і без обмежень по дальності, то тоді потрібно вже надавати Україні специфічні типи зброї, такі як ударні безпілотники Harop. Чи щось цілком нове і відмінне, здатне вдарити по іншому кінцю зв'язки "Орлани"-"арта" - по самих стволах на дистанціях 30-40-90 км", - додає він.

"Ще один варіант - опосередкований: працювати по логістиці й тиловим складам боєприпасів. Надії на це покладені на HIMARS", - резюмує Paolo Lumiere.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!