Блог психолога: як говорити з людьми, що пережили важку втрату

  • Психотерапевтка Оксана Єфремова
  • для BBC News Україна
Мати й донька

Автор фото, Getty Images

Триває війна, забираючи найдорожче. Наша боротьба продовжується - і не лише на фронті, а й в наших серцях. Боротьба за свободу, людяність, етичність і право на гідність.

Шкода, що не всі розуміють, що таке біль, що таке етичність, турбота про інших і людяність. Що вриватися в лікарню, в реанімацію, до людини, яка втратила дитину, і добивати її емоційно, знімаючи горе на камеру заради крутих кадрів, - жорстоко, цинічно і нелюдяно. Що ці кадри - не інструмент для кращого фінансування, а демонстрація безсердечності.

На жаль, війна приносить багато горя, болю, смертей, втрат і смутку.

І нам усім варто бути особливо чуйними й чутливими одне з одним. Щоб не зробити гірше, щоб не принести більше болю, щоб не нашкодити.

Людина, яка переживає втрату, потребує підтримки, простору, де вона може дозволити горю робити свою роботу.

Тому дуже важливо не знецінювати ці почуття. Не поспішати. Не вимагати неможливого.

Ми вже писали про цю складну тему, як пережити втрату. Але зараз я хочу поговорити про те, як пережити, коли горе у когось з близьких.

Горе - це важкий, але важливий етап. І воно потребує багато сил і ресурсів. І часу. Горе не може поспішати.

Тож спершу вам потрібно знайти в собі сили для підтримки. Відчути свій обсяг ресурсу, яким ви готові поділитися.

Кожен переживає горе по-своєму

Автор фото, iStock

Підпис до фото,

Кожен переживає горе по-своєму, навіть якщо іноді можна вивести якісь закономірності. Кожен проходить свій шлях

Що ви можете зараз?

Вислухати? Не поспішайте.

В горі важливо виплакатись й виговоритись. Про біль і втрату. Про смуток, про втрату всього, що було. Але важливо згадувати й про те цінне і тепле, хороше і значуще, що пов'язане із загиблим. І про те, що допоможе нести у своєму серці любов до цієї людини.

"Не сумуй", "випий і забудь", "скільки можна", "у тебе ще буде інший", "добре, що є ще діти", "а от у мене була історія", "а от іншим ще гірше" - це не про підтримку. Це про знецінення, про уникнення реальності та про консервацію горя. Від цього - ще болючіше. Це будує стіну нерозуміння і відчуження, а самотність - найгірше, що може відчувати людина у горюванні.

Допомогти з конкретними завданнями? Добре.

Поясніть, яку частину завдань, наприклад, з документами, ви готові взяти на себе, щоб зменшити навантаження. Людина в горі потребує підтримки і допомоги надійних людей, яким можна довіряти. Бо проживати втрату, тверезо думати і логічно аналізувати, вчитуватись в юридичну документацію - складно. Так само складно може бути і в побутових аспектах. Ви можете робити щось разом, залучати близьку людину до простої діяльності, щоб відчути плече і присутність.

Не треба намагатись штучно відвертати, жартувати, удавати, ніби нічого не сталося. Але якщо вам особисто важко бути емпатійною підтримкою, ви можете прямо сказати про це, і побути "руками й головою". Це чесніше і краще, ніж награна спроба розважити.

Просто побути поруч мовчки? Теж важливо.

Обійняти, заварити чай, посидіти поруч. Краще щиро зробити те, що у ваших силах, ніж намагатись зробити неможливе.

Навіть якщо ви малознайомі, просте сердечко підтримки і повага до чужої жалоби - важливі й цілющі.

Горювання - природний процес. Болючий. Але важливий. Не варто консервувати біль алкоголем чи чимось іншим. Не вимагайте тут і тепер жити так, ніби нічого не сталось. Не патологізуйте смуток. Горе - це форма вияву любові.

Переберіть разом фото. Зробіть разом щось про життя і цінності. Допоможіть прожити свій ритуал прощання із загиблим. Війна не завжди дає можливість навіть нормально попрощатися з дорогими людьми. Можливо, ви зможете допомогти це зробити, посадивши разом дерево, чи відпустивши кораблик за течією - у кожного може бути свій особливий спосіб, і ви можете бути в цьому підтримкою й опорою.

Якщо у вас є на це власні ресурси, зверніть увагу на те, як сприймає людина це горе. Часто провина вцілілого не дає можливості пережити втрату і знайти в серці місце для теплої пам'яті. Треба бути особливо обережними і чутливими, щоб це помітити і допомогти подолати цей важкий стан.

Женщина

Автор фото, PA

Важкі, травматичні втрати дають нам відчуття самотності. І наше завдання - бути поруч. Дати відчути плече й підтримку, щоб розділити горе.

Однак, якщо ви помічаєте, що ваша близька людина замикається в собі, не може ні їсти, ні спати, не бачить сенсу жити далі, або має думки про те, щоб піти з життя, - зверніться по допомогу до психотерапевта.

У пережитті втрати ми дуже вразливі, тож будьмо турботливими й уважними до наших близьких. Ми потрібні одне одному. І ми маємо вижити й жити. Щоб пронести пам'ять про тих, кого ми втратили. Щоб далі творити життя.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!