Чи можуть військові використовувати школи і лікарні

Міжнародна організація Amnesty International звинуватила ЗСУ у невиправданому розміщенні військових баз в школах і лікарнях. Звіт правозахисників отримав підтримку Москви та обурення Києва. Згодом Amnesty висловила жаль, що її звіт завдав болю українцям, але не відмовилася від своїх оцінок.

Чи справді така тактика порушує норми міжнародного гуманітарного права? І чи є їй альтернативи?

"В такому режимі й працюємо"

Щоранку Катерина Андріївна (ім'я змінене з міркувань безпеки), співробітниця навчального закладу в обласному центрі на півночі України, приїжджає до себе на роботу. Першими вона зустрічає не своїх колег чи охоронців, а військовослужбовців Збройних сил.

Її заклад не має відношення до підготовки кадрів в сфері безпеки і оборони та не є важливим стратегічним об'єктом.

На період літних канікул навчання в ньому не ведеться. Перебування учнів в закладі навесні також було мінімізоване через карантин.

Але фактично з початку повномасштабного вторгнення Росії педагогічний колектив поставили перед фактом - частину будівлі будуть використовувати ЗСУ. Заходити туди заборонено, запитувати мету і терміни перебування "в гостях" солдатів теж не можна. Контроль на вході посилено.

"В такому режимі ми й працюємо зараз. Готуємось до нового навчального року, приймаємо абітурієнтів і таке інше. Військові на це не зважають, живуть у своїй частині будівлі, перетинаються з нами тільки хіба що під час обіду в столовій", - розказує Катерина ВВС News Україна.

ВВС News Україна відомо, що цей випадок не поодинокий. Українські військові як в містах біля фронту, так і у відносно безпечних регіонах інколи розміщують свої підрозділи в цивільних установах. Це робиться для розосередження особового складу, а також для облаштування оборонних позицій на стратегічних напрямках.

Критика з боку Amnesty

"Українські війська поставили під загрозу цивільне населення, створивши бази та застосовуючи системи озброєння в населених житлових районах, зокрема в школах і лікарнях, при відбитті російського вторгнення", - запевняє центральний офіс Amnesty International.

Українське представництво організації відмежувалось від цього звіту, а його керівниця Оксана Покальчук публічно повідомила про звільнення.

Amnesty International, зокрема генеральний секретар організації Аньєс Калламар, вважає, що вказані дії українських військових є невиправданими і несуть загрозу цивільному населенню.

Крім того, це начебто є порушенням норм міжнародного гуманітарного права.

"Військові ніколи не повинні використовувати госпіталі у війні, й повинні використовувати школи чи цивільні будинки лише як крайній засіб, коли немає життєздатних альтернатив", - вказує Калламар.

Міжнародне гуманітарне право (МГП), в першу чергу Женевські конвенції і протоколи до них, зосереджене на захисті жертв збройних конфліктів. Це фактично перелік обмежень і заборон для військових, що мав би убезпечити цивільне населення від руйнівних наслідків війни.

Але серед них немає прямої заборони на використання медичних і навчальних закладів у військових цілях.

При цьому МГП містить наполегливі застереження для збройних сил уникати цього і не встановлювати позиції в густонаселених районах. Адже дислокація армійців у цивільних закладах автоматично переводить їх у статус законних військових цілей для противника.

Слід зауважити, що школи настільки часто ставали жертвами військових конфліктів, що в 2010 році за сприяння ООН була створена Глобальна коаліція на захист освітніх установ від нападів (GCPEA). В рамках її роботи уряди Норвегії та Аргентини розробили "Декларацію про безпеку шкіл" і спеціальні вказівки, як захистити навчальні заклади від перетворення на мішені в збройних конфліктах.

Її підписали 114 держав, серед яких і Україна (в листопаді 2019 року). Росії серед підписантів немає.

Ключове положення цих документів: діючі школи і університети, навіть на канікулах, не повинні використовуватися військовими для своїх потреб під час збройного конфлікту.

Покинуті заклади можуть застосовуватись для таких цілей, але лише мінімально можливий проміжок часу і винятково у разі відсутності альтернативи.

Якщо все-таки школа перетворилась на військовий об'єкт, то противник має заздалегідь попередити свого ворога, що планує завдати удару по ній.

Amnesty International у своєму звіті нагадує, що Україна є підписантом цієї Декларації і взяла на себе певні зобов'язання. Використання учбових закладів для військових цілей є суттєвою загрозою для цивільних, кажуть в організації і додають, що українські сили, за їхніми даними, не попереджають громадян про загрозу і не допомагають їм евакуюватися.

Українська влада ці закиди заперечує.

Президент Володимир Зеленський заявив, що Amnesty "перекладає відповідальність з агресора на жертву", міністр оборони Олексій Резніков вважає, що організація "втратила адекватність", а голова МЗС Дмитро Кулеба назвав звіт "маніпулятивним".

В самій організації теж далеко не всі погодились з висновками головного офісу. У відставку, крім керівниці українського бюро, подав також співзасновник шведського підрозділу Amnesty International Пер Вестберг.

Російські ЗМІ масово розповсюдили звіт Amnesty зі звинуваченнями щодо українських військових. Це вони подали як підтвердження законності атак РФ на пологові будинки, школи і дитячі садочки в містах України.

Вимушена тактика

Та чи можливо в умовах сучасних війн, навіть при великому бажанні однієї зі сторін, дотримуватися усіх норм міжнародного права?

Опитані ВВС News Україна експерти скептично налаштовані щодо цього.

"Під час оборонної міської війни, яку ми бачимо на прикладі України, я вважаю, що це неможливо", - пояснює Натія Сескуріа, представниця Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (Royal United Services Institution - RUSI). Цей заклад є найстарішим у світі та провідним аналітичним центром у сфері оборони та безпеки Британії.

За словами експертки, Росія постійно бомбить українські міста, завдаючи ударів по невійськовій інфраструктурі та використовуючи "надмірну силу" для захоплення населених пунктів.

Для українських сил, каже Сескуріа, немає альтернативи, окрім розміщення в містах, які вони захищають.

За інших обставин російські війська змогли б досягти своїх цілей із меншими зусиллями.

"Саме тому звіт Amnesty International є таким проблематичним, звинувачення відірвані від поточної реальності та демонструють відсутність розуміння характеру війни, яку Збройні сили України мають вести, щоб захистити свою країну та громадян", - вказує аналітик RUSI.

На її думку, українська армія цілком законно може використовувати цивільні об'єкти, такі як школи та музеї, доки вони не функціонують.

До того ж вона нагадує, що українська влада неодноразово закликала цивільне населення негайно евакуюватися з прифронтових міст.

При цьому "примусове переміщення" цивільних з цих регіонів буде вважатися знову ж таки порушенням норм Міжнародного гуманітарного права. Отже, резюмує Сескуріа, українська сторона повинна сприяти і спонукати громадян покинути прифронтову територію, але вона не може змусити їх виїхати.

Те, як російські сили ведуть цю війну, робить дуже складним і нереальним для українських сил уникнення цивільних об'єктів для оборони, наголошує експерт.

Як воюють інші?

Але ця проблема актуальна не лише для російсько-української війни, пояснює військовий аналітик і історик Михайло Жирохов.

В кожному збройному конфлікті останнього сторіччя сторони допускали порушення норм міжнародного права, навіть якщо робили зусилля, щоб уникнути цього.

"Якщо говорити про війни ХХ-го сторіччя, то таких умов "стерильних" не було жодного разу. Тобто, щоб сторона, яка обороняється, не використовувала будь-які елементи цивільної інфраструктури", - каже він.

Наприклад, американські війська в Афганістані (з 2001 по 2021 роки) робили спроби убезпечити цивільне населення, згадує експерт. Вони намагалися розміщувати свої опорні пункти за межами населених пунктів.

Але, по-перше, рівень урбанізації в Афганістані значно менший ніж в Україні, по-друге, зафіксовані випадки, коли американські військові все-таки змушені були використовувати цивільні об'єкти під час бойових дій.

Збройні сили СРСР, що теж воювали в Афгані в 1970-80 роках, не переймалась такими питаннями як міжнародне право, каже Жирохов.

"Радянські війська використовували в Кабулі всю цивільну інфраструктуру, яка була доступна, - зазначає він. - Зокрема базувалися в міжнародному аеропорту".

Так само діяли російські військові під час воєнних кампаній в Чечні і Сирії.

Серед сучасних збройних конфліктів можна відмітить протистояння Ізраїлю і Палестини. До прикладу, чи не кожен ізраїльський обстріл Сектору Газа призводить до жертв серед цивільного населення, вказує Жирохов. Це пов'язано з великою урбанізованістю і щільною заселеністю території.

"Під час війни межа між цивільною і військовою архітектурою дуже хитка. Інколи її майже неможливо визначити. Наприклад, для противника це база територіальної оборони, а для нас - будівля школи", - пояснює історик Жирохов.

Чи будуть наслідки?

Слід зазначити, що про можливі порушення міжнародного права з боку українських сил, хоч і в "значно менших масштабах" ніж російських, говорить не лише Amnesty International, але й профільне управління ООН.

Так, у червневому звіті управління верховного комісара ООН з прав людини йдеться про один випадок, коли, ймовірно, українські військові використали цивільний об'єкт як "живий щит".

Мова йде про будинок для людей похилого віку біля містечка Кремінна на Луганщині. На початку березня, коли активні бойові дії наблизилися до цієї установи, її керівництво зверталося до місцевої влади з проханням евакуювати пацієнтів. Але цього не було зроблено, бо начебто ЗСУ замінували і заблокували дороги.

Спостерігачі ООН також стверджують, що українські сили зайшли на територію пансіонату і вели звідти перестрілку з наступаючими російськими військами.

Хто зробив перший постріл, міжнародні монітори так і не встановили.

Від обстрілів в цивільній установі почалась пожежа, вижили лише 22 пацієнти з 71.

Київ з 2014 року неодноразово заявляв про важливість і свою прихильність до міжнародного гуманітарного права. Були розроблені документи для його імплементації, посилено його вивчення і контроль за дотримання у військах.

Певні проблеми із застосуванням МГП можуть бути пов'язані зі зміною державного органу в Україні, що відповідає за його імплементацію. Раніше за це відповідав мінюст, а останніми роками питанням опікується міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Очільниця відомства, віцепрем'єрка Ірина Верещук, до речі, розкритикувала звіт Amnesty, хоча і висловила думку, що правозахисники допустили помилки не спеціально.

"Їх заяву можна зрозуміти так, що нібито українська армія створює небезпеку для українських громадян. Не думаю, що ця правозахисна організація хотіла зробити щось погане. Може, це невдалий підбір слів або, може, невдалі акценти", - зазначила вона в фейсбуці.

В мінюсті тривалий час профільним заступником, що відповідав за сферу міжнародного гуманітарного права, був Сергій Петухов. Він пропрацював в міністерстві з 2015 до 2019 року.

Юрист Петухов каже ВВС News Україна, що тоді на регулярній основі комунікував з міжнародними організаціями, що стежили за дотриманням МГП, зокрема, з моніторинговою місією ООН.

Вона в своїх звітах, каже він, обов'язково відображала позицію українською влади з тих чи інших питань, а також перед публікацією заздалегідь надсилала Києву фінальну версію документа.

Це той аспект, який зараз проігнорувала Amnesty, як і очевидні докази евакуації цивільних з зони бойових дій.

"Саме через це їхній звіт вийшов таким неадекватним даній ситуації", - наголошує він.

За порушення міжнародного гуманітарного права передбачена кримінальна відповідальність, як самих військових, які це вчинили, так і командирів, які надали наказ.

Теоретично, дії окремих військовослужбовців ЗСУ можуть стати об'єктом розгляду в Міжнародному кримінальному суді, який вже розслідує дії сторін в російсько-українській війні.

Але експредставник мін'юсту впевнений, що системних порушень міжнародного права в діях українських армійців немає.

"Я не бачу підстав для хвилювань", - заспокоює Сергій Петухов.

"Міжнародний кримінальний суд проводить незалежне розслідування ситуації в Україні, звісно, що Amnesty, як і будь-яка інша неурядова організація, може надіслати свій звіт до суду. - пояснює він. - Але враховуючи ту методологію, яку вони використали, я не думаю, що це буде прийнятним доказом, бо там немає якихось конкретних підтверджень. Тому юридично ці недолугі звинувачення не вплинуть на позицію МКС, а політично, так, вони вже мали резонанс".

Український центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки запевняє, що Amnesty International використала для підготовки свого звіту свідчення очевидців, які були надані під тиском, а тому не можуть вважатися об'єктивними.

Вже п'ять років у Збройних силах України діє чітка інструкція про порядок виконання норм міжнародного права.

Вона передбачає посаду спеціального помічника командира з юридичних питань. Такий помічник має бути долучений до планування військових операцій і перевіряти їх на відповідність нормам МГП. Якщо командир ігнорує застереження юриста і не усуває порушення, той забов'язаний поскаржитись вищому керівництву.

В інструкції також є один з головних постулатів сучасних правил війни: цивільний об'єкт, залежно від умов обстановки, "може стати воєнним". Але у разі сумнівів щодо його використання у воєнних цілях він в першу чергу вважається цивільним. А значить, не може бути мішенню для нападу.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!