Книга року ВВС-2021: інтерактивний путівник

До книжки "Збитошна пора" увійшли переважно автобіографічні оповідання автора, в яких багато гумору та веселих пригод. Окрему рубрику складають любовні історії, які траплялися з автором в різний час.

Артему Щербакову двадцять три роки, він щойно переїхав до Києва у пошуках себе. Безробітний, вписався у друга. Артем починає вести щоденник і адресує його батькові, з яким ніколи не бачився. Він записує все, що пережив. Про що він може розповісти у свої 23 роки? Як він народився в пустелі Туркменістану і у дев’ять років наново вчився ходити після травми. Як займався рейдерством у Маріуполі, торгував наркотиками і працював офіціантом. Шукав щастя в Америці, де одного разу олень, що вискочив із лісу, зжер його труси. Як продавав крадене армійське паливо в секторі "М", побачив українську війну і став секретним агентом. Ненадовго. І не зовсім секретним. Як звабив багато жінок - майже як у історіях про Джеймса Бонда. Головний герой зростає в епоху повалених режимів і розмитих цінностей, шукає себе і своє місце по-всьому світу. Усі його історії правдиві. Як і будь-які історії про секретних агентів.

Це історія про хлопця на ім’я Тимофій. Або ж – Тимко. Його юність акуратно розтягнулася на буремні дев’яності в провінційному місті, а молодість прийшла разом із переїздом до столиці й неспокоєм початку нульових. Це вкрай проста і щира історія дорослішання на фоні непростих часів. З першими закоханостями, бешкетом, літніми таборами й усіма відповідними незручностями. А ще в цій історії багато спорту: трохи футболу, а тоді карате і зрештою – боксу. Спорту, що виявляється надійним щитом, за яким у безпеці проростає ліризм – щоб, наснажений за ці роки накопиченими переживаннями, зануренням у світ залишених дідом книжок та спогадами про дитинство, розквітнути творчим поривом, який уже не стримати.

У цій збірці оповідань Галина Крук воєдино сплетені ніжні, інтимні, а часом і моторошні переживання. Герої книжки десь бродять поміж нас, однак лиш на цих сторінках ми зможемо прочитати їхні думки. Тут і карантинні хроніки зі справжніми тривогами і розрадами, які довелося пережити кожному з нас. І відчуття втрати, коли замість людини залишається лише стара фотокартка. І телефонні розмови, які все ніяк не можуть відбутися, бо абоненти один для одного недоступні…
Спокусливі, емоційні, близькі – історії в "Хто завгодно, тільки не я" зіткані з почуттів. І, попри назву, вони про нас. Саме про нас.

Козак-вивідувач Дмитро Шершень і француз-фортифікатор Клод де Л’Ампік, герої роману "Слуги яструба і лілей", знову подорожують землями України і виходять неушкодженими з численних небезпечних пригод. Улітку буремного 1678 р. друзі мандрують Диким Полем, б’ються на смерть з турками в обложеному Чигирині, розплутують загадкове вбивство у Києві. Це історія про те, як досягати перемог за найважчих обставин, історія, яку можна і треба читати без брому.

Чим може обернутися інтернет-знайомство з юною та вродливою іноземкою? Звісно ж, коханням усього життя! Принаймні так вважає 43-річний Клаус Отто Бах, мешканець німецького містечка Кіля. Клаус полишає все і прямує до чужого краю з єдиною метою - відшукати жінку своєї мрії, зв'язок із якою випадково обірвався. На його нещастя, цим краєм виявилася велика і незбагненна, щедра та неприборкана Україна. Так, Клауса називатимуть "останнім романтиком". Так, з нього глузуватимуть не лише випадкові знайомі, але й сама доля, підкидаючи все нові пригоди та випробування. Але наш "сучасний Дон Кіхот" не відступить. І врешті доля змилостивиться, подарувавши Клаусові вистраждану та солодку мить щастя, а читачеві найнесподіваніший з усіх можливих фінал.

"Фуга 119" – книга про ворожий полон, куди потрапили добровольці батальйону "Донбас" після боїв у місті Іловайськ. Реальність, яку неможливо передати традиційними формами написання. Переосмислення та пошук нового привів автора до застосування принципу побудови фуги – поліфонічного музичного твору. Структура книги орієнтована на подвійну (двотемну) триголосну фугу з кодою. Це дає змогу повною мірою передати сплетіння болю та жаху – звичної буденності полону, де вихід можливий тільки через смерть. "Фуга 119" є прямим продовженням книги "Танець смерті" та являється другою у майбутній трилогії "2014".

Зоїку близько чотирьох тисяч днів, і таке ім’я хлопець обрав собі сам. Просто спочатку в його сім’ї помирає собака, а трохи згодом помирає Дід. Після смерті Діда родина починає розпадатися. Зоїк забуває минуле, але пам’ятає, що винен у тому, що сталося. Єдиний, хто знає, як усе було насправді, це друг на ім’я Малюк, якого він ніколи не бачив. З його допомогою Зоїк намагається все виправити. Він шукає місце для смерті Діда у своєму житті, а з нею і відповідь на питання – чи насправді любов означає жити довго та щасливо?

Не дивно, що першою російською навколосвітньою експедицією командували німець та українець – саме українці та німці будували Російську імперію. Дивно те, як росіяни вміють привласнювати й робити "русскими людьми" всіх успішних діячів, навіть якщо прізвище одного з них фон Крузенштерн і він естляндський барон, а іншого – Лисянський і він з козацького полкового міста. В усіх біографіях Лисянського Ніжин проходить скоромовкою і нічим не відрізняється від якогось російського містечка, а з Крузенштерном його знайомлять вже перед самим відплиттям експедиції з Кронштадта, попри те, що вони разом вчилися в Морському кадетському корпусі, воювали й були на багаторічній практиці в британському флоті.
Антон Санченко взявся реконструювати початки зіркової кар’єри майбутнього кавалера ордену Святого Георгія, власника іменної золотої шпаги, капітана першого рангу Юрія Лисянського. У результаті вийшла захоплива й дотепна розповідь про доленосні застілля і правильно вибраного кума, про користь вивчення іноземних мов і морську термінологію, про бригантини на річці Остер та алкогольні коктейлі на фрегаті "Луазо", про колекціонування морських їжаків і секрет ніжинської кабачкової ікри.

Це історія маленької жінки, якій довелося розбиратися з викликами долі по-чоловічому. Її єдиного сина, Омрина, вбили одноплемінники, свої. Поки він тонув, вони забивали його баграми, бо забирати в морських духів їхню здобич – погана прикмета. Але ще гірше – забрати в матері її дитину. Тому слід поквитатися з винними. З тими, хто правив те жорстоке дійство, і з тими, хто мовчки спостерігав. Поквитатися так, як заведено в її народу, коли за певних обставин люди - це неначе ще одна здобич. Свої чи чужі – однаково. Для когось це називатиметься помстою. Для неї – справедливістю.
Це історія, що починається в пізні радянські часи на холодному північному березі, де простіше зустріти вовка, аніж людину, а закінчується через багато років на півдні України.

У 2015 році Іван Гальчевський отримав стипендію на навчання в Інституті мистецтв Індонезії. Залишивши рідний Київ, він подався на Яву в надії отримати другу освіту та почати життя з чистого листа.
Тропічний острів швидко відкрився українцеві – подорожі, цікаві зустрічі та експерименти зі свідомістю стають частиною його життя. Доля зводить його з Індрою, яванським знахарем та духовним вчителем, який належить до містичної гілки індуїзму. Життя вчителя просякнуте мороком і чимось потойбічним; здається, він не належить до цього світу. Крок за кроком Індра посвячує Івана у багатовимірну яванську космологію і врешті дає йому спеціальну духовну практику.
Наважившись відкрити цей ящик Пандори, українець переживає справжнісіньку катастрофу та повну трансформацію особистості.