Не російський авангард. Що у Британії дізнаються про мистецтво України

Велична "Українська селянка" Володимира Бурлюка одразу задає тон усій виставці, в іншому залі не можеш відвести погляд від яскравого полотна Богомазова "Правка пил", і вже в останній секції впізнаєш роботу Єлеви – ці картини стали візитівками виставки про модернізм України, яка півтора року подорожує Європою.

У Лондоні виставлені 65 робіт, більше двох десятків імен, деякі не відомі навіть мистецтвознавцям.

"В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900 –1930-х років" називають першим масштабним показом мистецтва з України у Великій Британії.

Його довгий час вважали “російським авангардом”, однак під час повномасштабної війни, яку Росія веде проти України, багато чого змінюється.

Незнаний модернізм: Бомогазов, Єрмілов, Бурлюк і Бойчук

Зійшовши з шумної Пікаділі, у трьох затемнених залах Королівської академії мистецтв можна побачити, яким сміливим і новаторським було мистецтво України на початку переломного ХХ століття – коли була Перша світова, більшовицька революція, короткочасна українська державність, Радянський Союз і його швидко запущена репресивна машина.

Тут впізнавані і шановані на Заході Казимир Малевич та Олександра Екстер, менш відомі Василь Єрмілов, Олександр Богомазов, брати Бурлюки, розстріляні Бойчук і його учні, та інші.

Кубофутуристи, конструктивісти, експериментатори зібрані під одним визначенням "модернізм в Україні", що кидає виклик усталеному на Заході поняттю "російського авангарду".

"Це незнана частина європейського модернізму. Ми маємо надію, що за допомогою цих виставок ми повернемо її в контекст європейської історії мистецтва", – каже ініціатор і куратор виставки Костянтин Акінша.

Те, що цей пласт був невідомим, не є перебільшенням.

"Ще донедавна такої виставки не було би. Не лише тому, що Україна була туманною плямою в нашому однобокому уявленні про Європу, а ще й тому, що в історії модернізму, яку повторювали в наших книжках про мистецтво, не було жодного абзацу, жодного речення, жодної згадки про внесок України”, – пише про цю виставку оглядач газети Times.

Європейське турне виставки "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900–1930-х років"

Те, як у листопаді 2022 року картини вивозили з Києва під час масованого російського обстрілу, увійшло у драматичну історію створення цієї виставки. В європейських залах зберігати їх було безпечніше, кажуть організатори.

Першим містом був Мадрид. Потім Кельн, Брюссель і Відень, щоразу до експозиції додавали щось нове. І в першій половині цього року у віденському Бельведері відбувався найбільший показ – там зібрали понад сотню робіт: до основної частини привезли ще твори більш раннього періоду.

"Ми їхали до Відня із нашим сецесіоном – до Клімта з нашими клімтами. Це трохи лякало, але реакція була чудова. Зрозуміла візуальна мова була сприйнята як своя", – згадує про попередню виставку Акінша.

Уже після Відня виставку розділили на дві.

Основна частина, більш радикальна, до середини жовтня буде у Лондоні, який став п’ятим і наразі фінальним містом. Інша частина з "українськими клімтами" виставлена у Братиславі, а потім буде у Софії.

Загалом, як розповідає Костянтин Акінша, він хотів представити на Заході таку виставку ще до повномасштабної війни. Але тоді в різних країнах йому відмовляли.

Після 24 лютого 2022 це стало можливим і картини з київських музеїв потрапили до одних з найважливіших європейських мистецьких майданчиків.

В основі експозиції – роботи з Національного художнього музею і Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

"Мені дуже подобається секція з театральним дизайном. Він був такий вигадливий і захопливий. Наче ковток свіжого повітря у той час", – каже кураторка Анн Дюма з Королівської академії мистецтв.

Вона показує свої найулюбленіші роботи в цій експозиції: ескізи Анатоля Петрицького для опери "Сорочинський ярмарок".

"Він використовує багато технік з кубізму, зокрема паперовий колаж, і створює неймовірний дизайн. Все таке кольорове і дотепне. І передає характер персонажів", – каже британська дослідниця про вбрання Грицька і Хиврі.

Міф російського авангарду

Ця експозиція ставить під сумнів визначення "російського авангарду", який десятиліттями використовували для позначення робіт того періоду.

"Російський авангард – штучний термін, створений західним художнім ринком. Після кінця Радянського Союзу Росія дуже добре прийняла цей бренд і почала використовувати для нової пропаганди величності російської культури”, – каже Костянтин Акінша.

Він вважає, що міф про "російський авангард" зараз руйнується сам собою.

"Чому цього терміну не могло бути в Радянському Союзі? Ленін написав в одній зі своїх статей, що Комуністична партія – авангард робітничого класу. Був один авангард. Футбольні клуби "Авангард" у Радянському Союзі не були так названі на честь Малевича”, – сміється дослідник.

Чому українське мистецтво тривалий час вважали частиною "російського авангарду"?

"Не було достатньо обізнаності – не було достатньо публікацій англійською мовою про українське мистецтво. Але зараз це змінюється", – каже Дюма.

У 2017 році в цій же академії мистецтв відбувалась велика виставка "Революція. Російське мистецтво 1917–1932 років", в якій на чільному місці були роботи Малевича.

Чи змінили би щось тепер у підходах до тієї виставки?

"Напевно так. Ми би більше наголосили українську присутність", – відповідає Дюма.

Британський арткритик Вілл Гомперц у розмові зі мною каже, що ставлення до українського мистецтва змінюється повільно, тоді як термін "російський авангард" переосмислюється. Він сам використовував це узагальнене визначення.

"Уявлення про російський авангард міцно усталене у свідомості людей, і в моїй також. Зараз приходить усвідомлення того, що це насправді радянський авангард", – каже пан Гомперц.

Він вважає, що це пов’язано не лише з війною, але і з ширшим, загальним деколонізаційним рухом.

"Через війну зараз більш посилена увага, адже мистецтво, яке вважали російським авангардом, може бути литовським, українським, польським – вкоріненим у ці культури", – додає він.

Зараз є більше прагнення розібратися в тому, з чого ж складалося радянське мистецтво.

Водночас ця виставка, за його словами, показує діалог, що відбувався в Україні з тогочасним мистецтвом Західної Європи, і дозволяє подивитись на історію мистецтв з нових перспектив.

Сто років тому про українське мистецтво знали більше. Виставлене як у Парижі, так і на Венеційських бієнале, воно було частиною тогочасних пошуків нових стилів.

Битва за Малевичa і Екстер. Ідентичність художників

Як кажуть куратори виставки, вони не прагнули "націоналізувати" художників.

"Український контекст дуже важливий для Малевича, цього не можна ігнорувати. Але називати його винятково українським художником – напевно не правильно", – каже кураторка Катя Денисова.

Водночас помилково називати його лише російським художником, говорить дослідниця.

"Визначення "російського авангарду" призвело до апропріації митців. Олександра Екстер, Давид і Володимир Бурлюк, Василь Єрмілов, Казимир Малевич – їх вважають російськими митцями. Це велика помилка використовувати моноетнічні ідентифікації для митців того періоду", – говорить Денисова.

Важливо враховувати, каже вона, що художники працювали в Україні, яка була в складі імперій, Радянського Союзу.

Організатори виставки наголошують на тому, що представлені художники вплинули на розвиток українського мистецтва.

Як Олександра Екстер – ключова постать серед київських футуристів.

"Екстер багато часу проводила в Парижі, знала багатьох митців, які експериментували з кубізмом, футуризмом. І вона всі ці нові тренди привозила в Київ і знайомила художників з усіма новими надбаннями в мистецтві", – пояснює Денисова.

На виставці є роботи художників Культур-Ліги – єврейського об’єднання митців. Серед них був і Ель Лисицький, якого теж приписують до "російського авангарду".

"Ми хотіли дослідити Україну як простір міжкультурних обмінів", – каже кураторка.

Однак час для мистецьких пошуків закінчувався. У Радянському Союзі запанував єдиний дозволений стиль – соцреалізм, який не передбачав жодних експериментів.

Картини зі спецфонду Національного художнього музею України

"І ця робота була в нашому спецфонді, і ця", – каже директорка Національного художнього музею Юлія Литвинець на відкритті виставки у Лондоні.

Мистецтво, заборонене і призначене для знищення у Радянському Союзі, дивом уціліло.

Спецфонд створили у київському художньому музеї у 1937 році, у розпал репресій проти українських митців.

"Це був секретний фонд, в якому збиралися твори націоналістів, формалістів, ворогів народу. Ці твори підлягали знищенню", – каже Литвинець.

У спецфонд офіційно списали майже дві тисячі предметів, при тому, що під одним номером могли записувати до 25 різних одиниць, каже директорка музею.

У забуття потрапляли не тільки художні полотна, а ще твори народного мистецтва, архівні матеріали, обкладинки книг, фотографії. Навіть інвентарна книга цього фонду була засекреченою.

"Усі теперішні перлини, які можна споглядати на виставці, могли бути знищені, й цієї великої історії не було би", – каже Литвинець.

Знищити спецфонд одразу не встигли – почалася Друга світова.

Після війни, у 50-х роках, іншій спробі завадили працівники музею. Щоби врятувати роботи, вони зняли картини з підрамків, скрутили на великі вали і списали в неіснуючу "нульову категорію", про яку не потрібно було звітувати радянському керівництву.

Вже у незалежній Україні роботи зі спецфонду почали досліджувати, реставрувати і нарешті виставляти.

Ключовою подією у цьому стала виставка "Спецфонд" у Національному художньому музеї після Революції гідності.

Зокрема, на скручених валах знайшли пошкоджену часом роботу Костянтина Єлеви, який був відомий своїми пізнішими, спокійнішими пейзажами.

"Для мене було відкриттям, як він сміливо, вільно користується кольорами. В обліковій документації це ще значиться як портрет чоловіка. Але вже ставиться крапка і пишеться автопортрет", – каже директорка Національного художнього музею.

І, як каже Литвинець, у музеї ще залишаються декілька нерозкручених валів – періоду становлення соцреалізму.

Викреслені з історії. Репресовані бойчукісти

Але радянська влада змогла знищити спадщину одного з ключових українських художників того часу – Михайла Бойчука і його послідовників.

Художника, його дружину, його учнів розстріляли, а їхні стінописи зруйнували.

"Чому Бойчука не знали на Заході? Відповідь дуже проста. Бо речей не було. Дуже мало чого залишилося", – каже Акінша.

У Королівській академії мистецтв виставлена одна невелика картина Бойчука – "Молочниця", і поряд ще менші роботи його послідовників – Миколи Касперовича, Івана Падалки – всі вони були страчені.

"Після того, як були знищені їхні твори, їхні монументальні твори, вони взагалі випали з історії. І ця група напевно одне з найбільших відкриттів для західних мистецтвознавців", – каже Катя Денисова.

Ще одним нагадуванням про розстріляне відродження є портрет Михайля Семенка. Поета–футуриста, редактора журналу "Нова Генерація", в якому зокрема друкувався Малевич.

Це один з серії портретів діячів культури, які написав у Харкові Анатоль Петрицький перед хвилею репресій.

Але тоді як в інших країнах зацікавлені дізнаватися більше про Україну – потрібно більше власних досліджень українського мистецтва, кажуть куратори виставки.

"Після незалежності зробили важливі кроки. Це добре, але цього недостатньо", – говорить Костянтин Акінша.

Робити це тепер, в умовах повномасштабної війни, буде важче.

Виставка "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900-1930 років" у Королівській академії мистецтв триватиме з 29 червня до 13 жовтня 2024.

Фото з виставки: ВВС, Ангеліна Корба