Донбас-2014: як розгоралася велика війна

Рівно 10 років тому на частині територій Донецької та Луганської областей України відбулися "референдуми про самостійність" так званих "ДНР" та "ЛНР". Процедура мала мало спільного з легальним волевиявленням, незалежність "народних республік" до 2022 року не визнала жодна держава-член ООН. Проте референдуми стали важливою віхою в розвитку війни на сході України.

Лише через два місяці після цього ракета, випущена з території, підконтрольної "ДНР", збила малайзійський Boeing. Бойові дії протягом восьми років, аж до повномасштабного вторгнення Росії, забрали тисячі життів.

ВВС розповідає історію перших місяців заворушень та військового протистояння на Донбасі у фотографіях.

Читайте також:

Десятиліття потому. Що сталося з героями 2014 року?

"Референдум" про незалежність Донбасу. Як це було насправді в 2014-му

Коктейль "Кров москаля": чим лякають дітей у новому російському підручнику

З весни 2014 року у регіонах на сході України почалися заворушення. "Антимайдани", які збирали прихильників президента Віктора Януковича, стали посилюватися людьми та грошима з Росії. Потім, під прикриттям "народних революцій", частини Донецької та Луганської областей перестали підкорятися владі в Києві.

Одразу після анексії Криму "зеленими чоловічками" - Кремль не відразу визнав участь російських військових у захопленні півострова - у великих містах Східної та Південної України почалися зіткнення демонстрантів з місцевих "антимайданів" із владою.

Заворушення охопили Донецьк, Луганськ, Харків та Одесу. Протести швидко обросли російською символікою та проросійськими гаслами. Як пізніше згадували учасники та організатори цих протестів, Росія їх підтримувала грошима та людьми.

Рівень агресії зростав, а українська влада, шокована захопленням Криму та проведенням там "референдуму", часто не могла протиставити "антимайданам" нічого, крім неозброєних поліцейських кордонів.

У кількох випадках демонстранти громили будівлі міліцейських управлінь (Національна поліція України з'явилася у 2015-му), прокуратур, зривали українські прапори з регіональних адміністрацій.

Вже 7 квітня група активістів оголосила про створення так званої "Донецької народної республіки". У Луганську аналогічне утворення проголосили через три тижні, 27 квітня.

Однією з ключових дат в історії російської агресії на Донбасі вважають 12 квітня, коли кілька десятків добре озброєних людей захопили адміністративні будівлі у Слов'янську. Цими людьми, багато з яких були російськими громадянами і до того брали участь у захопленні органів влади в Криму, командував Ігор Стрєлков (Гіркін) - відставний полковник ФСБ Росії.

Пізніше він не приховував своєї участі в захопленні Слов'янська.

"Якби наш загін не перейшов кордон, в результаті все скінчилося б, як у Харкові, як в Одесі. Було б кілька десятків убитих, обпалених, заарештованих. І на цьому б усе скінчилося", - казав він.

Але, як і у випадку з захопленням Криму, Росія наполягала на тому, що все, що відбувається, - справа виключно внутрішньоукраїнська і є виплеском невдоволення місцевих жителів.

У Слов'янську барикади на в'їзді в місто часто охороняли люди в цивільному. Встановити, звідки вони і чи справді вони є місцевими жителями, було складно.

Протягом кількох тижнів влада в Києві втратила контроль над адміністраціями в деяких інших містах Донецької та Луганської областей. В обласних центрах панувало двовладдя.

Але кордон з Росією в Луганській області влада України вже не контролювала, і через нього проросійські угруповання отримували зброю та бійців.

Спроби Києва зупинити силою зміну влади успіху не мали - погано озброєні місцеві частини ЗСУ скаржилися на відсутність чітких наказів і часто ухилялися від збройного протистояння з "ополченцями" з числа місцевих жителів або бойовиків, що їх імітували.

Початок травня влада самопроголошених утворень використовувала для масових мітингів на підтримку "народних республік".

І в тій, і в іншій готувалися до голосування: при оголошенні про створення "Донецької народної республіки"заявили про проведення референдуму про самовизначення "ДНР".

Наприкінці квітня про підготовку аналогічного голосування оголосила і влада "ЛНР".

Як і у випадку з голосуванням у Криму, "референдуми" зовсім не відповідали міжнародним стандартам: не було жодної домовленості про плебісцит із владою України, була відсутня рівна можливість агітації для противників утворення "республік": у регіоні, де вже пролилася кров, розпочався масовий виїзд населення. Організатори "референдуму" не мали навіть доступу до актуальних даних про виборців.

Однак ніщо з цього не завадило: 11 травня в так званих "ДНР" і "ЛНР" пройшли голосування з неясною кількістю учасників і непрозорою процедурою підрахунку голосів.

Їхні результати нагадували підсумок "референдуму" в Криму: організатори оголосили, що 89% в "ДНР" і 96% в "ЛНР" підтримали акти про державну самостійність.

6 травня сепаратисти в "ДНР" зробили першу спробу захопити міжнародний аеропорт імені Прокоф'єва у Донецьку. Напад на аеропорт став першим випадком участі великої групи військових із Росії у боях на сході України та обернувся катастрофою.

Бої за аеропорт тривали вісім місяців, і в січні 2015-го влада України визнала, що більше не контролює навіть підступи до аеропорту. Він був повністю зруйнований.

Наприкінці травня 2014-го невизнані "народні республіки" контролювали території від узбережжя Азовського моря до Слов'янська та Краматорська та від кордону з Росією в Луганській області до західних передмість Донецька.

На цьому тлі в іншій частині України відбулися президентські вибори, на яких переміг Петро Порошенко.

З початку червня українська влада почала нарощувати сили на лінії зіткнення з бунтівними регіонами. Переговори з невизнаними "республіками" закінчилися нічим, і 1 липня, після закінчення оголошеного Києвом перемир'я, ЗСУ розпочали обстріл непідконтрольних владі України міст Донбасу.

На початку липня, попри допомогу зброєю та технікою з Росії, в результаті артилерійських обстрілів і ударів з повітря "ополчення Донбасу" стало втрачати території.

Намагаючись уповільнити просування українських військ до Донецька, сепаратисти підривали мости та мінували поля та дороги.

Ігор Стрєлков, який на той час став "міністром оборони ДНР", відійшов у Донецьк, попереджаючи, що невизнані республіки перебувають під загрозою оточення.

17 липня 2014 року в полі біля села Грабове впали на землю уламки пасажирського авіалайнера і тіла 298 осіб його пасажирів і команди, що летіли рейсом МН17 "Малайзійських авіаліній" з Амстердама в Куала-Лумпур.

Перехоплені телефонні розмови військових "ДНР" зі Стрєлковим і деякими кураторами в Росії показали, що в перші хвилини сепаратисти були впевнені, що поцілили у військовий український літак. Незалежні дослідження довели, що по "Боїнгу" стріляли з установки ППО "Бук", доставленої за кілька годин до цього з Росії.

Катастрофа МН17 стала найбільшим у світі інцидентом з ураженням цивільного авіалайнера військовими засобами.

Росія заперечувала і продовжує заперечувати відповідальність за цю катастрофу. Після кількох років розслідування суд у Нідерландах підтвердив, що ракету по "Боїнгу" випустили з території, підконтрольної "ДНР", з установки "Бук", що належала 53-й зенітній ракетній бригаді, дислокованій в районі Курська, яку доставили в район пуску ракети в день катастрофи та вивезли звідти на світанку наступного дня.

У листопаді 2022 року суд у Нідерландах заочно засудив Ігоря Стрєлкова, а також Сергія Дубинського і Леоніда Харченка до довічного ув'язнення за напад на цивільний авіалайнер і вбивство усіх, хто перебував на його борту.

Дубинський, колишній співробітник ГРУ Росії, був начальником розвідки "ДНР", а Харченко, громадянин України, - його підлеглим.

Протягом липня і початку серпня українська армія продовжувала витісняти сили "ДНР" і "ЛНР" і вийшла на кордони Донецька з півночі та заходу.

На початку серпня територія, яку контролювали проросійські сили, скоротилася вчетверо у порівнянні з початком збройного протистояння у квітні-травні.

Побоюючись остаточного розгрому сепаратистських сил на Донбасі, Москва надіслала їм на допомогу регулярні армійські частини. В результаті великий загін української армії потрапив в оточення і був розгромлений під Іловайськом, на південний схід від Донецька.

Ця поразка змусила українську владу розпочати переговори з "ДНР" та "ЛНР", які закінчилися підписанням мирних угод у Мінську.

Росія зуміла залишитися в ролі посередника, продовжуючи заперечувати, що забезпечує зброєю та бійцями сепаратистські утворення.

Тоді ніхто, включно з мешканцями Дружківки на Донеччині, не міг знати, що ці місця на вісім років опиняться на лінії зіткнення ніким невизнаних "республік" та України.

Нині Дружківка зазнає регулярних обстрілів російської армії, що веде наступ на позицію ЗСУ на третій рік повномасштабного військового вторгнення в Україну.

За оцінками ООН, з весни 2014-го і до кінця 2021 року війна на сході України забрала від 13 200 до 13 400 життів. Серед них - 4 200 українських військових, 5 800 військових так званих "ДНР" та "ЛНР" та військовослужбовців ЗС РФ та 3 390 цивільних.