Туреччина обирає опозицію. Що це змінює та чому партія Ердогана програла?

Результати останніх місцевих виборів у Туреччині вже назвали "політичним землетрусом" – партія влади зазнала найбільшої поразки за всі 22 роки свого існування. У новому відео та тексті ЄП пояснює, чи означає це, що владі Ердогана вже скоро може настати кінець.

1. Хоча 31 березня у Туреччині проходили місцеві вибори, їх від самого початку називали виборами національного значення. Адже вони мали показати актуальні настрої у турецькому суспільстві, задавши тон на наступні роки. Або принаймні – до наступних президентських та парламентських виборів, які мають пройти аж у 2028 році.

2. Вперше за дуже багато років опозиція – Республіканська народна партія – вийшла на перші позиції по всій країні, набравши 37,8% проти 35,5% у Партії справедливості та розвитку. Опозиція контролюватиме 35 адміністративних центрів з 81, включно з Анкарою, Стамбулом та найбільшими містами-мільйонниками країни, тоді як владні кандидати перемогли лише у 24.

3. Нинішній успіх опозиції пояснюється насамперед економічними проблемами. Нинішній результат став відповіддю на дуже високу інфляцію, девальвацію турецької ліри та погіршення купівельної спроможності турецького виборця.

4. Попри те, що нині Ердоган заявляє, що не збирається йти на новий термін у 2028 році, зараз у Туреччині обговорюють не просто нові зміни до конституції, а навіть написання нової. Відтак це могло би стати підставою для надання Ердогану можливості знову балотуватися на президентську посаду у 2028 році.

5. Але якщо цього не відбудеться, то у контексті того, хто може стати наступником Ердогана, найчастіше називають Сельчука Байрактара, засновника компанії "Байкар Макіна", добре відомої в Україні завдяки безпілотникам "Байрактар". Потенційний "наступник" Ердогана займає абсолютно проукраїнську позицію. Показово, що той факт, що він є зятем Ердогана, тут не має вирішального значення – адже Байрактар став успішним бізнесменом ще до цього шлюбу.

Що нам розповів Святослав Вакарчук?

Святослав Вакарчук останнім часом дає багато концертів на фронті й у тилу, в Україні і за кордоном. У Чернівцях перед концертом свого сольного благодійного туру він поговорив із письменником Андрієм Любкою. Ми ділимося з читачами скороченим конспектом найголовнішого з відповідей Вакарчука.

Про поїздки на фронт: Мені вони дуже потрібні, щоб відчути власну гармонію. Я зрозумів, що мої поїздки туди важливі хлопцям і дівчатам, бо вони дають ефект "make a difference". Це дуже надихає. Я в цих поїздках відчуваю свій сенс існування зараз.

Про концерти за кордоном і м'яку силу: Якщо ти їздиш туди просто сказати "Я з України", тоді, на жаль, це не працює. Тому що світ потребує того, щоб із ним взаємодіяли, щоб його зацікавили, щоб із ним могли розмовляти в прямому і переносному сенсі, зрозумілою йому мовою. Це має бути якісно. Це має бути щиро. Це не може бути кон'юнктурно. Якщо ви просто хочете паразитувати на темі війни в Україні, то це ведмежа послуга і самій країні, і вам, бо через це в підсумку нічого хорошого не буде.

Про свій похід у політику: Я більше не хотів би в своєму житті займатися політикою. Я вважаю, що те, чим я займаюсь зараз, є максимально ефективним, дає гармонію і реалізацію мені, а головне – станом на сьогодні приносить багато користі. Я в цьому абсолютно впевнений. Думаю, що в свій час зробив велику помилку, коли недооцінив рівень надії людей на конкретну особистість у політиці. Я недооцінив, наскільки на мене як людину багато хто покладав великі надії.

Про те, як протидіяти вигорянню: Головне – перестати жити завтрашнім днем, перестати жити вчорашнім днем. Треба жити сьогодні. Як тільки ми починаємо думати про те, як колись було добре, ми програємо. Як тільки починаєм думати: "Ой, як же ж воно буде завтра?", то теж програєм. Зараз такий час, коли треба сконцентруватися на сьогодні, в буквальному сенсі. 

Про "Місто Марії": Одного дня мені зателефонував заступник командира полку "Азов" Калина. З ним я на той момент не був знайомий. "Я дзвоню, бо в нас є прохання, ідея, було б дуже добре, якби ти написав пісню для нас чи про нас". (…) Через декілька днів ми цю пісню зразу зробили на репетиції і навіть не йшли в студію, а випустили її так. Тому я страшенно соромлюсь якості. Але я дуже радий, що вона була вчасно, тому що жодні два тижні затримки не мали би сенсу, якщо хлопцям вона була потрібною зараз.

Як депутати «Слуги народу» повертають Верховній Раді працездатність?

Наприкінці березня "Українська правда" в загальних рисах описувала передумови парламентської кризи. За збігом (?) обставин, саме після публікації УП керівництво "Слуги народу" та парламенту спробувало здійснити чергову спробу помирити всіх з усіма й напрацювати новий внутрішній "суспільний договір". Розповідаємо, як це відбувалось:

1. Одна з найгостріших претензій, яку висувають депутати й комітети Ради, що Кабмін ні в що їх не ставить. Є міністри та віцепрем'єри, яких за два роки повномасштабної війни депутати інакше як по телевізору і не бачили.

2. Щоб згладити це протистояння, спікер Ради Руслан Стефанчук і прем'єр Денис Шмигаль взялися організувати зустріч між керівництвом парламенту, главами комітетів і главою уряду та його віцепрем'єрами. Така зустріч відбулася в двадцятих числах березня, правда, замість показового акту єдності й порозуміння вона ледь не перетворилася на з'ясовування стосунків у форматі один на один.

3. Ідилію порушив перший заступник Арахамії Андрій Мотовиловець. Він згадав уряду все, що у депутатів накипіло. Віцепрем'єр з питань відбудови Кубраков щось намагався заперечувати, а Мотовиловець каже: "Саша, не починай, бо я тут зараз при всіх скажу, що я про тебе думаю, і це нікому не сподобається".

4. Зрештою після легких взаємних образ і докорів представники влади домовились "жити дружно" і принаймні ходити одне до одного на засідання та відповідати на запити.

5. Перші результати внутрішньопартійного порозуміння "слуги" мають публічно продемонструвати вже орієнтовно 10 квітня. Десь у ті дні Раду мають зібрати для голосування за урядовий законопроєкт про мобілізацію, який парламент кілька місяців штурмував правками. Щоправда, навряд чи будь-яке рішення вони зможуть ухвалити самостійно.

6. Так чи інакше, ефективні голосування в Раді можливі тільки за умови співпраці з опозицією реальною чи фракціями, які опозиціонерів із себе тільки вдають.

Як Макрон опановує нову роль у допомозі Україні?

Ідея Макрона про можливе спрямування до України військових держав НАТО, яка понад місяць тому спричинила справжню бурю, на якийсь час зникла з публічної дискусії. Утім, Париж від неї не відмовився, і робота йде, засвідчують численні джерела "Європейської правди". Розповідаємо про те, звідки виникла ця ідея та які у неї шанси. Детально у тексті, а коротко тут:

1. Макрон, який публічно обіцяв прибути до Києва для детальнішого обговорення ідеї і навіть називав можливі терміни візиту – так і не здійснив його. Однією з причин, очевидно, стала неоднозначна реакція у французькому суспільстві.

2. Хоча є ще як мінімум одна причина – брак ясності щодо позиції України. Понад те, непублічно учасники форуму визнавали, що чули певний скепсис від України. За словами одного з французьких посадовців, на зустрічах з українськими колегами він чує, що Україні потрібна не ця допомога, а зброя.

3. Утім, глава українського МЗС Дмитро Кулеба, закриваючи форум, перервав мовчанку з боку Києва та публічно підтримав французьку ініціативу зі "зсування червоних ліній". Кулеба заявив, що "дуже хоче, щоб уся Європа почула те, що каже президент Макрон".

4. Зараз триває дискусія на рівні генштабів, між країнами, які зацікавилися. І у той час, як у суспільстві Франції реакція на цю ідею була змішаною, у середовищі військових вона отримала позитивні відгуки. Начальник французького штабу сухопутних військ П’єр Шиль заявив, що Франція здатна перекинути (в Україну за потреби) коаліційну дивізію, тобто близько 20 тисяч військових, протягом 30 днів.

5. Зараз основний варіант, який доводиться чути від французьких посадовців, у тому числі в розмовах не під запис, – це можлива участь обмеженого контингенту для навчань в Україні або для дій, пов’язаних з відновленням пошкодженої військової техніки. А публічно в МЗС кажуть, що мета – створити для Росії ситуацію, коли вона не знатиме, чи не з’являться військові НАТО на українській території вже невдовзі.

6. Чисельність "коаліції рішучих" поволі зростає. Так, спершу Чехія публічно виступала проти, але зараз доводиться чути, що вона поволі пом’якшує позицію. Норвегія спершу була скептичною, а після міністерської зустрічі в Брюсселі на цьому тижні норвезький міністр заявив, шо не виключає військової місії. Тож лідерські амбіції Франції спрацювали.

Які наслідки матиме обрання провладного політика президентом Словаччини?

Словаччина зробила крок у бік перетворення на авторитарну та антизахідну країну. Перемогу на президентських виборах, другий тур яких пройшов 6 квітня, здобув спікер Національної ради Словаччини Петер Пеллегріні. Чому прозахідна опозиція програла? Чи перетвориться Словаччина на відверто антизахідну країну? Розповідаємо у відео, тексті та коротко тут:

1. Ті, хто добре знає новообраного президента Петера Пеллегріні, переконують: це людина з прозахідними поглядами (на відміну від премʼєра Роберта Фіцо), який чудово розуміє, що відбувається в Україні і хто є агресором. Втім, особисті погляди Пеллегріні, схоже, не мають особливого значення.

2. Минулого року Пеллегріні та його партія "Голос" погодилися увійти до коаліції з Фіцо, заявивши, що стануть у цій коаліції гарантом збереження прозахідного курсу Словаччини. Втім, Пеллегріні так нічого і не зробив, щоб уникнути гострого конфлікту з ЄС, до якого веде країну уряд Фіцо.

3. Ці президентські вибори у Словаччині часто називали референдумом про довіру уряду Фіцо. Тож, вигравши цей референдум, словацький прем’єр може активізувати свої зусилля із наступу на громадський сектор, незалежні медіа та з остаточного взяття під контроль правоохоронної системи.

4. Окрім того, ставши президентом, голова партії "Голос" має позбутися партійної належності. А це дає Роберту Фіцо шанс на поглинання цієї партії, тим самим посиливши свій контроль за коаліцією.

5. Результат президентських виборів у Словаччині став подарунком і для угорського прем’єра Віктора Орбана. Перш за все, на руку йому грає посилення словацького прем’єра, який є його союзником у протидії Брюсселю.

6. Нинішня перемога була досягнута під антивоєнними гаслами і вимогами добиватися миру в Європі. Цей наратив, показавши свою ефективність, може стати популярним і на виборах в інших країнах. Збільшуючи тим самим шанси на перемогу політиків, які є однодумцями Фіцо та Орбана.

Безкоштовна медіаімперія. Чому влада не хоче відмовитися від телемарафону?

"Єдині новини" фактично перетворилися на телевізійний холдинг Офісу президента. Ще й абсолютно безкоштовно – за гроші олігархів і платників податків. "Українська правда" дізнавалася, як зараз працює телемарафон, хто контролює його роботу і чому влада не хоче відмовлятися від цього інформаційного інструменту.

1. Співрозмовники УП з-поміж медіаменеджерів переконують, що класичної цензури в телемарафоні немає. Але якщо "темники" назвати "інформаційними рамками", а "чорні списки" перейменувати у "стоп-листи", то їхня суть від того не зміниться.

2. Більшість телеканалів, за винятком Суспільного, не дотримуються балансу в представленні політичних сил. Згідно з даними моніторингу "Детектора медіа", у першому кварталі 2024-го представники опозиції з’являлися в ефірі телемарафону значно рідше, ніж "слуги народу".

3. Наприклад, члени фракції "Голос" включалися в телемарафон 43 рази – зазвичай в ефіри Суспільного, найрідше – "Ради", жодного разу – "Інтера". А депутати "Євросолідарності" з'являлися в "Єдиних новинах" 26 разів і тільки в слотах Суспільного. Натомість "слуги народу" в ефіри телемарафону вмикалися 262 рази. І, на відміну від представників опозиції, їх запрошували всі телеканали.

4. Частково марафон існує через фінансовий аспект. Обсяг українського рекламного ринку з початку великої війни суттєво скоротився. А бюджетне фінансування марафону є хай якою, але фінансовою допомогою.

5. Хоча для продовження роботи в спільному форматі більше прислужилась політична інерція. Ніхто з власників каналів не хоче бути першим, хто вийде з "Єдиних новин", адже це неминуче буде потрактовано якщо не як протест, то як політичний жест.

6. Однак головною причиною існування телемарафону наразі є те, що в цьому форматі зацікавлене політичне керівництво держави. Єдина проблема в тому, що первинний благородний порив медіахолдингів команда влади потрактувала частково як шанс сколотити власний медіахолдинг. До того ж абсолютно безкоштовно.

Росія продовжує нищити українську енергетику. Що чекає на Україну без ТЕС?

Росіяни добивають українську маневрену генерацію. До чого готуватися українцям у випадку її повного знищення? Пояснюємо у тексті, в якому хорошого мало:

1. Після останнього обстрілу та руйнації Трипільської ТЕС усі 100% генерації втратила державна "Центренерго" — усі три ТЕС компанії знищені або захоплені. "Донбасенерго" мала дві ТЕС. Старобешівська ТЕС ще з 2015 року захоплена, а Слов’янська ТЕС перебуває поруч з лінією фронту і систематично обстрілюється ворогом.

2. Небагато залишилося і від ДТЕК. Зуївська, Запорізька та Луганська ТЕС — захоплені. Решту окупанти добивали дроновими та ракетними атаками. До останнього обстрілу у ДТЕК заявляли, що близько 80% потужностей компанії пошкоджено або зруйновано. Під час ранкового обстрілу 11 квітня знову серйозно постраждало обладнання двох електростанцій. Таким чином, від теплової генерації залишилося менше 20% того, що було до 22 березня 2024 року.

3. Що буде у випадку повного знищення ТЕС? В Україні буде доступна лише базова генерація, тобто атомні електростанції. Також працюватимуть сонячні та вітрові електростанції, частина споживання буде покриватися завдяки імпорту та аварійній допомозі.

4. Втрата ТЕС гарантовано означатиме відключення для мільйонів споживачів по всій країні як мінімум взимку та в липні-серпні. Обмеження можуть бути і в інші періоди року, однак точніше оцінити масштаби з об’єктивних причин наразі неможливо. В енергетичних колах кажуть, що для знищення всієї теплової генерації буде достатньо від двох до десяти обстрілів.

5. Насправді ситуація вже критична і уникнути відключень дозволяють кілька чинників. По-перше, наразі знеструмлено багато споживачів у Харкові, а також промислових споживачів у Кривому Розі. По-друге, в Україну регулярно надходить імпорт та аварійна допомога з європейської енергосистеми. По-третє, зараз країна перебуває на нижньому піку споживання. Як тільки через спеку споживання почне зростати – можуть виникнути проблеми.

6. Що Україна може зробити до наступної зими? По-перше, частину знищеного росіянами обладнання можна відновити. Окремі країни погодилися передати Україні запчастини та обладнання із своїх закритих ТЕС. По-друге, необхідно розвивати розподілену генерацію на основі природного газу, про яку останнім часом багато говорять, але далі слів нічого не рухається.

7. Ключове – це збільшення систем ППО та повне закриття неба, без чого немає сенсу ні відновлювати старі вугільні ТЕС, ні будувати газові електростанції. Споживачам залишається лише економити електроенергію, про що вже закликають в "Укренерго".

Нові правила мобілізації. Що передбачає ухвалений Радою закон?

Якщо ви ще не встигли прочитати: у великому тексті пояснили, що передбачає ухвалений парламентом закон, як відбуватиметься мобілізація цивільних, які категорії громадян не підлягатимуть призову на військову службу, на кого поширюватиметься бронювання, чим базова військова служба відрізняється від строкової і як каратимуть ухилянтів. Кілька пунктів:

Про мобілізаційний вік: Мобілізації підлягають громадяни віком від 25 до 60 років. Повістки й надалі вручатимуть лише у паперовому вигляді. Електронний кабінет призовника, військовозобовʼязаного чи резервіста реєструється добровільно. Чоловіки віком від 18 до 60 років зобов’язані постійно носити із собою військово-обліковий документ і предʼявити його на вимогу представника ТЦК або поліцейського.

Про тих, хто за кордоном: Отримати консульські послуги в закордонних дипустановах України, а також оформити паспорт та закордонний паспорт військовозобов'язані віком від 18 до 60 років зможуть, тільки якщо вони оновили свої військово-облікові дані.

Про чоловіків з інвалідністю: Цивільні чоловіки від 25 до 55 років, які отримали інвалідність ІІ та ІІІ груп після повномасштабного вторгнення (за винятком військових), мають ще раз пройти медико-соціальну експертизу.

Про базову військову службу: Її проходять громадяни від 18 до 25 років. Вони можуть самостійно обрати період проходження служби до того, як їм виповниться 24 роки. Базова військова служба у воєнний період триватиме до 3 місяців, з яких не менше 1 місяця – базова загальновійськова підготовка і до 2 місяців – фахова, а в мирний час – до 5 місяців – 3 місяці загальновійськової підготовки і 2 місяці фахової.

Про базову загальновійськову підготовку: Впроваджується з 1 вересня 2025 року в закладах фахової передвищої та вищої освіти. Студенти вишів можуть не проходити базову загальновійськову підготовку, якщо вони за станом здоровʼя визнані непридатними, або вже служили. Чоловіки до 60 років, які не пройшли базову загальновійськову підготовку або військову службу, не зможуть вступити на держслужбу або розпочати роботу в органах місцевого самоврядування, прокуратурі і поліції.

Про обставини, які дають право звільнитися зі служби: Під час воєнного стану такими є вагітність для жінок, самостійне виховання неповнолітньої дитини, усиновлення, виховання неповнолітньої дитини з інвалідністю, утримання повнолітньої дитини з інвалідністю І або ІІ групи, необхідність постійно доглядати за дружиною (чоловіком) з інвалідністю І або ІІ групи, а також ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання або відсутності кінцівок тощо. Право звільнитися з військової служби в запас мають військовослужбовці, які повернулися з полону.

Про покарання ухилянтів: Ухилянтів обмежуватимуть у праві користування власним транспортним засобом, якщо громадянин не зʼявляється в ТЦК за повісткою, відмовляється проходити медогляд, уточнювати військово-облікові дані. Суд може відмовити ТЦК, якщо позбавлення прав залишить людину без основного законного джерела доходу. А також, якщо вона використовує транспортний засіб у зв’язку зі своєю інвалідністю чи інвалідністю особи, яку вона утримує.

Що відбувається в Ізраїлі?

Іран розпочав атаку на Ізраїль, а країни Близького Сходу тим часом закривають свій повітряний простір. Коротко розповідаємо про те, що стало приводом для обстрілів, і як розгортаються події:

1. 1 квітня внаслідок повітряного удару по будівлі іранського консульства у Дамаску загинули семеро військових Корпусу вартових Ісламської Революції, серед яких двоє генералів. Тегеран покладає відповідальність на Ізраїль. США наголосили, що не причетні до цього.

2. Американські посадовці прогнозували, що Іран уже 12 квітня міг завдати масового удару по Ізраїлю із застосуванням "понад 100 безпілотників і десятки ракет", націлених на військові об'єкти. Міноборони США вирішило перекинути додаткові сили та засоби в регіон Близького Сходу.

3. Іран непублічно попередив США, що в разі втручання в потенційні бойові дії буде атакувати американські війська в регіоні. За словами співрозмовників Axios, Іран в останні дні заявив урядам кількох арабських країн, що вважає США відповідальними за атаку Ізраїлю по своєму консульству в Дамаску.

4. Тоді Джо Байден застеріг Іран від ударів по Ізраїлю: "Ми віддані захисту Ізраїлю. Ми будемо підтримувати Ізраїль. Ми допоможемо захистити Ізраїль, і Іран не досягне успіху".

5. За словами одного з джерел CNN, Іран хоче, щоб його удар по Ізраїлю був "значним". Водночас Тегеран також хоче уникнути втягування у пряму війну з Ізраїлем та США, зазначає CNN, і саме тому американська розвідка вважає, що Іран може використати свої маріонеткові сили для здійснення першого удару.

Які сім принципів української дипломатії воєнного часу?

У п’ятницю у Києві відбувся Форум дипломатії воєнного часу, де обговорювали успіхи та проблеми міжнародної роботи України. На цьому Форумі міністр Дмитро Кулеба уперше детально окреслив правила та принципи України на дипломатичній арені під час повномасштабної війни. Ця промова систематизує та пояснює підходи України, тож дуже радимо її прочитати. Тут ми переказуємо її коротко:


1. Впертість. Усі переговори України про надання зброї починалися з твердого і однозначного "ні". Але там, де класичний дипломат мирного часу давно зупинився би і відклав ці переговори – дипломат воєнного часу не має такого права. Він має битися доти, доки не отримає "так".

2. Не боятися ставити друзів у незручне становище. Якщо ціна вашого виживання – це витягнути друзів із зони комфорту, то вам потрібно це робити. І тому якщо не працює дружня тиха розмова за зачиненими дверима, потрібно з друзями говорити відверто і за присутності інших. Доти, поки не буде результату.

3. Непотрібність "плану Б". Класична дипломатія передбачає, що дипломат обов’язково повинен мати "Exit strategy", шляхи відходу, якщо його ініціатива буде невдалою. Але воєнна дипломатія передбачає, що ви або досягаєте результату, або вам кінець.

4. Максимальне стиснення часу для ухвалення рішень. Коли гинуть люди – тобі не до протоколів і не до процедур. Якщо правильно побудувати процес, то кожна країна має великий простір для стиснення часу для ухвалення рішення. Будь-якого рішення! Потрібно просто підібрати ключик.

5. Гнучкість рішень у стилі "меню". В дипломатії є фраза на кшталт "це не меню à la carte". Мовляв, "ви не можете вибирати з переліку принципів або вимог до вас, ви маєте взяти все". Але воєнна дипломатія вимагає мистецтва поєднання жорсткості, принциповості та гнучкості. І тому коли президент Зеленський виступив з ідеєю "формули миру", вона отримала ось цей елемент гнучкості: ти можеш вибрати пункти, до яких ти хочеш приєднатися. Це унікальне явище для мирного плану, і він навмисно зроблений таким, щоб залучити якомога більшу кількість країн.

6. "Усі говорять з усіма". У країні, яка перебуває у війні, усі – від найвищих посадовців до секретарок і помічників – мають говорити зі своїми відповідниками в країнах, з якими треба вирішувати те чи інше питання. Проблема виникає тільки тоді, коли всі починають говорити різне. Тому функція МЗС змінюється і полягає не в тому, щоб координувати, хто з ким говорить, а що саме ці люди говорять. Бо всі мають говорити одне й те саме.

7. Чіткість, прямота висловлювань, доречних у конкретному контексті. Словесне фехтування потрібне в мирний час, а під час війни потрібно донести сигнал у найкоротший час до необхідної аудиторії. І для цього треба дуже добре розуміти свою аудиторію і говорити з нею коротко, прямо і жорстко.

Чиновники пообіцяли солдатам на фронті по 70 тисяч, але грошей на це ще нема. Що робити?

Влада намагається забезпечити військо новими людьми. У хід ідуть не лише "батіг" – закон про мобілізацію, а й "пряник" – суттєві доплати за участь у боях. Скільки коштів піде на ініціативу парламенту та уряду і звідки брати гроші? Пояснюємо у тексті та коротко тут:

1. Одноразова винагорода 70 тис грн – новий вид доплат, який уряд запровадив для військовослужбовців та поліцейських з 1 квітня 2024 року. Цю винагороду виплачуватимуть за виконання спецзавдань під час ведення бойових дій на лінії зіткнення з противником. На відміну від попередніх доплат, ці кошти платитимуть не пропорційно часу виконання завдання, а за кожні 30 днів.

2. Оскільки винагороду в розмірі 70 тис грн запровадили посеред року, то її не було в законі про держбюджет. Тож уряду потрібно внести відповідні зміни до кошторису. За розрахунками Мінфіну, сума додаткової потреби у фінансуванні перевищить 50 млрд грн до кінця 2024 року.

3. Крім того, депутати та урядовці обговорюють можливість збільшення видатків на потреби оборони у 2024 році на понад 400 млрд грн. Ідеться про фінансування закупівель військової техніки та боєприпасів. Отже, сумарні видатки на потреби оборони у 2024 році необхідно збільшувати на пів трильйона гривень.

4. Єдине джерело фінансування додаткових видатків на близько 500 млрд грн – винятково внутрішні ресурси країни. Їх уряд може спробувати знайти на внутрішньому борговому ринку. Однак, схоже, його можливості позичати гроші бюджету вичерпуються, адже держава витрачає на погашення та сплату процентів за ОВДП більше коштів, ніж залучає на ринку.

5. Частину потреби в додатковому фінансуванні уряд міг би отримати, позичивши гроші в Нацбанку. Іншими словами – повернутися до грошової емісії. Однак наслідком таких дій могло б стати підвищення інфляції та знецінення заощаджень усіх українців. Та й обсяги потенційної емісії обмежуються домовленостями з МВФ: до близько 40 млрд грн на квартал.

6. Уряд також може знайти ресурс, переглянувши поточний план видатків. У разі успішних переговорів про реструктуризацію боргу за євробондами уряд може зекономити понад 200 млрд грн на погашенні цих цінних паперів та виплаті процентів за ними.

7. На жаль, перераховані потенційні джерела не зможуть перекрити усі пів трильйона гривень додаткових видатків на сектор безпеки та оборони. За даними співрозмовників ЕП в парламенті, єдиним можливим джерелом фінансування настільки великих видатків може стати лише підвищення податків.

Як державі повертати людей додому і звикати до трудових мігрантів?

Цього тижня у нас вийшов епізод подкасту «Світ не sweet» з Ольгою Токарюк, дослідницею українського форуму в Chatham House у Лондоні, яка зараз вивчає залучення українців за кордоном у часи великої війни. У ньому автори говорили українців за кордоном та про те, як їх повернути в Україну, а також про те, що влада робить не так у комунікаціях з українцями, що виїхали.

Ми дуже радимо послухати цей епізод (підписатись на нього та поставити оціночку), а тут вирішили виписати найцікавіше з розмови:

Про те, скільки українців планують повертатися: На початку повномасштабного вторгнення близько 70-80% українців, які тимчасово виїхали, казали, що вони хочуть повернутися в Україну. Зараз ця цифра – близько 50%. Вони там адаптуються, вони знаходять там роботу. На жаль, вони не бачать перспектив поки що завершення війни і того, аби було в Україні безпечні умови для повернення.

Про те, чи повернуться ці люди: Мабуть, можемо говорити про те, що більшість людей, які хотіли повернутися, вони вже повернулися. Тобто ті люди, які залишаються зараз за кордоном, вони не визначилися. І тут ще дуже багато факторів, які будуть впливати на ухвалення цього рішення.

Про те, чи знайдуть українці роботу вдома: Зараз склалася на ринку праці парадоксальна ситуація, що вже є дефіцит робочої сили в певних галузях і, водночас, є досить великий рівень безробіття. Тому що ті люди, які безробітні, вони не можуть заповнити ті вакансії, які існують, бо їх кваліфікації недостатньо. Тобто, українці, які виїхали за кордон, їх людський капітал, він досить високий.

Про критерії повернення: Очевидно, працевлаштування і можливості реалізувати себе, потреби долучатися до відбудови і перспектив. Важливе питання – це мобілізація. Чоловіки, які сюди повертаються або подумають над поверненням, очевидно, хочуть розуміти, на яких умовах вони будуть мобілізовані.

Про те, що є важливим для повернення українців з дітьми: Дуже важливим є питання зарахування тих навчальних програм, іспитів, які українські діти зараз проходять за кордоном, автоматичного їх зарахування в українських школах, в українських ВНЗ, щоб не було потреби дітям або знову йти в той самий клас і проходити українську програму, або здавати якісь додаткові іспити, щоб була більш спрощена ця система.

Про втрату кваліфікації українцями за кордоном: На жаль, більшість українців працює на роботах, які нижчі їхньої кваліфікації. І це також створює певні проблеми, тому що люди втрачають навички, вони втрачають кваліфікацію. Не завжди перебування за кордоном збагачує людину в плані того, що вона вивчає іноземну мову, вона здобуває якісь навички.

Про розкол між тими, хто залишився, і тими, хто поїхав: Ми не маємо даних, щоб говорити про те, що це якийсь серйозний тренд. Тут, мені здається, дуже важлива комунікація влади, яка має бути конструктивною і казати людям: “Українці, ви всі нам потрібні. Ми розуміємо, чому ви тимчасово за кордоном. Ми дуже хочемо, щоб ви повернулися, але якщо поки що ви ухвалили рішення залишатися там, ви можете бути корисними своїй країні в отакий-такий спосіб”.

Опозиція справжня й удавана. Хто може врятувати "монобільшість"?

Розгляд мобілізаційного закону дуже чітко показав, що всі не-владні фракції в Раді поділяються на три групи: лояльні попутники, як уламки ОПЗЖ і група "Довіра", ситуативні партнери, як група "За майбутнє" і "Голос", і категоричні опоненти з "Європейської солідарності", "Батьківщини" та "Розумної політики". Розповідаємо про ці групи та про те, як живе опозиція у новому тексті і коротко тут:

1. У 2022 році неформальні партійні лідери ексОПЗЖ розділили фракцію на дві менші групи. Групи формально різні, мають різних бенефіціарів та "умови утримання" депутатів, однак модель поведінки в них ідентична: групи віддають владі свої голоси в обмін на відсутність кримінальних та інших проблем.

2. Тримаються подалі від Банкової і лідери групи "За майбутнє", яку колись пов'язували з Коломойським, Аваковим та Палицею. Станом на квітень 2024 року "Майбах", як іронічно називають групу в Раді, часто підтримує владні ініціативи, в основному якраз голосами тієї частини, яка орієнтується на Палицю.

3. Чимось схожу несистемну співпрацю з ОП має і фракція "Голосу". Станом на зараз у найменшій фракції можна виокремити найбільшу кількість внутрішніх підгруп, кожна з яких провадить свою автономну політику. Найчастіше продуктивну співпрацю з ОП демонструє група з умовним лідерством Олександри Устінової.

4. У "монобільшості" не вистачає голосів на її різного роду "реформи" типу скандального законопроєкту по БЕБ. Мотивація сателітів, про яких ішлося вище, завжди є завданням підвищеної складності: під якісь справді принципові речі це можливо, але на щоденну роботу "неоголошена коаліція" не здатна.

5. Опозиція настільки відчула слабину влади, що з незначними зусиллями може блокувати величезну кількість сумнівних, з її погляду, законів. До такої відкритої опозиції треба віднести передусім "Євросолідарність", "Розумну політику" і почасти "Батьківщину". Може вдаватись до антикоаліційних диверсій і частина "Голосу".

6. У всіх опозиційних груп спалені мости до системної співпраці з фракцією влади. У "Батьківщині" панує трохи інша атмосфера. Тимошенко, мабуть, не відмовилась би інтегруватись у владу в якомусь форматі "уряду єдності", але його нема і не буде.

7. Головне ж для України як для держави, що в третій рік великої війни вона входить із парламентом хай не зовсім керованим, хай майже взагалі позбавленим власної суб'єктності, хай розділеним на групи-перепідгрупи, але здатним зібратися в критичний момент.

Конгрес готує перемогу України. Як США планують змінити бюджет та правила підтримки ЗСУ?

Сьогодні в США мають нарешті проголосувати за військову допомогу України. Ще багато чого може піти не так, але станом на зараз все виглядає таким чином, що допомога буде проголосована. Ділимося свіжою публікацією ЄП на цю тему:

1. У США бюджетний рік закінчується 30 вересня. Зареєстрований у Палаті представників законопроєкт спрямований "на поточний рік" і водночас зберігає повний "річний" обсяг фінансування. По-перше, це означає, що на новий бюджетний період можна буде розробити і ухвалити новий великий пакет для підтримки України. А по-друге, у разі ухвалення тривала пауза може різко перерости у період інтенсивного постачання боєприпасів.

2. Чи встигнемо ми отримати всю зброю до 30 вересня? У частині закупівлі та постачання зброї передбачено, що за більшістю ліній постачання зброї можна здійснювати ще приблизно рік після 30 вересня.

3. Новий проєкт передбачає $13,8 млрд на фінансування виробництва та закупівлі нової, а також ремонту та переобладнання старої зброї для України у США. Ще $1,6 млрд йдуть на програму зовнішнього військового фінансування – це фактично гранти на закупівлю Україною зброї в США.

4. Найбільша лінія, що передбачає безпекову допомогу ЗСУ "просто зараз" – $7,8 млрд. Це той бюджет, що дозволяє передавати в Україну зброю, що вже наявна у Пентагону та зберігається на американських складах, замовляючи собі замість цього нові зразки озброєння у виробників.

5. На додаток до цього Білий дім має ще майже $4 млрд, які залишилися невикористаними з 2023/2024 фінансового року. Пентагон не використав ці гроші на передачу зброї до України, бо не мав грошей на оновлення складських запасів. У новому законопроєкті на таке оновлення передбачено $23,2 млрд, тож імовірно, що Пентагон зможе використати і старі кошти.

6. Що саме отримають ЗСУ? Зарезервовані для Пентагону понад $3,5 млрд для закупівлі обладнання для повітряних сил натякають на можливість переобладнання винищувачів, які отримають ЗСУ, сучасною авіонікою тощо. Передбачається також закупівля снарядів на $5,6 млрд – напевно, на заміну тим, що будуть поставлені в Україну, – та ракет на $2,7 млрд. Одна з ключових новацій законопроєкту, над якою довго працювали українські лобісти, – це включення до пакета ракет ATACMS дальньої дії.

7. Публікація Джонсоном законопроєктів запускає відлік часу у 72 години, протягом яких законодавці мають час проаналізувати їх і за потреби запропонувати поправки, після чого у суботу 20 квітня заплановане фінальне голосування.

Відповідь на ворожі FPV-дрони. Як Україна будує ринок систем РЕБ?

Велика війна трансформувала тактику ведення бойових дій. Тепер кожна сторона відправляє в бій армії дронів і протистояти їм можуть лише засоби РЕБ. Як українці їх виробляють? Переказуємо наш останній текст на цю тему:

1. У FPV-дрона є одне вразливе місце – оператор має доводити його до цілі вручну. Зв’язок між дроном та оператором відбувається на певних радіочастотах. Завдання РЕБ – залізти на ці частоти й потужним сигналом заглушити цей зв’язок. Якщо все зробити правильно, ворожий безпілотник втратить управління й впаде.

2. Українська розвідка знає, на яких частотах літають ворожі FPV-дрони. Спочатку це був діапазон 850-930 МГц, відповідно і РЕБ виготовляли під роботу на цих частотах. А зараз усе частіше дрони літають у діапазоні 720-1020 МГц, отже і системи РЕБ повинні наздоганяти й переходити на них.

3. Іноді сторони вигадують оригінальні рішення. Наприклад, росіяни створили дрон, який керувався через 10-кілометровий кабель – його фізично не можна заглушити РЕБом. Армії також усе частіше використовують FPV-дрони з машинним зором, які захоплюють ціль на великій відстані й самотужки долітають до неї навіть після втрати зв’язку.

4. Наразі розробкою РЕБ-систем в Україні займаються 50 компаній. На вітчизняному ринку мобільних РЕБів багато різних розробок: від антидронових рушниць до окопних "куполів". Виробники уже заточують нові розробки під роботу в нестандартному діапазоні частот. Тепер питання в тому, як швидко ці розробки стануть "зрілими" та отримають перші серійні контракти.

5. Україна виробляє й "великі" засоби РЕБ для протидії ворожим ракетам, "шахедам" та розвідувальним безпілотникам. Вони здатні глушити сигнали GPS або підміняти його на хибний, збиваючи об’єкт з маршруту.

6. Окрім українських комплексів на передовій є й західні, які ЗСУ зазвичай отримують безкоштовно. Але надалі, ймовірно, армія віддаватиме перевагу вітчизняним виробам. Український РЕБ дешевший та більш загартований у боях. Розробники постійно спілкуються із військовими та відточують нові моделі за їхніми відгуками.

Що нам розповіла Маша Єфросиніна?

У суспільстві немає однозначного ставлення до Марії Єфросиніної. Одні її обожнюють, інші палко ненавидять. Але обидві сторони не можуть сперечатися про те, що Єфросиніна є однією з найвпізнаваніших українок сьогодення.

У розмові з "Українською правдою" Марія Єфросиніна говорить про те, що сталося на записі з Соловій і що відбувалося після виходу згаданого відео. Дивіться або читайте, а тут кілька цитат:

Про скандал з Соловій: Я охр**іла. Я розгубилася і тому потім справедливо вигрібала. У мене перед очима неслися картинки. Скільки разів я обирала Україну! 2014 рік: "Альо, Мария, здравствуйте, вы же крымчанка? Мы в Москве всегда вам рады". Я відповідала їм: "Пошли на**й". Коли людина мені сказала, що у мене кров на руках, це було емоційним ударом для мене, тому що це не так. Мене в той момент згубили емоції.

Про "запит аудиторії" на російськомовний контент: Якби я була зібрана, я б не сказала про запит аудиторії. Це була моя помилка. Я зовсім не це вкладала. Мала на увазі, що слова – дуже сильний важіль. Я розумію, що була інструментом дуже серйозної русифікації України. Але ж не головнокомандувачем. І я несу свою відповідальність. Абсолютно точно можу сказати, що я була частиною цієї великої помилки, про яку шкодую.

Про те, чи мова має значення: Має. Мене не виховували в ненависті до всього російського. Навпаки, навіть у любові виховували. Але сьогодні не хочу мати нічого спільного з руснею взагалі. Я хочу відокремити від них назавжди – себе, своїх дітей і всі майбутні покоління, які породять потім мої діти.

Про те, як говорити з військовими про війну: Краще не говорити про це. Судячи з мого спілкування з чоловіком, з його побратимами, з жінками, яким ми допомагаємо у фонді "Маша" – всі кажуть, що краще не говорити про війну. Найкраще розмовляти про буденне життя. Мій чоловік ніколи за 22 роки нашого шлюбу так не цікавився тим, як справи у дітей, що я кудись надягла.

Про роботу з Зеленським: Це один із найкращих партнерів у моєму житті. Сценарій є заздалегідь, все прописано, все проговорено, все дуже легко, всі жарти лягали на мене, всі пасажі, які ми відпрацьовували. Володимир один із небагатьох партнерів, які дають працювати в парі. Він ніколи не переживав через мої підбори. Якщо я ще зі 1,80 м стою на підборах, він віджвартовував: "Давай ще вище, щоб вже всі поржали". У роботі він максимально все контролює.

Обережні Штати Америки. Які проблеми у підтримці України не знімає рішення Конгресу США?

Подумали, що варто зафіксувати кілька моментів, котрі дають розуміння, чого насправді допомога від США не змінює у діях Вашингтона. Тезово розписли тут, детальніше за посиланням:

1. Не змінюється генеральна лінія США щодо завершення війни. Причому цю генеральну лінію поділяють і Байден, і Трамп. Війна, на їхню думку, має закінчитися т.зв. "переговорним врегулюванням". Звісно, Байден хотів би зробити все елегантно, щоби створювалося враження, ніби перемовини відбуваються за ініціативи і враховуючи інтереси України, а Трамп – згідно з власним планом врегулювання "за 24 години".

2. Не змінюється характер американського лідерства у війні РФ. У контексті дій Білого дому варто говорити про феномен "стримуючого лідерства". Є ціла низка питань, з якими американські партнери стримують інших союзників в ухваленні тих чи інших рішень або ж у наданні Україні певних видів озброєнь чи обладнання.

3. Не змінюється класифікація війни РФ в Україні з боку США. У Вашингтоні її вважають і надалі вважатимуть європейською війною. А отже, саме Європа має, за тамтешньою логікою, приділяти Україні більше уваги та надавати більше ресурсів.

4. Не змінюється факт, що США входять у смугу стратегічної невизначеності. Солідарність американських гравців навколо переобрання Байдена чи Трампа стає важливішою за солідарність з Україною. Відтак важливо, засукавши рукави, працювати й надалі в європейських столицях, деякі з яких можуть стати опорою коаліції рішучих.

5. Навряд чи довіра до США з боку України та її найбільших партнерів відновиться повністю. Втрати від тривалого свідомого блокування допомоги надто високі, а запити ЗСУ навіть для "стабілізації" східного фронту – вищі за готовність їхнього задоволення з боку Пентагону.

Чи є пріоритети в обмінах? Відповідаємо на поширені запитання щодо полонених військових

Росія порушує норми Женевських конвенцій, часто зриває обміни, відмовляється повертати навіть тяжкопоранених. "УП. Життя" вирішила відповісти на поширені запитання про обміни, які часто хвилюють рідних.

1. У Координаційному штабі запевняють, що Україна обліковує всіх полонених росіян і допускає МКЧХ до полонених. Опісля Національне інформаційне бюро України повідомляє про їхній статус МКЧХ, а ті передають списки в Росію, інформуючи родини. Але з боку Росії усе складніше: російське бюро не всіх підтверджує, не завжди оперативно надсилає інформацію.

2. Часто рідні запитують: "як побачити списки на обмін?", "як потрапити в список?". Але фактично, всі, хто містяться в базі НІБ – вже потрапили у список на обмін. Щодо всіх ведеться робота, і Координаційний штаб знає інформацію про всіх людей, які можуть бути у полоні, але обов’язково слід реєструватися в особистому кабінеті.

3. Росіяни вдаються до маніпуляцій, щоб виміняти "цінних" для себе військових, але віддати якомога менше українських бійців. Вони штучно розширюють свій обмінний фонд і включають до "списків" цивільних, яких мали би відпустити без обміну, якби дотримувалися Женевських конвенцій. Окремим видом російського терору є і затягування з підтвердженням статусів, і відмови від обмінів. Але офіційна позиція України незмінна: ми готові обмінювати всіх на всіх.

4. Самі росіяни намагаються ділити полонених на касти і будувати політику навколо того, які українські підрозділи вони більше ненавидять, а тому – гірше міняють. Україні вони не хочуть віддавати навіть тяжкопоранених, жінок або військових з небойовими посадами. У Координаційному штабі наголошують, що Україна ставиться до всіх полонених захисників однаково і працює над поверненням з полону всіх.

5. У Координаційному штабі відповідають, що конструктивні акції, спрямовані на нагадування про полонених, можуть допомогти обмінам, а деструктивні навпаки тільки зашкодили б. Акції, які зараз проходять – конструктивні. Якби це були якісь деструктивні акції зі звинуваченнями, дискредитацією держструктур – це однозначно грало б на руку росіянам.

Хто "змусив" Трампа дати зброю Україні? Розповідаємо про причини змін в еліті республіканців?

Позитивне завершення епопеї з ухваленням допомоги Україні дає надію, що Дональда Трампа можна переконати змінити свою позицію на нашу користь. Навіть у ситуації, коли йому доводиться йти всупереч своїм прихильникам.

Проаналізували, завдяки чому вдалося змінити позицію Дональда Трампа та Майка Джонсона, без згоди яких пакет допомоги Україні не був би розблокований. Детали у тексті , тут тезово:

1. Зміна позиції Трампа стосовно допомоги Києву стала результатом численних переговорів республіканців, іноземних гостей (від колишніх британських прем'єрів Бориса Джонсона та Девіда Кемерона до чинного президента Польщі Анджея Дуди) та дрібки креативу.

2. Ідея надання фінансової допомоги Україні як кредиту (хай і такого, що підлягає списуванню) виникла в симпатиків Майка Джонсона в Сенаті. Троє сенаторів спершу говорили між собою про формат допомоги Україні в кредит, а опісля, в лютому, прозондували ґрунт із Трампом.

3. Республіканці зробили так, аби Трамп представив ідею про кредит як власну. До того ж вони наголошували, що Україна багата на природні ресурси, але значна їх частина перебуває на окупованих Росією територіях – та в разі перемоги вона зможе повернути США весь борг.

4. Інший напрямок зусиль у переконанні Трампа стосувався його ж ідеї про мир "за 24 години" й мав досить просту логіку: якщо Росія захопить Україну, Трамп у разі повернення в Білий дім не зможе домовитись ні про яке припинення війни. Бо Москва завершить війну на своїх умовах.

5. Цей аргумент, зокрема, доніс Трампу Майк Джонсон під час особистої зустрічі в Мар-а-Лаго на початку квітня. Саме тоді експрезидент США публічно дав зелене світло спікеру Палати представників вносити свою пропозицію щодо підтримки Києва.

6. Ухвалення останнього пакета допомоги Україні у США стало наслідком збігу цілої низки обставин. На жаль, така ситуативність не є запорукою того, що двопартійна та двопалатна підтримка України збережеться й після завершення політичного циклу в США цього року. З іншого боку, можливо, такий ситуативний підхід – і справді найкраща стратегія роботи з Трампом, який має всі шанси на повернення в Білий дім?

Маленький уряд з великим прем'єром. Як у Шмигаля хочуть змінити Кабмін?

В оточенні прем'єра Дениса Шмигаля намагаються повернутись до ідеї створення так званого Центру уряду. Кажучи ширше, думають не про зміну людей, а про трансформацію Кабміну як такого. Розбиралася, що ж таке Центр уряду, навіщо він потрібен, кому вигідний, коли і чи може бути створений, а також що відбувається з анонсованими реформою та перестановками в уряді. Кілька цитат з нашого свіжого тексту:

1. 4 березня прем'єр Шмигаль одночасно анонсував і переформатування структури Кабміну, і створення Центру уряду. Однак механічне об'єднання відомств не вирішує структурну проблему українського уряду. Біда не лише у кількості міністерств, а й у тому, що кожне з них – це окрема цитадель, яка живе власним життям.

2. Центр уряду має стати єдиною, професійною, в доброму сенсі слова бюрократичною машиною, яка забезпечуватиме діяльність всього Кабміну одразу. Саме на ньому, а не на командах окремих міністерств, має лежати експертний, юридичний, фінансовий бік реформ, підготовка проєктів постанов, написання законопроєктів тощо. Він і має відстежувати, щоб нові зміни відповідали стратегічному курсу і політичній програмі Кабміну.

3. Єдиний нюанс, який насторожує – це миттєве і дуже відчутне посилення ролі прем'єра. Маючи в руках такий Центр, глава уряду зможе в режимі реального часу диктувати умови будь-яким міністерствам, впливати на те, чим вони займаються, які гроші й на які програми отримують, які й коли проєкти зможуть винести на Кабмін.

4. За даними джерел УП, у квітні в ОП розглядали кілька варіантів укрупнення міністерств. Мінветеранів хотіли об'єднати з Міноборони. Однак західні партнери виступили проти такого рішення. Така ж доля у Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. За даними УП, після консультації з партнерами влада вирішила залишити МінТОТ без змін.

5. Також в ОП розглядали варіант приєднання Мінагрополітики до Мінекономіки. Зрештою від цієї ідеї також відмовилися. Зокрема, тому що попередній досвід з об'єднанням цих відомств був невдалим. Крім того, хотіли ліквідувати Міністерство молоді та спорту, натомість створити кілька окремих державних агенцій. Проте керівництво ОП і Кабміну вирішило не робити цього напередодні Олімпійських ігор.

6. Ще остаточно не визначена доля Мінкульту. Є ймовірність, що найближчим часом його взагалі розформують. За словами джерел УП в уряді, є варіант залишити "міністерство пропаганди", тобто інформполітики, а культуру виокремити в якусь державну службу чи інший орган.