ООН визнала геноцид в Сребрениці. Чи вибухне "порохова діжка Європи" у Боснії

Генасамблея ООН своєю резолюцією визначила 11 липня як Міжнародний день пам'яті жертв геноциду в Сребрениці. Йдеться про події липня 1995 року, коли військові армії Республіки Сербської вбили понад 8300 босняків-мусульман під час війни в Боснії і Герцеговині. Лідери Республіки Сербської Радован Караджич та Ратко Младич багато років потому постали перед Гаазьким трибуналом і були засуджені, зокрема, і за цей злочин.

За рішення проголосували 84 держави, зокрема, Україна. Проти були 19, серед них традиційні партнери Сербії – Росія, Білорусь, Угорщина та Китай. 68 держав утрималися.

Резолюцію ініціювали Німеччина та Руанда, яка сама пережила геноцид у 1994 році. Хоча представниця Німеччини в ООН Антйє Лендертсе і заявляла, що резолюція "спрямована виключно проти тих, хто вчинив геноцид", керівництво Сербії натомість стверджує, що вся сербська нація відтепер буде проголошена "геноцидною".

Президент Сербії Вучич вже заявив, що резолюція відкриє скриньку Пандори.

"Йдеться не про примирення і не про пам’ять, це лише відкриє старі рани та створить політичний хаос не лише в нашому регіоні, а за його межами", - заявив він.

"Це єдиний геноцид? Ми сподіваємося, що будуть згадані й інші геноциди, зокрема геноциди проти сербів", - додав Вучич.

Уряд Республіки Сербської, яка займає майже половину території Боснії і Герцеговини, повідомив, що підготує угоду про мирне роз'єднання з другим ентитетом цієї держави Федерацією Боснії і Герцеговини, яка переважно населена босняками-мусульманами і хорватами.

Насправді ухвалення резолюції було подією настільки передбачуваною і невідворотною, що дивує лише, що дорога до цього рішення зайняла майже 30 років. Перелік держав, які підтримали резолюцію показує, що на низку держав так званого Глобального Півдня не діють аргументи країн Заходу про покарання винних у злочинах проти людяності - якби не підтримка резолюції з боку низки мусульманських держав (Туреччина, Індонезія, Саудівська Aравія), голосів просто могло б забракнути.

Ключовим надалі буде розвиток подій у Боснії. Керівництво Республіки Сербської на чолі з Мілорадом Додіком погрожує виходом зі складу Боснії і Герцеговини вже не перший рік, проте ці погрози поки виглядали як шантаж, не було переходу від слів до дій.

Як і Сербія, керівництво боснійських сербів не проти опинитися в складі ЄС і отримати доступ до коштів європейських фондів. І вони вже мають союзника в особі Віктора Орбана і розраховують на його допомогу як у питаннях вступу до ЄС, так і у відносинах з СШA у випадку перемоги Дональда Трампа.

Врешті-решт, поправіння на політичній арені Європи, коли обговорюється навіть можливість перемоги Марін Ле Пен на президентських виборах у Франції, цілком влаштовує сербських лідерів, які будуть сподіватися знайти спільну мову з новими лідерами, відштовхуючись від теми протидії "ісламізації Європи" або впливу мусульманських країн. Тож малоймовірним є те, що всі ці ставки проміняють на воєнну ескалацію з непередбачуваними наслідками.

Хоча за бажання роздмухати воєнний конфлікт в Боснії можливо, вона досі зберігає імідж порохової діжки Європи. Країна має слабку економіку, переживає демографічну кризу та масову міграцію молоді. Попри те, що з 1996 року в Боснії панує мир, відносини між етнорелігійними громадами хорватів, сербів і босняків лишаються холодними, старі образи лишаються. Про це свідчить і статистика змішаних міжетнічних шлюбів, які складають щороку лише 3-4%.

У найгіршому випадку розгортанням війни буде завданий удар по європейській безпеці. Європу очікує хвиля біженців, хоч і не співставна з масштабами української у 2022 році, та й увага ЗМІ переключиться на цей конфлікт – спеціалістів з Балкан, які добре пам’ятають війни 1990-х вистачає. Увага до війни Росії проти України ще більш впаде. Проте наразі цей сценарій є малоймовірним.