Різанина у Сребрениці. Історія, про яку не варто забувати Україні

11 липня 1995 року біля містечка Сребрениця військові армії боснійських сербів вбили понад 8 000 боснійських мусульман.Цей злочин називають найбільшим геноцидом в історії Європи після Другої світової війни.

Минула чверть сторіччя, але досі не можна сказати, що всі, хто скоював злочини під час кровопролитної громадянської війни 1992-1995 років, покарані. До того ж, сучасна Боснія і Герцеговина переживає низку проблем, які ставлять під сумнів майбутнє країни і крихкий мир, встановлений після війни.

Водночас досвід Боснії чудово демонструє Україні, яких помилок не варто припускатися під час врегулювання конфліктів.

Бійня

Розпад Югославії у 1991-1992 роках супроводжувався низкою військових конфліктів.

Якщо маленькій Словенії вдалося здобути незалежність після 10 днів боїв малої інтенсивності, у яких загинули кілька десятків людей, то в Хорватії 1991 року розпочалася війна між хорватським урядом і створеною сербською меншиною республікою, якій допомагала югославська армія.

Проте найбільш кривавою виявилася війна в Боснії і Герцеговині, що розпочалася навесні 1992 року.

На той момент 43% населення республіки складали босняки-мусульмани, 31% - православні серби і 17% - хорвати-католики. Етнічна мапа країни нагадувала клаптикову ковдру, бо часто представники різних націй багато років мирно жили в одному селі або у сусідніх містечках, утворювали спільні родини.

У лютому 1992 року в країні відбувся референдум за незалежність від Югославії, на якому 99% населення підтримали її. Явка становила лише 63% - етнічні серби переважно бойкотували його, натомість мусульмани і хорвати здебільшого підтримали незалежність.

Тож, коли почалися перші заворушення на етнічному ґрунті, югославська армія стала на бік місцевих сербських політиків, які хотіли збереження Боснії у складі малої Югославії. Її намагався створити президент Сербії Слободан Мілошевич, залучивши Боснію та Чорногорію. Але якщо в Чорногорії був консенсус щодо цього, то у Боснії розпочалася громадянська війна, яка вартувала життя щонайменше 100 тисячам людей.

У цих подіях босняки-мусульмани змагалися за незалежність, хорвати - спочатку за незалежність, а потім - за ідею приєднання населених хорватами районів до незалежної Хорватії, а серби - за приєднання населених сербами земель до Сербії. Кожна з груп намагалася встановити контроль над якомога більшою територією.

Босняки-мусульмани, як найслабша у військовому сенсі сторона, яку, на відміну від хорватів та сербів, не підтримували сусідні держави, швидко почала втрачати території у боях.

Населене переважно мусульманами місто Сараєво опинилося в кількарічній облозі армії боснійських сербів, які облаштувались у горах над містом і обстрілювали цивільних.

Мальовничий Мостар у Герцеговині став ареною боїв між босняками та хорватами, під час яких зруйнували старовинний міст - символ міста.

А боснійські мусульмани у східній Боснії опинилися в оточенні боснійських сербів у кількох анклавах з центрами в містах Сребрениця, Жепа та Горажде.

Сербські сили намагалися взяти ці анклави кілька років. У 1993 році в мусульманських анклавах розмістили миротворців ООН і оголосили їх зонами безпеки.

У липні 1995 року армія боснійських сербів здійснила операцію "Крівая 95" для захоплення анклавів боснійських мусульман Сребрениця і Жепа у східній Боснії, що неподалік від кордону з Сербією.

У першому анклаві дислокувалися близько 570 голландських миротворців, у другому - кілька десятків українських.

11 липня армія боснійських сербів, в якій брали участь добровольці з Греції та Росії, здолала опір загонів боснійських мусульман і увійшла до Сребрениці. Літаки НАТО, що обстріляли танки армії Младича, мусили зупинити обстріли після того, як він пригрозив знищити голландських миротворців, які перебували в анклаві.

У сусідньому селі Поточари на базі голландських миротворців сховалися кілька тисяч боснійських мусульман, переважно жінки і діти.

Серби змусили голландських миротворців видати їм чоловіків - понад 300 босняків у віці від 14 до 70 років, які переховувалися на базі.

Загалом внаслідок операції сили боснійських сербів захопили у полон кілька тисяч босняків. Протягом кількох днів їх вивозили у віддалені місцевості та розстрілювали. Тіла ховали у масових похованнях. 17 липня 1995 року велике скупчення тіл біля ферми Бранево і екскаватори, що їх згрібали, зафіксували під час аерофотозйомок.

Захопивши Сребреницю, армія боснійських сербів почала готуватися до захоплення анклаву Жепа.

Як згадував в інтерв'ю журналу "Камуфляж" (переопубліковане Історичною правдою) полковник Микола Верхогляд, командувач українського контингенту в Боснії, серби погрожували розстріляти українських миротворців, якщо літаки НАТО завдаватимуть ударів по них.

Під час довгих перемовин йому вдалося переконати Ратко Младича погодити евакуацію з анклаву всього цивільного населення. Українським миротворцям тоді вдалося врятувати кілька тисяч людей, які опинилися в облозі.

"Боснійські серби показали повне безсилля ООН, і водночас НАТО та США. Зони безпеки абсолютно не виправдовували своєї назви, оскільки нечисленні контингенти миротворців з європейських країн не були здатні захистити навіть самих себе, не кажучи вже про мусульман. Звична для боснійських сербів практика захоплення миротворців ООН у заручники продемонструвала загальну слабкість стратегії ООН", - згадував про ті події у своїх мемуарах "Моє життя" президент США Білл Клінтон.

За його словами, саме після різанини у Сребрениці НАТО відмовилося від принципу "двох ключів", згідно з яким ООН мала право вето на операції НАТО в країні.

Сараєво та інший мусульманський анклав Горажде оголосили зонами безпеки під контролем НАТО. 28 серпня сараєвський ринок Маркале обстріляли з міномета, загинули 43 людини. Світ вкотре був приголомшений кривавою розправою над цивільними.

У відповідь НАТО розпочала операцію "Обдумана сила", під час якої військові літаки бомбили позиції армії боснійських сербів. З 30 серпня по 15 вересня на їхні позиції системи ППО скинули понад тисячу авіабомб.

Це змусило боснійських сербів погодитися на перемир'я та перемовини. Під тиском країн Заходу та Росії лідери Югославії Слободан Мілошевич, Хорватії Франьо Туджман та Боснії Алія Ізетбегович 14 грудня 1995 року підписали у Парижі Дейтонську мирну угоду, яка офіційно закінчила війну у країні. Розпочалося введення в Боснію 60-тисячного контингенту країн НАТО.

2003 року у селі Поточари поблизу Сребрениці за участі експрезидента США Білла Клінтона відкрили меморіал жертвам геноциду. Станом на 2018 рік на цьому меморіальному кладовищі поховали понад 6 600 загиблих.

Кожного року боснійські мусульмани організовують Марш миру до Поточар і проводять церемонії поховання решток тіл людей, які продовжують знаходити в околицях Сребрениці.

Покарання

Звинувачення на адресу лідерів боснійських сербів щодо масового вбивства в Сребрениці з'явилися ще до завершення війни.

У листопаді 1995 року Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії звинуватив Ратко Младича у наказі знищити мусульман у Сребрениці.

Екслідери боснійських сербів Радован Караджич та Ратко Младич багато років переховувалися від правосуддя.

Але 2008 року в Сербії знайшли і арештували Караджича, а 2011 року - Ратко Младича. Попри протести їх відправили до Гааги.

У 2016 році трибунал з колишньої Югославії визнав Караджича винним за більшістю звинувачень, зокрема в організації геноциду мусульман у Сребрениці, і засудив до 40 років ув'язнення. У 2019 році вирок переглянули і змінили на довічне ув'язнення.

У листопаді 2017 року визнали винним Младича за більшістю звинувачень, зокрема в геноциді. Засудили до довічного.

Окрім Младича та Караджича, за геноцид засудили кількох генералів армії боснійських сербів.

2001 року першим засудженим за геноцид в історії трибуналу став генерал, колишній командувач штабу корпусу "Дрина" армії боснійських сербів Радислав Крстич. Саме він командував операцією із захоплення Сребрениці. Його визнали винним у сприянні геноциду та засудили до 45 років ув'язнення.

2010 року був засуджений до довічного ув'язнення полковник Любіша Беара, очільник контррозвідки армії боснійських сербів, який відвідував під час подій у Сребрениці місця масових страт.

Врешті-решт, президент Югославії Слободан Мілошевич втратив владу після "бульдозерної революції" у Сербії в жовтні 2000 року. У червні 2001 року його видали трибуналу в Гаазі, де його звинувачували у причетності до військових злочинів у Хорватії, Боснії та Косово. Втім, засудити його бодай за щось не встигли - у березні 2006 року він помер у камері.

Не обійшлося і без покарання для Нідерландів, чиї миротворці видали армії боснійських сербів 350 чоловіків-мусульман.

Сребрениця стала причиною падіння уряду прем'єр-міністра Нідерландів Віма Кока. У 2002 році Нідерландський інститут військової документації опублікував доповідь, в якій назвав помилкою рішення уряду про направлення миротворців у Боснію. Уряд пішов у відставку.

У липні 2019 року Верховний суд Нідерландів визнав, що країна на 10% відповідальна за вбивства босняків-мусульман у Сребрениці, оскільки голландські миротворці видали сербам 350 чоловіків та підлітків з 5 тисяч людей, що знайшли притулок на базі голландського батальйону у селі Поточари.

Згідно з рішенням суду, контингент миротворців з майже 600 людей знав, що мусульманам загрожує небезпека.

Наразі лідери боснійських мусульман намагаються досягти визнання масового вбивства у Сребрениці як геноциду.

У 2004 році вбивства у Сребрениці визнав як геноцид Міжнародний трибунал з колишньої Югославії у справі проти генерала боснійських сербів Радислава Крстича.

У 2015 році визнали цю бійню геноцидом Європарламент та Конгрес США. У липні того ж року Велика Британія винесла на голосування Ради безпеки ООН проєкт резолюції, який визнавав масове вбивство у Сребрениці геноцидом. Проте під час голосування Росія на прохання Сербії наклала вето на проєкт резолюції, а Китай утримався.

Позиція Сербії вже багато років полягає у визнанні масового вбивства у Сребрениці, проте не геноциду.

У березні 2010 року парламент Сербії ухвалив Декларацію про Сребреницю, в якій попросив вибачення у родичів жертв за те, що країна не запобігла масовому вбивству.

Сербія зобов'язалася знайти і віддати до суду тих, хто скоїв злочин. Проте боснійські мусульмани залишилися невдоволеними, оскільки в документі не було терміну геноцид.

У 2015 році меморіальний комплекс Поточари відвідав прем'єр Сербії Александр Вучич. Але через негативну реакцію родичів жертв, він мусив залишити це місце.

"І чинний президент Вучич, і прем'єрка Ана Брнабіч визнають, що це було великим злочином, але вони не хочуть говорити слово геноцид. У Сербії поширена думка, що якщо Сербія назве це геноцидом, це означатиме, що всі серби будуть винні", - пояснює журналістка Сербської служби BBC Петра Живич.

І попри всі рішення судів, не можна сказати про цілковите відновлення справедливості для жертв та їхніх родичів.

"Економічна та соціальна ситуація для родичів жертв Сребрениці дуже погана. Деякі з них повернулися до міста, але не було роботи, вони поїхали в інші місця. Вони не мають достатньої підтримки у пошуку роботи, житла. Дуже шкода, тому що багато мільйонів виділяли на їхню підтримку", - каже в коментарі BBC News Україна боснійська політологиня Івана Маріч.

На її думку, ці гроші могли стати здобиччю для боснійських корупціонерів.

Але ще більшою проблемою є те, що за участь у масових вбивствах покарали далеко не всіх.

"Деякі військові злочинці досі перебувають на волі, вони ходять по вулицях Сребрениці та інших міст. Погано, коли ти бачиш когось, хто вбив твоїх родичів, а він досі перебуває на свободі, ходить спокійно твоїм містом", - пояснює Івана Маріч.

Сама Сребрениця наразі є частиною Республіки Сербської у складі Боснії і Герцеговини.

У місті сербів зараз більше, ніж босняків-мусульман, й за крісло мера точиться жорстка боротьба. У 2016 році мером вперше за 17 років обрали етнічного серба Младена Груїчіча, який визнає, що 1995 року сталося масове вбивство, але відмовляється його називати геноцидом.

"На виборах переміг серб, тому що сербські партії мали одного кандидата. Політики-босняки намагаються звинуватити у цьому сербів, але насправді вони винні, бо не допомогли людям (які втекли під час війни. - Ред.) повернутися до Сребрениці", - вважає Івана Маріч.

"Ситуація гірша, ніж 20 років тому"

За умовами Дейтонської мирної угоди 1995 року, Боснія є федеративною державою. У її складі існують два ентитети - Республіка Сербська, яка наразі займає 48% території країни і управляється сербськими політиками, та Федерація Боснія та Герцеговина, яка займає 51% території і якою управляють мусульманські та хорватські партії.

1999 року утворили спеціальний район Брчко, який фактично розділив Республіку Сербську на дві частини, що викликало невдоволення сербів.

Частина хорватських політиків також вже не перший рік висловлює невдоволення статус-кво - вони б воліли бачити населені хорватами регіони окремим ентитетом, а не частиною федерації з босняками-мусульманами.

На федеральному рівні країною керує президія з трьох людей - представників босняків, сербів та хорватів, яка контролює зовнішню політику країни, та федеральний уряд.

25 років після завершення війни Боснія та Герцеговина все ще розколота за етнорелігійним принципом.

"Ситуація наразі гірша, ніж була 20 років тому. Робиться акцент на різниці між сербами, босняками та хорватами, щодо співробітництва все стало ще гірше між трьома народами, тому що їх очолюють погані лідери", - вважає Івана Маріч.

На цьому тлі про визнання подій у Сребрениці геноцидом хорватами чи сербами мова не йде.

"Хорвати не дуже цікавляться тими подіями. Вони воліють залишатися нейтральними, оскільки лідер найбільшої хорватської партії Хорватська демократична співдружність Драган Човіч співпрацює з лідером боснійських сербів Мілорадом Додіком", - пояснює Івана Маріч.

Сербські політики заперечують геноцид у Сребрениці. Ба більше - Мілорад Додік, який зараз є представником сербів у президії Боснії та Герцеговини, у 2018 році заявив, що деякі мусульмани, яких вважають загиблими внаслідок вбивства у Сребрениці, насправді досі живі.

"Сербські політики досі заперечують геноцид, тому що це те, що люди хочуть чути у Республіці Сербській. І Мілорад Додік заперечує його, тому що це дає йому політичну користь", - зазначає Івана Маріч.

Втім, критикує вона і поведінку босняцьких політиків.

"Головна босняцька Партія демократичної дії та її лідер Бакір Ізетбегович отримують політичну вигоду, грають роль жертв, але насправді це жодним чином не допомагає людям. Вони приїздять до Сребрениці 11 липня, а в інших випадках не згадують про неї", - каже боснійська політологиня.

Натомість боснійські серби вшановують пам'ять понад 3 тисяч цивільних та військових сербів, які стали жертвами нападів у селах неподалік Сребрениці у 1992-1993 роках, ще до геноциду мусульман у Сребрениці. Так само як боснійські мусульмани та міжнародні представники 11 липня зазвичай кладуть квіти до меморіалу в Поточарах, сербські політики кладуть квіти до меморіалів вбитим сербам у селах у східній Боснії.

Чинний мер Сребрениці Младен Груїчіч вважає етнічні чистки сербів у регіоні "геноцидом, про який ніхто не каже".

Сербські політики часто заявляють, що міжнародна спільнота забула про цих жертв, а винних у вбивствах досі не покарали.

Командувача підрозділом армії боснійських мусульман у районі Сребрениці Насера Оріча 2003 року затримали і передали до трибуналу в Гаазі.

2006 року трибунал засудив його до двох років ув'язнення за те, що він не запобіг розправам над сербами з боку його підлеглих, а також за погане ставлення до військовополонених. Однак у 2008 році апеляційна палата міжнародного трибуналу його виправдала.

"Сербські політики і в Боснії, і в Сербії постійно повторюють, що нікого не засудили за вбивства сербів у Сребрениці. Але це не виправдовує заперечення того, що у Сребрениці у липні 1995 року стався геноцид", - зазначає журналістка Сербської служби BBC Петра Живич.

Водночас є проблеми, які хвилюють всі етнічні громади країни.

"Коли ви мандруєте Сербією та Боснією, розмовляєте з людьми, ви розумієте, що економічні труднощі - це наразі головна проблема регіону. Бідність та економічні проблеми - це те спільне, що об'єднує людей у цих країнах", - наголошує Петра Живич.

"Наші головні проблеми - ситуація з судовою владою та корупцією. Рухаємося ми дуже маленькими кроками. Треба просуватися швидше, але ми маємо погане політичне керівництво, це переважно корумповані політики. Я вважаю, що нам потрібна успішна судова реформа, і цю ситуацію можна буде змінити за кілька років", - вважає Івана Маріч.

Доцент Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Шевченка Максим Каменецький, який досліджує Балкани вже понад 30 років, під час війн у Хорватії та Боснії неодноразово перебував у регіоні. Оцінюючи 25 післявоєнних років, найважливішим досягненням він називає те, що у Боснії величезними зусиллями вдалося зменшити недовіру та ненависть.

"Але побудувати життєздатну державу і економіку не вдалося. Не з'явилася якась ідея, яка б об'єднала цю державу, ці три громади. До того ж хорвати і серби мають свої держави, достатньо міцні й у деяких сферах успішні", - зазначає він.

На цьому тлі зростає міграція з Боснії. У 2019 році Мерхуніца Джукіч, голова боснійського Союзу повернення та інтеграції заявила, що лише протягом 2014-2018 років Боснію залишили 173 тисячі людей (приблизно 5% населення).

Максим Каменецький прогнозує, що босняки-мусульмани й далі будуть виїжджати у пошуках кращої долі до Німеччини та країн Скандинавії, а боснійські серби і хорвати - якщо не до Сербії і Хорватії, то у Західну Європу.

На його думку, економічні виклики для Боснії вже є більш загрозливими, ніж безпекові.

"Конфлікту, який був у 90-і роки, вже не буде, але спалахи конфліктів на місцевому рівні можливі. Є механізми захисту від широкомасштабних військових операцій, а Сербія і Хорватія вже не такі, як у 90-ті. І керівництву Сербії зовсім не до душі можливість розв'язувати економічні проблеми Республіки Сербської. Хорватія, як член ЄС та НАТО, на такі дії, як розділ іншої держави, піти не може", - каже Максим Каменецький.

На його думку, приклад Боснії демонструє Україні, що відбувається з країнами, де на рівних правах існують територіальні утворення, що мають різну зовнішньополітичну орієнтацію і засади.

"Тут відсутня спільна національна ідея, взаєморозуміння і взаємодія між складовими держави, і все це супроводжується економічними труднощами. Це приклад для України, що держава має керуватися з єдиного центру, мати єдину зовнішню політику без якихось прав вето для її територіальних складових", - зазначає він.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!