Джозефіна Джексон: Я - порноакторка. З батьками це не обговорюємо

Юлія Сенюк, більш відома за псевдонімом Джозефіна Джексон - найпопулярніша українська порноактриса. Але зараз вона відома в Україні не тільки своїми фільмами для дорослих, а й активною допомогою українським військовим із ампутаціями.

29-річна актриса родом із Золочева на Галичині плавала разом із хлопцями в басейні. Нещодавно ходила з ветеранами в Львівський оперний театр на фотосесію для календаря, кошти з продажу якого підуть на реабілітацію і протезування військових з ампутаціями.

В Україні знімати порно заборонено, тому Юлія Сенюк працює за кордоном – в Угорщині та Чехії. Там вона отримала визнання, зокрема номінацію AVN Awards – це такий "Оскар" для порнофільмів.

"Це диво, що він обрав нас". Історія іспанця, який лікує у Львові бійців з ампутацією

Чи стали українці менше донатити на ЗСУ

"Я прокинулась в новому тілі й не знала, як жити далі". Історія військової, яка втратила ногу

Дівчина каже, що заробляє на порно приблизно 20 тисяч доларів на місяць, і це дозволяє їй донатити великі суми на потреби військових.

Про порно, ставлення до цього батьків, проблеми з протезами в Україні та як спілкуватися з бійцями з ампутаціями, щоб вони не відчували себе зайвими в суспільстві, порноактриса розповіла в інтерв'ю ВВС Україна Галині Якушко.

Повне відео інтерв'ю дивіться тут.

"Держава не може виділяти гроші на такі протези"

ВВС: Відео з вами набирають 200 млн переглядів. Тепер ви ще й волонтерка, але кажете, що не любите, що увагу приваблюєте ви, а не волонтерство. Чому?

Юлія Сенюк: Я не шукаю хайпу для своєї персони. Я хочу поширити інформацію, допомогти фінансово центру ендопротезування (Реабілітаційний центр "Титанові" – Ред.). Тому що їх ніхто не підтримує, там не залучені медійні люди.

Держава, на жаль, не може виділяти кошти на складніші і дорожчі протези. Вона забезпечує тільки простими, стандартними, якими людина (не завжди. – Ред.) може скористатися. Це як висяча рука чи нога – без функцій.

У складних випадках потрібне ендопротезування. Це коли титановий імплант вставляють в кістку і таким чином протез зафіксований стабільно і не падає. Бувають ампутації, коли просто не маєш за що вчепити простий протез. Але держава тільки на таке гроші виділяє. Вона не виділяє гроші на операції з ендопротезування. І не фінансує біонічні протези, з якими людина може взяти чашку, робити якісь дії. Тобто на 50% почуватися повносправною.

ВВС: Але чому ви вирішили підтримати цю сферу? Чому саме порноакторка?

Ю.С.: Мене покликали. Друг запропонував взяти участь у розголосі. Запросив мене в басейн, сказали, що це красивіше виглядатиме.

Це спрацювало, потім всі ЗМІ хотіли відео в басейні. Коли ми пропонували їм (прийти і знімати. – Ред.) центр, ще щось – казали "ні, саме басейн". І ми мусили кожен раз хлопців вести в басейн.

ВВС: А вам хтось казав, що ви робите на цьому хайп?

Ю.С.: Та всі говорять.

ВВС: Як ви відповідаєте? Чи може вас таке зачепити?

Ю.С.: Я взагалі не бачу сенсу комусь щось це пояснювати. Люди з інтернету – це взагалі пил. Я ніколи не звертаю увагу на коментарі, образи, хейт. Ці люди (які пишуть коментарі. – Ред.) – вони для мене ніхто.

ВВС: А як самі військові? Вони вас впізнавали?

Ю.С.: Якісь з них мене знали. Якісь, звичайно, ні. Це нормальне явище. Не кожен цікавиться порно, а тим більше конкретними актрисами.

ВВС: Чи підбадьорюють такі заходи людей з ампутаціями? Відчуваєте, що це дійсно допоможе?

Ю.С.: Не знаю, я не на їхньому місці. Мені, напевно, було би приємно. Коли тебе підтримують медійні особи, це завжди приємно. Вчора, наприклад, один з хлопців спитав, чи можу я ще когось запросити із зіркових гостей. На жаль, я не маю таких контактів, дуже мало зіркових людей такі прості самі по собі в житті, з ними важко про щось домовитися. Вони тобі усміхаються на камеру, проводять з тобою якісь розмови, а зрештою просто тобі не відписують.

Коли я почала свій збір на протезування, то написала багатьом і мало хто відгукнувся. Тому я зробила висновки, що їм байдуже.

ВВС: Чому ця тема протезування не стала популярною?

Ю.С.: Люди стереотипно вважають, що держава забезпечує ампутованих військових. Вони вважають, що як людина отримала поранення, їй повністю все компенсує держава. Але це неправда. Людям треба ще поборотися за допомогу. Довести, що мають поранення, що з ними щось не так. І в кінці це все одно 50 на 50, чи їм вийде відбити ті гроші.

ВВС: Держава виділяє 750 тисяч гривень. Але ціни на протези починаються від мільйона.

Ю.С.: Так, мільйон-два, і це без реабілітації. Реабілітація – це ще більше роботи, ніж просто дати протез. Спочатку людина рік чи півтора взагалі без кінцівки – треба вчитися заново відчувати руку, ногу, ходити, рухати. Реабілітація коштує плюс-мінус так само, як один протез – це якщо ми говоримо про рік часу.

"Я не люблю збори, легше виділити зі своєї кишені"

ВВС: Як ви збираєте гроші? Я знаю, що ви ходите в басейн. Ще була акція в театрі, а саме збір грошей.

Ю.С.: Наш збір ще відкритий, він є на моїй сторінці в інстаграмі. І чим більше грошей – тим краще. Тому що насправді ідея була така, що ми кожен день збиратимемо мільйони – щоб на протез кожному. Але це вже триває вічність, не дуже бачу сенс продовжувати в такому плані.

Я взагалі не люблю цих зборів. Це не була моя особиста ініціатива, тому що я знаю, як довго йдуть збори, я не хочу з цим мусолитись. Мені легше виділити кошти зі своєї кишені і все.

Коли мене раніше просили чи репостити збір, чи його створити – я ніколи не погоджувалася. Завжди якусь тисячу-дві тисячі доларів від себе давала і на тому кінець.

ВВС: Тобто вони не довіряють вам гроші?

Ю.С.: Не те, що не довіряють. Але є у нас (в Україні. – Ред.) тільки двоє-троє, максимум четверо людей, хто збирає 30 мільйонів за дві години. Розумієте? І мусолити це місяцями… хлопцям треба мільйони і вже. Дуже сильно хочеться, щоби хтось з тих великих збиральників нарешті зробив збір на 50 мільйонів саме на протезування.

ВВС: Скільки ви особистих грошей надіслали на армію або на протезування?

Ю.С.: У мене є машина BMW X3, я купила собі вже нову, а цю хочу або продати і гроші віддати на протези, або розіграти і отримати ще більше грошей на протезування. Або третій варіант – віддати машину хлопцям, додавши туди ручну систему керування, щоб водії без рук чи ніг могли на ній їздити.

Загалом я не рахую, скільки надіслала грошей, це рандомно буває – хтось попросить, ти розчулився і закинув. Або якийсь збір є і ти бачиш, що там не вистачає дві-три тисячі доларів – і ти просто береш і закриваєш. І я ніколи не рахую цього. Але те, що я віддаю дуже багато – це факт, тому що сама собі я не можу нічого назбирати наразі – через те, що я більшу частину віддаю кудись.

ВВС: Я бачила, що ви заробляєте, по-моєму, 20 тисяч доларів в місяць. Ви сказали, що тисячу-дві можете спокійно віддати на армію?

Ю.С.: Тисячу-дві – це одній людині, мається на увазі. Але таких випадків може бути багато. Одного місяця це може бути 2-3, один місяць – 5. Це залежить від того, настільки до мене дійде і розчулить інформація. Або наскільки вона мені здасться важливою. Або просять знайомі чи друзі – по-любому я не можу відмовити.

"Насилля буває на будь-яких роботах, в сім'ї теж"

ВВС: Армія в Україні завжди асоціюється з чимось хорошим. А порноіндустрія – навпаки, з чимось не високоморальним. Як ці дві речі пов'язані?

Ю.С.: Ніяк не пов'язані. Просто я порноактриса і вирішила допомагати. От і все, воно ніяк не пов'язано. Це може бути будь-хто. Ви можете піти і допомагати. Я так само. Як журналістика поєднується з армією? Я можу поставити таке ж питання.

ВВС: Погодьтесь, що журналістику трохи по-іншому сприймають в суспільстві, ніж порноіндустрію.

Ю.С.: Ну це тут.

ВВС: А де інакше?

Ю.С.: Всюди, де (порноіндустрію. – Ред.) легалізовано, в цивілізованих країнах.

ВВС: В Україні, наскільки я розумію, порно можна розповсюджувати, але не можна знімати?

Ю.С.: Нічого не можна, не можна навіть зберігати. Розумієте, це такий абсурдний закон, який говорить, що, грубо кажучи, якщо людина скачала собі порно, щоб його подивитися – вона вже підходить під статтю. Це абсурд. Спочатку треба нормально створити закон, якось його проговорити і щоб там чітко було роз'яснено. А так, виходить, надсилаєш своїй дівчині чи хлопцеві інтимну фотографію – і ти вже підпадаєш під цей закон.

ВВС: А як би мало бути? У вас були коли-небудь проблеми з цим законом?

Ю.С.: Я ж не знімаюсь тут, які в мене можуть бути проблеми? А всі страждають. Починаючи від секспрацівників, які не захищені, тому що закон проти них. Якщо, візьмемо як приклад, я знімаюся в порно (в Україні. – Ред.) і мене побили, то я навіть не зможу звернутися в поліцію, мене посадять разом тим, хто мене побив.

Феміністки розказують, що (в порноіндустрії. – Ред.) насилля! Насилля тільки в тих країнах, де це не легалізовано. Якщо в нас секспрацівники будуть захищені, ніяких проблем не буде. Кожен може піти і наскаржитись. Насилля буває на будь-яких роботах, в сім'ї теж. Невже через те, що в сім'ї насилля, нам треба заборонити шлюб? Це абсурд.

"Мій найкращий друг зробив фейкове порно зі мною"

ВВС: Якщо приймуть закон, що в Україні можна знімати і розповсюджувати порно, які це принесе плюси? Економіка?

Ю.С.: У першу чергу це захист секспрацівників. Це те, про що так кричать феміністки. І друге – це, звичайно, податки. Тому що почне Україна отримувати кошти з легальної роботи. Третє – наші правоохоронні органи перестануть на цьому заробляти. Тому що всі ми розуміємо, що якщо такий бізнес є, то вони його або кришують, або просто ловлять невинних дівчат, заходять до них додому та вимагають у них гроші.

"Я не обговорюю з батьками свою професію"

ВВС: Ви живете на заході Україні?

Ю.С.: Так. Свята Галичина.

ВВС: Тільки хотіла сказати. Там цінності більш традиційні, ніж в цілому по Україні. Чи зіштовхуєтеся ви з осудом на Галичині?

Ю.С.: Маєте на увазі, чи тикають на мене пальцями на вулицях, ображають чи кидають помідорами? Ні, цього взагалі ніде немає. Хейт тільки в інтернеті. Тільки в інтернеті люди вважають, що не несуть відповідальності за те, що говорять, як висловлюються. Вони пишуть з нульових акаунтів, і ти навіть не можеш звернутись до цієї людини, знайти її, тому що вона ніхто. Тільки такі дозволяють собі хейтити інших.

ВВС: А як у Золочеві?

Ю.С.: Не знаю, не була там (давно. - Ред.). Мені там немає що робити.

ВВС: Взагалі ніколи не їздите?

Ю.С.: Взагалі. Їжджу хіба на цвинтар до діда раз в рік, але він трохи далі від Золочева.

ВВС: Я читала, що вас дід виховував. А як батьки?

Ю.С.: Батьки були зайняті своєю освітою. Хто вчився, хто працював. Зараз у нас ніхто в Золочеві не живе. Золочів – це моє минуле.

ВВС: А як батьки до вашої професії ставляться?

Ю.С.: Ми з ними це не обговорюємо. Я доросла людина і я почала в дорослому віці. А по-друге, я єдина дитина в сім'ї. Тому не думаю, що це хороша ідея - втрачати єдину дитину заради своїх невподобань. Єдине, що вони могли зробити – це прийняти це або втратити дитину. Звичайно, прийняли, а хто хоче втрачати свою дитину через якісь дурні амбіції?

ВВС: На вулицях вас впізнають?

Ю.С.: Я інтроверт, люблю сидіти вдома. Загалом у мене досить активне життя. Але коли маю вільний час на себе, не хочу витрачати його на інших. Часом мене можливо зустріти. Звичайно, що просять фото. Ось сьогодні (в Києві. – Ред.) їхала в таксі, чоловік попросив про фотографію.

Я навіть думаю, що більше в Києві мене знають, ніж у Львові.

"Вони ще пошкодують, що так про мене говорили"

ВВС: Як ви починали в порноіндустрії? Було важко?

Ю.С.: Я поїхала (за кордон. – Ред.), ми відзняли декілька фільмів. Загалом вони виходять за тиждень, два, за місяць після зйомки. Все, що можна побачити в соцмережах - це бекстейджі в твіттері, там контент без цензури. Але бекстейджі – не найкрасивіше, що можна побачити з порно. Це ще і була така сцена більш аматорського стилю. Хтось (із людей, які мене знають. – Ред.) це знайшов, створив телеграм, завантажив це туди і додав туди всіх моїх знайомих із міста (Золочева. – Ред.). Так в один момент це впало на мене не в найкращому вигляді.

Я би, можливо, хотіла розповісти потім, коли досягну певних цілей, стану фінансово незалежною, коли це буде красиво виглядати. А тут на тебе звалюється хейт, бруд. З одного боку, хочеться просто провалитися в землю. А з іншої - хочеться довести людям, що вони не праві. Я вибрала друге. Вони ще пошкодують, що так про мене говорили.

На початку всім важко. Потім доходиш до кращого результату, всі вже міняють думку про тебе. От якщо колись весь Золочів говорив, яка вона погана, то зараз у Золочеві стараються прив'язати мене до себе. "Ой, а я з нею сидів з одною партою, а я з нею то" і так далі. Пишуть мені: пам'ятаєш мене? Ні, не пам'ятаю і не хочу пам'ятати.

ВВС: Пам'ятаєте момент, коли ухвалили рішення зніматися в порнофільмі?

Ю.С.: Я взагалі нікому про це не говорила. Мені написали в інстаграмі агенти, є агентства в Європі, які шукають постійно дівчат на зйомки. На той час я була в пошуках грошей. Не те, щоб я була бідна. Мені давали батьки гроші, але я не хотіла сильно від них залежати. Тим більше, мені тоді було 23-24. І пора вже самій щось робити.

На той момент я вже мала досвід в еротичних відео і на фотосесіях, то подумала, чому би і ні? Звичайно, це щось страшне або невідоме, але якщо мені не сподобається, я принаймні зароблю гроші. Я думала, якщо мені не сподобається, то я познімаюся тиждень в п'яти-шести фільмах, ніхто не дізнається. Це я помилялася.

Не те, що це прямо дуже приносить багато задоволення, але дає багато переваг в житті. Сам процес – мені не подобається, тому що у мене немає таких інстинктивних бажань. Знаєте, як у тварин, що ти накидаєшся і байдуже з ким, де і як. Мені потрібна близькість, приватність. А для мене це тільки робота, гра на камеру.

На першій зйомці мені сказали, що і не скажеш, що ти перший раз, дівчата часто губляться, абсолютно не знають, що робити. Здавалось би, а що там робити на тих зйомках, спитає багато людей. Береш і просто займаєшся сексом на камеру. Це не зовсім так. Все набагато складніше. І коли тебе постійно хвалять, вся команда і актори – то ти така думаєш, блін, може я реально кручусь в своїй темі? І я вирішила продовжувати.

ВВС: Чим би ви займались, якби не порно?

Ю.С.: Можливо, трейдинг. Я з тих людей, які не хочуть займатися простою роботою, стандартною – це не для мене. Я хочу щось неординарне. Тому, напевно, це якраз те, що я шукала. (Якби не порно. – Ред.) я би точно вибрала якесь цікаве заняття.

ВВС: Ви називаєте себе скромною людиною. А як було вперше? Люди на камеру бояться просто говорити – не те, щоб у відвертих сценах зніматися. Як було вперше зніматися? Що ви пам’ятаєте?

Ю.С.: Хто ж забуде свої перші зйомки? Я поставилася до цього дуже серйозно. Люди за камерою – вони професіонали своєї справи. Те, що вони знімають, вони бачать кожен день десятки років. І все, що їм потрібно побачити – це хороший результат. Тут немає часу думати: "Ой, я стидаюся, я не можу”. Тобі просто треба виконати своє завдання добре. Це все, на чому ти маєш сконцентруватися.

Я бачила порно, розуміла, як треба поводитися. Я просто відтворила те, що бачила, і на тому кінець. Я просто стараюся професійно підійти до справи і виконувати її. Знаєте, я ж відмінниця, Я хочу виконати все на "п'ять з плюсом" (сміється).

ВВС: Ви ходите на зустрічі однокласників?

Ю.С.: Ніколи не була. По-перше, ніхто не запрошував. І я не знаю, чи хотіла би. У мене лишилися друзі зі шкільних років. Їх буквально троє, і вони давно не в Золочеві. Вони теж займаються своїми справами. З ними я контактую і мені з ними приємно.

ВВС: Як ви відпочиваєте? Деякі люди відпочивають, займаючись любов'ю. А ви як?

Ю.С.: Я сиджу вдома. У мене також вже є хлопець. Звичайно, ми з ним теж займаємося сексом. Звичайно, в простішій формі, так, як мені подобається.

Зазвичай я дивлюся Нетфлікс, можу якісь передачі включити. Я прибираю вдома. От якісь такі домашні справи. Ні з ким не говорити, просто, знаєте, щоб мозок відключився.

"Діти підійшли і сказали: дивіться, він без ніг"

ВВС: Ви ходили в оперний з військовими з ампутаціями. Як це впливає на впевненість військових?

Ю.С.: Пам'ятаю, як хтось з них сказав, що ніколи не надягав такий костюм раніше. Інші казали, що давно не пам'ятають, коли востаннє таке вдягали. Вони були під враженнями. Я думаю, це принесе їм впевненість. Але не мені судити. У них є свої родини і вони краще це відчувають.

ВВС: Які ще будуть подібні ініціативи?

Ю.С.: Я хотіла зробити канал, де я буду (у військових. – Ред.) брати інтерв'ю. Мені здається, це додасть медійності кожному з них. Вони ж всі збирають кошти.

Люди зможуть більше відчути на собі їхній біль проблеми і, можливо, це допоможе і з фінансами. Ті фотографії і відео з театру розлетілися по всьому світу.

ВВС: Військові часто кажуть, що вони не так бояться того, що у них немає руки чи ноги, як того, як люди будуть дивитися на них. Чи є у вас ідеї, як з цим впоратися?

Ю.С.: Ідеї немає, але ми повинні однозначно говорити про це, це важливо. Суспільство повинно готуватися до того, що таких людей буде більше. Вони мають нормально вживатись в соціум. І в той же момент – готувати соціум, щоб вони не дивилися так, знаєте… І дітей, головне навчити дітей. Це вже завдання для батьків і шкіл.

У нас була така історія від Артема, який без ніг. Він пішов з дочкою в дитячий центр розваг і там інша дитина підійшла до нього, почала тикати пальцями, покликала інших дітей і сказала: дивіться, у нього немає ніг.

ВВС: А люди дорослі – вони хіба не так само можуть інколи дивитися, відводити погляд або ще якось соромитися?

Ю.С.: Думаю, так.

ВВС: Що з цим робити? Коли ви спілкуєтеся з людьми з ампутаціями, як ви себе поводите? Можете щось порадити?

Ю.С.: Я поводжуся так, як я би хотіла, щоб поводились зі мною. Завжди треба ставити себе на місце іншої людини. Чи хотілось би мені, щоб мене питали історію моїх поранень? Я так не думаю, людина тільки вийшла з цього всього, напевно, хоче певний час про це не думати. Тому не питайте, поки людина сама не захоче поділитися. Друге – це на рівних поводитися.

ВВС: Багато військових з ампутаціями мають проблеми з сексуальним життям. Вони невпевнені в собі. Можливо, ви порадите, як їхнім партнеркам себе поводити, щоб ця впевненість повернулася?

Ю.С.: Все індивідуально. Ми не можемо знати конкретні проблеми кожного. Напевно, на початку йому не буде хотітися. Якщо у нього є дружина, любляча дівчина, друга половинка – нехай проявляє ініціативу. Якщо він фізично може і йому це не нашкодить – можна до якоїсь близькості доходити, не боятися цього. Тому що життя продовжується.

Хлопцям пояснюють, що можна і нормально користуватися секс-іграшками чи мастурбаторами – це нормально. Вони не повинні цього боятися.

ВВС: А які ваші особисті рекомендації? Що рекомендували би жінкам, які хочуть якось розважити, допомогти хлопцям?

Ю.С.: Ну, можуть зняти свої хоум-відео, якщо хочуть (сміється).

ВВС: Це допомагає?

Ю.С.: Не знаю. Мені здається, це в будь-якому випадку його повеселить.

Як я бачу по хлопцях з нашого центру – вони постійно рухаються. Мені здається, у них активніше життя, ніж у мене. Вони спочатку на баскетбол, потім на басейн, ще кудись. У них немає часу думати про свої недоліки. Тому не сидіти на одному місці – це найкраще, що може бути. Зайняти свою людину так, щоб вона не думала про те, що в неї чогось немає.

Відеоінтерв'ю з Юлією Сенюк (Джозефіною Джексон) можна переглянути на YouTube-каналі ВВС Україна.