Не тільки Захід, а й сам Навальний переоцінив свій вплив на уражене імперіалізмом і звикле до диктатури й рабства російське суспільство. Ця нездатність зрозуміти загадкову російську свідомість або ж намагання абстрагуватися від неприємної правди про свій народ дорого коштувала одиницям російських політиків, які наважувалися кинути виклик Путіну. Коли в січні 2021 року після отруєння Навальний повернувся в Росію, він, очевидно, наївно розраховував на спалах народного обурення путінським режимом. Можливо, у якійсь іншій країні щось подібне дійсно могло б статися. І призвело б до повалення влади. Але точно не в Росії.
Тому коли Навальний повернувся на батьківщину, його відразу ж затримали й відправили за ґрати. Акції на його підтримку в РФ тривали недовго й не були масовими. А головне — усім протестувальникам бракувало бажання й мужності йти на пряме силове протистояння з владою. А мирний протест у Росії завжди був приречений на поразку. Так відбулося й цього разу.
Можливо, якби Навальний діяв за прикладом Леніна й зумів би організувати державний переворот, шансів повалити Путіна мав би значно більше. Та й народна любов додалася б: насильницький прихід до влади здатен легітимізувати в Росії будь-якого правителя. Але Навальний, якому мали б бути відомі історія та особливості російського світогляду, вирішив погратися в демократію. І програв.
Мертвий Навальний теж не зумів надихнути росіян на боротьбу з кремлівською владою. Навпаки, виявилося, що більшості жителів країни-агресорки абсолютно байдуже; чимало росіян поставилися до смерті Навального навіть позитивно — як до смерті «ворога народу» чи «агента Заходу». Не було також жодних значущих проявів суспільної активності, жодних масових мітингів і демонстрацій. Не було жодних спроб штурмувати органи влади, закидати коктейлями Молотова поліцію чи влаштувати страйки. Поки що найбільше, на що спромоглися росіяни — це зібратися на похоронах Навального юрбою, яка не перевищувала двох десятків тисяч, і прокричати кілька гасел. На тому все, схоже, завершилося.
Пасивна й байдужа реакція росіян на смерть Навального показує: жителям РФ у принципі нецікава тема опозиції до влади. А також демонструє реальний мізерний політичний вплив самого Навального на співвітчизників. Росіяни не хочуть міняти чи скидати Путіна. Не тільки тому, що бояться це робити — більшість росіян кремлівський диктатор цілком влаштовує. І загалом їм подобається.
Захід сам створив культ Навального, намагаючись знайти хоч якусь альтернативу Путіну. Там усе ще чіпляються за міфічну, ефемерну ідею демократизації Росії. А Навальний нібито уособлював так звану російську демократію, справжню альтернативу диктаторові Путіну. Однак ця «демократична альтернатива» і глибинне російське демократичне суспільство насправді існують лише в уяві західних політиків, які дуже хочуть вірити в те, чого немає. Зручно сподіватися, що хтось може скинути кремлівського диктатора й вирішить усі проблеми, пов’язані з його існуванням, замість тебе.
Навальний ніколи не був еталонним уособленням демократичності, як це дехто вважає. У його поглядах достатньо віянь російського імперіалізму та схильності до авторитаризму. Просто вони майже непомітні на тлі нинішньої кремлівської політики.
Якби Навальному таки вдалося якимось чином прийти до влади, рівень його «демократичності» розчарував би багатьох на Заході.
Зміна влади в Росії ніколи не приводила до побудови там успішної стабільної демократії. Зате завжди прокладала шлях до концентрації влади й формування нового авторитарного режиму. Такі процеси цілком логічні й відповідають парадигмі існування Росії. Ця колоніальна імперія не може функціонувати без авторитарної диктатури й ідеології, яка обслуговує та виправдовує цю імперію. Демократія і Росія — це майже фантастичне поєднання. Попри ілюзію близькості до Європи, шанси на успішну демократизацію РФ ще менші, ніж шанси демократизувати Іран чи Афганістан. Навіть з тієї точки зору, що росіянам демократія майже незнайома і зовсім не вписується в існування колоніальної імперії, якою є нинішня РФ.
Заходу не варто думати, як демократизувати Росію, чи шукати там нового Навального або сміливого борця з режимом. І не варто сподіватися, що росіяни з власної волі відмовляться від агресивної зовнішньої політики та своїх імперіалістичних поглядів на світ, покаються за вчинене, піднімуться на революцію і з портретами Навального скинуть з трону Путіна й збудують у себе демократію. Це все марна справа, нераціональне витрачання ресурсів і часу. Єдиний шлях, який теоретично може привести до демократизації Росії, лежить через її поразку у війні.
