Пілоти, які катапультувалися під водою – і вижили

13 жовтня 1954 року льотчик Королівського флоту Брюс Макфарлейн злетів з палуби британського авіаносця "Альбіон" у Середземному морі. Через кілька хвилин його літак занурився у воду біля корабля.

Макфарлейн керував важким і потужним літаком під назвою Westland Wyvern, штурмовиком, оснащеним величезним двигуном. Двигун приводив у рух два гвинти, що оберталися у протилежних напрямках, у передній частині літака.

Розробка літака Wyvern була непростою, і його прийняли на озброєння лише за рік до того. Під час стартів з "Альбіона", який вийшов у море у вересні, виявили серйозну проблему. Під час зльоту Wyvern зазнавав перевантаження, внаслідок чого його двигун моментально втрачав паливо й глухнув.

Wyvern важив понад сім тонн без палива чи зброї, тож не міг планерувати. Під час цієї серії перших запусків кілька літаків були втрачені після зльоту.

Але аварія Макфарлейна була дещо іншою.

Попри наявність гвинтів, Wyvern був продуктом епохи реактивних літаків і був одним із небагатьох нереактивних літаків, які мали катапультне крісло – життєво важливе для пілотів, чиї літаки впали у воду лише за кілька секунд після зльоту з авіаносця.

Макфарлейн не встиг активувати своє крісло, його Wyvern занурився у воду, а 24 000-тонний авіаносець протаранив затоплений літак й розрізав його на дві частини. Пілоту довелось чекати, поки авіаносець пройде повз, перш ніж він зміг відкинути купол літака. Потім він потягнув за ручку… і нічого не сталося.

Макфарлейн знову смикнув за ручку, і цього разу сидіння спрацювало. Згідно зі звітом про інцидент на авіаційному вебсайті Hush-Kit, пілот "опинився у вирі води під корпусом "Альбіону". І, наче цього було замало, він незабаром усвідомив, що його затягує дедалі глибше під воду.

Якимось чином він звільнився від павутиння свого парашута, а потім скинув рюкзак і почав повільно підніматися до поверхні".

Макфарлейн використав своє сидіння так, як не планували конструктори, і став першим в історії пілотом, який успішно катапультувався з літака під водою. Технологія катапультного крісла на той час була в зародковому стані, і до цього моменту відбулося лише кілька десятків успішних катапультувань.

Розробники крісла, британська компанія під назвою Martin-Baker, навіть не замислювалися над тим, чи працюватимуть сидіння в таких умовах.

"Навряд чи ви схочете катапультуватися під водою, тому що, по суті, ви перетворюєте свій літак на бомбу", - каже Джо Коулз, редактор Hush-Kit.

В атмосфері заряд вибухової речовини розсіюється нормально. Пілоти, які катапультуються з поверхні води, стикаються з цілою низкою інших проблем, включно з дезорієнтацією внаслідок раптового потрапляння під воду та ймовірністю декомпресійних травм – якщо вони надто швидко піднімаються на поверхню.

"У 1950-х перші реактивні літаки мали справді жахливі двигуни, і вони просто падали, ледь злетівши з палуби авіаносця", - каже Коулз.

Високий рівень аварійності багатьох із цих літаків спонукав до розробки вдосконалених катапультних сидінь, які мали більше шансів врятувати життя пілотів.

Martin-Baker зрештою створила версію свого сидіння Mark 6 спеціально для авіакомпанії Blackburn Buccaneer.

"Ідея полягала в тому, що роботу виконувало стиснене повітря – вам не потрібна була вибухівка під водою", – каже Коулз.

"Коли літак досягає певної глибини під водою, він це розуміє й починає процедуру підводної евакуації… він наче каже: "Так, давайте витягнемо цього хлопця. Не треба нам бути під водою".

Через десять років після порятунку Макфарлейна пілот ВМС США успішно катапультувався з винищувача А-7, який неправильно приземлився під час нічних навчань й звисав з краю палуби, зачепившись за посадковий трос.

Пілот Расс Пірсон пізніше написав у військово-морському журналі The Hook: "Менш ніж за мить літак ненадійно завис на краю палуби… Катапультуватися зараз було б самогубством - траєкторія реактивного двигуна катапультного крісла змусило б крісло стрибати по воді, як плоский камінець на ставку в селі".

Двигун A-7 сповільнював оберти, поки був більше не в змозі утримувати літак.

"Літак упав з палуби й пролетів близько 18 метрів, перш ніж впасти у Тихий океан – відчуття було схоже на падіння в чорну діру", – написав Пірсон.

Пілоти ВМС США під час навчань дізналися, що в середньому літак буде тонути на 3 метри щосекунди, і у них буде лише близько 10 секунд, щоб з нього вибратися, поки не стане надто пізно. Пілот потягнув за ручку, і його викинуло в темну воду з такою силою, що киснева маска злетіла з його обличчя.

Дезорієнтований, він не міг зрозуміти, де верх, а де низ – його врятували мерехтливі вогні посадкових факелів, які люди, що перебували на авіаносці, кинули у воду. Пірсона ледь не затягнув назад його частково розкритий парашут, і він дивом зумів надути рятувальний круг, учепившись за літак, який дрейфував прямо під поверхнею.

Ще через десять років третьому пілоту – цього разу з Індії – також вдалося врятуватися з літака, який після зльоту впав у море. Проте такі випадки залишаються дуже рідкісними.

Якщо ви хочете побачити, наскільки важко катапультуватися з літака під водою, можете переглянути навчальне відео ВМС США 1960-х років. Цікаво, що відео попереджає пілотів не катапультуватися з літака, якщо він плаває на поверхні – тодішню технологію катапультного крісла було небезпечно використовувати з нерухомого літака, на відміну від останніх моделей.

У відео також ідеться, що падіння з висоти 25 м на воду нічим не відрізняється від падіння з такої ж висоти на бетон – жахлива думка.

У листопаді 2021 року пілот винищувача F-35B Королівського флоту був змушений катапультуватися дуже близько до авіаносця незабаром після зльоту (можливо, через те, що захисні кришки двигуна не були зняті перед запуском).

F-35B оснащений системою, яка автоматично катапультує пілота, якщо відчуває, що ось-ось зіткнеться з поверхнею. Це набагато досконаліша версія системи, яку використовували в радянському реактивному літаку Як-38, який надійшов на озброєння в 1970-х роках.

Він був схожий на Harrier, який використовували Британія та США, але мав менш потужний і менш надійний двигун. Якщо будь-яка з підйомних форсунок виходила з ладу або літак обертався на понад 60 градусів, пілот автоматично катапультувався.

Не зовсім приємний сюрприз - але, мабуть, таки краще за спробу видертися з крісла десь під поверхнею океану…