Як ховали перших жертв аварії на ЧАЕС

Більше 20 років киянка Наталя Ходимчук 26 квітня їздила до Москви на Мітинське кладовище, де є меморіал загиблим в аварії на ЧАЕС.

Там могила її чоловіка – Валерія Ходимчука, оператора реакторного цеху ЧАЕС.

Ця могила символічна. Коли в ніч на 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС пролунав вибух, пан Ходимчук перебував у турбінному залі станції. Його тіло так і не знайшли під завалами станції.

"Хочеться дізнатися, як він загинув. Мене це досі тривожить, хоча вже 29 років пройшло. Але я цього вже ніколи не дізнаюсь", - каже жінка.

Проте цього року поїздку родичів загиблих в аварії на ЧАЕС на Мітинське кладовище до Москви скасували через ситуацію у відносинах між Україною і Росією.

"Останні роки організовувати поїздку нам допомагав "Союз "Чорнобиль" Росії". Але зараз брати гроші у Росії не будемо", - розповідає голова організації інвалідів Чорнобиля "Промінь 5-2" Олександр Зеленцов.

"Промінь 5-2" об'єднує родичів загиблих від променевої хвороби після аварії на ЧАЕС. Пан Зеленцов зазначає, що 26 квітня замість Мітинського кладовища рідні йдуть до Чорнобильської церкви у Києві.

Кладовище під бетоном

На Мітинському кладовищі у Москві є 30 могил перших жертв аварії на ЧАЕС - це пожежники, які першими виїхали ліквідовувати пожежу і працівники атомної станції.

Більшість з них померла від променевої хвороби у 6-й клінічні лікарні Москви в перші місяці після трагедії – в травні-липні 1986 року.

Під час поховання на Мітинському кладовищі застосовували спеціальні заходи безпеки, розповідає заступник директора Національного музею "Чорнобиль" Анна Королевська.

В музеї "Чорнобиль" зберігаються розсекречені документи, карти, фотографії і спогади учасників тих подій.

"Тіла спочатку загортали в плівку, потім в дерев’яну труну, потім дерев’яну труну в плівку, а потім це все це запаювали в цинкову труну і закопували", - каже пані Королевська.

Пізніше, за її словами, місце поховання залили бетоном. Серед цих 30 могил – три є символічними. Одна з них – інженера Володимира Шашенка.

Після аварії Шашенок, за свідченнями очевидців, отримав настільки сильні опіки від радіоактивної пари, що у того чоловіка, який виносив Шашенка після аварії зі станції, залишився опік від його тіла.

Володимир Шашенок помер на світанку 26 квітня. Поховали його на кладовищі села Чистогаловка, що поряд зі станцією.

Ще однієї з перших жертв аварії на ЧАЕС був заступник керівника електричного цеху ЧАЕС Олександр Лєлєченко.

"Він втік з Прип’ятської лікарні і повернувся на станцію. Лєлєченко розумів, що отримав велику дозу радіації, але продовжував працювати, поки міг, ліквідовувати аварію. Його лікували вже тут в Києві. Але не могли врятувати. Він отримав велику дозу радіації – більше 1500 рентген, а смертельною є 700 рентген", - розповідає Анна Королевська.

Олександр Лєлєченко помер від променевої хвороби у Києві 7 травня 1986 року. На Мітинському кладовищі йому встановили символічну могилу поряд з усіма.

З 12 чоловік персоналу турбінного залу ЧАЕС, які були на зміні в ніч на 26 квітня, восьмеро померли від променевої хвороби, розповідає представник музею "Чорнобиль".

"Пожежні боролися з аварією ззовні, а зсередини приміщення четвертого енергоблоку з аварією боровся персонал станції і з пожежами, які там виникали, в умовах розриву трубопроводу, коли там навколо кипіло масло, була радіоактивна пара", - каже пані Королевська.

Чорнобильска атомна станція є ще одним місцем, де Наталя Ходимчук вшановує пам'ять загиблого чоловіка.

"Їду в Чорнобиль до Валєри щороку 24 березня у його день народження. Він же ж досі там лежить", - каже жінка, зітхаючи.