Як працює перший в Україні випускник вишу з синдромом Дауна
- Оксана Коваленко
- для BBC News Україна, Луцьк
Перший в Україні випускник вишу із синдромом Дауна Богдан Кравчук вже рік працює екскурсоводом. Минулого року його взяли на роботу в Музей освіти Волині при обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.
Робочий день Богдана Кравчука розпочинається о 9:30 ранку і триває чотири години. Основну частину дороги до місця роботи вони долають з мамою-водієм. Далі Богдан переходить дорогу, заходить у приміщення і бере ключі від музею.
Серед його завдань зараз - вносити інформацію про експонати музею з інвентарної книги в електронну систему і проводити екскурсії. Зараз людей відвідувачів у музеї мало через карантин. До цього він іноді мав по дві екскурсії на день, а іноді одну на тиждень. Екскурсії проводить разом з представником музею.
Рік тому, готуючись до роботи, Богдан вивчав матеріали з історії волинської освіти - "Історію освіти України" та "Луцьке Хрестовоздвиженське братство".
Каже, що йому подобається читати і що він любить історію України.
Ми зустрілись з Богданом рік тому, коли він тільки розпочинав свою роботу. Усі предмети на Богдановому столі були акуратно розкладені. Він демонструє папери з відділу кадрів - і одразу ж кладе їх точнісінько так само, як вони лежали до того.
Він старанно вивчав текст оглядової екскурсії.
"Тут Ярослав Мудрий. Я його знаю… У мене тут багато "знайомих". Всього є 16 стендів. Експозиція ділиться на 11 розділів. Я тут тренуюся... Експонати не можна брати у руки, але мені можна, тільки дуже обережно", - розповідав біля стендів Богдан.
Завідувачка Музею Алла Янковенко працює у кімнаті-музеї разом з Богданом. Розповідає, що для хлопця спеціально облаштовували робоче місце - з комп'ютером і біля вікна.
Пані Алла підбирала матеріали, які Богдан мав опанувати.
"Богдан - людина хороша, симпатична, відкрита. Я йому симпатизую. З ним цікаво поговорити і він дуже відкритий. Відвідувачі сюди заходять, вітаються з ним, щось запитують, він відповідає. Оце і називається соціалізація. Нормальне життя в колективі", - каже пані Алла.
"Він навчався як історик, а в нас - історія саме освіти Волині. Він, звичайно, пам'ятає окремі події, окремих осіб історичних, але що саме зв'язано з історією краю - конкретні факти - це мусимо знати. Група приходить, будь-хто може запитати про якийсь документ чи фото, й екскурсовод повинен знати".
Богдан заробляє близько 2 тисяч гривень.
Ректор Інституту післядипломної освіти педагогів Петро Олешко, який взяв Богдана на роботу, ділиться, що зробив це і з гуманістичних міркувань, і з професійних - мовляв, адаптація особливого підлеглого - серед завдань інституту.
Цей заклад є постійно діючою лабораторією, в якій працюють над новітніми педагогічними технологіями та запрошують фахівців з інклюзивної освіти. Крім того, пан Олешко був під враженням від досвіду німецьких освітян: сам бачив, як за кордоном організовують роботу для молоді з особливими потребами.
"Кажуть: "В Німеччині кожен німець повинен працювати". Я бачив, як працюють з такими дітьми. От і з Богданом вивчати будемо. Пам'ять у нього розвинута, можливості для технічних завдань є. У нього є бажання! Можливо, мої спеціалісти розкриють його стежинку. Диплом бакалавра - велика перемога. Будемо дивитися, як застосувати його вміння. Можливо, фрагмент екскурсії проведе, перенесе у комп'ютер скомпоновану інформацією".
Мама Богдана, пані Євгенія, розповідає, що кожен ранок хлопець починає з інформації про те, який сьогодні день і яка це дата в історії: "Він дуже любить історію. І з задоволенням йде на роботу. Поки був на карантині весь час читав, робив презентації".
Пані Євгенія каже, що дуже вдячна музею, що взяли Богдана на роботу.
Жінка, розповідаючи про сина, плаче: "Я радію, що він працює. Але його потенціал як історика більший, він не розкритий. Я обійшла всі бібліотеки Луцька. У них бувають якісь заходи, він може виступати, розповідати про історичні події. Але ще ніхто не запрошував".
Хоча Богдан має дещо дефект мови, але його гарно розуміють. За рік взяв участь у трьох заходах у реабілітаційному центрі, де він раніше вчився. Його виступ був присвячений історії.
"Люди бояться брати таких людей на роботу. Бояться, що буде зайва морока, бояться відповідальності. А він же ж звичайна людина. Йому просто потрібно десь щось підказати, десь направити. Я радію, що зараз у нього є робота".
