Зеленський пішов війною проти олігархів. Наскільки це серйозно

"Так, в Україні є олігархи. Так, вони впливають на політику. І так, цього більше не буде. Бережіть себе і своїх близьких. Слава Україні", - так минулої п'ятниці закінчив своє звернення до народу президент України Володимир Зеленський.

За кілька днів до цього він подав до Верховної Ради проєкт закону про олігархів, який, як обіцяють члени його команди, в разі ухвалення стане початком кінця кланово-олігархічної системи української економіки.

Документ запекло критикували не лише політичні опоненти Зеленського та ті, кого в Україні заведено називати олігархами, - їхня реакція якраз була передбачуваною. "Епохальне напрацювання" президента скептично оцінили деякі його найближчі соратники.

Проте сам Зеленський сповнений рішучості просувати документ, а в разі невдачі у парламенті - виносити його на всеукраїнський референдум.

Хто вийде переможцем з війни, яку Зеленський оголосив олігархам, розбиралася ВВС.

Від Кучми до Зеленського

Сучасні українські та російські олігархи мають насправді не так багато спільного, як можна було б подумати.

Вважають, що українські олігархи з'явилися за доби президентства Леоніда Кучми, коли до великої приватизації допустили обмежене коло бізнесменів.

У кожного з них своє минуле - Рінат Ахметов походив із робітничих околиць Донецька, Павло Лазаренко до розпаду СРСР курував сільське господарство в Дніпропетровському обкомі КПРС, а інженер-металург за освітою Віктор Пінчук був зятем самого Леоніда Кучми.

Але об'єднувала їх абсолютна лояльність до президента. Точніше, усвідомлення того, що спроба зазіхнути на крісло Леоніда Кучми може погано скінчитися: і доля згаданого Павла Лазаренка, колишнього могутнього прем'єр-міністра, який був змушений емігрувати та зрештою опинився в американській в'язниці, була чудовим прикладом.

Вже при Кучмі олігархи ставали депутатами особисто чи "прикормлювали" цілі фракції Верховної Ради, просували своїх людей в уряд або лобіювали ухвалення вигідних їм державних рішень.

Саме тоді, каже політолог Володимир Фесенко, закладався фундамент олігархічної конкуренції: українські олігархи конкурували між собою не лише у бізнесі, наприклад, в металургії чи енергетиці, але й в медіасфері. Державне телебачення в Україні перебувало й перебуває у жалюгідному з точки зору рейтингів стані, а найпопулярніші "кнопки" належать цілком відомим великим бізнесменам.

Після відставки Кучми запекла конкуренція олігархів перенеслася і в політику. Олігархи могли підтримувати партії влади та партії опозиції - а бувало, що й ті, й інші одночасно.

Спроби Віктора Януковича взяти під контроль всіх олігархів закінчились крахом системи: багато олігархів напряму чи опосередковано підтримали протести, які зрештою призвели до падіння тодішнього режиму.

Спостерігачі тоді писали, що українські олігархи побоювались: потрапляння України до сфери впливу Росії загрожує їм "розкуркуленням", а повторити долю Михайла Ходорковського чи Бориса Березовського ніхто з них не рвався.

Ба більше, навесні 2014 року, на самому початку конфлікту на сході України, губернаторами стратегічних Дніпропетровської й Донецької областей нова українська влада призначила олігархів Ігоря Коломойського та Сергія Таруту.

Логіку цих призначень тоді пояснювали просто: саме великі бізнесмени, які мають вплив на місцеву політику й володіють фінансовим, адміністративним, а часом силовим ресурсом, найбільше не зацікавлені в тому, щоб на "їхні" землі прийшов "рускій мір".

Так чи інакше, після втечі Януковича в Україну повернулася система відносно мирного співіснування олігархів. І зараз - Зеленський має рацію - олігархи в Україні є. На політику вони дійсно впливають: з владою вони вважають за краще не сваритися, але підтримувати противників президента їм ніхто не забороняє.

І в Раді виділяють цілі групи та фракції депутатів, "зав'язаних" на того чи іншого олігарха.

На ЗМІ - насамперед на "телевізор" - їхній вплив тим більш істотний, а тональність сюжетів про роботу влади на каналах, що належать тому чи іншому олігарху, пов'язана з тим, які відносини з владою на цей момент має власник цих каналів.

В Україні, на відміну від Росії, цілком можлива ситуація, коли дуже великі бізнесмени на кшталт Петра Порошенка або Віктора Медведчука є непримиренними супротивниками чинної влади.

Ніхто не любить олігархів

Не можна сказати, що нинішня ситуація влаштовує мешканців країни. Соціологія показує, що 92% українців вважають, що олігархи мають великий вплив на українське суспільство (опитування КМІС, березень 2021 року), а засилля олігархів в економіці країни українці відносять до трьох проблем, що найбільше заважають розвитку України (опитування фонду "Демократичні ініціативи" та Центр Разумкова, грудень 2019 року).

Зрештою, незалежність від олігархів українці називали другою за вагомістю причиною свого голосування за Володимира Зеленського на президентських виборах 2019 року (опитування КМІС, лютий 2019 року, перша причина - те, що він походить не з "старої" політичної системи).

Опоненти кандидата у президенти Зеленського - насамперед другий фіналіст виборів Петро Порошенко, який і сам є власником бізнес-імперії, - називали його маріонеткою олігарха Ігоря Коломойського.

Але українцям більше підійшла інша картинка: як Зеленський в образі наївного, але чесного президента Василя Голобородька усі три сезони серіалу "Слуга народу" бореться проти олігархів - пещених панів, які вирішують долю країни за столом, що тріщить від різноманітних страв.

Електорат Зеленського чекав від нього боротьби з олігархами не на телеекрані, а в реальному житті.

Президент же спочатку звертався до них по допомогу у розв'язанні проблем Донбасу, а також коли держава виявилась не готова до спалаху коронавірусу. Зеленський зустрічався з ними у своєму офісі, даючи критикам додаткові підстави звинувачувати нового лідера держави у залежності від старих господарів життя.

І лише за два роки після президентської присяги Зеленський зробив перший хід у партії проти олігархів.

Закон про олігархів

Повна назва законопроєкту від Зеленського показує, що олігарх в Україні - персонаж радше негативний: свій документ президент назвав проєктом закону "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)".

Згідно з цим документом, для того, щоб отримати статус олігарха, необхідно відповідати трьом з чотирьох наступних критеріїв:

Осіб, що відповідають "олігархічним" критеріям, внесуть до спеціального реєстру - відповідати за це буде Рада національної безпеки та оборони.

Їм та пов'язаним з ними компаніям буде заборонено брати участь у великій приватизації, а також напряму чи опосередковано фінансувати політичні партії.

При будь-якому контакті олігарха з політиком чи посадовцем цей олігарх має попередити свого співрозмовника про свій статус та сказати, що після спілкування з ним необхідно подати до Радбезу спеціальну декларацію.

"У декларації треба вказати особу, яка її подала, олігарха чи його представника, з яким відбувся контакт; дату і місце зустрічі (розмови), її короткий зміст", - йдеться в законі.

Окремо уточнюється, що такі декларації необхідно подавати і на розмови в режимі онлайн.

А от декларувати контакт, що відбувся на заході, який транслювали в прямому ефірі, або на судовому засіданні, не потрібно.

Якщо політик або посадовець не подасть декларацію про контакт з олігархом, це, йдеться в законі, може стати підставою для "притягнення до політичної або дисциплінарної відповідальності". Тобто, уточнив міністр юстиції України Денис Малюська, звільнення з посади.

За словами влади, такі декларації - звичайна практика для західних країн. Але як працюватиме це положення на практиці, багатьом українським спостерігачам поки незрозуміло.

Зрештою, найменшою незручністю, що принесе олігархам внесення їх до реєстру, стане зобов'язання щорічно подавати повну електронну декларацію про свої доходи та активи.

Наскільки серйозні проблеми принесе українським олігархам включення їх до реєстру? Схоже, однозначної відповіді на це запитання немає навіть у представників української влади - затятих прихильників цього проєкту.

"(Потрапляння до реєстру олігархів) не є чимось ганебним: у людини нічого не забирають, нічого не позбавляють", - заявив минулої п'ятниці секретар українського Радбезу Олексій Данилов.

Але вже наступного дня міністр юстиції Денис Малюська поділився своїми роздумами щодо цього: "Ніхто зі світового бізнесу зв'язуватися з олігархами не буде. Наслідки шалені. Тому будь-яка особа, яка дійсно володіє якимось цивілізованим бізнесом, зробить усе, щоб у цей реєстр не потрапити".

А ви олігарх?

З тексту президентського проєкту складно зрозуміти, скількох людей стосуватиметься закон про олігархів у разі його ухвалення. Місяць тому секретар Радбезу Олексій Данилов, анонсуючи розробку цього документа, заявив, що у його відомстві до олігархів "впевнено зарахують" 13 осіб".

Однак виписані в проєкті критерії є доволі широкими, тому зрозуміло, що насправді до реєстру олігархів може потрапити значно більше людей.

Активами на суму понад 83 млн доларів володіє щонайменше перша сотня найбагатших громадян України, за версією Forbes.

Зв'язки із засобами масової інформації - а закон не уточнює, йдеться про центральні чи місцеві медіа - можна приписати дуже багатьом з них. Критерії монопольного становища на ринку в законі виписані доволі розпливчато, а зв'язки з політикою - звичайна справа для українського великого бізнесу.

І, до речі, чому лише українського? Відповідно до критеріїв закону, до олігархів можна віднести й громадян іноземних держав - наприклад, власника інвестиційної компанії Dragon Сapital чеха Томаша Фіалу, якого називали одним зі спонсорів кампанії парламентської партії "Голос" і який в травні став власником одного з найпопулярніших інтернет-ЗМІ країни "Українська правда".

Минулого тижня міністр юстиції Денис Малюська, що брав активну участь у підготовці президентського законопроєкту, ухилився від відповіді на запитання про те, скільки людей, на його думку, увійдуть до цього реєстру.

Однак перші коментарі з боку великих бізнесменів, яких називають найбільш імовірними фігурантами цього реєстру, складно назвати однозначними.

Ігор Коломойський, наприклад, заявив "Радіо Свобода", що "морально готовий" потрапити в реєстр.

"Я за великим рахунком вже звик, що мене де-факто називають олігархом. Тому яка вже різниця? Тепер ще й офіційно в реєстр внесуть. Костюм пошию і нашию на нього зірку "Олігарх", - сказав він.

Коломойський додав, що готовий до обмежень, які накладе на нього ухвалення закону в нинішній редакції, але його готовність не поширюється на ймовірні наступні редакції документа.

А ось найбагатший українець Рінат Ахметов заявив "Радіо Свобода", що не вважає себе олігархом, і "був би здивований, якби його визнали таким".

"Рінат Ахметов - найбільший український інвестор", - конкретизувала пресслужба SCM, корпорації, яка йому належить. 

Найрізкішою виявилась реакція Петра Порошенка. У більш ранніх інтерв'ю він заявляв, що не вважає себе олігархом, проте саме так його неодноразово називали і президент Зеленський, і члени президентської команди.

Партія Порошенка "Європейська солідарність" обмежилася різкою заявою: "Очевидно, з точки зору Зеленського олігархами є ті, хто не подобається йому особисто - і, безумовно, Порошенко в цьому списку перебуває на першій позиції".

Критикують всі

Втім, критикували президентський проєкт не лише його потенційні "жертви", але й члени команди Володимира Зеленського.

Спікер Верховної Ради Дмитро Разумков заявив, що Радбез, який в українському законодавстві описаний як дорадчий, консультативний, координаційний орган, навряд чи вдалий вибір для ролі "карального меча", що відповідає за пошук олігархів та включення їх до реєстру.

Протягом останніх кількох місяців Радбез помітно активізував свою діяльність, наклавши санкції на десятки громадян, найвідомішим з яких є лідер опозиційної партії "Опозиційна платформа - За життя" та кум російського президента Володимира Путіна Віктор Медведчук. Сам Медведчук називає рішення Радбезу позасудовою розправою над опонентом чинної влади та оскаржує санкції проти себе у суді.

Але, в будь-якому випадку, опоненти Зеленського стверджують, що більшість членів нинішнього Радбезу є прихильниками чинного президента, а рішення цього органу вводяться в дію саме підписом лідера держави. Тому, кажуть вони, можливо, олігархи в Україні будуть просто призначатися владою в ручному режимі.

На думку Дмитра Разумкова, щоб уникнути неоднозначностей, в Україні варто було б створити новий орган, який займався б виключно олігархами.

Але інші соратники Зеленського цю ідею не підтримують. Секретар Радбезу Олексій Данилов каже, що називати РНБО придатком Офісу президента не варто, а на його засіданнях часто виникають гарячі дискусії.

А міністр юстиції Денис Малюська заявив: боротьба проти олігархів не терпить зволікань, а якщо займатися нею через суди чи органи на зразок Антимонопольного комітету, то вона триватиме довгі роки, яких в України немає.

І відразу ж запевняє: дія закону про олігархів обмежена десятьма роками, а за цей час і судову реформу можна буде провести, і контрольні органи реформувати, і антитрастове законодавство ухвалити.

Критики законопроєкту звертають увагу на те, що для виключення зі списку олігархів їх фігуранти мають відмовитись або від своїх політичних зв'язків, або від ЗМІ. І виказують побоювання, що новими власниками медіаресурсів нинішніх олігархів можуть стати особи, які є лояльними до нинішньої влади.

"Схожі механізми стигматизації опонентів, політичного переслідування та перерозподілу активів на користь лояльних відбувалися в Росії з приходом до влади Володимира Путіна, коли Бориса Березовського, Володимира Гусинського, Михайла Ходорковського витіснили або засудили, а їхнє майно перейшло до благонадійних друзів, сусідів по кооперативу "Озеро"- прізвища можна не називати, бо це похідні від прізвища "Путін", - каже ВВС політолог Валерій Димов.

Представники влади відкидають подібні звинувачення, стверджуючи, що на одні медіаресурси, які нині належать олігархам, знайдуться не причетні до політики благонадійні покупці з бездоганною репутацією, а інші - такі закони ринку - будуть змушені закритися.

Що далі?

Хоч формально відповідальним за підготовку законопроєкту про олігархів називають міністра юстиції Дениса Малюську, сам міністр стверджує, що ідейним натхненником цього проєкту був особисто Володимир Зеленський.

У непублічних розмовах представники влади кажуть, що активізувати боротьбу з олігархами від них незмінно вимагають західні партнери, і нинішній законопроєкт - відповідь Києва саме на ці вимоги.

Втім, результати соцопитувань показують, що наступ на олігархів - тема вигідна нинішній владі й з електоральної точки зору. І це, безперечно, розуміє Володимир Зеленський, який присвятив своєму законопроєкту помітну частину звернення до народу минулої п'ятниці.

Президент звинуватив критиків документа в роботі на олігархів і - найголовніше - заявив: якщо Верховна Рада не ухвалить цей закон, він винесе "питання про статус олігархів" на всеукраїнський референдум.

"Це питання стане першим (питанням, яке Зеленський винесе на референдум), а для декого - останнім", - заявив президент, не уточнивши при цьому, ні що він має на увазі, ні взагалі як буде сформульоване питання референдуму.

З виступу Зеленського, між тим, випливає логічне запитання: а навіщо президенту, партія якого має більшість в парламенті, апелювати до народу, якщо теоретично будь-який закон його авторства можна затвердити силами своїх же депутатів у Верховній раді?

Річ, каже політолог Володимир Фесенко, у тім, що Зеленський сумнівається, що цей закон ухвалять у, здавалося б, лояльному парламенті.

Останнім часом Рада неодноразово завалювала важливі для Зеленського ініціативи, або ж навпаки, брала їх, але лише ціною допомоги від фракцій, що пов'язують з олігархами, проти яких спрямований нинішній проєкт президента.

Тому зараз - особливо після демаршу спікера Разумкова, якого багато спостерігачів підозрюють у побудові власної політичної гри, - гарантій успіху в Раді президентський проєкт не має.

Результат будь-якого референдуму з питанням про олігархів передбачити нескладно.

Звичайно, у Зеленського в рейтинговому відношенні зараз не найкращі часи: останнє соцопитування КМІС показало, що більш ніж половина українців негативно ставляться до можливості його повторного президенства. Але олігархів українці не люблять ще більше.

Тому, каже Фесенко, заяви Зеленського про можливий референдум - це "психологічна атака" на депутатів.

Затвердять вони президентський проєкт - Зеленський отримає політичну ініціативу, лаври головного борця проти олігархів і рейтингові бали.

Завалять - Зеленський звернеться за підтримкою своєї ініціативи до народу і, найімовірніше, її отримає, принагідно перетворивши референдум на агітаційну кампанію за себе - головного борця проти олігархів.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber