Чи є в Європі лідер, який згуртує ЄС проти загрози Росії?

Українці борються з російською армією та гинуть, Росія відкрито погрожує Литві.

Німці почали вживати заходів щодо економії газу напередодні зими, а ООН попередила про глобальну продовольчу кризу через російську блокаду портів у Чорному морі, внаслідок якої Україна не може експортувати зерно.

Ми опинилися в епіцентрі європейської кризи в галузі безпеки, і ця криза швидко стає загальносвітовою.

Хто ж із лідерів об'єднаної Європи керує спільними зусиллями щодо виходу з цієї кризи? Наразі, як виглядає, ніхто.

Лише найближчими днями відбуваються багато подій - саміт ЄС у Брюсселі, зустріч "Великої сімки" у Німеччині та найсерйозніша зустріч на найвищому рівні держав НАТО в Мадриді.

Але де ж та людина, той лідер, який зможе переконливо говорити від імені всіх країн-членів ЄС?

Ангела Меркель, знаменита ексканцлерка Німеччини, не була ідеальною у цій ролі. Почати з того, що на ній хоча б частково лежить відповідальність за те, що ЄС опинився в енергетичній залежності від Росії, яка отримала зручні важелі тиску на Європу.

Але Меркель була хорошою кризовою менеджеркою - коли треба, вона могла посадити разом лідерів ЄС і знайти спільне рішення. Згадайте, наприклад, боргову кризу в Греції та розв'язання міграційної кризи через війну в Сирії.

А що зараз?

Олаф Шольц, який змінив Меркель на посаді глави найбагатшої країни Європи, з тріском провалив можливість очолити ЄС у боротьбі з кризою, спричиненою вторгненням Росії в Україну.

Так, він розпочав серйозні реформи у себе вдома, пообіцявши модернізувати військові сили Німеччини та інвестувати в них - уперше з часів Другої світової війни. Щоб зважитися на таке, потрібна була сміливість з огляду на те, як сильно переживають німці через свою історію.

Але подивіться, наскільки похмурою є картина рейтингів популярності Шольца всередині країни, чи запитайте його колег по ЄС: чи зумів пан канцлер скористатися моментом? Ні.

Від початку російського вторгнення в Україну складається враження, що події постійно заскочують його зненацька і він побоюється взяти на себе лідерство. Його неспішність із постачанням зброї Україні - один із прикладів.

Ангела Меркель залишила політичну арену минулої осені, і надію на те, що її корона де-факто лідера ЄС дістанеться йому, плекав Еммануель Макрон.

Але й до минулих вихідних, коли після виборів у Франції його партія втратила парламентську більшість, Макрон не мав беззаперечного авторитету в Брюсселі.

У багатьох країнах, особливо в тих, які географічно ближчі до Росії (як Польща та країни Балтії), вважають, що Макрон надто ввічливий з Кремлем.

На початку червня лідери цих країн із настороженістю, а то й із обуренням відреагували на його заклик не принижувати Володимира Путіна, дати йому зберегти лице, щоб залишити можливість для дипломатичного вирішення конфлікту в Україні.

Тепер саме вони, держави, які мали спільну географію та історію з Росією, стають новими лідерами та рушійною силою в ЄС - і це прямий результат нападу Росії на Україну.

Голос Польщі - як і голоси трьох країн Балтії - дедалі голосніше звучить і в Брюсселі, і в НАТО.

Ці держави відчувають, що нарешті їхню точку зору почули і почали поважати - після довгих років неприйняття попереджень про те, що Захід йде прямо назустріч кризі у сфері безпеки через дії Кремля.

Але з цього європейського багатоголосся, що часом переходить у какофонію, не можна виключати й Угорщину. Її знову переобраний і як ніколи впевнений у собі прем'єр-міністр Віктор Орбан у нинішній кризі відіграв визначну роль - полиці в колесі ЄС.

Нещодавно він затримав ухвалення останнього пакету санкцій ЄС проти Росії, які включали стратегічно важливе ембарго на російську нафту, і погодився лише на пом'якшену версію.

Санкції, як і інші рішення щодо міжнародної політики ЄС, мають бути одноголосно схвалені всіма 27 членами Союзу. І попри крайню серйозність нинішньої кризи, жодна європейська країна не змогла переконати Будапешт прийняти спільну думку.

Але було б помилкою припускати, що ЄС розсипається через розбіжності щодо України. На саміті у Брюсселі, що розпочався у четвер, лідери країн-членів оголосили про надання Україні статусу кандидата на вступ до Євросоюзу. Це багато в чому символічний жест, який дозволить Україні розпочати довгий шлях до членства у ЄС.

Глави держав ЄС також повторили свою обіцянку допомагати Україні в економічному та військовому плані.

Але що довше Росія продовжуватиме військову агресію, то складніше буде зберігати єдність думок усередині ЄС та ширшого кола країн західної коаліції.

Наприклад, серед країн Заходу існують розбіжності щодо того, якими мають бути цілі України у цій війні.

Так, західні держави сходяться на тому, що Росія має зазнати поразки в Україні. Але що це означає практично?

Офіційно, звичайно, союзники скажуть, що Україна сама має визначитися, які військові завдання вона має. Але для України конкретні можливості спланувати бойові дії залежать від того, яку зброю - і скільки - поставить їй Захід.

І тут ті держави, які географічно ближчі до Росії (країни Балтії, Польща та більшість колишніх комуністичних країн Центральної Європи), також дотримуються набагато більш "яструбиного" підходу.

Як сказала мені прем'єрка Естонії Кая Каллас, якщо Україну змусять поступитися Росії частиною своєї території заради припинення вогню, це не вгамує апетити Кремля - ​​навпаки, він захоче ще.

У цих країнах хотіли б провчити Росію. Вони дотримуються приблизно тієї ж позиції, що й Британія, прем'єр-міністр і міністерка закордонних справ якої набагато різкіше висловлюються про Росію, ніж традиційні лідери ЄС - Німеччина, Франція та Італія.

У Берліна, Парижа та Риму інший підхід. Вони зосереджують зусилля на тому, щоб в Україні закінчилися бої. Не за будь-яку ціну, звичайно. Вони щиро підтримують Україну та її військових.

Але багато лідерів Західної Європи звертають увагу ще й на опитування громадської думки у своїх власних країнах. Виборці бояться, що війна в Україні розростеться та призведе до застосування ядерної зброї.

Ціни, що ростуть через війну, - теж привід для занепокоєння. Як і потенційна нова міграційна криза в Європі, якщо жителі країн Близького Сходу та Африки почнуть тікати від голоду, спричиненого блокадою Росією українського експорту зерна морем.

США намагаються всидіти на двох стільцях, балансуючи між двома контрастуючими підходами в ЄС, сподіваючись зберегти єдність західної коаліції.

Вашингтон вважає, що довгостроковий прогноз - нова холодна війна. І США потрібна підтримка Європи, щоб протистояти Китаю з Росією (якщо ці держави оберуть такий сценарій).

Америка хотіла б заручитися підтримкою й у Азії. Японія та Південна Корея запрошені до Мадрида на саміт НАТО як спостерігачі - як і Австралія з Новою Зеландією.

Усе це зображується як союз демократій західного типу. Євросоюз - важлива частина цього альянсу. ЄС хотів би стати в ньому ключовим політичним (та економічним) гравцем.

Але цій мрії не судилося здійснитися, якщо об'єднана Європа продовжуватиме сяк-так боротися з кризами за відсутності рішучого керівництва та рішучого лідера.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!