Книга року ВВС: "Остання обитель бунтарства" - сухий український стімпанк

Читацька рецензія Оксани Кириченко на книжку Ірини Грабовської "Остання обитель бунтарства", яка увійшла до довгого списку Дитячої Книги року ВВС-2020.

Книга подається видавцем як фантастичний детектив в жанрі стімпанку в категорії "Сучасна література". Але BBC внесли її до списку Дитячої Книги року. Правда, як часто буває, лежить посередині: історію можна сміливо віднести до підліткової літератури (янґедалт), для віку десь так від 15 до 20 років.

У назві книги міститься суперечливе слово "обитель" (чи не краще "оселя"?), але те варто залишити на розгляд мовознавців.

Книга вирізняється на книжних полицях приналежністю до стімпанку - нечастий гість в українській жанровій літературі, яка тільки починає відвойовувати свої позиції.

І саме ця складова не викликає запитань: добре прописані наукові розробки, гарно представлене місто Леобург, яке заховалося в паралельній реальності, деякі деталі одягу персонажів чудово доповнюють образи.

Але якщо брати загалом наповненість тексту образами, то дещо бракувало смачніших описів будинку як головного місця подій по обидва його боки, в'язниці як утілення найстрашнішого місця в житті однієї з героїнь, сцен екшену, які своїм сумбурним представленням інколи змушують перечитувати текст по кілька разів.

Історія написана не просто легкою мовою, а іноді ніби надмірно спрощеною. Їй не вистачає насиченості, поетичності, витонченості метафор. Описи тих же розробок точні й сухі, ніби дійсно записані рукою якого дослідника.

У розмовній мові присутній сучасний сленг, і його інколи навіть хотілося більше, щоб сильніше контрастував із мовою леобуржців. У той самий час леобуржці говорять схожими репліками, і за однією мовою розрізнити персонажів не завжди видається можливим.

Також не можна не помітити численну кількість слів у лапках, більшість із яких можна було б вдало замінити художніми засобами. Недостатньо приділено уваги діалогам: кілька разів інформація, яку можна було б цікавіше подати з уст персонажів, подається від третьої особи устами автора у формі переказу подій.

Чудове початкове враження викликається досить нетиповим прийомом потраплянця на самому початку книги. Полягає він в одночасному веденні історії в сучасному та паралельному світах.

Прийом настільки вдало використаний, що захват при знайомстві з історією беззаперечний, але далі це відчуття нівелюється кількома виразними неузгодженнями, шаблонними поворотами сюжету та зайвою інформацією, що не грає ролі для сюжету чи ведення персонажів.

Фантастичний світ цікавий, але розказаний частинками. Залишається багато запитань щодо здібностей двійників, ролі будинку, який часто подається так, ніби живий, виникнення переходів між світами.

Персонажі мало цікавляться цими явищами, більше зайняті дивними пригодами, які інколи межують з абсурдністю.

Сама історія місцями наївна, зовсім не страхітлива, без гострих кутів. Детективна лінія просідає через відсутність деталей та появи роялів у кущах - для вибагливих читачів детективів вона може видатися простою. До всього, вбивцю можна вирахувати ще на початку трагічних подій.

Історія насправді типова пригодницька (що також можна було б використати для промоції) і має хорошу динаміку, хоча й не без зайвих у сюжеті деталей. Через неї дещо постраждала емоційна складова історії, яка не змогла правильно вповільнити хід подій - не буденністю, а кращим представленням внутрішнього світу персонажів, яким бракує глибини.

Більшість із них зображені чорно-білими й носять припасовані ярлики. Читач цілком здатний прочитати книгу як сторонній споглядач, а його серце не торкнуть біди й негаразди головних героїв. Слабка мотивація також і в другорядних персонажів, і в антагоністів. Єдиний цікавий твіст про дядька головного героя - і той не розкритий і перенесений до другої книги, проте гачків для зацікавлення залишилося не так багато.

Любовні лінії не переконали в правдивості. Найцікавішою була лінія персонажів, що залишилися в сучасному світі, яка стала закономірним розвитком подій. Тут важливо зазначити, що поведінка персонажів іноді була гіперболізованою, ніби персонажі - підлітки з купою комплексів у головах, а не дорослі люди (за відчуттями, героям начебто за двадцять).

Почуття тих, хто перебували в паралельному світі, видалися штучними. Цілком можливо, що оформлення історії від кількох осіб зіграло роль у веденні персонажів. І якщо спершу подача історії різними персонажами розділялася абзацами, то наприкінці бачення двох героїв так злилися, що було важко зрозуміти, де думки дівчини, а де - хлопця.

Через хитку емоційну складову, яка мала б зробити персонажів привабливішими для читача й перетворити історію на проникливу, книга видається дещо монотонною. Слабка детективна лінія також впливає на враження. Це компенсується новим подихом прийому потраплянця, антуражем стімпанка і пригодницькою складовою, що й утримує баланс.

Загалом книга не поступається західному продукту в сюжетотворчій складовій, має як переваги, так і недоліки в досить рівномірній кількості. Її сприйняття залежить суто від читацької симпатії та настрою.

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Рецензії журі:

Інші читацькі рецензії:

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua у розділі Книга року ВВС