Андрій Содомора: "І Гомер, і Горацій, і Франко - ми з ними спілкуємося, як з живими"

Збірка есеїв Андрія Содомори "Про що писати…" здобула літературну премію "Книга року ВВС - Есеїстика" у 2021 році. В інтерв'ю ВВС News Україна автор розмірковує про неквапність читання та про тяглість людської думки, яка з'єднує різні епохи у різних куточках світу.

З Андрієм Содоморою розмовляв телеведучий та член журі конкурсу Вадим Карп'як.

Вадим Карп'як: Перш за все, вітаю вас із перемогою у номінації "Есеїстика" цьогорічної "Книги року ВВС". Розкішна книжка. Як ви вирішували, про що писати? Тому що там же і Діоген, і Шевченко, і Вергілій, і Котляревський, і Горацій, і Руданський - там було багато всього.

Андрій Содомора: Це було цілком спонтанно. Я б сказав - це наче мандрівка в такому духовному просторі.

Я десь озираюся на ті тексти, на тих людей, з якими я, умовно кажучи, спілкувався, які й недавно жили, й три тисячі років тому жили. Ну і так, до кого думка прибігла, з ким думка посиділа - про тих я і писав.

Також, до речі, для мене дуже важливо, що цей рік, який вже добігає кінця, для мене якоюсь мірою знаковий рік - бо якраз 60 років моєї перекладацької діяльності. Ну і 40 років десь мого оригінального писання. Так що це важливий рік.

Так от, озираючись на минуле, яке для мене є фактично сучасним, я мандрував духовним простором.

Моє писання - це така есеїстика, де дуже багато є асоціативного, де одна думка викликає іншу. Виникає таке асоціативне плетиво, в якому я дуже люблю працювати, тобто рух в такому просторі вільного думання - не так логічного, як власне асоціативного. Ну і настроєвого, здебільшого настроєвого.

Про настрій годі казати, треба його, читаючи, відчувати. Думаю, читач відчуває це перебування в такому просторі філологічному в широкому значенні слова - тобто в живому просторі, де люди живі, попри те, коли вони жили. І це спілкування з людьми продовжується.

Есеїстика в моєму писанні переважає над усіма жанрами.

Вадим Карп'як: Тобто шевченківська теза про те, що "думка думку поганяє", ви там її і цитуєте, в тому числі.

Андрій Содомора:Так. Тобто це ото як люди мають приємність вийти на ранкову пробіжку чи вечірню. А ще більша приємність - коли їм вдається робити такі пробіжки, чи походи, чи мандрівки думкою. Це для мене особлива приємність.

Вадим Карп'як:Ми в журі, коли обговорювали вашу книжку, звернули увагу на оцей культ неспішності та вдумливого читання. Вашу книжку неможливо прочитати за два-три дні. Це такий смаколик, який треба їсти повільно. Цей темпоритм читання зовсім не властивий сучасній людині. Де ви знаходите оце терпіння для того, щоб не піддаватися загальному шалу і гнати вперед?

Андрій Содомора:Мені дуже приємно десь за якоюсь деталлю, за якоюсь дрібничкою, за якимось словом бачити простір, в якому хочеться зупинитися, побути в ньому та йти стежками цього простору. Мені найбільше подобається писати про щось таке, на що мало звертають увагу.

Я закінчив сільську школу в далекі-далекі роки, давно. І тоді було два предмети у нас - астрономія і психологія, і я ці предмети дуже любив. Вони здаються дуже віддаленими між собою, але вони дуже схожі.

Астрономія - це про макрокосм, про великий світ, психологія - про мікрокосм. Вони дуже перегукуються. І основний акцент в античних творах це велике зацікавлення душею людини, її світом, нюансами, струнами душі. Ось мене це найбільше цікавить.

Я дуже люблю, коли летить тополевий пух, наприклад, в червні. Я хочу про нього писати, хочу говорити про нього, хочу думати асоціативними стежками. В мене є про цей пух і в поезії, і в прозі.

Є, наприклад, про те - що таке дим, що таке запах диму, куди він нас веде. Оце мої улюблені теми.

Що таке споглядання вдумливе і що таке споглядання бездумне, яка різниця між ними. Що таке подив. Що таке втома. Яка різниця між мовчанням і тишею. Яка різниця між явою і уявою. Що таке мрія, що таке пам'ять.

Там, де немає такої дії, до якої ми звикли, а є десь мандрівка тими стежками, якими ще мало хто мандрував.

Ясна річ, що швидко це читати не варто, а варто зупинятися і продовжувати цю мандрівку своїми стежками.

Така основна інтенція цієї книжки - закликати читача на ці стежки, якими йому було б цікаво іти далі, залучати свої питання: чому це так? Та і в інших моїх книжках щось подібне є. Писання про те, про що годі спитати: про що це? Що важко окреслити та конкретизувати. Але приємно йти цими стежками, настроями.

Вадим Карп'як:Ви мені нагадали фаустівське "Спинися мить, прекрасна ти". А звідси в дусі нашої розмови як "думка думку поганяє" одразу я згадав Лукаша. Фактично застановився на тому, що ви зв'язок мого покоління з великою традицією перекладацькою.

Скажіть, яке ваше враження від сучасної перекладацької культури в Україні? Бо зараз є дуже багато перекладачів. І будь-хто, хто знає англійську на якомусь більш-менш пристойному рівні з інтернетом, уже береться перекладати книжки.

Андрій Содомора: Я більше відслідковую переклади з античної літератури. З інших мов - менше, бо часу дуже і дуже мало на це. Тому я не можу тримати в полі зору все, що відбувається в нашому перекладацтві.

Але щодо перекладів з античних мов можу сказати, що там все в дуже гарному стані і це втішає, бо є кому вести далі ті борозни, які почали Борис Тен, Григорій Кочур, Микола Зеров по лінії латинської, римської літератури, грецької літератури.

Зокрема - видавництво "Апріорі", в якому я вже кілька років працюю і де вийшло багато перекладів з античності. Є така в нас червона серія, де виходять античні автори. Ну і нові перекладачі, зокрема Назар Ващишин, про якого я згадую не раз, який дуже потужно веде цю серію, продовжує цю стежку до античних авторів, які нам так потрібні сьогодні.

Щодо інших перекладів, то я, на жаль, мало можу сказати.

Вадим Карп'як: І останнє запитання. Пане Андрію, якщо людина зацікавилася античністю, з кого ви рекомендуєте почати знайомство з античними авторами?

Андрій Содомора:Це залежить від того, до кого лежить чия душа. Хтось більше зацікавлений роздумуванням, філософією. Тоді це, безперечно, Сенека. До речі, Сенека - найбільше читаний автор в наш час.

Хтось більше любить поезію, то це, безумовно, Овідій, його "Метаморфози", його елегії. Хто цікавиться лірикою - то, звичайно, грецька лірика і Горацій. Тут вже на вибір читача, до чого лежить його душа.

Але найголовніше, щоб читач розумів, що всі ми є в такому просторі "тут і тепер", що і Гомер, і Горацій, і Франко - всі вони "тут і тепер", ми з ними спілкуємося як з живими людьми.

Мене часто називають "античником", що мені не дуже подобається, тому що античника сприймають як того, хто сидить у минулому і все.

А античник - це якраз людина, яка дуже активно придивляється до сучасності з зором і слухом античним, і дуже виразно та живо сприймає сучасність.

Це найважливіше для того, хто вступає на простори античності, хто вступає в минулі епохи, щоб він розумів, що це минуле безпосередньо пов'язане із сучасним.

Сам Сенека казав своїм сучасникам: "Я ж не для вас пишу, я пишу для прийдешніх поколінь". І це правда. Це його розуміння тяглості ідей, думок, образів.

Я, наприклад, перекладав Гесіода. Це майже 3 тисячі років до н.е., так там мені запам'ятався один рядок де Гесіод говорить про людей, які, похилившись під вітер, ідуть по білому снігу, в заметіль.

І от мені відразу ж таким пунктиром потяглася стежечка до Шевченка, до його "Думи мої, думи мої". Як літери трансформуються в постаті, похилі постаті, які йдуть снігом, Україною.

Ось цей зв'язок епох - на рівні думки, на рівні почуття, на рівні настрою - оце для мене найприємніше, найважливіше, навіщо я власне про це і пишу. Щоб читач зрозумів, яка це приємність відчувати тяглість людського мислення, людського відчування, людського чуття, людських настроїв.

Бо в цій тяглості власне і є сенс усієї нашої праці. Діалог у духовному просторі, діалог - наприклад, Франка з Горацієм, Паскаля з Архілохом. Прямий діалог, і туди і сюди, і це надзвичайно важко ловити цей рух, життя думок в живому духовному просторі.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!