"Нам наказали відступати й пробиватися. Але позаду були росіяни". Що розповіли військові, які відійшли з Авдіївки

Минулого тижня українські війська залишили Авдіївку - місто на сході країни, яке вони місяцями відчайдушно захищали від російської навали.

Захоплення Авдіївки є стратегічною й символічною перемогою Росії, що зміцнює захист окупованого Донецька та потенційно відкриває шлях для подальших наступальних дій на контрольовану Україною територію.

Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський пояснив рішення залишити Авдіївку необхідністю зберегти життя бійців.

Зараз з’явилися докази можливих воєнних злочинів, скоєних там: родичі шести загиблих бійців, знайдених після захоплення міста, кажуть, що їх вбили після здачі в полон.

Україна почала розслідування. Москва поки що не коментує цю інформацію.

BBC поспілкувалась з українськими військовими, які відступали з Авдіївки. У своїх розповідях вони згадують, що прохання бійців про відступ командування відкидало, поки ті не опинилися в російському оточенні.

Коли ж наказ нарешті надійшов, кажуть вони, було пізно - хлопці були повністю оточені.

"Ми не знаємо, що робити"

На відео, опублікованому російськими військовими блогерами після захоплення Авдіївки, видно тіла українських солдатів, які, ймовірно, здалися в полон після захоплення росіянами їхньої позиції.

В них рідні впізнали Івана Житника, Андрія Дубницького та Георгія Павлова.

Щоб відтворити хаотичні події, що призвели до загибелі українських бійців, BBC поспілкувалась з їхніми родичами та солдатами, які були на базі під назвою "Зеніт" на південно-східній околиці Авдіївки.

Протягом кількох тижнів військові вели запеклу боротьбу за утримання своєї позиції.

Вони неодноразово просили командирів вивести їх, побоюючись повного оточення. Але прохання відкидали й казали почекати.

13 лютого захисники "Зеніту" нарешті отримали наказ відійти на іншу позицію в Авдіївці, але було пізно.

Коли прийшов наказ відходити, бойовий медик Іван Житник написав своєму зятю Дмитру: "Нам наказали відступати і пробиватися. Але за нами [росіяни]. Я не знаю, що робити".

Івану та ще дев'ятьом доручили атакувати позиції росіян й відкрити безпечний прохід для інших. "Вони були найсміливішими", - каже Віктор Біляк, боєць 110-ї бригади, який був на "Зеніті".

Але група зіткнулася з російською артилерією і була змушена повернути назад. На базу змогли повернутись лише троє.

Серед них був Іван, який отримав серйозне поранення і впав у полі. За кілька годин його намагались врятувати товариші з "Зеніту".

Віктор Біляк і ще троє поклали його на ноші й понесли під безжальним вогнем російських мінометів. Один зі снарядів впав неподалік. Поранений Віктор був змушений повернутися на базу. Замість нього вийшов Георгій Павлов.

Віктор розповідає, що потім групу атакували два безпілотники-камікадзе. "Замість одного пораненого ми отримали ще п’ятьох".

"Просто вибираєшся, щоб вижити"

Зрештою солдати повернулися на "Зеніт". Віктор та родичі бійців кажуть, що командування обіцяло їм евакуацію, яку так і не змогли провести.

Пізніше Іван подзвонив своєму командиру, щоб розпитати про вивезення. Голос по рації наказав вибратися з бази самостійно, оскільки кидати туди рятувальну команду занадто ризиковано.

- А що з пораненими?

- Залишай їх.

"Всі почули цю розмову по рації і завмерли", — згадує Віктор.

Ті, хто міг ходити, в тому числі Віктор, залишили базу вночі без поранених побратимів.

"Там [велика] дистанція, повна темрява, розбита дорога і постійний обстріл. А нести дуже важко, постійно люди зупиняються, скупчуються.  Просто вибираєшся, щоб вижити", — каже він.

Вони відступали невеликими групами.

"Противник бив з мінометів, танків, артилерії, нічних безпілотників-камікадзе – усім одразу", – згадує Віктор. Група позаду потрапила під артилерійський снаряд. Ніхто з них не вижив.

Поки Віктор разом з іншими намагалися дістатись до основної позиції в Авдіївці, на "Зеніті" лишилося шестеро людей.

П'ятеро отримали поранення і не могли ходити, серед них - бойовий медик Іван Житник, снайпер Георгій Павлов та оператор "Джавеліна" Андрій Дубницький. Пізніше на відео, опублікованому російськими блогерами, впізнали тіла цих чоловіків.

Один боєць Микола Савосік був неушкоджений, але він вирішив залишитися з ними.

"Він думав, що його візьмуть в полон", – каже Віктор.

110-та бригада опублікувала на своїй фейсбук-сторінці допис про те, що через повне оточення "Зеніту" Україна "звернулася до організацій, які домовляються про обмін полоненими", щоб допомогти своїм бійцям.

Повідомляють, що російська сторона погодилася евакуювати українських поранених і згодом їх обміняти.

Це передали Івану та іншим на "Зеніті" за кілька годин до прибуття росіян. Їм наказали не чинити опір і зберегти життя.

Але Іван сказав зятю телефоном, що не вірить у те, що росіяни "збережуть життя пораненим".

"Вони там?"

15 лютого близько 11:15 Інна Павлова отримала повідомлення від сина Георгія. "Мам, росіяни знають, що ми тут самі", - написав він. І відтоді жодної звістки.

Приблизно в цей час Іван подзвонив по відеозв'язку своєму зятю Дмитру. Посеред розмови до будівлі увійшов російський військовий. "Прибери зброю", - пролунав голос на відео, яке записав Дмитро.

— Вони там? — запитав Дмитро Івана. — Так, — тихо відповів Іван. На цьому Дмитро припинив запис відео, але розмова тривала ще кілька хвилин.

"Я бачив бородатого чоловіка, - згадує Дмитро. - Я попросив Івана дати йому телефон. Хотів попросити їх не вбивати. Але почув голос: "Вимкни телефон".

Рідні Івана були впевнені, що він разом з іншими бійцями потрапив у полон. "Вони не чинили опору", — вказує сестра Івана.

17 лютого генерал Сирський віддав наказ про повний вихід з Авдіївки, щоб "зберегти життя військовослужбовців". Але для багатьох бійців, зокрема тих шістьох, які здалися, було запізно.

Наступного дня російські джерела оприлюднили в соцмережах відео, на якому видно їхні тіла.

Рідні Івана, Андрія та Георгія кажуть, що не сумніваються: на відео - саме вони.

"Їх убили росіяни, - каже мати Георгія Інна Павлова, - з подачі нашого військового керівництва".